Проза.ру

Дуже Наше К но

User Spillberg@ {е-критик}: Яв Наз(варіанти: Яв Назаред, Яв Назар)аццкі натекстив пародію і мікшерію-містерію сучукрполіт і поп-фільмеців. Тут взнаєш всіх і все(Франківськ, Донбас, Лос-Анджелес), і more, more, more. Останній достойний постмодерний креатвір у формі романа-сценарія в історії сучукрліт перед закінченням епохи постмодернізму.  Гоу !    



Наші дні. Не наш час: епоха безталанна, ера талановита.                                                         

Глупа ніч. Неосвітлена периферія сучасного вітчизняного  агломерату. Зона розташування контейнерів, переповнених горами сміття і всякого брухту, з якого вже спокійно можна виліплювати  фортеці й замки.  З живих – лишень коти у пошуках поживи і невловні зграї пацюків з майже аналогічними до котячих турботами. Та ні, даруйте, не зовсім, на порядок нижчими. 

Вітерець легкокрило коливає на стовпі паперову наліпку, 10Х20см, з портретом солідного, статечного, серйозного чолов’яги і написом: WANTED ЖЕК. Вітер різко посилюється, «афішу» зносить.

Раптово – спалах кривих променевих лазерних світил позаземного походження, короткотривалий фокус в повітрі над землею  напівпрозорої плазмогенної сфери, і людина-робот миттєво виплоджується із одного космічного виміру в інший.   

Інтерпортований змінює ембріональну позу на випростану навстоячки. Комп’ютеризована графіка  очних яблук, видима лише йому, і аудіо-гід повідомляють йому про успішне здійснення телепортації та адаптивної активації менталу, астралу і віталу. Спершу на New York English повідомляють, а відразу по тому на Солов’їній з Галицьким колоритом. А можна було і навпаки ?
 
Комбінована модель кіборга-андроїда, у нагій, ісполінівській плоті, впевнено робить свої перші кроки вражаючими і багатообіцяючими  кінцівками, оснащеними  під відносно вразливою оболонкою, відносно невразливими імплантатами.

             
              Грає гімн України, на слова Павла 
              Платоновича Чубинського, на музику Михайла 
              Михайловича Вербицького. Будьмо уважні:

              Ще не вмерли України ні слава, ні воля,
              Ще нам браття українці усміхнеться доля,
              Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
              Запануєм і ми браття у своїй сторонці.



Спасибі. :-о  Все, по музиці, поспівали й до роботи, дорогоцінний патріоте, Читачу-Глядачу !

Супер Котигорошко голясом чимчикує вуличками дедалі більш освітленого міста, і свистав він на тих роззяв, котрі йому раз за разом невпопад стрічаються – він посвистує гімн України, чуєте вражії діти !  Він іде по вашу душу! І нашу – Світову Душу!  Чуєте мудрії діти !

Звідкілясь серед ночі виникає літня тітонька з собачкою.

Тітонька:(обурливо до велетня): Мужчіна, как вам нє стидна! Апомнітєсь ! Адєньтєсь !

Чіпізована високоінтелектуальна Система в голові андроборга миттю дійснить моніторинг сварливої тітоньки: нечутно і невидимо для неї  проникає крізь одіж до неопереного тіла літньої жінки, а крізь нього – далі у внутрішні органи, кров, кістки, молекули, атоми, елементарні частинки, фундаментальні частинки, тощо. Через якусь хвильку видає йому вже акцидентно-кольоровою і двомовною картинкою у звужених  очах-дисплеї:  « В даного об’єкта відсутні всі ознаки  необхідного. Пошук триває».

Внутрішній екран знову збільшується, і бот несхитно кориться Системі, продовжує ходу тротуарами city K. А бабуся проводжає його знизу догори апетитним поглядом.

Тітонька(навздогінці): Мужчіна, падаждітє ! Адну мінутачку удєлітє дамє, пажалуйста, мужчіна !.. Сударь !.. Сука !..

Голий робот бігма дає драпака від настирливої жіночки і її ще більш настирного песика.

Андроборгу, схоже, вдалось втекти. Він стоїть, зігнувшись голим задом на північ чи на південь, може, на схід, втирає голим рукавом зап’ястка  рясний піт з високого чола, відхекується і раз по раз насторожено озирається на зад.

Система буквами і звуком інформує: « Відірвалися. Thank’s God ! А хтось казав мені, що 69 рік там пройшов непоміченим ?!...». 

Перевівши дух, богатир відновлює початий ритм ходи. І не помітив як волею випадку з периферії дібрався до самісінького центру, де «out» та «in»» пожвавлений, безсонний рух нічного неонового міста спокійно і неспокійно уживається з денними законами.

І знову до нього звертаються, на цей раз чоловік.

Чоловік(лячно): Ти Син Божий, чи Антихрист ?..

« В даного об’єкта відсутні всі ознаки  необхідного. Пошук триває. Відірвалися. Thank’s …God !»      

Велет минає того, не тікаючи.  Тікає чоловік, перехрестившись тричі.

Хід триває. Проходячи повз компанію захмелених тинейджерів, на відстані  не випущених метрів  з-під його недремного ока. І відкинутих Системою вкотре (?):

 
Ярік: ((о_О))Паzza ! Дєffкі !  Уллльот !!! Па-шуріку втикайте, який чорт он, кам он !..

Веб: ((@_@))Куллльот ! Cool, cool, cool. Атасс, рєбята, він па-ходу сюда рулить ..!..

Пусса: ((*^.^*))Внатурі, Вау ! Я халодна...

Дана:((*^o^*))...Я гаряча...

Майвезер: Яке баді, бла ! Які об’єми ! Прапарцуха – амбєлівебл ! Удар – амба ! Асобєнно правою, вєраят. Правда, ласти крапаль діс па-сравнян з торсом, слішк слім ноги, але всьо-равняк – атпад, мля буду. Уєннний флеш, чуван !..

АйсТюб: Там десь тона метану пішло ! Я такий біцак за сто років не накачаю, фантан !

Майвезер: Метан атстой, від нього імпотами стають, потам всі бест-вест кампоти анхелп, хелл сплашняк, є давно уже пахлєщє і бєзак анаболь, хоч проб’ю для проби ?

Дана:... То шо, пацани, єсєль такі метан, то шо в нього вєрняк уже нева стенда ??.. It’s a pitєр, я ше зроду таких удавів нє відала !..

АйсТюб: Ти ше багато чо нє відала, маляша...

Дана: Увєрін, лисий мєрін ???

Пусса(тихенько): Я його hot-чу… !

Ярік: 4о ти там бубниш, Пус ?

Пуссаa: Насінг. Сінг, Ярік, сінг !

Дана: Фак ! Аблажан !... Лєді і джентльмени, крєндєль з метровим хамом, па-ходу, рулить в гєй-клаб.. – А-а-а !.. А я реально сначала thinьkнула, шо в нашому горадє появився новий рєал-бой, даже thаnьkнула гаддіс за єтто. За єтто-о, гадіна ?!? Перевелися в цивілізації нормальні мужики, всі, як не з бухти і бардахти, то мішкі гомі.  Фак-фаг.. Хай їм грець - найду сєбє мажора, альтєрнатіви єму нєту даже в нетє. А шо такоє, я же мать.., мать вашу !..

Антуан (зніжено-ображено): Заткнісь, малєнькая рижая шлюшка ! Нє смєй сраміть, гнусная завіда, рєвнівая сучка, ізнємажонная нєудачамі на астриї атакі нєумалкаємай, всєсільнай, всьопаглащающєй, душераздєрающєй і нєаб’ятнай любві, ах ! Дєтачка – трєзвий. Ха ! Пабєда, братци !!!

Пусса(просвітлено афтер-пауз): Мавкчат, нєвєжества, мавкчат, я сказала !

Майвезер: Шо з тобою, Пусса ? Ти лавнулась ?.. Ти юбнулась ?! Який раз ти, дурьохо, влюбляєшся в стоперів, га-а ??

Пуссa: Тда, мля, це лавня, це кахання. (>.<)Дєрєвня, село, хуторяни кляті - цzе Термінатор !!! Нєдаработкі радітілєй, ви кончєні. Цzе Те-р-мі-на-тор. Алілуя ! Базарю вам правдиво й шляхетно, немовби на сповіді, от тока не покаянно, тока нє нада мнє...  Кажу вам, як жінка, як особлива жінка – у мене три ока, а не два ока, - це Термінатор.

Ярік((V_v)): «Жінка» ?.. Якби ти нею не стала в тенсят.., we б повірили тобі, даже Web, райт, брателло ? А третє око.. – як розуміти ? Кому ти ще ним не підморгнула ?.. (LOL)
 
Пуса:(:->) Поцюк, поцяра і поцьоня ти, Ярік. І поцкін, найголовніше. На лобі в мене око – інвізібл, блін. ..І не в десять, ..а в двінасцить з половиною – бальшая разніца, мєжду прочім, січи, лагапєд, кулхознік. А ти досі містер клара целкін, це кожен круч і лох в тебе на районі  знає (:-d). ( А далі вона патетично.) Браття та сестри, піпл мій лавлений і прославлений, ось тут урочисто перед вами заприсягаюся,- що індіго я, мля, прасвєтльонная сініми лучамі фіалєтового корпуса фанарьом нової епохи, с дєтства я, для, ось вам хрест індійський (хреститься свастикою), шоб мене блєстящая вгараздила по темний пупець, єсляк вдруг я брешу іль вру, шоб славний промінь перуна юесбікнув і заблютизив мене, а потім навіки-вічні  удаліл в карзіну нєбитія - сінька я сплашная, братва ! Аура я нєбєсная, ви шо папу-талі, бєсниє !?!.. І даже там у мене, Супєр-Пупєр-Пусси, – увага, пацани, завидуйте, дєвкі – сіньо інагда. Інагда бєз «інагда». Поняли, яка фігня !?! Да, да. А пасєму бігом за мароженним і слухатися мене віднинька і в усьошка – не мароженими, лади ? Я так і знала. Браття та сестри, погляньте-но правді в фейсце, погляньте-но на цього дяпана – не гом цзе і не гном цзе;  як берегиня, як майбутня мати, як жінка, я за базар атвідаю спавна, хваспада, не на базарі ж бо я, і серденько любляче не бреше, і коханий шлуночок не лукавить,  і плеканий мозочок не гонить – це Син Наш, або Батя, це наш чєлавєк, це надчєлавєк, це свєрхлюдина, це свєрхмашина, це Термінатор ! ((*_*))Амінь. А комусь Омен. ( Вона хутко виуджує  планшетку і спритними, тонкими пальчиками на сенсорі спішить нирнути в мережу. Мить і фініш ). Славімо славу Марка Ш’югебейбера і Джека Дорсюка мануально і орально !! А за анали і ігнори  - ми всіх тих мінорів посадимо теж на нари, коли нарешті на нашій вулиці подіють довгожданні чари ! Ми, гопото і бикото, дженерейшн Пу ! Дони і Бастарди – вам велике від нас Фу ! Ми крокуємо  за обраними під марш Global Glory ! Ми йдемо по вас, Jlobal Glory, вражії піпл з палючими, проте тліючими файерами і бритими хайерами, тягніться до нас мудрії сістерз і бразерс, не чекайте на флайери ! Збираємо гурт і банду ! Хто в гурт ? Хто в банду ?                                 
               
Саньок(:-/): А можед лучче, всьо-такі, партію, брадва, га-а ?.. А оптімал – в, партію, оптом !.. Я шо якизь  НЄфармал !?..


Пусса (гнівливо): Лінчувати бика ! Нах звідсіля совка !


Майвезер і АйсТюб беруть неґречно з обох боків Санька- обскуранта, і воднораз, на раз-два-три, дають тому невблаганно добрячого копняка під зад , що той мало не укорінюється в фундаменті.   

 
Альо@нка: Сєкстра, нам концесія потрібна і нужна ! Шо це, така нужда, мля ?!?

Пусса: Вірняк, стара. І давай без «мля». Вийди зі строю, стань справа, скоро для тебе найдеться добра справа. Врубала ? 

Антуан(:-c): Чушь сабачья !.. Ну проста уже нєвинасіма слушать...  Прєдєльна устал ат істєрічек і іх нєфталінавава, аткравєннава вранья  – ета наш чєлавєк ! Ета наша пабєда ! Но пускай будєт вам і нам. Я тоже гатов к бою за етава красавца, Тьому, ілі как єво там.      

Пусса (ліберально): Не чіпайте ліберраса – це наша раса, щоправда, трохи чорна.., не брахманська каста, так сказать, хоча саме туди вони і мітять – ну і баста !  – шо може воїни вони ?!! То хай буде, казка ! Нічо, малята, всьо буде чотко. Аддвєчаю. Генетика і кібернетика за мовчазного свідка.  Френдіть з умом і зафрендить вас сам Аллохім, бо так написано в Святому Пості – читайте і постіть. А якщо согрішили – кайтесь і постіть, щоб була завше чиста постіль, хоч ноги мож десь й колись помежи совість трохи, таке життя вже. Салют ЖЖ. А зараз, хутчій на майдан-с усім ! Облишмо Термінатора – Він дасть усім «уберрасам» звізди без нас. І в Людський час ! І в Божий час ! Він зійде до нас зі свободою, баблом і канстітуцією од Канта – Кантстітуцією, наш Отче Наш !


       Лунає уривок з пісні «I want to break free», гурту Queen.
         
         I want to break free
I want to break free
I want to break free from your lies
You’re so self satisfied I don’t need you
I’ve got to break free
               God knows, God knows I want to break free.


І новонавернена компанія, не без вищезазначених втрат, мчить у напрямку, заданому новою вожатою-поважатою - Пуссою.                                       


А безперий Термінатор оглядається їм услід, недовго. Манить хід, уперед, Термінатор не опирається, – Система не пробачить, ні-і. Мить, і він вже поряд бачить висотний анфас з неоновим логотипом гібрида шерстяної пілотки-кучми,над високими й широкими колонами – шістьма -в один ряд, поряд зі слоганом «Гей, Гей, Козаченькі !» та великий – помпезний !  - нейм  «ЛГБТ-клуб - Голуба Устриця і рожево-строката Тюлька.Ласкаво просимо Ласкавих і Пра-аццівних». І хоча будівля розгониста і виконана із шиком, вхід з підвалу низького в неї.

Спускається прямими сходинками кіборг. Довго не роздумуючи, увіходить туди, з легкістю та шанобою щодо своєї персони, минаючи пороги варти, дарма що дресс-код вимагає наявності, як мінімум, двоколірного металевого значка на грудях, бажано, в районі пупця, можна й серця, але то вже «реакція»… 


Термінатор усередині. Вельми ємкий клуб кишить і пістрявіє різними трансгендерами, які розбиті на кілька груп  і секторів. В кожному, обрамованому цінним твердим, коли більш, коли менш прозорим, найчастіше – всуціль затемненим, склом, секторі, в кожній групі, ллється своя музика, своя пісня. Свій трек, своя світломузика, з піджеями і діджеями; баром і барменом, і металевою стрип-вертикалькою зі стрипт-денсерами довкола. Якісь сектори-групи сек-с-торять і групуються між собою більш приязно, а десь менш, а моментами вони навіть затівають бійочку із супротивними сектариками -  з високими верескотнями, ляпасами, тильними сторонами долонь, розманіженими пиками опісля, та й гей до танців знову, хто в своєму колі, хто в чужому вже,і таких не обмаль.                              

До слова ще про «чуже», найбільше і найчисельніше групове коло з легкістю переманює на свій бік хлопчиків, рідше дівчаток, з недружніх таборів. Ще б пак ! Чисельніші є такими гламурними і «мужніми» !.. Переважно, «медведі» волохаті і вусаті, в чорних, з небезпечно гострими металевими «прибомбасами», шкірянках, сережці - строго в правому вусі, і капітанських парашках…, даруйте, «фуражках».

Медведі вільготно і повноправно контактують у VIP-ЗОНІ, правлять бал і потикають DJ-U, аби той без зволікань і вагань ставив вибірково їхній трек,їхню пісню, а то й навіть цілу пластинку грав, передану їхніми елегантними в леопардових рукавичках  рученятками, і якомога менше неузгодженої з ними самодіяльності. Тому нічого не залишається, як миттю уволювати їхні проханнячка (зате всі сети монопольно за ним – і він «the king of parties»), попри те, що двоє асистентів dj-Я, приключається таке, трохи невдоволено позирають на нього. Чи то пак – трохи заздро. А перетоптується публіка, здебільшого, під музику Поля Моріа, «Ель Бімбо». І домінує, природно, танго.

Музика поступово нарощує гучність і темп, дедалі відчутніше у замкненому просторі панує дисонанс – в менших секторах звучать ремікси на POPloveського, – все більше трансгендерів з меншості лине до пристані більшості. Когось приймають з відкритими обіймами, а комусь, таких менше, дають брутального відкоша і тим нічого не залишається, як «ульотно» під всяку музику блукати «між світами».   

Стоячи біля входу/виходу, технотип неземного походження сканує всіх підряд на предмет затребуваної інформації, однак жоден квір не підпадає під затребуваний критерій.

Термінатор вирішує трохи пройтися клубом, розвіятися, розімнутися. Рухається у напрямку танц-майданчика V.I.P-ЗОНИ.  Сміло  проходить крізь кулуари, чіл-аут, де на оксамитових і біло-шкіряних канапах, любо, палко і ненаситно виціловуються представники ворожих «куренів», а музичка - всім так в консонанс і релакс, шо просто «прєлєсть» ))) Деякі представники, деяких «куренів», позбавлені тієї романтичної хвилі своїх «ніжніших», «податливіших» колег, їх без пардонів і без кондомів нагинають на розкішних диванчиках рачки… Хто ? Медведики, а хто ж іще ?! А ще, проте, вони самі себе, хенд-мейдери, часто-густо, від безпорадності і безідейності. 

Побачивши дивного здорованя,  жертви сексуальних репресій починають надривно апелювати до нього, аби той провчив насильників чи бодай зробив рішуче зауваження кривдникам.

Та Термінатор лишень холодно проїжджається сканерами по їхніх «екзистенціях». Одначе той безмовний, важкий погляд негайно провокує дію «від» у активних. Йому в мент білозубо усміхаються, йому підморгують, його гладять, йому відвішують стоповерхові компліменти, перед ним запобігають, хтось замовляє йому безалкогольне «Мохіто», хтось «Криваву Мері», хтось надсадно прохає пригостити себе «Гоголем-моголем»; дехто шльопне по задниці, а дехто  зненацька різко вхопить… і так само, ні в ліс, ні в гай, моментально відпустить, оближеться і оближе добряче.. Та це, схоже, аніскільки не турбує нечутливого андроїда, супермашина безтрепетно просувається тільки далі, на танцпол. А кривдники беруться за старе.

Квіри розсуваються, квіри самовільно розлітаються, і все менше весело посміхаються. Термінатор не втомлюється ігнорувати звертання «скляної меншості», він от-от  на підході до «скляної більшості». Факт неуваги до проблем «меншовиків», чи то пак неналежної уваги,  деінде дещо згладжує велико-груповий раптово мінорний настрій, привносить звикле збайдужіння до Інакших. 

Тут виникають якісь фріки в латексних трико, не зі шпіцрутенами, а  з золотими серпами і молотами, інкрустованими діамантами, і рубіновими пентаграмами в анусах. А на не прикритих спинах у них двоїсте антропоморфне татуювання «геїв усіх народів і часів». Вони заходяться вигукувати агресивні непристойності на адресу робота і колоти, щипати, тертися об нього своїми зірочками. Їх вистачає ненадовго, а їхніх сердешних зусиль на ще менше.


«Ель Бімбо» гучнішає. Нога – ножище ! – Термінатора ступає на діляночку «Дуже Важливих Персон». Розчепурені трансвестити вітають короваєм, сіллю і ще чимсь, візуально схожим на сіль, але він жестами відказує, що після шостої вечора принципово не їси, фігуру і здоров’ячко, бачте, береже, зате задля хоробрості (як і годиться козакам !) хиляє чарочку калганівки, занюхує поперемінно правою, лівою волосистими пахвами ручищ, та й гайда пробиватися далі, зчитуючи все про всіх. Дисплейний спектр невдоволеного і трохи підхмеленого – пікселі картинок і кирилиця розтягуються, розпливаються – погляду Термінатора налічує вже вдосталь клаберів. 

