Притча про наполегливі Двері
Жили-були на світі Двері ...
І крізь них ходили люди. Туди й сюди ходили.
Двері були добрi спершу, бо були молоденькi зовсім.
А потім скрипіти почали, тому що люди не звертали на них увагу, і не дякували їм за те, що вони висять на петлях, і Холод і Вітер - не пропускають крізь себе, а людей-пропускають.
І стали вони скрипіти, і невдоволення своє висловлювати: "Які невдячні люди! Я їх охороняю, охороняю, а вони! ..."
А люди ходили повз них і ходили. І з часом таки стали звертати увагу, що Двері скриплять. І почали казати: "Треба б змастити петлі у Дверів! А то скриплять, і скриплять. Вухам неприємно ..."
Але вони були зайняті, і до Дверів усе руки не доходили. А їм так хотілося відчувати себе коханими!
І вони все скрипіли і скрипіли.
Поки не дістали своїм скрипіння.
І люди сказали: "Ох вже цi Двері! Скриплять так, що нестерпно слухати! Набридли! Зараз же змажемо."
І змастили їм петлі дьогтем.
А Двері так зраділи, що їм увагу приділили - і перестали скрипіти, заусміхалися відразу, і знову добрi стали ...
Мораль:
Просіть, і знайдете, стукайте і відчинять вам, просіть, і отримаєте.
07/09/2011
Братислав Лібертус
Переклад з росiйскої мови http://www.proza.ru/2012/10/16/1611