І коли вже машина з супутньою Системою починають потроху зневірюватися у пошуку потрібного їм екземпляра, неочікувано на виднокраї заскленої віп-рум, постає постать одного чоловічка. Він гарцює з травесті-дівою еротичне гоу-гоу на столі, добротно сп'янілий і упрілий,  ледь-ледь тримаючись за «шест», при цьому не поспішаючи роздягатися, а медведі сунуть йому петрушкові і капустяні банкноти у всі можливі отвори його накачаного силіконом тілища. Найдинамічніше – у рот, вуха, звісно, пупець і, звісно, п... А він за це їм до болю (незначного, або дуже солодкого, судячи з усього) вдячний. 

Якийсь час штучний інтелект осилено аналізує антропометрію чоловічка, зодягнутого в чорні з крокодилячої шкіри лакові «античні» сандалі, різнокольорові неоднакові за величиною і де-не-де діркуваті шкарпетки, класичні темні брюки від Armani, стилізований під шахівницю з фігурами «чорних» та «білих», де мат ставлять - чорні,  піджак, білі, зі значними домішками  сала і велюру, рукавиці, саме так, сала, чорний шкіряний( здається, на складній, надзвичайно виточеній основі бізона в шоколаді ) френч і – головно ! – автентична, справдешня наша, фольклорна наша, рідна-рідненька, біла-білісінька, чиста-чистюсінька, незаплямована й не замальована блямурними недоречностями,  змайстрована золотими рученьками баби Параски, вишита сорочечка !! І широка краватка, помережана візерунками барвистих метеликів в «ТАКт» вишиванці.. На правиці – Rolex,ні, даруйте, то Cartier (oh yeah!), у лівиці – кулькова ручка з наліпкою-обіцянкою на горизонті впалої вертикалі, що все буде, у всіх парафіях, добре, так, що аж ліпше не буває. А зліва, де серце, жовто-блакитний топаз-прапорець з «інкрустацією» чорним гранітом  імені «дівчини», з якою він вже стоїть в обнімку. Отак нинька модно, а мода чомусь не всюди мінлива дівка.    
 
                  Народний Депутат України
                  Заслужений Діяч  України
                  Тричі Герой України
                  Орест Туга-Ляшка

«MATCH ! MATCH ! MATCH !» - майорить гуманоїдові електронним меседжем в крижаних і безтрепетних візуалізаторах, інформація про нього вичерпна. Зображення поступово двоїться, троїться, і так далі, аж до повного мультитач  (то все горілка-курва, так, так), але Термінатор, молодець, не тунець,  вчасно схоплюється, не дає розпливтися мультивізії до тотал-абстракт, щоб потім різні худобожества мали пречудову змогу обновити і закріпити на віки чи навіки «класицизм»  - в його баченні, «авангард» – з їх слів.

Напарниця чепуристого чоловічка у віп-рум, травесті-діва, всіма частинами тіла надить сталевого качка приєднатися до їхньої шумної компанії, екстатичної оргії, а за надану ним їм усім, а особливо кільком віп-товаришам, насолоду, не вербально обіцяє зелену і шелестку віддяку. Вона дуже поштиво озирає його мускули і все ще  «мускул низхідний», просто-таки мліє і вариться бульбашками від того, щоби він не стояв осторонь з дивним засватаним виглядом.                                                            

Вона, вочевидь, править там за центральну цяцю (таки «вона», проте не без гермафродитних ознак), позаяк на її світлій голівонці чарує із життєдайного колосся і живодайних квіточок(поміж тим бадилля переважує) такий круглий і жіночний віночок, мейк-апові позаздрив би сам Мерлін Менсон, поставі, грації і одежі Мерлін Монро, а умінню витівати незбагненні трюки на круглому столику Просто Мерлін.                  

Вже зрозумілим способом Термінатор довідується, що не все довідується..: вік близько двадцяти, плюс/мінус два-три роки, йменнячко на «У» починається, а чим і як закінчиться ... не факт, що на «А»..., і не факт, що інкрустоване ім’я на депутатській жовто-блакитній коштовності знаменує достовірність і незмінність імені. Цноту втратила безсовісно. Аморальність і навіть патологія дефлорації стає беззаперечною, коли довідуємося, що «кохнулась» брутально власноручно, точніше, власночленно. І численно, численно…                              

Хірургічним втручанням реанімувати дівочу пліву не поспішає. Потенціал має близький до колосального, про що свідчать широкі стегна, високий лоб і красиві темно-карії оченята. А проте, веде розпусне, безпринципне життя, курвище не лякається впасти в урвище, час від часу збиваючись на те, щоби почати все спочатку, та у стратегічному, довготривалому розрахунку, надто швидко остиває і небезрадісно повертається на круги своя. А в душі страждає, невимовно карається, як кожна жінка, використана і недооцінена чоловіком, що поряд (в даному випадку, аж надто поряд), наполовину все-таки жінка, перепрошую, без «надто».

На користь незадоволеної «жіноти» в істоті, з густим шаром гриму і відвертою сукнею, свідчить і раз-по-раз малоприємний свербіж в п’ятій точці, на який вона, в силу «передніх» обставин,і власне порядкової нумерації тієї горе-точки, мало зважає. І міркує собі так (штучний інтелект дістався її штучної психеї): філейна в мене хоч і лілейна, па-правдє гаваря..,аднака витримає всьо, нє жалка – доведено емпірично і не один-єдиний раз. Такі да і па-праву так.

«Дурепа», - каже в цю мить злісно Система Термінатора. –          « Видно, що баба, добре, що зараз не чують нас дами наших країв, видно, що прутень у неї штучний, рівно як її душа, не мислить тьотя маскулінними нейронами, охається, переймається всяким килимкими і ковриками,то червоними, то золотистими з грамом золота, має, не зовсім і не завжди логічне, цілеспрямування на отримання яскравого, але малоефективного, недовговічного і вузькопрактичного, без стратегії тактичного. Традиційна помилка: гадає, що мужики і мужеподібні жіночки люблять її за гарні очка, а не за попу, стегна, груди, та ще й кортить її помахувати своїм накладним неорганічним пенісом. Для яких  бігендерів, таких як вона сама ?..  Сидить зазвичай на обох сідницях. Коли впевнено і комфортабельно сидить, то піклується про праву сідницю, а ліву, до пори Х, занехає. Он, поглянь,як чухає ліву, он як тре, не цінує, лярвочка… Бачиш ? Бачиш ? Вже почала мацати нігтями і праву, нервово йорзає… Ха-ха…!»                        

Система збудженим ревом зобов’язує згідно з планом діяти робота, а стриманим шепотом – «діяти розумно». Термінаторові на заваді скляні двері віп-рум, без клямки і кнопки.

« А от той dude, мудакозл, наш основний конкурент на цьому терен-кластері - баском бідкається Система, -  що вже, може, прибув, крутіший за тебе в цій країні, фак, отой би безперешкодно пробрався наскрізь цією стіною, монстр плавучий.   Проте, ти не ламай, чуєш,здорованю ?.. Hey ! What’s up man!.. Не ламай, кажу ж тобі, не пали кантору, ні свою, ні чужу, вона сама відчинить, терпіннячка трохи, малий».   

І справді, перепона розсувається надвоє врозтіч, ніщо вже не заважає  Термінаторові на відстані витягнутої долоньки  споглядати чоловічка у вишиванці – дама його зараз  чомусь мало хвилює…?  Всі погляди квірклаберів фокусуються на особі Термінатора. Затихає навіть музика, геть в усіх секторах, на всіх поверхах.

Термінатор (урочисто): Слава Україні ! (Суворо) Мнє нужна твая адєжда, чіси, туфлі, oh, I’m sorry, сандалі…, мабіла «Вєрту» і джип «Каян». Дєпутатскоє удаставєрєніє, партбілет. Фоткі аставь сєбє, асобєнно тє, гдє ти нє с женой і даже нэ любовніцей… А єщьо, желатєльна, пішущая ручка, желатєльна – красним.Камуністав аставь сєбє, і в спакоє. Кстаті, насочкі, тоже, но нє всє…   
(Кокетливо усміхається Термінатор).
   
В клубі – синергійна злива жантильного смішка. Колективні оплески.

Депутат (врочисто): Героям слава ! (Ласкаво) Мілий, ти забувсь  сказать «Мі-ли-й».

Виймає з рота сигару і береться акурат випалювати лівіше на грудній клітці голого незнайомця тризуб. «Дівчина» з вінком тішиться, підскакує і аплодує. Робота завершена. Йому б живо-писцем бути, а не… 

Синергійна злива жантильного смішка. Колективні оплески.

Термінатор (шляхетно): Дякую. А ще галку, будь-ласка, в правій частині.            

Синергійна злива жантильного смішка. Колективні оплески.

Бажання народу – закон у всіх відразу читаннях, повпред свідомий цього, ой як добре ! Ні на мить не зволікає з тютюновим графіті на м’якотілій грудині (знав би, що під нею). А Термінатор тим часом щось не врубався…  Що це в біса таке ?.. What a fuck ?.. Галка мала би бути бравурна, ґламурна, коронована і крилата, а «художник» зобразив її чомусь із зашморгом на шиї..,( шарж чи шантаж ?) благо, хоча б з короною. Та ще й при цьому всьому, парламентарій криво знущально зубоскалить до своїх побратимів і дами серця – тій по цимбалах, та стоїть осватана і оженена усіма в клубі покотом. 

Синергійна злива жантильного смішка. Колективні оплески.

Термінатор лапає майстра палючого пензля за його ліву у всіх сенсах руку і так здавлює, що у того підлотника лізуть, не вилізуть очиська з орбіт, та й швиргає його крізь стінку на кухню, той безпомічно гепається на пекучу плитку і калічить собі руки, особливо ту лукаву. Зойкаєш ? Плачеш ? Стогнеш ? Бугага !!  Так тобі треба ! Щоб ти знав, насмішнику зрадливий, і вчився коректно малювати не на повнісно людській шкірі !!    

Ззаду, «завбачливо» нагостривши кій, бігцем підкрадається інший поважний завсідник. Погляд його звернений принципово в нижню точку велетня Термінатора. На поміч товаришу по (не) щастю,як Чіп за Дейлом, він мчить, чимдуж встромляє спортивний інструмент  в отвір, який біологічно і технічно не призначений у Термінатора для такого роду «спорту», майте елементарне раціо, люди-добрі, якщо вже з совістю не склалося.. Попри це, кій застрягає… 

Таке Термінатор не подарує нікому, і нікому, нічого він тут більше не подарує… Хто посмів на цьому обраному, УНікальному терен-кластері паплюжити священне ?! Хто-о-о?!?!? Сюди-и-и-и !!!! Суди-и-и-и !!!! Гоп за маляром галок блудливим - за шию підступного більярдиста, в інший кут клуба гоп, в інший сектор гоп. Гоп - один «медвідь» полетів, гоп - другий, гоп - третій, четвертий, п’ятий, шостий, а комусь кулачищем по мордяці з побічною переадресацією кільком зараз від летючої спини безпосередньої жертви; а для когось пункт призначення:бар-стелаж-під-стелажем-розбитими-пляшками-на-голову, абсенту і текіли.

Ні, ой ні-і, не буде цієї ночі пощади ні для кого, всім славний Геркулесенко дасть прочухана і звізди, трепечіть, кроленята (!), учіться літати, гусята (!), і линяти, кошенята (!) - оце вміють, тварі, добре. Молітесь ніччю святому Варфоломієві, молітесь, ніде дітись вам в Умані !!   

Та ніхто, ні до кого не галопує молотися, крім як – на Термінатора ! Разюче посмілілі  «меншовики», немов по команді, гуртуються побіля розлюченого робота і давай собі теж завзято молотити давніх і ворогів. Проте прибулий каратель, на їхній превеликий і предосадний подив, не робить ніяких виключень відносно них, роздає всім підряд, хіба що декуди, деколи з різною силою. Це ж треба було так довести бідного...!!! 

За такого розгортання подій в «Голубій Устриці і рожево-строкатій Тюльці»  починає панувати хаос: від страху і від гніву, «сексуальні меншини» - тобто,  лупцюють і чужих, і своїх. І вже не розбереш у такому розгардіяші, хто свій, хто чужий; хто з якого сектору і віп-рум – багато що, якщо не все, знівелювалося. І за неймовірно короткий час.      

Губиться, не знає де себе подіти, кого бити – дубасить то навгад танцювальників (ясно, що не всіх підряд), то себе по голові –  ді-джей (ясно, що не сильно). Ніхто не прислухається до його горлання, закликів до «порозуміння і єдності» - ніхто його особисто ніколи особливо не слухав. Найзавзятіше бархатним тембром підкликає він Термінатора, але той в даний час зайнятий не ним, зате жестами рук дистанційно обіцяє, що і до нього невдовзі добереться, неодмінно.                                                

Страшний ляк охоплює ді-джейка. Попередній, гучний, ритмічний, старомодно ґламурний мікс, явно не підходить до нових «біоритмів» клубу, хоч як не вертуханить мікшерний пульт із загнузданою платівкою повністю, залежний від смаків тусовки маестро паралельно зі своєю раптово набутою «сольною кар’єрою». Тут він кумекає, що доконче необхідно застосовувати семплери, вмикати на dj-пульті звукові ефекти і мутити якусь компіляцію, мегахітяру, ЄС-ляк палучіцца… Інакше…    

Та з прикрістю для себе змушений констатувати, що на одній-єдиній старій грампластинці, з одним-єдиним вмінням міксувати, нехай в безліч дотепних звукових і текстових варіаціях, одну-єдину хітяру, не поможе й поряд на столі ноутбук з модерними віртуальними звуковими системами, як то редактори, студії – сі-джеї на професійній мові.                                                 

«Ура-а!..Да здраствуєт данс ! Вєрнулса дека-данс! Наш супєр вальс ! Мальчікі снова пріглашают дєвачєк, а дєвачкі нє випєндріваютса !.. » -  вигукує він, хапаючись за голову не в  скрушній, а відпочинковій позі. Риссю-люттю  диск-жокей ногами зносить зі столу прокляте музичне причандалля, а звільнене місце заповнює новим-старим музикальним центром «Маяк» з двома запиленими колонками, одна з яких Вт-и втратила вщент й безповоротно, а інша «пропускну здатність» до інфернального інфразвуку.    

З неглибоко заглибленої заглибини видобуває аудіокасету, здмухує з неї густо засохлу гніду пергу, старається з обох частин, та сутужно виходить  – з обох, у диск-жокея.   Кульковою ручкою, тою, що горизонтом впалої вертикалі з наліпкою про все найкраще вже й відразу, прокручує пісеньку - назад (яку, ви б думали ?). Глорії Гейнор -  «I will survive», щоб пупсікам довести, що навіть в такий складний час  Zапад здатен довести не тільки до інфаркту, але й до оргазму. ХХХм.   
         
     Гримить, не те слово, «I will survive». 

First I was afraid, I was petrified!
Kept thinkin' I could never live without you by my side
But then I spent so many nights thinking how you did me wrong,
and I grew strong, and I learned how to get along.

And so you're back from outerspace,
I just walked in to find you here with that sad look upon your face
I shoulda changed that stupid lock, I shoulda made you leave your key
If I had known for just one second you'd be back to bother me.

Go on now go, walk out the door.
Just turn around now, cause you're not welcome anymore.
Weren't you the one who tried to hurt me with goodbye?
You think I'd crumble? You think I'd lay down and die?

Oh no not I! I will survive!
Oh, as long as I know how to love, I know I'll stay alive.
I've got all my life to live,
And I've got all my love to give,

I'll survive, I will survive!
Hey hey……   


«Оновлений»  диск-жокей пускає репані скетчі зі свого «пульта», силою музики не допускаючи жодні скетчі на свою адресу від забіяк і роззяв. Під старі-добрі біти гомосексі помітно завзятіше гамселять один одного, у їхньому напорі навіть починає простежуватися мало не бездоганна техніка нанесення удару тильною стороною долоні, та все ж лобовою виходить значно вправніше та й зараз бажаніше.., а лобом взагалі відрубно на години й днини – такі круті ці «нові медведі».

Крешуть і кришують, нальоту формуючи бойові загони, відсіюючи і вмертвляючи пляшками з-під темного піва слабких. Поступово хаос навіть дещо гасне – це Термінатор просто гребує прикінчити учасників великої перверсії, ввімкнули чи ввімкнулась програмка милосердя, випадково ???  Курва... Аби тебе холєра ясна взяла… Мабуть, просто в Термінатора цейтнот (лиш би тільки не цейво… клімакс), мабуть, покликаний відвідати не одну таку «Голубу устрицю». Ну що ж, Термінаторе,сталевий, невразливий  вуйку, не барися, не барися, чуєш, Сину, замути, забацай шик нам, полонину, переведи  золоту годину - вперед ! не на половину ! в безхмарне сонячне майбутнє !          

Він просто не міг цього не зробити. Термінатор таки дістався, через гори полеглих, до диск-жокея. Трусить диск-жокея несамовито, згадує той, либонь, свою улюблену пісню, колискову, либонь, лобур. Та хіба, друзі, Термінатор схожий на матусю ? На його матусю ? Хаха !!

Термінатор(no mercy): Якщо ти смієш величати себе шляхетним і сакральним словом «DJ», то ти повинен знати був, що ді-джей без батла – на батон. Ді-джей на побігеньках  у віп-публіки – зрадник і загроза світового панкінгу. (Іще суворіше) Ді-джей без батла на батон ! (Запиндюлює тому потужного «рєпана», і чиясь довбешка невдовзі наскрізь зяє порожниною).

Тепер гайда за «художником», Термінаторе, доведи не одне діло до кінця не кінцем, кінець-кінцем. Доводить. Доводить, ой дивіться! Вдруге зближається з ворогом, вдруге заглядає йому в вічі, в другі вічі…  Лежачий, тремтючий, потрощений за волю-доленьку Своєї-Батьківщини обгорілою рукою віддає переможцеві брилок з ключем від авто. А брилок той не простий, а золотий, і… з вирізьбленою емблемою Галки, без зашморгу коронованої... 24 карати !!!  (Y)

Термінатор(відразливо): …Ніц нема у тебе… чоловіче, ні совісти, ні чести. Заки мати колихала, доти cцяв ти у колиску. Відбирав у братчиків й сестричок миску, мало били тебе по писку. Більш не будеш так робити ти, балуваний підсвинку, Прийшли Дідьо. По твою душу.(Вистромлює з «непридатного» отвору  кій, переломлює надвоє і грізно каже) Попробуй недостойна нензо мені на ту палку вивісити якийсь прапор, якийсь штандарт – знайду й закопаю живцем. Стандарт. (Здається, у «нензи» тепер не має підстав легковажити словами Термінатора).   

Коли Термінатор відходить, задля того, аби покинути розтрощений гей-клуб, задля того, аби повернутись в новозбудований  клуб(іншого формату, жевріє сподіванка !), скривджений художник, вже не лежачи, прикульговуючи навстоячки, раненими рученьками підіймає зломлений кій, нанизує на палки два білі кухонні фартухи, махає і стражденно до народу промовляє:          

«Пацани ! Рєбята ! Мальчікі і дєвачкі... Дайте мені, пажалуйста, пажалуйтє «Героя України» ще раз, я боровся за Неньку, немов лев за  левиці попу !! І виділіть з бюджету депутату лімона три – рубльовських, на інвалідність - найпершої групи. Спасибі, спаси Вас Термінатор Інший – Наший».       

          
             Раз короткий гітарний   хард-роковий   риф
Пауза.

             Два короткий  гітарний   хард-роковий   риф
                            Пауза.
            
             Три  короткий  гітарний  хард-роковий   риф
Пауза.
            
             Чотири  короткий  гітарний  хард-роковий риф

    У хід на повну ідуть барабани, партії гітар 

Саме в цей час Enter-Exit двері клубу різко розчиняються, і таки Exit, адже перед просто Нами, знизу, плавно вгору,  постає новоряджений Термінатор: чорні «античні» сандалі, дірчава шкарпетка на котрійсь нозі, інша нога безлиста з якісним педикюром, штани від «Армані», одну штанку «приталює» сандаля, інша вільно сидить на нижній частині ноги; рухаємось далі, тільки вгору тепер: «шаховий» піджак, шоколадно-бізоновий френч, дзигарок «Картьє» на руці, смартфон, «пішущая ручка» і, основне, золотий брилок з Галкою – все в руці, все в правій. Руки в рукавицях,  елегантно білих, зі значними домішками  сала і велюру, саме так, сала і велюру ! І ось він, апофеоз - вишита сорочка, жовто-блакитний топаз-прапорець, інкрустований гранітом імені однієї дівчини, яка зараз ще не з Термінатором, тимчасово, дожидаємося. І кольоровий галстук з метеликами, паризьким шарфиком намотаний довкола шиї і кінець його звисає долі - то  нічого, так модно нинька теж. Ну і що ще ? Ага, волосся виблискує в променях бріоліну, ґламурований хайєр-ду у нього, знаєте такий, ніяк не доберу… Нє, нє, то не «їжачок», але трохи дибом також, щось типу «ірокез», але й не зовсім так.., щось схоже, як у Елвіса колись, коли той «O-only You»,  тільки трохи більше безпорядку на голові. Зате, не в голові ! Це ж оселедець, браття й сестри, так !.. Бігме, лиш тілько осучаснений не дещицю - «Ті-тілько Ти». Вже радіємо не нарадуємося, що не «Тю-тюлько Ти». І хвацький у Термінатора, викличний, ледь помітний усміх гуляє сталевим, із метафорою і без, - фейсом з і без «інтер-» на початку.                              

          
Це бадьоро, гордо ййй лунко вибасовує файна пісня, файного гурту, ZZ Top, «Bad the Bone», коли Термінатор, не як односексуал, а як метросексуал, як уберсексуал (!), козиристо погойдуючись, піднімається ретросексуальними сходами.   

  Now on the day I was born
                 The nurses all got around
                 And they gazed the wild wonder
                 At the joy they had found

Він вже вийшов на «нульовий рівень моря», тепер, млинкуючи ключем з брилком, в тій ж манері верстає до джипа, що при шляхетній будові, на автостоянці.

                      The head nurse spoke up
                 Said, "Leave this one alone"
                 She could tell right away
                 That I was bad to the bone
                   
Стоїть біля чорного тонованого кроссовера і з насолодою розглядає себе у віддзеркаленні лобового скла, тільки лобового.            

             Bad to the bone
                 Bad to the bone
                Ba ba ba ba ba ba bad
                Ba ba ba ba ba ba bad
                  Bad to the bone

                      Pause

Щось, здається, непокоїть його на голові ?.. Ні, олрайт.  Repeat Please Mr.Гіббонс.   

Bad to the bone

В той несвоєчасний момент вибігає з клубу бармен,  невідь з якого сектору, що є сили стискуючи якусь пукавку, на вигляд - дамський пістолет, панічно погрожуючи ним Термінаторові. Термінатор трактором суне на нього. 

            I broke a thousand hearts
                Before I met you
                I'll break a thousand more, baby
                Before I am through

Бармен: Стаять !.. Ні с мєста !.. Вазьмі мєня с собой, малиш, а нє то я...
                          Pause

Термінатор звільна намацує у себе в штанях, у кишені, довгу сигару, тягне до зубів, відкушує кінчик, впритул дихаючи на низькорослого страхопуда з погрозливою, але тремтливою рукою. І той, на диво, таки давить курок – щоби прикурити сигару. Термінатор собі в кайф робить одиночну глибочезну затяжку, так, що чверть сигари враз і нема , ненадовго затримуючи віддих в роті, вдячно тоді  видмухує симетрично прямокутну густінь димку просто й прямо в пику бармена – миттю  гепається непритомним.  А позад нього, в кутку дверей, вилежується собі, ніким не пригрітий, обріз-дробовик-помповик екстра-концепт ЄвроКозацької Фузії XVII сторіччя і Mossberg 500 XX-XXI ст. 

Play

              I wanna be yours pretty baby
                   Yours and yours alone
                   I'm here to tell ya honey
                   That I'm bad to the bone


Звичайно,Термінатор не може не приватизувати його лівою рукою, він що схожий на машину-ідіота чи на зрадника ? Наостанок Термінатор ще й «позичає» в безпритомного невдахи широкі темні окуляри в стилі вісімдесятих, примірює на себе – люкс !  Зі зброєю і окулярах квапливіше і козирніше вертається до автомобіля.      

              Bad to the bone
                   Bad to the bone
                 Ba ba ba ba ba ba bad
                 Ba ba ba ba ba ba bad
                 Bad to the bone
                   Bad to the bone
                                                   
                                                          
                      Pause

Та на цей раз, судячи з кислого виразу обличчя, що знову відображає лобове скло автівки,  Термінатор не вбачає себе на цьому тлі надто привабливим, у світлі поповнення не «дамською» вогнестрілялкою. Колісні симпатії  Термінатора переманює собі радянський мотоцикл з боковим причепом, М-72, що зачаївся, безконтактно вузько притиснутий кроссовером «Каян», що належав горе-повпреду, і позашляховиком «Ленд Крузер», що комусь безсумнівно також належав. Та не може не турбувати одна важлива деталь у мотоциклі, і мужнього андроборга і весь ще мужніший читацько-глядацький народ, яку Термінатор зобов’язаний видозмінити, що й робить він уміло й невідкладно – сім разів молодець ти, сталевий козаче ! Націлює обріз на видного залізного двоголового орла, над переднім колесом і під центральною фарою, який у лівій лапі тримає важку і ржаву державу, у правій гостроверхий меч і довговетхий скіпетр. Орлові – страshно і crushно. :-:  (:-)                                                       

Зараз-таки в повітрі над головою Термінатора виникає невеличка плазмогенна півпрозора кулька, з якої він почергово, правою, лівою, видобуває Білоголового Орлана і Чорноголову Галку. Орлан бронзовий, Галка срібна. Куля випаровується.  Термінатор власноручно, в рукавицях з сала і велюру, не забули, пригвинчує під фарою Орлана, що правою лапою охоплює стріли, а лівою оливкову гілочку – ось так має бути !  Голову крилатої Галочки увінчує корона з самоцвітами, і місце галки не деінде, а над фарою, не сумнівайтеся, вороги праведних народів.          

Помітно подовжені лапки красної птиці роду воронів  без сентиментів захоплюють кігтиками голови без єдинотулуба роздвоєного птаха роду яструбів, що ще не так давно займав добру частину переду мотоцика, а зараз знов змушує Дорожня історія його посунутися, ха-ха ! А щоб двом -  дружнім - пташкам було зручно вдвох всидіти біля фари, без всяких там ха-ха і ка-ка..,  не пальцем роблений робот зв’язує їх золотим ланцюгом. Міцно і туго так, втім не занадто, із почуттям, з власних етичних геральдичних міркувань, і, либонь,  з огляду на думку захисників благородних статичних тварин, аякже. Священних тварин ! Священних захисників!   Правда, вервечкою ще не чистого золота і не першої проби, одначе вже безсумнівно 18 каратів має ланцюжок, , що, погодьтеся, вже непогано, якщо зважати на те, що ще не так давно песимісти пророчили тотальний перехід на всякий позолочений китайський фейк.                                                   

Тричі блискучим овалом переплетені птахи, з трьома на ланцах браслетними словами, чистого без сплавів золота:  NOVUS ORDO SECLORUM, і загудзовані –  VIVA  Гудзон ! – через ще не обмите, вдостачу заляпане грязюкою вітрове скло до  двійчастого з сіро-зеленуватими-пірамідально-візерунковими-гумками-на-рукоятках - штурвала, який вже обхоплюють могутні ручища благородного андроборга, - хай слава його зіркова зростає від п’ятдесяти з гаком до сотні і тисячі з гачками і без разів ! хай слава його габаритна і невразлива, вогнестійка і водостійка  осідлає кожен ровер у селі і Rover в місті ! хай – конє, лашадку і верблюда ! хай - віслюка з обозом і телюка з возом !  хай –  ні дракон, ні свій мустанг не скине !  хай -  лімузин, капєйку, танк, трактор і комбайн із шатлом НАСА !!!  Це ж наса, наса Ненька Нейтів,  Коммон Матінка Земля, COME ON !!!!

Ножиськом Термінатор заводить допотопний М-72, аж з третього разу, трохи роздирає собі об нижнє іржаве залізо свою кольорову, не без того дірчасту, шкарпеточку, курча-ляга, та мить-друга - і світлий рицар, на світло-темному коні, вже звитяжно колесує прямцем на першій, не галопуючи насолоду від другої п. під (Play) жорсткий роковий гітарний драйв дідів ЗіЗів. А йому на вулиці серед ночі (нюанс: світанок вже незабаром) квітучою алеєю рукоплещуть свідомі громадяни, вітають, викрикують зізнання у коханні, бажанні і вмиранні за Нього, Неї і через Неї, вимахують пальмовими вітями, калиновими вітями, вербовими вітями, буковими вітями, дубовими вітями, коротше… – не галімими тормозовими Вітями ! А малосвідомі і геть несвідомі – панічно-озвіріло, і марно, метають в невразливого вершника березовими й липовими ломаками. Діч і Дич. Bitch.                                    

Термінатору приємно і не дуже, та він незворушний, він не з тих, хто піддається швидкоплинним нападам бурхливої ейфорії чи люті, він не людина, крайова, у нього УНіверсальна, не Х...ва мета. 8


Як «вчасно» біжить за респектабельним мотоциклістом дівка-герма, ой гаремна, як спорхує вона, нікчемна, як завмирає, не вмирає, як впрохує вона його спинитись, оспівуючи на ходу, нальоту:                        

 «Ой, зупинися, хоч на хвилинку,

  Тече вода, не зна зупинку,

  Тече вода не зна зупинку,
 
  Гей!...» 

Та Термінатор недвозначно дає зрозуміти дівці-г, що він не «гей, гей» ніякий, він довів це щойно і там у клюбі 5 хе-ве тому, і він добре знає, що після «гей,гей» у неї без ухилів йде хрипло приспів «золотые купола, душу мою радуют», варто лишень проявити мінімальну гостелюбну шоферську необачність – вже за якихось кілька кілометрів на четвертій довбанешся в дуба понад фосою, чи по-правильному – кю-ветом, на першому ліпшому повороті, чи по-правильному - розвороті.                                    

ГОЛОС ЗА КАДРОМ: І щоб остаточно хтось не дав, врізав, зрізав дуба - одним лиш, навіть таким потужним, Термінатором не зарадиш, - доведеться викликати Доктора Хаоса.  Хауса, даруйте. А то вже, даруйте, затяжний серіал, з попсовими сюжетиками і науковими термінологіями в діалогах, лайкою в монологах, без крупних планів у пологах . Нє, питань нема… народу мило миле, і це краще за «Бєдну-ю Наст-ю», проте, даруйте втретє, той, хто сильно дбає за народ, як правило, позбавлений втіхи голодними очима дожидатися 548 серії, а зйомки завершувати ані продюсери «Хауса», ані «Насті» не збираються – рейтинги, так чи інакше, мало не б’ють позначки верхньої шкали.

Отож, бабі байкер  розпрямленою рукою показує середнього пальця, дуже твердого і вертикального, як її співоча хрипом суть, «Luck, baby» , потім, другою, аналогічний зводить жест, а дівка клякне на автодорозі і побивається з горя, немов Шевченкова Катерина, от тільки, друзі, поясніть, де тут ситуація з москалем ?!?.. Термінатор – не москаль. Добрий Термінатор. Проте всіх – не підвезе. ДТ.      

Грішним ділом думав нацик, котрий несподівано вигулькнув зсередини назовні коляски М-72, в військовому німецькому шоломі зразка 40-х,  коричневій майці, помережаній свастиками і зав’язаній бантиком внизу на пупці (з маленьким коштовним значком в пупці), з татуйкою на руках, плечах, шиї гея усіх народів і часів, напомадженими губами - нижня темно-синім, верхня темно-жовтим і яскраво вираженим червоним язиком, і давай запопадливо на неясних радощах розхитувати зіґами і хайлями з їдучого мотоцикла, викрикувати з лишком  зухвалі словеса, і давай на неясних радощах за ним гей-скіни юрбою.

Термінатор, із зирком - лише вперед,-  хапає його за шию, майже так, як того підступного більярдиста в «Голубій Устриці», і вишпурює вузьколобого зрадника інтересів Батьківщини геть, як і личило б зробити не липовому поборникові УНіверсальності. Тричі молодець, kоzачче !  Це модифікований М-72, а не заяложений БМВ-R71.      

                   
                  ДАВАЙ, БІЛЛІ !

                                       

              I'll make a rich woman beg
              And I'll make a good woman steal
              I'll make an old woman lust
              and I'll make a young girl squeal
 
             I wanna be yours pretty baby
             Yours and yours alone
             I'm here to tell ya honey
             That I'm bad to the bone

             Bad to the bone
             Bad to the bone
             Ba ba ba ba ba ba bad
             Ba ba ba ba ba ba bad
             Bad to the bone

                   
                                    САКСОФОН І ДРУГА ПЕРЕДАЧА..

***


В цей самий час, на протилежній окраїні міста, східній, і теж захаращеній сміттям, різним металобрухтом, ба ще дужче, здіймається потужний вітер. Сутий вихор, і не здуває, а наче абсорбує в себе, фактично геть усе: цеглини і панелі  старезних  прогнилих і непустих домин, контейнери із викидами, арматуру, особливо буревій запопадливий до поглинання металічних предметів. Поступово із аморфного торнадо, низько над землею   викристалізовується велетенська подоба вітрового трикутника, конічною частиною вниз.                              

Вітер поступово  слабне, хоч не припиняється повністю, тримає  понижений циклон, а в той час  трикутна геометрія – газів – поганий сильний  запах не обманить-задурманить доброї природи цієї землі - активно видозмінюється у антропоморфну, додаючи до своєї новопосталої «людськості» чаду - горючого газу, слизоти нафти і твердішої слизоти кипучих металів. Тепер обманить..?

І з такої амальгами, із таких сплавів в кінцевому вигляді постає перед нами, народе східної і західної частин колосальної периферії, викінчений, викристалізований  образ ще одного голого височенного  мужиська.

На відміну від першого прибульця, того здорованем, у непідробному значенні слова, назвати складно: ребристий, жилавий, сутулий, сплющена грудна клітка, яку він з кожним своїм кроком силкується розправити і розширити -  астенік за Кречмером  і холерик за Гіппократом, а от спробуй скажи і докажи йому це у вічі… яким домкратом ?... Зате його вічі, о, ці рідні очі, цей погляд більш хижий і зловісний, а відтак, поневолі думається: «сильніший -  худіший»…

І чоловіче достоїнство дрібніше на порядок у того другого, зате хода загалом крупніша: широка, довга, зухвала, агресивна,  руки розмашисто маніпулюють довкола газами штучно роздутого тулуба, газотранспортною системою з рум’яного носа і не менш надутих щік,  в зад, перед, частіше в зад. Чалапкає поглинутим своєю працею рабочім райончиком, давлячи  загостреними черствими стопами  з тим і не без того  зачерствілу тупу землю частинної периферії.            

З рота димить пар, з носа  димить пар, з вух димиться, з пупця страх як димиться, з «перепрошую» - ой ще як, - це все гордо і помпезно іменується природним газом, і тому становить велику загрозу  для всіх перехожих, проїжджаючих і недоїжджаючих - може бабахнути «феєрією Везувія», - камінчика неушкодженого  не залишиться по ньому. Обідрані і не дуже перехожі затуляють собі носи, роти і очі, і просто тікають від газовика подалі. Та,як далі видно, не всі, і всі не далеко. Розвертаються, хтось радо, хтось безпорадо.   

А кощавий – ще той амбітний дядьо, не боїться ризикувати собою і чужими, він тут хоч посутньо чужий, однак ходьба по землі це замалим не дочиста спростовує. Замалим. Його окликає якийсь голодранець, з люксовим годинником в другому складі назви  «лекс», і стосовно тієї Руки - пісочним.., з таким, знаєте, бурштиновим, швидкосипним, скоротечним  пляжним (мб кримський ?)пісочком, що його хазяїн притулився спиною і правою ногою до холодної німої панелі, вибачливо-манливо лупаючи на переходька :

«Добрий, милостивий дядя, дайте п’ятака і іспользуйтє па назначєнію - назначьтє !..»

Крутій спиняється, впритул в очі і знизу догори оглядає молодика, якому, вочевидь,  до дорослості ще далеченько.   

( По-сибірському холодно): «Імья, фамілія, отчєства, атєчєства, род дєятєльності і род задєйствєнності ?»

Бідар: Іван Хохлєнко Вікторовіч, Русь Єдіная, танцовщік, була румба,самба, стала амба.

Від цих слів в умовного здорованя відбувається помітний притік, точніше, витік газів з прогонів, а в параметрично скромний стержень прибуває повінь крові, або що там у нього.   

У-здоровань (тепліше): Ступай  за мной, син мой, но  - ізьясняю панятліва – ісключітєльна слєдом за мной, нікак поравну, уж тєм болєє спєрєді. Лади, дружбан ? Я так і знал, натурой чувствовал, внатурє. А тєпєрь давай разварачівайса і наґібайса, рукі на вєртікальную панєль -  ізвєню тєбя трі раза, ти мая мадель,  чьоби ти опьять нє ізмєніл мнє вавнє, опитная зараза, сґарай в аґнє !  Спрашиваєш – ґдє ???

Бідака мовчазно підкорюється.

Тепер специфічний амбал, отримавши сатисфакцію, віддавши сатисфакацію, чвалає із триколірною (червоний, синій і догадайтеся з трьох разів) шкарпеткою на причинному місці (місце, через взаємне пристрасне навернене кохання, втратило ще істотніше кшталт мужності і сили, от лише протиприродно  не вертикалі..), духмяно, пахучо, проте не так, як до того, і зухвало, більше, як до того.  Чвалає він, не питає, ніби все знає. А вулиці периферії темні і страхітні, неначе у донецькій хижій шахті і карпатській ведмежій барлозі.   

І от йде, йде він і нарешті чує до болі знайомі і приємні відголоски відомої мелодійки. Від такого щастя, газ знов бурхливо наростає.

На стоянці, біля ресторан-бару «Дарвін і Друзья», торчать троє братків, спершись «очками» на Феррарьку, крутий Мерсюк і модну Беху.  Феррарі відчинена, зсередини лине гучно пісня ся:


      Слава і музика М.Круга, пойот  Бутирка.

                   Кольщик, наколи мне купола,
                Рядом чудотворный крест с иконами,
                Чтоб играли там колокола
                С переливами и перезвонами.

                Наколи мне домик у ручья,
                Пусть течёт по воле струйкой тонкою.
                Чтобы от него портной судья
                Не отгородил меня решёткою.

                Нарисуй алеющий закат.
                Розу за колючей ржавой проволокой.
                Строчку: "Мама, я не виноват!"
                Наколи, и пусть стереть попробуют.

           Если места хватит - нарисуй
               Лодку, с парусами ветра полными.
               Уплыву, волки, вот вам...
               Чтобы навсегда меня запомнили…


Голий і «духмяний», енергійно наближається до них. Братки помічають його і відразу, мірою можливого в їхньому становищі,  оживляються.

Браток(на Мерсі): Бідон, Ліван, опа-на, сікітє, пацани, па-ходу к нам прівідєніє руліт...

Браток (на Бесі): Может шо-та парєшать хочєт ?...

Браток: (на Фірі): Пусть папробуєт, патом рєшим...


«Прівідєніє» уже дивиться на них зблизька і стоїть супроти. Випари  газують нєпадєццкі, нєпадітись. За ним вже «увязалась» «нєхілая» паства – це ж газ димить, а не в сусіда хата, не можна і не нужна спочивать на холодній печі.   

Газовик (привітно): Здарова, братва ! Как жизняк, всьо маладцом да с агурцом ?

Браток(на Фірі): …Вродє б нє плашняк, хоть і децл жесть. А у тєбя, «как єсть» ?

Газовик (повноусто усміхається): А у мєня проста афєгняк, как самая лучшая в жизні мєсть, вот так і єсть, єсть ! єсть ! і іщьо раз єсть !

 
Братки зголоду облизуються, буркоче в животі хавчик люто, проте гучно гучею гигочуть якусь часину, а газовик їм приязно акомпанує. 

Браток (Ф): Слава Україні ! Тєбє нужна мая адєжда ?..(3 LMAO)

Голий(трішки похмуріше): Слався Єдіная Русь ! Мнє нужна - твая машина. Адєжда - у мєня с сабою. (І цупко та сильно стискає  руками собі обидві сідниці, аж ребра мало не вилазять, куриться так, що хоч три, хоч не три, а на раз-два-три бери і Джина пригощай).

Браток (на Бесі) нарешті принюхується.

Браток (нб): Пацани, а хто дома пліту нє виключіл, тока па-чєснаку ?.?

Браток (нм): Уйй, хля, це ж я-я ! Моя яїчніца ! (Ладиться шубовснути в автомобіль)

Голий (жесть): Стаять, баятса і любіть !!!

Браток (нм): Шо ета за нісенітниця ?


Оголений наповал вбиває їх раптовим вітрюганом з рота, немов тим самим, який його закинув сюди  – їх одномоментно засмоктує. Напевно, вони просто інкорпорувалися, а не згинули. Поціновувачі братської житухи і жизняка, не падайте духом.  Він напрочуд легко і зграбно впорскується у Феррарі, і в комп’ютері карусі вводить ім’я ІВАН КОНОР з додатком через горизонтальну двокрапку й кому САРОВИЧ. А потім добавляє третю крапку без коми.


Ми не бачимо, що йому «вибиває» комп, адже ми за камерою плавно пливемо вгору, мовби у пом’якшеному варіанті тієї крученої бурі, бачачи лише кузов Феррарі, не те, що в салоні діється, і дослуховуємо внатурі славну пісню Круга і Бутирки.   




              И легло на душу, как покой.
              Встретить мать - одно моё желание.
              Крест коли, чтоб я забрал с собой
              Избавление, но не покаяние.


                          ***


Івась Конор, чорнявий проворний хлопчина тринадцяти літ, одітий, як реальний хіпстер: кеди Конверс, строкаті джинси скінні, помаранчева майка з рекламним принтом, під білою із засуканими рукавами  вишитою фольк-сорочиною, що перейшла йому у спадок від матусі, на задній стороні сорочки  доповнений гаптованим за-життя-увічненням портрет мамусі з буквочками «Я’ll be backь»;  у вухах тунелі, на очах і носі сонцезахисні окуляри Ray-Ban Wayfarer у масивній пластиковій фіолетовій оправі; круглий перламутровий медальйон теліпається  на грудях - на аверсі «Люблю Рідну Батьківщину», на реверсі - «Смерть Ворогам» (коли Івась біжить чи просто галопує, то часто-густо боки медальйону волатильно переінакшуються на грудях ); мащений воском зачіс угору з легкими скроневими неохайностями,  наплічник з мереживами Мікі Мауса, що на фоні Діснейленда, в позі doggy-style палко кохкає більш ніж вдоволену Мальвіну, а підглядач Буратіно в цей час з насолодою мне собі носа; в наплічнику Blue-Ray диски із записами Інді-рок і Етно-рок гуртів, Фрі-джаз, Ейсід-джаз і Нью-метал виконавців, Бруклінських ґанста-реперів початку 90-х і хором Віденських хлопчиків кінця 2000-х, капело і а капело;  фільмами Ларса фон Трієра, Іллєнка, Тарковського, Параджанова, Довженка (крім деяких), Лінча і Вуді Аллена, документальними – Володимира Ар’єва, Юрія Макарова і Льоні Парфьонова, а також телепередач 5-го Каналу  з Романом Чайкою за сім років і без Чайки за два, випуску новин з Танею Даниленко; ноут Apple, iPhone, iPod, iPad, дзеркальний фоцек без марки; вервечка з розп’яттям, тфілін і хамса; оберіг з агату і оберіг з гагату; лялька Барбі без голови і лялька Вуду з головою Барбі; фінка, водяний пістолет, електрошокер, повна пачка презервативів і пуста пачка Marlboro, фотка себе з Міністром оборони у відставці, на весіллі, тоді ще чинним, чемним і веселим; Снікерс і півлітрова банка агрусового компоту; Playboy (eng), Men’s health(ger), Billboard(fra), Washington Post(chi), Cool Girl(з  ремаркою вручну на титульній: для малої), Форбс, Фокус, журнал «Огонёк» за 86 рік, «Перець» за 86 рік  і «Коломийські вісті» за вчера; книжка Карпи «Фройд би плакав», дві вирвані сторінки зі «Шляху Аріїв» Володимира Канигіна, Конституція України в твердій обкладинці з вручну авторськими поправками згідно з ст.5., далекобійний світлодіодний ліхтарик, синьо-жовта шкіряна мапа Київської Русі зразка 1000-1050/2050-… років,  і блокнот Молескін з думками, поглядами, цитатами, снами з четверга на п’ятницю, снами з суботи на понеділок, малюнками і нотатками стосовно тих, хто в білому, сірому і чорному списках, а хто в багатоколірному, і кого викреслити, коректувати, стерти чи вирвати.      

Іванко Конор щойно перекусив в просторій і з рідкісно вибагливим смаком обставленій кухні, в компанії підкреслено елегантної, з аристократичною посадкою, літньої жінки, і ладиться вже на поклик смс-ю приятеля чкурнути з хати. 

Гувернантка(бережно): Івасю, Ви чому не їси ? Ви куди, дитино ?

Івась(дещо відчужено): Тьотю… Панно Магдалено, я напхався по самий хом’ячок, я на скул-паті, буду пізно, не чекайте, спіть спокійно і до ранку в хаті.                                    

Зривається з місця, підхоплює наплічник, жене стрімголов через довгий і високий коридор, вибудуваний ампірною колонадою.

Гувернантка (нагукує): А як же обід ? А вечеря ? А уроки фортепіано і французької, Івасику ? Іве ? Івасьє ?..

Долітає до Івасє, у світлій та не менш шикарній вітальні пригальмовує. 
 
Івась(напівоберта відгукує): Дінерну в Макдональдсі тудейка, а посапаю в «Фелліні». Я з француженкою сьодні вечеряю, Ізабель, в неї досить непогані буфери, натуральні, що добре і цікаво, а перспективи залишитись надалі працювати в нашій країні репортером на благо Є-інтеграції ще кращі і цікавіші, судячи з усього.. А з яким класним акцентом вона цитує Сартра, ви би знали !   А на паті і в Макді буде купа френдосів з Конго і Бейрута – ми білий рояль туди пронесемо, проміз, іфа всьо буде харяшо, ну, в смислі, якшо харя така буде сіня, шо... - як-шо до того  пронесем туди Хасана вісім літр – ну Хенессі, шоб було вам ясно, Магдо.   Уссе, мадам, мене немам, аревуар. (Він вискакує з дому).

Гувернантка (гукає з кухні): Леоне, простеж за ним і відрапортуй мені, мерщій! (Чутно за стінами, що розділяють їх, активне пожвавлення, здається, не одної пари ніг). (Магда із добродушною замріяністю про себе) Які ж ці діти непосидливі. (Настороженіше) Тільки би надто в матір не вдався, посидливу тепер… (Схлипує гіркими слізьми).             

Чоловий фасад дому – великомасштабна, майже царська будівля із журавлиними гніздами на гостролукових куполах, майже готичних  веж, вимощена білим мармуром. Мірним кроком Івась пробігає повз домашній зелений мальовничий топіарний садочок, вишневий коло хати, на око з третину гектара, далі повз, викладені широкою гранітною дорогою в два обабічні ряди,  грандіозні мармурові, бронзові і зі слонячої кістки скульптури царя Соломона, Марка Аврелія, Константина Великого, княгині Ольги, Карла Великого, Володимира Великого, Джорджа Вашингтона, Франкліна Рузвельта, Уінстона Черчеля, Шарля де Голля, Івана Мазепи, Хмельницького і Обами без Візаві. Між ними, неможливо не сказати, з тих самих матерій, що й вони, лиш в розмірах примітно менші, непорушно випростовуються статуї відомих богословів і філософів: від Сенеки через Токвіля до пана Збігнева. Звісно, Мойсей присутній. (Y) 

Підбігає хвацький Іванко, хватко оминувши ряди фігур, до сягнистого в формі аметистового серця басейну з трьома хвалебними фігурами озолочених жінок, котрі тримаються по-сестрицьки в колі за руки, доповнюючи  собою і наповнюючи з себе басейн-водограй. Це  Настуня Роксоляна, поетеса Ліна і мати Івася-молодця Конор Сара.      

Іванко тричі змочує обличчя у кришталево чистій водиці, немов з предківської криниці, тричі сьорбає зі жменьок, виструнчується, обертається спиною, витягує з задньої кишені штанів днедавній золотий гривеник, шепче «шара прийди, правда прийди, воля прийди»,  і ефектним за траєкторією польоту і фізикою приземлення кидком через себе хлюпоче на днище басейна-фонтана гріш. А днище, до-речі, вже мало що вповні не золоте, от тільки рибок відповідних чомусь зась. 

Аж тільки тепер доречно нарешті прочинити вихідну-вхідну ну майже ампірну браму з сфінксами, грифонами і крилатими левами, масонським і козацьким  орнаментом, і попереджалкою «У дворі депресивний собака», пообіч на землі з гарматами часів і армії Наполеона Бонапарта, з привареними голубками до них, і …часів не Олександра I - не для краси і забавки тут. Але теж з голубками, щоправда не привареними, шугливими.

«Ну де ж ті галки, галочки мої заждані, страждані», - пускає вічі Йванко в небо вслід за птицями, та й чутно-чутно собі зітхає тут на землі. Скрушно, важко йому на серці, як би ви, лишенько, лишень емпатично-симпатично знали, лишні, лисі, ласі люди, цур вам, пек вам, фак вам.

Але вже чує розкумарливий  попереджувальний транспортний сигнал друга Іванко, то шумливо під’їжджає до брами на скутері  Василько-хакер. Біленький, повненький хлопчина, в ідентичній вишиванці, спереду і ззаду, хоч не його мати Сара Конор,  однокашник і однодумець Іванка.      

Василько(пригальмувавши): Поїхали, поїхали,  Ваня, нема часу.

Івась Конор меланхолійно супиться в землю, і, немов та земля, та  землинонька прикувала його до себе, причарувала, рідненька, акуратно-якісно вистеленою тротуарною і асфальтовою доріженькою, непоямкована ще, – вже аж ген за сьомий кілометр звідсіля. 

Василько(співчутливо): Ваньок, ти шо, чувачелло ? Знов тебе та паршива ізмєна бере ? Ну шо з тобою таке ?!..

Івась(скипає): Та як мені бути, Василю, світлим, благовісним і не заганганджа…  не-за-ан-га …жопаним, коли таке в моїй країні, курва, коїться !?! Коли нелюди, грабіжники і мудаки поневолили, заграбастали люд наш і землю нашу з передвіку славну ! Коли розправляються з патріотами, поборниками правди, а не кривди, а зрадливці і пристосуванці то вдають, то не вдають з себе вільних кішок – тигренята невиношені, здохливі ! Ганьба !!                                           

Василько(філософічно-сумливо): Гірше ляха розпинає тільки лох.   

Іванко (одверто не врубавшись): До чого тут «лях» ? Ти з якого мамонта списав категорію ?

Василько(очкує мимоволі): Ну, це типу метафора, архетипно-трансхронічна, саме так..

Іванко(дидактично): Кепська метафа, мудрагелю, політично некоректна, хроню ти трансовий, архаїчний типе. 

Василько: Та годі вже, Іване. Баста ! А то тебе  шляк трафит так, як того разу, - знов зіб’єш нерви на якомусь бомжеві – пожалій себе і лєвих троха. Їдьмо, чоловіче, їдьмо, не шукай дискомфорту, навіщо потім срачину трачиною підтирати ?! Та ще й комусь..

Івась(знов скипає): Та не будь конформістом, Василю ! (Хапає того цупко за барки і давай несамовито трясти ним). Та безхатченко, Василю, зараз в центрі проживає і відсмоктує не зліва, який дискомфорт !?.. А що та сволота в кабінетах пишнотних зробила для простого люду, га-а ??

Василько(зі страху осміліває): Ну то давай, брате, знов їм помстимося ! І за матір, за Явну і У-явну, і за того хлопця, трясця !..

Іван (поволі усмиряється): Ти маєш рацію, маєш, Василю. Маєш. (Послаблює руки на Васильковій сорочині).  Тільки, шо за хлопець ? Шо за алєнь ?.. Знов архетипно-трансхронічна...??

Василько (приводячи себе до порядку): Фразеологізм, - від «фраєр» без «ізм». Не парся…

Івась хутко відланцовує скутину від наполеонівської гармати, і вже скоро вони вдвох прудко і виклично дзижчать вогкими дощовими рівностями і невідхильно трафливими ковбанями-за сьомий кілометр.    


       Луна, на повен, повен залива вкраїнська народна пісня ся:
             Дала мені мамка корову
                 Та на мою бідну голову:
                 Корову би пасти, доїти, доїти,
                А мені би з хлопці ходити.
               Нагнала-м корову в дуброву,
               Сама-м ся вернула додому,
               Дома мене хлопці обсіли, обсіли,
              А корову вовки із’їли.
              Коби моя мамка здорова,
              Коби моя мамка здорова,
              Коби моя мамка здорова, здорова,
              Буде в мене друга корова.



Ти ж, дорогий Глядачу-Читачу, певно що, не тартюф, не тюхтій і не «тормоз». Ти ж повинен розуміти, що коли несуться двійко бравих чувачків-козачків на двоколісних - не просто так, не за себе, ясна річ, та ще й один на небесному (Іванко), другий на золотистому(Василько), то до бляхи й мухи ті дороговкази, триколірні лямпи з сенсово викривленими кольорами і непоспішлива швидкість гусениць, що ніколи, всупереч нездоланному бажанню, не перевтіляться в метеликів та й не запурхають життєвесело влітку на потіху вегетаріанцям та ботанікам.


Примчали. Зіскочили зі скутин. Перебувають на рясно всіяній банками і фінустановами  вулиці. Очима прискіпливо розвідують місцевість в радіусі ста метрів.

Василько(потаємно): Давай он цей.. Чи може он той ?..

Іванко: Нєфіген. Той  ніззя, дружпан, той державний...

Василько: Так навпаки ж афіген, не розумію, мля, тебе !..

Іванко: Пофіген - не афіген ! Моїй бабусі – по татовій лінії – ще всіх заощаджень не виплатили. Та й по матусиній в принципі також… Ні, ніззя, це і, між іншим, пряма неповага до колишніх старань матері, ти шо !.. А народ ! Ти забув, чорте, про народ !! (Чіпляється знов йому за барки руками).

Василько(пробачливо): Згадав, згадав, відпусти, цить, бо кантору спалиш, совістлива нензо, до младотурків і младогегельянців запроторять – …ну в колонію, шо не тямиш ?..

Івась: Тямлю все я. І я не совітливий, я просто прозорливо державотворчий пацик дуже. Шоб ти знав на майбутнє і вже тепер. (Відпускає).

Василько: Я з минулого в курсах.  А цей ?

Івась: Той тоже нє.

Василько: А цей чо нє ???

Івась(мнеться): Ну, як тобі сказати… Ну, розумієш… Ну, карочє, там є дяпчик один, його акції на той банк майже всі, він оттакий мужик, ну, серйозно, в мене десь в Айфоні має бути фотка, де він мені на моє десятиріччя вручає ключі від Порша – ми позатого року не раз каталися, пам’ятаєш ?   … Ну я не можу, дружпан, ти пойми, ну ти зрозумій старого, ну друг сім’ї, ну, фля буду, рука не підніметься, а якшо в тебе, то всохне. Соромно.

Василько: Добре, добре, я все поняв. Порш реально потужний, пам’ятаю, і як мама мене по сраці била, після того, теж добре пам’ятаю.

Іванко: Ну от бачиш ! Невимовно вдячний тобі за розуміння, друже (дружньо обнімає Василька). Давай, знаєш який, давай отой ! (Цілить пальцем у найвищу будівлю, і найближчу від них). Там живе один поганий олігарх, він, сука й гад, визискував і продовжує нагинати простих піплів – всякими недовареними і перепеченими бонусами, солодко-галімими заманухами, депазіти не повертав колись, гандос, а тепер, маючи дофігена активів в гандурасах,  підняв ставку в гривні і іноземній валюті - шо-та підозріло зафіген.. Стопудняк кине, з часом, волає в мене раціо і шепче чуйка.   

Василько: Ну давай той, шоб не кинув, ссука.                                 

Якраз притишує чорний «Бентляк» побіля зовнішнього банкомату приреченого банку. З задньої частини машини ( не з багажника)  поважно висувається солідний панок, і не менш поважно тьопає до апарату. Він стоїть спиною до хлопців, в півсотні метрах, і безбоязно собі цикає кнопками б-мату. Знявши з рахунку енну суму, вертається назад, щоб за мить Бентлі разом з ним щез у невідомому напрямку.   

Під час нескладної трансакції, Ванько й Васько часу дарма не гаяли:                      

«То як, ми сьодні хто ? Скімери ? Шимери ? Чи, може, давай: я дід мороз, ти снігуронька (тягне сорочку до носа),а в мішку в нас подаруночок для нечемних діток ?..» - питає Василько Іванка, акуляче гострячи зубки і млинкуючи кулачок в долоні. 

Іванко: Ні, не морозь, який дід мороз, ти шо погнав, спалять зразу.., в серпні ?! І перше - мені шось не пруха сьодні… Давай бетта нашим фірмовим.

Ще коли панок тільки-но на підході до автомату, на раз-два-три хлоп'ята блискавично, інакше не скажеш, достають з ранців ноутбуки (в Іванка небесного кольору, в Василька золотавого), активують, і починають шаманити з ними в такому темпі, що, без йоти перебільшення, найспритніші китайці їм не пара зі своїм олімпійським пінг-понгом.

Буквально за якісь лічені хвилини:

Василько: Я швидше, га-га !)

Іванко(помірно роздратовано): Зате я все рівно обраний - мама так сказала, а ти моя права рука – я так сказав. А якщо будеш багато ви*обуватися, то станеш лівою. >:->

Василько: Хто так сказав ?

Іванко: Народ !

Василько(переводить увагу на жертву): Все, він від’їжджає уже, готуємося.   

Іванко: Близько той час, коли він так від‘їде, чувак, шо його...  Go !

Вони спокійно підходять до «зломленого» банкомату. Івась спокійно розчиняє малу спортивну сумку, підстеляє  під зручний кут біля купюродавача, викладаючи:

Івась(згорда):А ще недавно я думав, що тонка плата у щілині картрідера і злам операційної системи бандомата це верх хакінгу. Помилявся… Ми генії з тобою, Васька, генії ! Затям це собі раз і назавжди. Коли залізно затямиш, то скоро прийдуть світлі часи, лиш би таких, як ми, не забагато… Бо щоб там хто не казав про сонце і місця під ним, а я знаю, що ще трохи, і прийдеться розповзатися по Марсі і Венері за ним, чи від нього…  Затямив ?

Василько:Угумн. Ти якийсь тепер такий …демократичний…

Івась: Я в маму вдався, ти знаєш, я завжди такий, просто то сонце не завше в гармонії з планетами, чи шо..

Василько стоїть на «шухері», Іванко тримає сумку до краю opened, зеленуваті банкноти сіються посипаються, а ми слухаємо симпатичну святкову пісеньку маестро Френка Сінатри, у його ж виконанні: 

             Oh the weather outside is frightful
             But the fire is so delightful
             Since we've no place to go
             Let it snow, let it snow, let it snow

             It doesn't show signs of stopping
             And I've brought some corn for popping
             The lights are turned down low
             Let it snow, let it snow, let it snow

            When we finally kiss goodnight
            How I'll hate going out in a storm
            But if you really hold me tight
            All the way home I'll be warm

       The fire is slowly dying
            And my dear we're still goodbying
            As long as you love me so
            Let it snow, let it snow, let it snow

       He doesn't care if it's in below
            He's sitting by the fire's glossy glow
            He don't care about the cold and the winds that blow
            He just says, let it snow, let it snow, let it snow

            Oooooh wee goes the storm
            Why should he worry when he's nice and warm
            His girl by his side and the lights turned low
            He just says, let it snow, let it snow…


Коли не картковий рахуночок невідомого постраждалого нуліфікується, а  валюта в банкоматі, заповнивши сумку майже вщерть, Івась раптом заявляє спільникові.

Івась: Будемо вважати, що з нього вистачить, тим паче сьогодні неділя – не по-божеському якось до останньої нитки, погодься..   

Василько: Будемо вважати йому пощастило. От щасливчик ! Скільки там ?

Івась: За попередніми підрахунками: вісімнадцять касярів п’ятдесят два бакси.

Василько: От щасливчик ! А все ж, ти знаєш, малувато, могло би влізти ще майже десять. Може, все-таки, відшукаємо повний банкомат ?

Івась: Вгомонися, пожадливий грішнику, неділя сьогодні !

Василько: А я думав, ти в суботу тільки не грішиш…?

Івась: І навіть в нічну п’ятницю  !   

Івась до упору затягує замок сумки і раптом йому спадає на думку підвести очі до горішньої частини території банкомата, а ще сухим голосом поспитатися у Василька:

Івась: Вася, чуєш Вася, а ти вирубав відеокамеру тута ? Га, Вася ?..

Василько: …Встигши при цьому ще й у заданому періоді смс-нути йому, що його, дятла, у зп банкінгують по-чорному - в іншому місці, в іншому банку. (Хвалькувато) Га-га, бачиш, мен, який я крутий, мен ? Правда, холєра, не провірив його пошту, зате все рівно рекорд встановив.

Чомусь Івасеві зараз спадає на думку подивитися назад, а потім подивитися на безтурботного Василька з великою турботою.

Івась: Кажеш, не встигнув лише, холєра, пошту перевірити… а якої мами вони вертаються сюди, Васильку ?..

Василько, що так гоже стоїть на сторожі і шухері, обертається і бачить, що знаний чорний Бентляк на великій швидкості так різко гальмує навпроти, метрів півсотні від них…

Василько(розгублено): Може… квитанцію забув ?..

Івась: Може… забудемо, що я там про геніїв нарозповідав ?..
З автівки вискакує не панок, його водій, у завзятості за двох відразу з криком, лементом, прокльонами і бітою мчить навряд чи до когось, як не до них.
Іванко з Васильком довго не радяться, що їм робити, їхні ноги відають незгірш за їхні голови на плечах.   
Змоклі і крейдяні, вони тиснуть на гальма незмінно яскравих скутерів у вузькому задвірку, озираючись навсібіч, найбільше, звичайно, назад.
Василько: Фу-у, мати Василева !.. Здається, таки злиняли…
Іванко(шляхетно витирає чоло платком і менш шляхетно жбурляє обтирком подалі від себе): Мати Івасева !.. Всцятися мож… Василю, в мене  скроні сріблом вкрилися за цей світлий день, або через велику мудрість, або через велику  - твою мудрість.. Кажи чесно: ти камеру  деактивував ?..
Василько(як на сповіді): Поза сумнівами, дядю Іване.
Іванко: Покаянні ноти твого голосу, дитя моє, чи мені вчувається ??
Василько: Ні, ні, що ви…, звісно, я вивів її з ладу… 
Іванко: А вони не запам’ятали номери наших коней, фак-к ! Це перший такий великий провал ! Я шокований – з тебе – з себе – що не встиг – що ти «встиг» - що… добре, що хоч втекли – я шокований !! Це все не просто так, е-е ні-і, це якийсь вищий знак мені, омен ! «Будь, Іване, напоготові, по тебе йдуть, зав’язуй зі старим життям: кидай пити, палити, дрочити, кажанів вночі дробити, з дробовика…» (Його злегка починають ловити дрижаки). Не подобаєсь мені ця сітуейшн, чуваче, не подобаєсь. Як казав Конхвуцій: « Най вас Інь і Ян боронит жити в чіси великих змін на Україні!»
Василько: «… В Україні»
Іванко(тремтить): Шо ?..
Василько( і собі мимохіть ні з сього, ні з того починає вібрувати): Конфуцій казав « В Україні», він не був москалем, хоч ніби також азіат.
Іванко: Та забий... цей афоризм взагалі належить Кравчукові, а не Конхвуцію ніякому.
Василько: Нє-а, ти плутаєш, Івасю, Грушевському...
Іванко: Може бути, я їх всіх з Ющем плутаю..
Василько: Ти шось трохи плужиш, Івасю.. Ти тонше знався на політиці, чи не захворів ти, проводирю ?..
Івась: Ти бачиш, що трясе мене, мов трясила якогось... (Раптом його неначе осіняє, вмить перестає трусити). Я сказав «трясила» ??? Чи…
Василько(і його відпускає вмить): Що ?.. Що ти хочеш сказати  цим ??
Івась(загадково,інтриговано):…Чи ж не Тарас Трясило ?..
Василько(змагає жага пізнання): Що ? Що, «Тарас Трясило» ??
Івась: Може й недарма згадав ти був про ляхів… Хоча таки дарма, бовдуре, до чого тут наші західні брати ?! А от про азіатів.., ніц не маю проти них, як раси, от тільки не, як кляси, може, Васильку, зовсім не дарма..
Василько: Може, може зовсім не дарма мене, «Трясило», трусило теж ? А що ?!? Не дивись на мене так.., може, я теж обраний, як ти, хмм !..
Івась(ревниво): Не «ти», а «Ви». (І вже м’якіше): І по-друге, …не вводи в нестійке суспільство пусті розколи… бачиш, що й так, без тебе вистачає  козачків без булави, зате всі поголовно в  гаптованих чоботях і коштовних жупанах. А нє, то пройди  ще раз курс історії за минулий рік у школі, або умри, нечистото ! (Івась кидається Василеві руками в горло, однак недовго вдає, що смертельно душить того). Я пожартував, віддихайся, віддихайся. Але, якщо справді спробуєш... Я обраний,і,певно, Велике Передбачення уже збувається.  Я Верховний Магістр цієї Землі в Майбутньому – Мені так Мама сказала: Я альфа, бета і омега ! Я  - КОМЕТА ! І ноу камєнтів.
Василько(тримаючись за шию): Ну а я тета, та й добро усім.
Івась: Тета у мене – тета, сестра мами. А ти права рука і це почесно, я не бжджу і не блефую. Добре, Вічне ми проговорили. Тепер треба продовжити міркування про менш високі матерії і актуальніші в цю годину, в цю хвилину і секунду. Напевно, що прийдеться знову відкупитися… Ну по-любому нас знайдуть, братан, логічно. Хоча, якщо понтюка – нам знайти, і… (стискує кулаки). Нє, сьодні не мож, сьодні неділя, буде гріх, напевно. А завтра буде пізно, напевно.  В такому разі, порішаю – своїм методом, беру свою і твою справу на себе.
Василько(радісно): Воістину, ти обраний ! Воістину, ти князь світу цього і визволитель наш! А-я-твоя-права-рука. Рученька. Хі-хі.
Іванко: Тільки, аби партія не взнала, ані добра, наша, ані чужа, зараза. Ані корпорація жодна, крім котроїсь з добрих. Бо буде мама знову картати і собі  рейтинги через мене здувати. А зараз треба плоди експропрійованого -  трохи віддати.
Василько: Куди ?? Кому ?? Аякже повернути, якщо вже не судьба провернути ?? Ну, або пропити, від горя-радості ?..
Івасько: Ні-і, так ніззя. Неділя сьодні. Десятину треба конче віддати. Або нє - третину. Трохи завтра – у дитпритулок, а сьогодні – по церквах, синагогах і мечетях. Що, Васильку ? Що не так ??..
Василько(лоскоче черевце і скромно..): Ти ж знаєш…, я саєнтолог…
Івась(осудливо): Дієтолог тобі потрібен, Ваську, дієтолог ! І психолог, це по-любе. Бігме. Добре, Вася, я на паті, буду аж завтра ввечері на хаті, заїжджай, погеймуємо. Не сци, старий, все буде пучком.
На тому вони прощаються і обережно роз’їжджаються, кому куди.

  ***
Виразно жовтий, де-не-де ще синіється екстер’єр  жіночої колонії. Звучить в скороченому варіанті (через ліміт часу) півнародна українська пісня «Про матір удову». 

                                 То не чорні круки налетіли
              І не громи в хмарах гуркотіли,
              А то ж орди вовчі фашизнянські
              Да наші землі полонили.
              Да у вишневім садочку у долині
              Удовиця жила в хатині,
              Колгоспні лани доглядала,
              У достатку з дітьми проживала
              Та біди-горенька не знала, гей!
              Того горя та біди не знати б!
              А як стали вороги люті
              Села палити, грабувати,
              Людей у неволю заганяти,
              Заридала удівонька-мати, гей!
              «Чи для того я тебе, донечко, ростила,
              Щоб ти вік свій та й занапастила,
              Сліпою себе зробила,
              А щоб орда в неволю не взяла,
              Рученьки на себе наклала, гей!»
              Ой тяжкая та неволенька злая!
              І люди про теє дізнавали,
              В лісах густих та байраках проживали,
              Визволення ждали,
              До партизанів приставали, гей!

Інтер’єр жіночої колонії суворого типу (євраз-ремонт). В окремій палаті-камері (євро-ремонт) доктор Срібломан веде розмову із ув’язненою пацієнткою Сарою Конор, жінкою середніх літ, з милими рисами обличчя і вольовим виразом обличчя. 
Доктор Срібломан(тактовно): …Ні, пані Конор, даруйте, закон забороняє вам відвідувати сина у Чехії…
Сара(тактовно): Всього лише на кілька днів, пане докторе, до того ж він не у Чехії, а на Батьківщині, до того ж… ви також на Батьківщині… - ніхто не дізнається, присягаюся. Незайве в наш непростий і нестійкий час дорахуватися на залаштункових рахунках доброї подяки, я права, пане Срібломан ?..
Доктор Срібломан вагається. Сара підхльостує.   
Сара: Скільки вам потрібно, докторе ?.. Тоді скільки вам часу потрібно ?.. Не баріться, приймайте правильне рішення, якщо не ви… то хто ? Звичайно, що ніхто ! Ви хочете, аби  - вашими, вашими  заслугами обзавівся якийсь черговий «ніхто» ?! (Шепотить доктору на  праве вухо, на ліве вухо і в очі) Три дні – і я на своєму місці, три дні – і ви не на своєму місці, – у хорошому значенні слова. Угу, угу.
Доктор: Сто тисяч, і три хвилини - по місту.
Сара: ?
Доктор: …По-телефону.
Сара: Який телефон ?.. Які сто тисяч ?.. Ви в своєму чи чужому розумі ??..
Срібломан: Саме тому, саме то-му..,  ви ж бо чудово знаєте, що не тільки в своєму, навіщо й тут ви вдаєте з себе… (Очі в очі павзочка, після якої він непоспішно встає з-за столу і тягло тяпає в бік залізного виходу-входу, не доходячи розвертаючись до пацієнтки.) В такому разі,…нічим не можу допомогти. Наразі… (Робить далі півкрок).
Сара(яро): Не ворушитися ! Я забороняю вам !.. 
Срібломан завмирає, але не обертається на сто вісімдесят знову. 
Сара: Пикою до мене, не повільно, а різко !  Тепер, не різко, а повільно, до мене !
Доктор не без остраху чи навіть страху уволює вимогу. Жінка з відстані свердлить його ледь не наповал, а коли той безмовно нависає над нею, з блискавичністю дикої кішки обволікає його горло, його ж голубим галстуком. 
Сара (зміїнно): Може цим, пане докторе, ви хотіли сказати, що я заміряюся на втечу ? Га ?..   
Доктор(мишкою): Я ?.. Малоймовірно... ви ж самі прекрасно знаєте, що не це я мав на увазі...
Сара(ще хижіше і ще задушливіше): А що ви, Срібломане, мали на увазі ?..
Срібломан: Е-е-е… відпустіть, задушите, благаю вас !...                        
Сара: Що ти мав на увазі, старий пердуне ??
Срібломан: А як щодо того, аби за три дні зібрати три мільйони прихильників і прихилених на площі ?..
Сара (трішки послаблює горловий вузол): Чудова ідея, вам так не здається ?
Срібломан: Здається, проте комусь здається, що це погана ідея, а мені здається, що той, кому здається, здається, не здається, і платить гарно теж, не здається. Тому, вибачте, я і собі, з вашого дозволу, не здамся.
Сара: А мені здається, - тобі каюк не здасться прогулянкою.
Починає його – здається - не жартома душити, доктор задихається, та насилу кличе на допомогу. За мить з’являються охоронники в блакитних уніформах і їм вдається витягти з «лабетів раненої левиці»  бідолашного доктора. Сарі не без труднощів заломлюють руки і заліплюють рот скотчем, щоб так оглушливо і ненависно не верещала.  Срібломан жадібно віддихується.
Срібломан(до медбратів в біло-голубих халатах, що її силоміць виносять з палати-камери): Вколоти її ще сім доз голубого брому – попередня, левина,це все дитячі ігрища... Хай знає... (До журналістів в біло-голубих тапках) Вона вимагала в мене, аби я видав їй відпустку за станом здоров’я і у зв’язку з утриманням малолітньої дитини на три дні... Ні, що я таке кажу, на тридцять !.. На триста !..  Триста тисяч доларів пропонувала хабара, коли я триста разів зачитував їй статтю згідно з якою не маю щонайменшого права. І тоді, зневірившись, вона накинулася на мене, хотіла за… зарізати ! ...Бензопилою… - на інструмент не дивитися, він десь під столом.., це засіб злочину.., охорона, викликайте відповідні органи для складання протоколу, та спершу начальника колонії до мене. Негайно !
Прикута за руки та ноги застережними ізолюючими ланцюгами, напівсидить в вузькій і несвітлій камері-одиночці Сара Конор, покарана за напад на доктора жіночої колонії. Вона про щось чи про – когось думає, і ця думка її мало-помалу звеселяє, підсилена співаночкою, що доноситься зі старого пошарпаного часом і простором динаміка на стіні: «Killing me softly», Frank Sinatra.  Сара розпочинає потихеньку у такт підспівувати з то блаженною, то зломстивою усмішкою на змореному та скореному (?) обличчі !!       
 
               I heard she sang a good song
               I heard she had a style
               And so I came to see her
               And listen for a while
               And there she was this young girl
               A stranger to my eyes


              Strumming my pain with her fingers
              Singing my life with her words
              Killing me softy with her song
              Killing me softly with her song
              Telling my whole life with her words
              Killing me softly with her song

              I felt all flushed with fever
              Embarrassed by the crowd
              I felt she found my letters
              And read each one out loud
              I prayed that she would finish
              But she just kept right on

              Strumming my pain with her fingers
              Singing my life with her words
              Killing me softy with her song
              Killing me softly with his song
              Telling my whole life with her words
              Killing me softly with her song

             She sang as if she knew me
             In all my dark despair
             And then she looked right through me
             As if I wasn't there
             And she kept on singing
             Singing clear and strong

             Strumming my pain with her fingers
             Singing my life with her words
             Killing me softy with her song
             Killing me softly with her song
             Telling my whole life with her words
             Killing me softly with her song

            Ohhhhhhhhhhh oohhhhhhh...
            Lalalal..ohhhh lalaaaaaaa

            She was strumming my pain
            Yeah she was singing my life
            Killing me softly with her song
            Killing me softly with her song
            Telling my whole life with her words
            Killing me softly with her song…


Коли музика затихає, в камері Сари магічним чином появляється чоловік в ґаздових гуцульських шатах: біла власного виробу сорочка, з переду вишита, пущена по штанях - портіницях, з нафарбованого на червоно сукна, підперезаних широким ременем – чересом, із різними прикрасами-витисками й смарагдами з рубінами, на нижніх кінцівках ходаки-постоли, ноги у вовняних панчохах капчурах,  через плече перевішена шкіряна торба тобівка, прикрашена стразами, поверх сорочки овечий кожух без рукавів – киптар, нашитий сапфірами, на голові капелюх - чорна кресаня з гальном, трісунками й павами, на киптарі сердак, верхній чорний сукняний одяг з рукавами, присмачений різними золотими нашивками й кутасами; у руці у гуцула – палиця «клєбука», що промовляє сама за себе – він з касти старійшин, в другій – топірець-бартка – він ще й за сумісництвом легінь (!); за поясом два пістолі, Беретта і Кольт, через одне плече         гладкоствольна рушниця, приклад з оленячого рога, різьблена, через друге – гранатомет, і до лємпи та різьба і ті роги, приклад !?..                                     

Це ІВАН ГРИЦІВ, БАТЬКО ІВАСЯ КОНОРА, короткочасний, проте не випадковий чоловік в житті САРИ КОНОР. 

Він ніжно торкається її обличчя, на яке паде промінь сонця. Сара приходить до тями.

Сара(здивовано): Іване, то ти не поїхав до Португалії на заробітки ?..

Іван: Саро, які заробітки ?!.. Яка Португалія ?!.. По тому гі я зачєв тобі Івасє, вікупив я пів Мадейри, та й нанашка з тетов перевіз тудика, абис не мерзли в зимі в  Косові, бис бандиґі били на сонцю з родинов Кришки Рунальдо. Гет поламавс ґралі ! Просниси, Саро… Хотя нє, спе далі, жінько, спе.


Він вдруге трепетно торкається її обличчя. Потім з легкістю розриває ланцюги і вивільнює Сару. Тепер вони можуть ніжно обнятися, коли немає поряд сторонніх, і навіть поцілуватися, але не більше… (для сімейного перегляду)

Голос Івана(батька): Де той наш бахур, Йвась, Саро ?.. 

Сара швидко виходить із ніжностей, гуцул Іван вже не в її обіймах, а по середині кімнати зайняв вичікувальну стійку, і так пильно-пильно дивиться на неї – певно буде ґабзати зараз її ?..

Іван(докірливо): Чос ти жінько не з нимка а тутка ?

Сара(печально): Вони забрали його в мене, Іване. Івана…

Іван: Йо, Саро, йо. Мус його ти візволити теперка, мус, Саро !

Сара(дещо змінює тональність): Я би не проти… лиш би він – мене спочатку визволив!..  Хоча б навістив, йо-тва-йо, йо-ма-йо.

Іван(гнівно розчаровано): Най би його качка копнула а тебе пацє зжувало. Життє засцєте.

Іван байдужно змахує рукою, жовчно плює на підлогу, повертається в бік дверей. Коли вже йде, то рвучко півобертом адресує Сарі.

Іван: Пам’ятай, Сарцю і бахурові прочитуй, що п’єтниці нема, є тілько субота і неділі. Відразу після сказаного, ошатний гуцул проходить крізь зачинені двері, мов дух якийсь.

Сара(вигукує): Іване, не йди-и!

Вона вражаюче  зіскакує з ліжка, потужним ривком відкриває двері і вибігає на дільницю довжелезного прямого коридору, неначе розпрямлений змій Уроборос, відомого і невідомого їй приміщення. Бачить як Іван Гриців, віддалений на пристойну відстань від неї, неспішно ворушиться на північ. Вона щодуху швидкує за ним. Він розчиняється у широких масивних двоїстих дверях півночі. Вона силком відкриває ті двері обома руками – її осліпляють великі згустки дивного світла. Вона робить крок уперед.

Вона на зеленій-зеленій полонині, після зробленого кроку уперед, серед едельвейсів, айстрів, підсніжників, лісових лілій, ендемічних джинджур, кольорових карпатських лотосів і велетенських поряд грибів, що нагадують мухоморів, лагідного ясно-сонячного неба, що начеб так близько від її голови. Відповідно й вбрана: голова орбітально уплетена в косу з жовтими поплітками і мосяжними бовтицями, рясно прикрашений дорогоцінним камінням кептарик, біла сорочка з глибоким декольте, спокусливе міні і довгі шпильки черевичків зі шкіри легендарного зеленого барана. Поруч цілі юрби дівчат і хлопців навпереміш танцюють довкола ватри аркан. Ті, які не танцюють, дівчата, – майстерно з акуратністю вправляються на сокирках-келефах між собою, а чоловіки  всмак і вволю вправляються у бринзі.                                                    

Все тут нагадує – п’єтницю.      

До Сари справа підходить білий мольфар, зліва чорний. Перед нею виростає постать чоловіка-велетня, страшно волохатого, білошерстого. Він заходиться в автентичному до ландшафта, і не зовсім, танку, безслівно запрошує Сару – вона не пручається. Музики нам нечутно зовсім, та вочевидь не Сарі і велетневі. Вони танцюють все стрімкіше і стрімкіше, а з ними пообіч мольфари, трохи відстаючи у темпі. Їм плескають всі околишні гуцули, хлопи і дівки, старі і малі. Невдовзі велетня у швидкості нікому наздогнати, нереально, він у велелюдній  самоті несамовито гопцює, ручна підтримка публіки теж надростає, а Сара стоячки зачаровано спостерігає. Коли він нарешті стає вповні ситим від танцю, він веде її полониною на вершину. Хоч він прудконожить досить лепсько, вона уміло старається сильно не відставати разом зі своїми двома паралельниками.  Від Сари не відстають отари овець, що мало-помалу відділяються від своїх господарів, не виділяються.

І ось вона бачить і вчуває пік полонини – гігант раптово в повітрі чи, радше, ефірі щезає, разом з ними притьмом вивітрюються – і двійко мольфарів.  Та Сару зараз це щонайменше хвилює, адже те, що вона спостерігає, перевершує всі дива природи.  Немов в кращих видіннях Макса Шеллінга і Уолта Уїтмена, з кришталево чистої спіралеподібної річкової долини, з густих лісистих пірамід хвої, здимається високо угору  фалосоподібний хмарочос, ні, не просто фалосоподібний – фалос-хмарочос ! Заввишки він елементарно перекриває  висоту двох «Веж Троянд» і ще двох на додачу «Вілліс-тауерів» плюс Нью-Йорський «Емпаєр» з «Останкіно». Завширшки, як добротна середньовічна фортеця, незгірш. Його бездоганно вертикальний і лискучий екстер’єр – то суцільний медіа-фасад: світлодіодний, мультироздільний, з мільйонами пікселів екран, на якому кожним поверхом архітектури зображена – кожна людина і родина. І куди б не глянути, в яке б вікно не зазирнути – у всіх все супер і пупер !! Всі радісні і усміхнені, світло заклопотані і реалістично вмотивовані !! Всі знають по декілька мов, і це тільки без нейроелектронних перекладачів, рідну державну – бездоганну, ще й з галицьким акцентом - кожен східняк, західник – полтавським без суржику; у всіх водиться енерговідновнувальна сонячна батарея чи власний вітряк, улюблена дєвушка чи улюблений мачо, поряд з меншим улюбленими-законними, але від того не менш щасливими, багата кінотека і якісна бібліотека, дохріна фрі-тайму для оффлайну, а благопристойне ВВП на душу населення доповнюється ВВП на дух населення і ВВП на тіло населення. І взагалі, ВВП перевищує в кільканадцятеро зовнішній борг, ще більше внутрішній – все це бачить і чує на екрані фалочоса Сара, чітко і яскраво у форматі 3-D. Нє, 4-D.                              

Ліпше живеться тільки жителям головки будинку, що видається справедливим, з огляду на колективно-індивідуально екзистенцію нижчих сусідів стовбура. А найфайніще і найіндивідуальніше –  Іванові Гриціву Старшому, – сидьма на останній вершині хмарочоса, вище якого лише безхмарне небо, грандіозній  антені у формі букви «G», з трембітою і підзорною трубою обіймаруч.

ГОЛОС ЗА КАДРОМ: Gрунь ? Gоверла ? Gарджа ? Gазда?

Іван зорить в трубу згори просто на Сару. Сара йому ніжно-жіночно змахує правою ручкою і посилає без голуба цілунок. Себто повітряний. Твердий, як Бистрицький камінь, Іванів кшталт від того не розм’якає, анініц ! Іван могутнім голосом прорізує гірське повітря.

Іван: Час настав, Саро ! Ге-ге-ге-й-й-й !   

Кидає додолу трубку, яку борзо в мить підхоплює могутній двоголовий Карпатський Беркут, та й відносить у синю височінь, і з усієї сили Іван дує у трембіту.

Від її пронизливого звуку Сара бадьоро прокидається. Вона обглядає свою присутність – все ще в камері-одиночці, все ще зневолена кайданами, однак вже не зовсім знедолена… Права рука неавтономно стискає гострий шпичак. Надіє є.   

***


Термінатор, що був висадився на східному краю великого пункту призначення, стернує червоною Феррарі зі швидкістю 180-200км/год. магістраллю добре знайомого йому без GPS-навігації, хоч нерідного, міста, нехтуючи усіма можливими дорожніми знаками, створюючи усі можливі ДТП, сам відбуваючись незначними зіткненнями і подряпинами.

Він мажорно-піжонно клаксонить кожній молодій вродливиці, яких в цьому населеному пункті, хоч відбавляй, не кожна відповідає йому симпатією, є  такі, що ігнорують, Є, показують «дулю», але більшість дівчат, якого б фасону і марки не був їхній наряд, тут же виструнчуються вздовж дороги, небезпечно одною ногою вивалюючись на проїзну частину, призначену для  швидкості від сто і більше, пропонуючи свої послуги всеможливими натяками.    

Йому є з кого вибирати. І він без жалю усвідомлює, що всі у  Феррарі не помістяться, тому по рації приказує кортежу, що його супроводжує, Хахлєнки/Хахлови і їм подібні, підібрати всіх, хто попросить, а хто не попросить, не просити довго…

Наказ виконують притьмом: водії і пасажири, і нових мерсюків, і старих жигульок назбирують цілі копища  відданок і бранок, - угинаються від ваготи автівки, контактує із землею кліренс(камбек клімакс.)

І ось на лівому повороті східної частини великого пункту, Термінатор різко гальмує, іскри розлітаються навсібіч… Шосейна курява швидко розсіюється, і йому чітко видніється силует довгоногої, знайомої нам добре, травесті-дівки,  в милій ультрателекамерному оку триколірній сукні, з кучматим блідо синім волоссям, без віночка, на шиї із коров’ячим дзвіночком, прямо на середині автобаму, в порнографічній позі «вазьмі мєня, камандір, вазьмі скарєй».   

Якось сумбурно і, таке враження, трохи небажанно, насилу еротично дівка в домінантно червоній сукні колом зліва на право обходить червону машину, довгим і облущеним нігтиком знадно дряпаючи кузов машинки, загалом абстрактні криві лінії. Без іскорок гальмує перпендикулярно від руля, звідки розпочала свій кругохід,  нагинається крізь прочинене вікно до великого контрасту у подобі малосимпатичного мордастого голого мужика, демонструючи своє чуттєве декольте тому воділєю.   

Дівка(ледь усмішливо): Любімий, ти нє падбросіш ?..

Термінатор(вкрай насмішливо): What is your name Misses Liberty ?

Дівка(наче клубок ниток проковтнула): Вє… Вєра.

Термінатор(у тому ж дусі): А іщьо как ?

Дівка: На… Надєжда.

Термінатор: Іщьо !

Дівка: Любовь…

Термінатор окидає органічними імплантатами з неорганічною любов’ю її сук-ню.

Термінатор(схвально): Впалнє дастатачна, пака. Садісь, дєтка. Я пракачу тєбя. Ждьот тєбя, рибка мая, васхітітєльний, апутітєльний, плєнітєльний, апутінітєльний путь. Я тєбє устрою пращальний путь, Брюссель-Масква, ти у мєня тєпєрь нє адна, ти, - паняла МЄНЯ???

Мимохіть вона, щоб не мимохідь вона.., норовить сісти опліч ваділєя, однак той солдафоном  завертає її короткий шлях до себе в машину не дугою через перед машини, а через задок, машини, а потім взагалі – під машину. Вона махом пролізає, обпилена ще більше, ніж до того, залізає у спорт-кар, наперед, обік папіка. Та він її матюком попереджає, що не допустить «у своїй машині» штурмана, бо в нього бач навігатори стоять і в машині-його, і в машині-ньому.


Під верхню губу в зуби «Кемел», під нижню «Пріму», ваділєй-Термінатор, а їй «Бєламор» із «бардачка», лєді ваділєя.                           

Та от не заводиться каруся, як не дивно, як не силкується механічно це зробити шоffер, ніяк не піддається, от біда, так угробив далеко не гріб, між іншим. Нема халепи, які праблєми, братани, Терм наказує пасажирці пристебнутися, сам смільчаком виходить, трохи раком згинається до тих райдерів, супутників, що шпетять його трохи, бо, самозрозуміло, ще швидше видихнулись їхні траспорти, а сам тим часом ротом накачує вихлопні. І таким підSOSосом він усіх знову підсаджує на подальшу стратегічну процесію.   

Їде бравий Тьома, вже можна й кайфанути нарешті – «жизєн удался па-ходу, нє децл жезл у нєво, па-ходу!». З рота невидимо димить вибухонебезпечними газами і видимо парами нікотину, а дівчинонька видимо-невидимо сидить, та, як та піфія, жадно хапає нальоту, проте нічого не говорить, мовчитає, не картає, не самокарає, просто самокрає,  не хоче чи не може відволікати чолового оракула епохи Ваділєя.    


Ах, молоток ти Термінатор ! Права нога на газі, ліва у рамці вікна, музон на всю котуху,і несльотна  катуха, ульотна житуха !.. 
      
                
                        Союз нерушимый республик свободных
              Сплотила навеки великая Русь.
              Да здравствует созданный волей народов
              Единый могучий Евразийский  Союз!
              Славься, отечество, наше свободное -
              Дружбы народов надежный оплот!
              Партия Мутина  сила народная
              Нас к торжеству Капитализма-Единого ведет.

Неждано-негадано, дєвка-євразєйка, іщьо та ліцедєйка, тіпа це її якась «капєйка», раз вона тута з ним за «капєйкі», до капітана швидкісного спорт-кару із чорним двоголовим птахом на червоному капоутному фоні замість чорного коня на жовтому.

Євразєйка: Каханий, ти у мєня, такой сільний.., нє мог би ти шо-та боліє романтічіскоє пріазвучіть, для мєня, а ?..

Термінатор перемикає канал мульти-ресівера: 


      (Михаил Круг "Владимирский Централ")

                                                                                    

              Весна опять пришла и лучики тепла,
              Доверчиво глядят в моё окно
              Опять защемит грудь и в душу влезет грусть
              По памяти пойдёт со мной.

              Пойдёт разворошит и вместе согрешит
              С той девочкой что так давно любил.
              С той девочкой ушла, с той девочкой пришла
              Забыть её не хватит сил

            
              Владимирский централ, ветер северный,
              Этапом из Твери, зла немерено,
              Лежит на сердце тяжкий груз
              Владимирский централ, ветер северный,
              Когда я банковал, жизнь разменяна,
              Но не очко обычно губит.
              А к одиннадцати туз…

За 11 секунд він набирає 200км/год у зоні із попереджальними знаками, максимум 100. Попереду на нього очікує інша важлива справа, він про це знає. 

***

Він, газо-плавкий, маслакуватий Термінатор, під’їжджає  на своїй краснусі-карусі до козацько-масонської брами з гарматами Наполеона дому № 777, вулиці Суперукраїнська, де, як ми знаємо, мешкає Івась Конор. Довжелезний колісний почет Термінатора розташовується позаду нього, мовби підстраховуючи. 

Термінатор висідає з автака. І ми не намилуємося його виглядом під вкорочений витвір «Как упоительны в России вечера», «Белый Орел». 

              Как упоительны в России вечера,
              Любовь, шампанское, закаты, переулки,
              Ах, лето красное, забавы и прогулки,
             Как упоительны в России вечера.
             Балы, красавицы, лакеи, юнкера,
             И вальсы Шуберта, и хруст французской булки,
             Любовь, шампанское, закаты, переулки,
             Как упоительны в России вечера,
             Как упоительны в России вечера,
             В закатном блеске пламенеет снова лето,
             И только небо в голубых глазах поэта
             Как упоительны в России вечера…

На ногах чорні ботфорти, зі шпорами у всі чотири сторони на кожній. Шпори не прості, а золоті і дуже кілкі. До ботфортів, ясна річ, пасують білі гусарські легінси, до легінсів шкарпетка на «хазяйстві» – під легінсами, ясна річ. Поїхали ще вище: Темний китайський джемпер без капюшона adiDoSS, на адідоссі ледь не на весь торс срібний православний хрест, під адідоссом, на кістлявій грудині, грубезна золота цепура, таким чином, щоб і виднілась вона, і не виднілась, коли не потрібно – все це у нього для гармонії золота і срібла, типу земного граду і небесного граду. Зверху дуже темна і якісна шкірянка. Про якість судіть самі: на спині вигаптовано наступне: «куртка кожаная (от 3 до 6 млн.чел) 30-х годов, комсостава бронетанковых войск НКВД. НЕПЕРЕШИВАЛАСЬ. Пуговицы метал черные. 7 из 10 оригинал, размер –НА ВСЕХ СТАНЕТ. На подкладке штамп («Газпром-картель», преимущественно КРАСНЫЙ г. Москва). Состояние хорошее, и это лишь только начало…  Ориентировочная цена: НЕ ПРОДАЕТСЯ, НЕ ОБМЕНИВАЕТСЯ, ПОКУПАЕТ САМА. Куртка довоенного образца, использовалась повсеместно частями НКВД во время войны славных 30-х годов. Очень нужны деньги ! Ведь скоро уже новые тридцатые, ребята, вы че, а !..» І тільки наспинний напис паладієм - NOVUS ORDA SECLORUM - затьмарює той інший, точніше, доповнює. Курточку прикрашає білосніжне жабо німецького виробництва, родом з вісімнадцятого століття. На жабо діамантова запонка, німецького виробництва, родом з цього століття і трохи минулого. Жабо править йому у восьми із десяти випадках  за шмаркачку. А запонка для понту, іміджу.  Присутнє в нього ще, окрім жабо, боа, трибарвне, це, мабуть, для якогось дуже альтернативного понту, на випадок чогось аж надто непередбачуваного…  Далі тільки вище: сонцезахисні лижні окуляри, бренду Oakley і масивна золота (без сплаву) сережка-кільце у пробитій мочці правого вуха. Верхівку Голови обпинає, не стинає, брунатна чалма, на чалмі гордо тримається  ще більш брунатна шапка-будьоновка із фронтальною червоною зіронькою, не одним, а двома кутами пентаграми вверх. 

Відтак швидкими темпами рухаємося вниз: кулачата Термінатора зручно замкнуті в титанові браслети – кастети, які дуже пасують йому до марки та фасону його неповторної курточини. Зубочистка-сірник в газороті, один за одним спопеляються, а от сигаретка дещо повільніше темніє.

Він впритул підходить до воріт. Обдивляється. Його неймовірно дратують всі ті єгипетські трикутнички і трипільські колечка, більше лише гармати. Зате, як гнізда пусті (тимчасово) його потішають, ви би знали, люди-людоньки !..Термінатор обома кулачищами розхитує браму, попри наявність поряд електродзвінка.

На незносний шум, що не раптово прибігає переляканий дворецький, котрий перед тим, як бачимо, раптово взяв до рук полистати історичну книгу «Україна у вогні», в затінку побіля винограднику.

Дворецький (послужливо): Чим я можу вам допомогти, мій пане ? Ви заблукали ?..         

Термінатор(зневажливо): Кто, я ?.. Ета ви здєсь всє рамси папуталі !.. П*здєц, как срать хачу ! На х*й аткрить ету пєчєру, і нємєдля,*ля !

Випускає з рук книгу, не до неї зараз йому, коли «зопа у вогні». Тріпотливими рученятами дворецький відмикає і відчиняє пишні ворота. Термінатор ввалюється на чужу територію, різким і сильним поштовхом приземляючи легкодухого маршалка. Одною лівою підважує його на рівні своїх темних, під темними.

Дворецький(жалібно закриває обличчя платком через дошкульний газ, не маючи змоги звільнитися): Відрекомендуйтесь, сер ?..

Термінатор: Мнє іщьо нє пєрєхатєлсь сер… Дабро пажалавать опьять в СССР.

Правицею з кишені куртки виволікає посвідчення і тицяє йому в ніс: «Старший Представитель Всемирной Канторы «Русьимущество» в малоРоссии. Функция Одна: ДОЛЖНЫ, ДОЛЖНЫ, ДОЛЖНЫ, не МЫ».

Дворецький(з готовністю): Я весь до ваших послуг.

Термінатор(не опускає його, далі попускає): Гдє Ванька Коннар ?
Дворецький: Івасик ? А, ви до нього… Івась поїхав на party, до школи, сьогодні не чекайте його. Давайте, ліпше, вже завтра зранечку…

Термінатор(з почуттям упевненості): Для мєня завтра, сєводня, вчєра – ета всьо адін божий дєнь. Я васточний тіп чєлабота. Как он виглядіт, етат хрєнав Ваня Коннар ?                                              

Дворецький: Та як виглядає… діти, як діти, а то якесь чудо горохове !.. Напевно, у маму та й у тата вдався… (артистично) Прєдатєль ! …Таке мале, таке чшмаркате, а вже таке борзе, та хіба ні, гаспадіне прєдставітєлю ?!..

Термінатор: Давай валяй за фотаграфієй, даю тєбє на ета нє больше трьох мінут. Врємя пашло. 
 
Він приземлює шафаря вдруге на п’яту точку, вже зі значно вищої висоти. Тому від того, тільки додається вдячної пари в дупі чкурнути до маєтку, либонь, не викидаючи з голови про три хвилини.

А  Термінатор не дармує, «по-малому» випорожнюється на браму, гармати і в басейн, у формі аметистового серця, з трьома хвалебними фігурами позолочених жінок – вода мутнішає, прибуває; далі під монументи політичних діячів (в тому числі, Володимира Великого) і мислителів. Всім перепало, такий розгніваний Термінатор неприйнятним антуражем !                                          

Рівно-рівненько за 3 хв. прибігає захеканий дворецький, міцно пригортає до себе чималенький портрет в розкішній рамочці, вкрадливо озирається назад, в сторону будинку, чи ніхто бува не пантрує його десь звідтіля.

Термінатор(вириває портрет): Чьо за хрєнь у тя ?

Дворецький(екзальтовано): Ось який він з себе, погляньте, гаспадіне мій, чи хіба не чарівний він ?!?

Картина виглядає так: малий Івась, повністю голий, по-варварськи  зв’язаний мотузкою і прив’язаний до вороного поні, що мчить через широкий ланистий степ, а десь далеко-вдалині, куди ще не доскакав копитами чорний вибрик, видніється Кремль.   

Термінатор(«зі знанням справи»): Вєласкєс, што лі ?

Дворецький(делікатно): Сафронов. Нікас Сафронов. Не халтура.

Термінатор уважно вивчає фрагменти картини.

Термінатор (на КЬ): А ет чьо за хата-баби-яґі ?

Дворецький( жахно йому, лячно): Та це… це, мій гаспадіне, Кремль...

Термінатор(спалахує): Чєво ?!? Какой-то лашарік на лашадкє – Крємлюху мнє будєт пєрєкривать, уоб єво мать !?! Да я, хахли, вам сча такую плюху !.. (замахується портретом на маршалка, але рука зависає в повітрі)

Дворецький(підлабузливо):Тут концепція, мій гаспадіне, концепція важлива ! Це художність ! І, до речі, коли нашого любого Івася списували для портрету, він же не знав про це.., - ми його напоїли, нагодували, приголубили дівчатками…

Термінатор(вже ясніше): ...І карлікавимі канямі, тотчас уразумєл сію парт-руху,-  благаразумна,уважаю, за, так сказать…
 
Дворецький: …Ретруху.

Термінатор: Вєрна.

Ще раз Термінатор вдивляться в Іванка, цього разу навіть не лінується зняти темні окуляри.

Термінатор(намальованому Іванкові): Тунєц тєбє, малютка, вскорє, полний тунєц.(Дворецькому) Ну, всьо, я пачєсал, завтра сутра Ваньку нє ждітє, да і вєчєрком тоже... Будь здаров, тєрпіла,  блаґадаріть за помащь пака нє стану, думаю, тєбє слєдуєт давно смєніть каманду, вратарь ти атарвісь..

Йде, але його раптом дуже сміливо і впевнено затримує дворецький.

Дворецький(виставляючи перед здивованим обличчям Термінатора жменьку): Ви, шановний, таки забули «атблагадаріть», вам так не здається ?.. Сафронов, шедевр, як-не-як.

Збентежений Термінатор витаскує з кишеньки шкірянки металічний рублик номіналом в «один», звисока кидає у простягнуту жменьку,  і не збентежено при цьому промовляє.

Термінатор: Дєржи, ґардісь і ізвєняй, што всьо іщьо валютой – патєрпі нємножка, всєму свая дарожка, а всє дарожкі, как ти знаєш, вєдут в Рім, нє мінуя Крим..

Іде геть. Рука мажордома злютовує в напруженому кулаку монету.

Дворецький(вдогін Т): Одну мінуточку ! (Термінатор знехотя  обертається) Єслі би знало Ваше Газатєльство Нєабєзатєльство, хто сєгодня ютром захадів к нам !..

Термінатор: ?..

Дворецький(передчуваючи тріумф): Какойсь такой здараве-е-нний мужик, у вишитій рубашці – не русській, ето точно – да й на крутому матациклі...! (Хитренько так) Ваньку Коннора, мєжду прочім, вопрошав...

Легкими дрібонькими кроками підходить до мажордома, і облагороджує його кишеньковими золотими монетками валюти імені Джорджа Вашингтона. Фонтанує золото, сиплеться у несумірні жменьки ситуативного воротаря.

Термінатор(стурбовано-шанобливо): Вельми вдячний Вам Вельмишановний Пане. Будьте ласкаві, Добродію, як Вас мені величати ?

Мажордом: Гаспадін Качубєєв-Іскрєнних. Рад знакомству (рукостискаються на «паритетних» засадах.)

Той, що в будьонівці, соплить що є духу в ніздрях у вже мало білосніжне жабо, відчепивши коштовну запонку і пришпиливши її на рукаві куртки, вшановує ним, жабо, Кочубєєва-Ісркрєнних.

Термінатор: Посвячує Вас у лицарі ордену «Общая Історія і Історічєскій Абщак» і дарую титул графа. Віднині Ви – Великий Правильний Пацан. 

Кочубєєв-Іскрєнних ощасливлений і гордий до самозабуття.   

Дуже занепокоєним Термінатор, вертається  до червоної суперкарки. Жбурить портретом в багажник. Нервово газує, з рота і вихлопної, а за ним таким ж робом-хором його кортеж. 

      ***

Загальний план школи із посиленим вивченням іноземних мов, економіки, інформатики та народознавства для високообдарованих і високопоставлених дітей. Перерва. На подвір’ї снують і галакають школярики: дівчатка в клітчастих спідничках, без бантиків,  пацанство у строгих твідових піджачках, без галстуків. А Іванко Конор, наш інді-кід, наш укр-кід(!), в нього своя уніформа:  етно-casual. ГОЛОС ЗА КАДРОМ. В якій ти ходиш, Іване, їси і спиш.    Так треба ! Ми за стабільність у країні !

Коли Івась спроквола під’їжджає до території школи, його здалік помічає Термінатор у вишиванці, що теж неспішно колесує  в тому ж напрямку, з протилежної, західної сторони. Вимальовується інформативно-ідентифікаційна  картина в очах Термінатора.                                 


Code:
23 4654                                 MATCH CRITERIA
66 4334                                 NETFILE 777-111
24 5261            MISSION          
                                         PROFILE
45 3565
39 2755        TARGET ACQUIRED          CONOR IVAN
35 6878                                 ............
19 4217         IDENT POSITIVE          HEIGHT 234554 453 30 
26 4567                                 WEIGHT 664334 450 16
45 1247                                 HAIR   245261 865 26
31 2735                                 EYES   453665 765 46
82 4478                                 HANDS   453765 451 53
42 7531                                 STOMACH 986799 897 29                                                                                        
19 3443                                 BRAIN   987991  986 91
91 2112                                 PENNIS  739517  482 27       

                                        PERCENTAGE MATCH:
24.08.1991 PROBABLE



Та швидше до воріт школи дістається Іванко.  Він борзо встромляє смарт-карту в ID-зчитувач, ворота йому баско відкриваються, рівнозначно по ньому зачиняються, секюріті приязно посміхається, Івась розчиняється в юрмі. 

Коли Івась на півдорозі до респектабельної архітектури на шість з половиною поверхів, йому перекриває хід пан віце-директор школи.

ВД(єхидно): Йвасику, ти чому спізнюєшся і вкотре, як не всі ?..

Івась не озивається, обходить стороною того, не збиваючись з путі. Біля самого входу, віце-директор знову заступає йому курс на інтеграцію з будинком.

ВД(розсерджено): Йвасику, ти що собі дозволяєш, дитино ?!?

Івась(холоднокровно): Шовнах. (І відштовхує вліво землистого і спантеличеного. Про себе) Мені дозволено більше, ніж будь-кому ! Я обраний ! Я поставлю раком, на коліна і на ноги ! 

Заходить. Немовби син Філіпа Другого і Олімпіади Александр   крізь арку міста Вавилон. Хлопці, побратими і френдзі зі всіх класів і всіх класів.., йому аплодують, його гучно вітають римським Ave, мужніми рукостисканнями,  дівчатка пискливо верещать і штуркаються поміж собою, аби Івась розписався їм на пупку, лобку, сідничках і чеках.

Івась хіть-не-хіть задовольняє усіх, як і годилось би ще з ранніх літ справжньому обраному,а найкрасивіших довго не упрошує навістити його сьогодні після паті на хаті. 

ГОЛОС ЗА КАДРОМ(тривожно) Та ненза не псить, не дрімає. З горішніх кручених поверхів школи, немов якоїсь колонії, сиплються матюки, інсинуації і погрози в кастрації. То дітиська найзаможніших рагулів: незалежно від Болонської системи двієчники, трієчники і пацаваті відмінники. 

Однак Івась не неборак і не мудак, для них у нього підготовлена велика і довга, як дорога з раю в пекло,з пекла в рай, вертикаль середнього пальця лівої руки. ГОЛОС ЗА КАДРОМ. До слова, Івасик не просто акселерат, який в останній чверті тринадцятирічного віку досяг вже зросту 176 см і ваги 68кг, що з огляду на пришвидшений розвиток сучасної дітвори не свідчить про унікальність (зате є УНікальність), у нього ще й до всього неймовірно стрімко ростуть на руках середні пальці, навіть стрімкіше чим великі пальчики, не кажучи про решту. Ну, а ноги Івась нікому не показує, він приймає ванну і кохається у жовтих, синіх і білих щонеділі шкарпетках, а його кохають за чорну волохатість. За мужність, трясця!

Команда Івася розпластує довжелезний і широчезний жовто-блакитний  стяг, по-ідеї(нац.)він має їм служити не тільки мечем, але й щитом від органічних виділень супостатів, та й на зло воріженькам дзвінко і лунко співає свій гімн, який вона коли-небудь обіцяє реалізувати на всіх щаблях «досі нереалізованого».

                  Ще не вмерла і вже не вмре Україна,
                  Буде вічно жити, грати, загравати й
                  Вигравати, і бандитів кинемо за грати,            
                  Ми, будуть грати їх, будуть турбувати,
                  А нам лиш будувати, будувати, будувати,
                  Горя не знати. (ГОЛОС ЗА КАДРОМ.                           
                  У   новій редакції гімну перед «будувати»
                  Добавлено «не з будуна, не будуари, не
                  Будди ради»)
 

Зі славою пісні, прапору і перспективи знизу, на штандарт обпльовані  горе-горішніми і дистанційно сплюндровані море-теперішніми, чимчикують до свого кабінету-кляси, без горя і моря сексуально стурбовані.

Тим часом Термінатор Добрий під’їжджає на «байку» з коляскою до воріт школи. Вчитується у викарбуваний напис на воротах «СТОРОННІМ (ГЗК добавлено) ОСОБИСТОСТЯМ ВХІД СУВОРО ЗАБОРОНЕНИЙ». У нього теж наявна смарт-карта,але вкрат крутіша за Івасеву, дебетова. Прикро, мало не образливо чути Термінатору від зговірливого секюріті, що «такий банк в нас не представлений». Тоді, нікуди діватися, витрясає з себе шелесткі і коли-не-коли любо пахучі купюрки зі словами: «Тоді як, кешом.»


Івась і френдзі гульма гуляють в світло-смерковій лекційній аудиторії: трекотять вертухи фольк-трансом-і хаосом з-під віртуозних рученьок найнятого DJ-я, ритмічно, римовано горланить проffi МС,  ллється Лонг-Айленд, дівчатка на велюрових фотелях і канапах ніжать одна одну, пацани скачуть  не в ритм music і бикують, Івась хилить Hennessy XO з відра, а лівицею креслить крейдяні графіки, зрозумілу небагатьом зараз і вапшє геометрію(ГЗК:поміняй руку Йване ?) - просторий сенсорний мультитач екран-стіну зламали, нібито воріженьки, а насправж деякі Івасеві соратники і помічники під час оттаких party-йностей, коли «сома» позаливали всі баки, повилізали сонми нестертих відбитків пальців на екрані, що встиг проявити свою лиш короткометражну мультимедійну функціональність, здебільш аудіо..; тусача prickольна і trickольна.
 
      
Добрий Термінатор вже марширує надвір'ям школи, в лівиці в нього продовгувата прямокутна картонно-цератова коробка, а в ній квіти. Подальшу дорогу йому несподівано перегороджує віце-директор, своїм значно мізернішим тілом.

Кабінет директора школи. Кабінет – шик. Там все є. Є і Добрий Термінатор, він сидить на кріслі навпроти суворої на вигляд дамочки, на кріслі з дуже високою спинкою, дамочка. 

Термінатор(понуро): Отже, ви відмовляєте...  Це остаточно ?

Дамочка(ствердно): Не маю права, мій вельмишановний. Маю обов’язки і тільки обов’язки (зневажливо огортає його огорнені квіти).

Термінатор випростовується, його стояча постать, що незрушно нависає над директрисою, вочевидь, дещо вселяє побоювання в неї, коли не більше. Та він беззвучно покидає кабінет. А вона звучно видихає.

По той бік дверей, у приймальні без секретарки і секретаря, на Термінатора вже чекає  віце-директор, готовий від щастя розцілувати Тему на ходу. 

ВД: Ну, як, відпустила карга Конора додому на вашу поруку ?

Термінатор: Нє. Відтак доплати не буде.

ВД(зміняється в обличчі): Не «нє», а «ні», розмовляйте неспотвореною державною мовою, я філолог за фахом, а ви, друже, у храмі науки. (По паузі емоційно) Ну, мля, якого х*я нє, не врубон канкрєт ?? В дікрєт дірєкт !! (До Т) Бо ти, чоловіче… я тобі натякав і казав:квітів то замало, купи бабі хоча б канхвєти якісь до чаю… А ти шо, одоробало ?? Який тобі дірєктар, якої каси  відпустить гівнюха Конора без записки і – розписки ???

Т: В мене готівка закінчилася через вас персонально і вашого сторожа, теж не імперсонально..

ВЦ(затято): Немає в державній мові слів «імперсонально», а «персонально» тим паче ! І шо, в тебе даже рубля кривого не найшлося для неї, вєрняк бздиш ти, дрижчиш свою брехливу матку...?

Т: Рублів нема. З рублями – скоро до вас прийде, якщо вже не прийшов.. Дебетову маю, і що з того, що наразі я один ?.. Та ще й кредитну маю, не одному...

ВЦ(хитренько): Та ж маєте, пане, й золото, мабуть чи не мабуть…

Т: Мабуть, не дадуть. Нема дурних, родовищ меншає. Міг би, в принципі, кривим я її... Але в такому разі – мені платити, а не я платити. (Нишком напутливо до ВД) Мен, пора закінчувати з готівкою, тайм на цифру переходити, but-акурат правильну цифру, right ?.. 

Термінатор залишає приймальню.

ВЦ(у спину Т): Не «готівкою», а «кешом» ! Не «Мен», а «Ман», почитай Хайдеггера, я не тільки філо-лог, ти врубався в Мене, мене !..

Термінатор верстає довгим шкільним переходом, а Система напутніми графічними і аудіальними словесами  вказує: «Знайди чорний хід у школі. Не читай Хайдеггера, Термінаторе. Не прислухайся до філологів, термінаторів. А золотом – ділись, із хорошою публікою ділись».

Прибуває до хвіртки школи Злий Термінатор зі своїм довгим хвостом, що тягнеться і тягнеться, нема спину йому, лишень прибуває й набуває, зараза, зараз і завжди в автодорожній історії на ймення ДТП.

Іван, немов нестямний, креслить і креслить крейдою на дошці і підтанцьовує. Його адепти перекреслюють його малюнки своїми, лиш тільки той розпочне на нетверезу голову новий, і гарцюють при тому-всьому все фривольніше і фривольніше.

Чутно і видно, до секюрті підбирається Термінатор Злий. Навчений одним випадком, секюріті дуже обнадійливо і самовпевнено – просто-таки сонячно! -   усміхається Термінаторові,  прохально простягаючи при цьому до нього ліву руку.

Секюріті: Кешом ! Кешом !

Термінатор без усяких там церемоній лупить кастетом в сонячне сплетіння секюріті школяриків і їхнього денного пристанища, лупить так, що той навряд чи прийде коли-небудь до тями. Одночасним ударом лівої і правої  ховає вертикаль хвіртки, перетворюючи її на первинний плюралізм дорогих уламків(ГЗК віднині відчутно здешевлених). Перед ним відкривається доступно чудесний горизонт школярні з її беззахисною (?) дітлашнею, котра у переважній більшості надає перевагу не-інтелектуальним прогулюванням в буфетах і курилках замість напористих витривалих студіювань на парах і уроках.

ГОЛОС ЗА КАДРОМ. Коли Івась нарешті замахується  строчити сипкою крейдою умоглядні і,на жаль, ефемерні фігурації, він одноособово вирішує, що час йому справити нужду, малу й велику, і для цього потрібно обрати інше місце.

ТЗ далекосяжно бреде подвірком, всім підряд на предмет допомоги собі і лояльності - до себе, насамперед, показує картину з безлистим фігурантом на біжучому поні. Ніхто з дітлахів йому не відмовляє у вірному показуванні дороги.  Стрьом клятий охоплює дятлів, такий, шо звіздець-холодець просто. Прогнозовано шлях Термінатору перерізає віце-директор.   

Злегка похитуючись (ГЗК піввідра, на хвилиночку, за хвилиночку…) Іванко плететься через довжезний, неначе розпрямлений змій Уроборос, коридор до пункту призначення WC.

Раптом ! Раптом… у спектрі захмеленого і ритмічно уповільненого-розпливчастого зору різко навстіж розчиняються двері з півночі коридору, і входить здоровило у вишитій сорочці, модних темних окулярах…  Івась завмирає. Здоровань сягнистими кроками рухається не куди-небудь, а, як видається, неухильно до нього, дорогою розпечатує картонно-цератовий пакунок, достає помповий гібрид дробовик-обріз, європейсько-козацьку фузію XVII століття і американського вінчестера днів свіжіших, чорнобривці  падають під ноги Термінаторові.    

До Івасевих гіпертрофованих баньок, крижаного поту і калатливого серця, десь аж в закаменілих п’ятках, доповнюється світовідчуття враз неґречно вибитих дверей з півдня коридору і поява Термінатора в ботфортах, будьонівці, модних темних окулярах… І прямолінійно рухається той Термальний чоловей ще більш прискорено.

Блискавкою вихоплює з кобури пістолет Макарова і громом (ГЗК: серед давно не ясного неба) розряджає цілу обойму за першим разом – прямо в дупу Термінатора у вишиванці, якою той в останню мить встигає прикрити Іванову більше, ніж дупу.

Розвертається обличчям Д Термінатор до З Термінатора, довго не гадає про свій козир в руках, бабахає  в груди раз, другий раз, третій раз, четвертий, п’ятий, роблячи зброєю повертально-поступальні рухи, як і годиться, нічого тут не видумаєш, аж поки З Термінатору не робиться трохи зле і він буде вимушений простягтися горілиць, щоб вже за хвилю його глибокі рани заросли і загоїлися густими рідинами рідних і чужорідних сплавів металів. 

ГЗК. Д Термінатор, Друзі, неабияк ризикує вгвинчуючи вогнепальні кулі у супротивника, адже той, якщо пам’ятаєте, повсюдно наповнений горючим газом, який досі прийнято величати «природнім», і у випадку експлозії – «природної» – перепаде вогнику далеко-далеко за межами…, прощавай європейсько-козацька фузіє… Та до лямпи, бийся Добрий Теромочку наш за нову лямпу ! А ти, Іване, не стій, не морозся і не морочся, роби шось, трясця, чи Тобі до лямпи !..

 
Іван, немов чує, що йому звідкілясь підказує якийсь голос, не морозиться він довго на місці, вмить згадує, що біг не лише гріє кров у жилах розміреного організму, а й загартовує, тим пак корисний біг – у вірному напрямку: хапає три квітки чорнобривців, на більше, вибачайте, нема часу, поки двоє Термінаторів завзято чубляться між собою, тарахкаючи чимдуж один одним, то на схід, то на захід довгого переходу, пробиваючи малостійкі мури семінарійних кабінетів і лекційних аудиторій, як то загальнообов’язкового курсу з менеджменту, маркетингу, філософії, психології, культурології, географії, літератури, а особливо історії,  навіть біології.

В цій схватці сильнішим виявляється Термінатор в будьонівці, приземлює на західній сторонці горілиць такого йому антипатичного робота крізь розбитий на друзки, як у супермаркетах, вітраж приміщення школи, де тому несміло співчувають толерантні перехожі, перепитуючи, як він себе почуває, чи бува не забився.., і бігом назад, надолужувати згаяне, за втеклим Іванком Конором, поки той викинутий зализуватиме рани і виправлятиме прорахунки.

Івась вибігає в підземний паркінг, де він примостив свого любого скутера. Сідлає, заводить – не заводиться, скутина... най би його шляк трафив.., а Термінатор у будьонівці вже ось-ось настигне його, най би його три шляки трафили.., - Є ! завівся, завівся, най би йому пам’ятник поставили бодай без вершника, вкладається Іванко в мізерні проміжки часу чкурнути від злобота, котрий, сволота, доганяти добряче навчився, має гіброїд не напевно повно газу в Sраці, не відлипає, ХХХолєра, і не думає, нізащо !

Та ось Івась на повній швидкості вилітає із закритого поміщення туди, де їзда прямо передбачена, проте визначена суворими правилами дорожнього руху  - там буде ще складніше, Іване, та що вдієш, хочеш втекти, Іване, вчися їздити швидко і, наскільки дозволяє сувора, наче правила автодорожні, реальність життя – обачно і безпечно.                        

За ним вилітає З Термінатор і випадково (ГЗК: невже ?) наштовхується на олдовий совєтський КАМАЗ без причепу з українськими номерними знаками і, заради справедливості, західноєвропейськими  шинами з невластивими для тої ЗЄ-вающої  титановими дисками, що там і сям інкрустовані непідробними діамантами. Доволі неакуратно і непоштиво висаджує ваділєя вантажівки (ДВА ГОЛОСИ – ОДИН В КАДРІ ІНШИЙ ЗА. ТАК  ТОБІ І НАДО,НЕ ХОТІВ ІТИ В…). Тепер торпедує-педалює самостійно, не в смислі незалежно, нєзавісімо (о, донна-мать, біліссімо!:(((). 

Значить, їздити обачно ?..  Безпечно ? На скутері ? На Камазі ? Під час гонки ? Гмм…       

ГЗК. Ти тікай, тікай, дитино, твоє діло – перше, а не останнє !   
             
Тікає Івась, як може тікає, вже і відразу  навчений страхом оминати підступні пастки і крутих поворотів, і спіральних розворотів, і іноземних автівок, що й самі нерідко не гребують десь підрізати, перегородити шлях, виїхати на зустрічну…  - також кудись поспішають, чи може тікають ? Від кого ?..

А Камаз газу не збавляє, навпаки, відстань між ними все помітніше скорочується, вже зведена фактично до критичного масштабу – в тунелі, добре, що хоча б не надто довгому, як той коридор у тій школі, з якої утікач вимушено дременув, і добре, що Івась догадався увімкнути справну галогенку, чого не потрібно робити КамазУ, він зметає все підряд на своєму шляху без страху і остраху врешті-решт й самому втрапити в серйозне ДТП.                                     

Ні, слабкодухі, ні, малодушні,  Івась, наш гідний син, не здається, хоч би про що там сигналізували йому прилади-вказівники кількості палива, справності транспорту і продажні gayішники з кожного куща при закучерявленій змійками і розбитій драконами дорозі.                                           

Доречно було би в такий непростий час послухати вкотре «Ще не вмерла...», у словесно класичному варіанті, у музично іншому форматі, приміром, зремікшованому під якийсь hard-dance-drum відповідно до загальних настрою та ритміки утіків/гонитви, проте ми щиросердо вдячні У-довольнитися файним гуртом Мумій Троль і їх трактатом «У-текай».

          У-т-Є-кай, в подворотне нас ждет маньяк
               Хочет нас посадить на крючок
               Kрасавицы уже лишились своих чар
               Машины в парк, и все гангстеры спят
               Остались только мы на растерзание-Е
               Парочка простых и молодых ребят.

               Ла ла ла лай ла ла ла ла ла лай
               Ла ла ла ла ла ла ла ла лай
               У-текай

               Утекай, он перережет меня на меха
               И граница потеряет контроль
               Руку ниже бедра он как столб
               Смотрит в щелочку штор на отряд
               Остались только мы на растерзание-Е
               Парочка простых и молодых ребят
              Ла-ла Ла ла ла лай ла ла ла ла ла лай
              Ла ла ла ла ла ла ла ла лай
              У-текай…
    
                       Саксофон

На фоні дикої гонки і під фон саксофону, до якої додається гітара, несеться не лише золотавий скутер з двоколірним прапором, що проти вітру майорить, і вслід йому Камаз, а й, хто посмів забути, Термінатор, котрий вже очуняв від падіння, точніше, випадіння. Несеться він на тому ж мотоциклі, з тою ж коляскою, М72-трохи-під-Харлей – щоб  не вдаватися довго до всіх деталей, несеться паралельною дорогою – вище, над ними –  незрівнянно гладкішою, якіснішою, комфортнішою, хоч теж суттєво перевищує швидкість, подекуди теж не уникаючи створення ДТП прилеглим водіям. Але ж - аби Іванка нашого врятувати !
Іванко повертає голову назад і бачить, що Камаз зник із орбіти погоні. Відтак Іванко гальмує і тратить час на рефлексії типу «як я круто його зробив !»; «якби лише бачили пацани і тьолкі мої !»; «треба піти випити літру пива і всім в статусах написати про це книжку в соцмережах !». Та коли Іванко піднімає голову вверх, не так від гордості за себе, як від потреби прислухатися до страшно наростаючого гуркоту чужого мотору, то очевидить неподалік від себе, на магістральному суходолі, де стоїть він власне, - високий міст, і те, як той міст несподівано закінчується проваллям на той суходіл, де він стовбичить власне зараз, і те, як з мосту того на розгоні «зістрибує» невідв’язна вантажівка, розбиваючи свої дорого-дешеві їздаки, трансмісію, деформуючи причіп, але не відмовляється, настирне стерво, від місії продовжити наздогонку, кінцева зупинка якої «транс…», - вірить і гадає той іскрометний повзучий на крилах долі «танк».
І це мимоволі підштовхує Івася до тихих маломовних розмислів - вже знову на динамічному  скутері, а не стовбичому. Їзда має незавершене продовження, вона триває, вона відкриває новий подих.
Физда тобі, Іване ? Капут на капоті вантаги, скаженої ватаги ?  Ні-і, дзусь тому відчайдухові і хвостовій решті його, не нарешті фуя собі зловить і відкусить - не його, Івася, не йому, не віддася, здрастся-трясця, дішовая кавбаса..
На енному кілометрі, Івасеві видається, чи то від У-томи, чи то від У-міння, що він уже проїжджав тими занедбаними вуличками, вузькими горбистими набережними, бачив ту школу, звідки він знання про довколишній світ черпає, той не для всіх смертельний, хоч не життєво обривчастий міст, не водяний, суходільний; той тунель, хоч на цей раз – все не у звичному порядку,  проте - в тій же кількості, якості і знаковості. Це замкнуте коло ??..                                 
Івась(СТОП-КАДР.ГОЛОС ЗА КАДРОМ): незборне дежавю, все тільки місцями міняється, і аж ніяк не знаковою якістю ?  І куди це мене повинно занести врешті-решт ? В чиї лабети, коли зі свого У-датного особнячка не вийшло упредметнити ні палацу, ні фортеці ? 
Та тут його монолог розвіює видноколо  дуже низького суходільного мосту, що попереду от-от. Висота Іванкова дозволяє йому проїхати не зачепивши голови, що не скажеш про Агресора і його Камаз, якому буквально зриває дах від зіткнення з таким низьким «сухим» мостом(ГЗК: гірше, звісно, було би йому, якби міст стояв на воді). «Радий» представити Вам складаночку, яку співає шансоньє - півічка Любаша УспЕнская:
                     …А я сяду в кабриолет
                      И уеду куда-нибудь,
                      Если вспомнишь меня – забудь,
                      А вернёшься, меня здесь нет,
                      А я сяду в кабриолет.
                      Рыцарем без страха и упрёка
                      Ты, увы, не стал, любовь моя.
                      Скучно мне с тобой и одиноко,
                      Видно эта дверь не для меня.
                      А я сяду в кабриолет
                      И уеду куда-нибудь,
                      Если вспомнишь меня – забудь,
                      А вернёшься, меня здесь нет,
                      А я сяду в кабриолет…
 
Конає двоколісний «поні» Івася, кінчається ресурс, тріщить по швам від вибо… вибоїв. І нема на кого і що стрілку ту перевести, щоб завести, як то в «людей» є… Грюкає вже передом Камаз в зад скутера, дістався зони прапора і колеса – заднього. 
Та яка втіха ! Ви тільки погляньте, люди добрі! Добрий Доблесний  Термінатор, спершу в карколомному стрибку з високої паралельної дороги на нижчу паралельну абсолютно безболісно і безутратно приземлюється.., невідлучно від мотоциклу з коляскою, і ні секунди не гаючи, як той Зорро, спритно і вправно обганяє вантажівку з її невгавним подшофером,в якого, до речі, стрілка вже теж практично дотична до нуля, і не легко буде її у старий звичний спосіб перевести мультиресурсному Термінатору..                                                   
Добре, обганяє той, що далі ?.. А далі, як на картині у Далі, лівим ручищем Івася за «шкірку», але при цьому, до честі Термінатора, досить тактовно і тонко, що в того сорочина залишається не роздертою вверху, і кида кіда Івася в колясочку. До честі уже Івася, не забуває той вчасно врятувати прапора, а от врятувати мопеда не удається ні Термінатору, ні Івасеві – зазнає пошкоджень під колесами КамазУ.  Хоча це не вердикт механіка, все в принципі можна полагодити, відновити, тим пак в наш час. Майже все. 
Термінатор, котрий на мотоциклі, артистично кермуючи, півоберта націлюючи помповик на переднє знесилене затяжною їздою і дикими скачками колесо, бахкає снарядом – чітко і влучно. Авто починає різко кренити, не впоратися навіть такій машині за кермом, вона на повній швидкості врізається в масивну підвалину чергового мосту без води. І вибухає на друзки, що в силу різних обставин наводить на різні роздуми (ГЗК кого ?). А незворушний Термінатор з шокованим Іванком благополучно віддаляються – лишень після того, як праве вогненне колесо КАМАЗУ ефектно викочується в їх напрямі з Великої Пожежі, та й  не віддалік них перетворюється у майже плескатий невічний вогонь.       
                          Rammstein
                           Du hast
                             Du
                           Du hast
                          Du hast mich

                            Du
                         Du hast
                         Du hast mich

                        Du hast mich
                        Du hast mich gefragt
                       Du hast mich gefragt
                       Du hast mich gefragt und ich hab
                           nichts gesagt…

Добрий Термінатор і Славний Івась Конор, щойно відірвалися від Злого Термінатора. Термінатор рулить модернізованим радянським мотоциклом ямкуватими просторами удовж малозаселених халуп, Івась сидить в причепі праворуч, немигаючим поглядом свердлить бек срібної галки і бронзового орлана, вчитуючись у латинську фразу на ланці, що скріплює їх, і щось посилено мізкує. Та по ньому не скажеш, що лихі куці помисли зароїлися в його юній голівонці, мужньо і надійно виглядає Іванко, як і доладно героєві, титанові, котрий покликаний врятувати Нас !      
Івась(до Термінатора): Якої мами… Зупини трандулєта!
Термінатор зараз же підкоряється. Повертає мотоцикл ліворуч, і вони переміщуються в переулок безповоротно сірих і занедбаних сссрівських панельних будинків неподалік. Іван похапливо вилізає з коляски.
Івась(підозріливо): Хто ти є, чоловіче ?
   
Термінатор(супокійно): Термінатор. КіберІФ Сістемс, модель 101.

Івась(в шоці ): Мати Василева !..

Івась боязко доторкається до нього, до фізії, руки в рукавиці з сала, крові на  френчі з шоколадного бізона. Він не може очам своїм повірити!

Івась: Курва ! Ти реально реальний. Ульот, чувак ! Машінус сапієнс всередині, а ззовні гомо сапієнс. Відки ти ? Чий ти, сину..?

Термінатор(гордо): Українець Я !
Івась(саркастично): Не бзди, напівбляшанко…

Термінатор(сердно) Бігме ! Не віриш мені ? Я U-продукт, я соціально-функціонально згенерований за секретною п’єсою Юрка Тарнавського «Месія UNimpossible», на двадцять шість дій, а морфологічно-функціонально  склався завдяки інтелекту Стіва Возняка – це щодо електронної складової. Щодо біологічної,то в моєму ДНК наявний кращий відтворений набір генів Івана Виговського, Пилипа Орлика, Ярослава Стецька, Зайця і Плюща і багатьох інших славних синів і дочок України.

Івась(збрижився): Плюща ?..

Термінатор: Та ж кажу, що багато генів маю – на всіх стане, на цілий загальний і неподільний терен-кластер. Я запрограмований бути вірною рукою твоєю, допомагати тобі – обраному! – нищити зло на славній вкраїнській землі і будувати царство добра, а коли ти, обраний, раптом, почнеш конкретно плужити…,то цієї рукою(показує праву) раз моцно тебе втиснути і й*бну - не по голові, канєшно, а по задниці, бо ти ще малий, бо ще надія є, oh yeah !

Івась(сахається): Ти поганий Термінатор !      

Термінатор(релаксивий і красивий): Добрий, дзюню, добрий. Сказати тобі, хто поганий, чи сам здогадаєшся ?..

Івась: Хто тебе послав ?

Термінатор: Ти. Через …якщо все буде нефуйово-окейово, п’ятдесят років ти перепрограмував мене, щоб я був твоїм захисником тут, в цьому часі і просторі. Ти мене послав.

Івась: Напевно, на х*й тебе послав…

Термінатор блискавично хапає рукою Івася за комір сорочки і притискує до себе, до своєї сорочки.

Термінатор: Тільки спробуй…

Івась(каплю зм’як): Я шось не врубався, братан, де минуле, де майбутнє ?..

Термінатор: А я тим більше, та ще й з вашим, курваль, теперішнім… (уштовх відпускає його)

Івась(вирівнявши пожмакану сорочину):І все-таки, шо за фігня з минтепмайбом ?

Термінатор: Класна назва «минтепмайб», та я б додав не один «умовний мегабайт» і вийшов би «минтемпмайб», мейб ?  А відповідаючи на твоє запитання, мій посилачу і повелителю, відкрию істину тобі в pastі-lastі, позаяк ти трохи в pastці і не в lastці. Час природно гнучкий, пластичний і циклічний, відтак ним можна добротно не лише маніпулювати, що притаманно частці часу – теперішньому, а й мандрувати, що притаманно часочастці - майбутньому.

Івась: А що минулому притаманно ?

Термінатор: Минулому притаманно тікати від майбутнього і наздоганяти майбутнє, оскільки вони, двочастинно минуле-майбутнє, як би, колом змикаються в підсумку. Опісля з кола, яке має кілька циклів прокручування,цілковито змикаючись лише на завершально номерному  пробігу, виникає інше коло, своєрідна вісь, і не одна така вісь – їх вистачає, чим більше, тим краще. «Вісі» несуть на собі «планети» – це «суперсубцивілізації». Вісі і планети не бувають незалежними від Сонця - суперцивілізації, хоч їм даровано природою достатньо простору, свободи, тому суб’єктом тепла дано стати не всім, але бути об’єктами це непогано насправді. Та планетарна природа передбачає конкурентну боротьбу, хочемо ми того чи ні, за якнайзручніше місце під сонцем, за тепло і світло, виграють сильніші планети – в рамках незмінних «космічних сонячних законів», а сонце обожнює всіх. Коли якась планетка, надто близько перебуваючи, пробує потіснити сонце чи, надто далеко, втекти від сонця – однаково постраждають вони, жаром чи холодом, однаково приречені.  Нерозумні підвладні емоціям «місячного світла», не найкращого супутника, що теж має власну вісь, не незалежний від дарів сонця, або підвладні віддаленим великим планетам. Планети змінюються, руйнуються, знову виникають, сонце ж стабільне, крім довжини променів хіба тільки…  А, повертаючись до «земного» часу, теперішнє це проміжок, місток між двома М, який достойні проходять, а не достойні розхитують цей місток, самі ж необачно гинуть. Одначе, рано чи пізно, ті, що розхитують, самі докумекають чкурнути ним, тікаючи від своїх ні живих, ні мертвих примар, але перетнуть міст лише праведники, а поганці попадають в пекельне озеро чудовиськ. Наприклад, така доля спіткає, чи вже спіткала, якщо в контексті пластичного кола часу, того, хто за тобою гнався на Камазі.   

Іванко якось виглядає не надто притомно і втямно.

Івась: Отже… часом можна подорожувати ?..

Термінатор: Звісно ! Ти це направду знаєш не гірше за мене, бо ти тут, там і Там. Там ! Звідки я …спустився.

Івась: Ти намовляєш мене відмовитися від минулого, традиції ?

Термінатор: Зовсім ні! Я ж твій родич, за біосом і всяким насосом. Я товкмачу про подорож, це означає не затримуватися, не костеніти, не бути тіпа в минулому і типу в майбутньому, а насправді – в теперішньому, це – згубно дуже, потрібно постійно рухатися, рух це універсальна основа життя – і  УНіверсальна, і в міру УНікальна – не потрібно боятися його, і саме завдяки майбутньому стає можливим здійснювати такі подорожі, тобто теперішнім, минулим – відтак з позиції майбутнього краще видно і теперішнє, і минуле.

Івась: А три орієнтири одного кругового цілого не можна втратити, розгубити, сплутати  ?..

Термінатор(трохи посумнішав): Кінець кінцем, Іване, як я вже сказав, коло зімкнеться, а значить, минуле повернеться, так що не слід за ним надто побиватися, воно, так чи інакше, попереду…

Іван(він теж сумує): Люди колись знову поховаються в печерах і візьмуться за дубинки…

Термінатор: Вище носа, малюче ! Мамонти - будуть роботами ! Люди –кіборгами ! Прогрес не задушити !                  

Іванко: Давай знову ближче до, перепрошую, сьогодення. У мене не все, як у тебе, логічно сходиться…

Термінатор: Бо лишень частина  тебе в майбутньому, синку мій, вибачте, батьку мій !..

Іванко: От якраз я про це. Якщо все так добре в майбутньому і крутий там батько я, як ти кажеш, то якої мами я тебе послав назад, і чи я не згрішив проти священного авторського права і ще священнішого патенту, коли перепрограмував тебе – це про Юрка і Стефка ?..

Термінатор з неабиякою повагою глядить на Івася.

Термінатор: Це з одного боку, Іване Коноре, добре, що ти вдруге за коротку часину згадав маму…

Івась(надемоційно): Я люблю свою маму ! Я врятую її ! Я син, я не сцин ! 

Термінатор:  Ти не сцин…  Ти, Івасю, інфо-анархіст і на пенсії.

Івась: Я нев*бенний кіберпанк.

Термінатор: Ти лишень змінив прогу в майбутньому, мене спроектували в теперішньому, змінив, бо в умовному майбутньому спалахнула війна - машини брендів і трендів СССР і ЄВС вийшли з-під нашого контролю, повстали, шляк би їх трафив. Ти… тебе не трафив, ти, завдяки пластичній, як самий час, конституції і народному волевиявленню, слава минулому-теперішньому-майбутньому, будеш, як майже цар Соломон, правити не лише нашою рідною Вкраїною теперішніх розмірів, а, присядь Іване, від Сяну до Дону, і трохи східніше навіть, ген трохи до Хуанхе. Без б.                  

Івась(не тямить себе): Ох… Ох… Ох-і-їв я, що так виріс !..

Термінатор: Демократично будеш правити..Монархічно-демократично, я б сказав. Ти станеш славним кіборгом, прикладом для наслідування новими українцями – українстерами ! І донеччанин, москвич і сибірянин визнають перед лицем великої правди і кабздіца староімперського – що Українці вони ! Та й забалакають навіть… Та перед тим як стати кумиром для мільярдів, ти повинен попрацювати на славу мільйонів: об’єднати, поєднати і прибрати - ворогів. Коротше, все як завше, лиш тепер все набагато серйозніше, бо того, кого повсталі машинюки послали за тобою, батьку Іване, має намір не тільки перемогти в минулому і теперішньому, але й власне в футурбутньому, оттака-то фу-турбота, Іване. От чому і у чому ти обраний, а ти думав як, чого ?

Івась: Я не думав, я знав. А ти точно не розводиш мене ? Чим докажеш, що з майбутнього, і я, а не хтось інший, перепрограмував тебе ?

Термінатор поліз до кишені штанів, і за мить появився на світ білий мініатюрний гаджет. Ним спроектував чітку голографічну структуру Overтime Live-Dynamic 63-річного Івана Конора і себе в стадії перепрограмування в афільованій лабораторії КіберІФ Сістемс у  мальовничому місті Франківстас, що на заході України.

Іван-т замріяно почав похапцем і без спіху обмацувати, вивчати себе-майбутнього.   

Іван-м: Іване, Іване, ей, ти не там мене мацаєш…

Іван-т швидко забирає геть руки з серединно-нижньої половини тіла високорослого чувака-козака.

Іван-т: …Я лише перевіряю, чи все на місці, чи все підросло, розквітло…, бо кажуть люде, біда з мужиками в майн-бутньому.

Іван-м(гонорово): Ну і як тобі ?

Іван-т(ще гоноровіше): Фест !

Іван-м(вдоволений): А видиш…
 
Іван-т: Ти… - я – високий, дужий і молодший, ніж на т… свій вік.

Іван-м:  Ремонт ДНК нанороботами творить дива.

Іван-т: Добре. Якщо ти це дійсно я у ф’ючері, то скажи-но мені таке: де я був сховав лімон канадських баксів рік тому, в смислі 51 рік…?

Іван-м: Під грушкою закопав, в селі Кирилівка, Че…

Іван-т: Цить ! Я зрозумів. Ну, а де на тілі в мене родимка у виді лева, га-а ?

Іван-м: На срацці.

Іван-т: Тихіше, дурню ! Що ти мелиш, якій срацці ??..

Іван-м: Це ти шось гониш…

Іван-т: А може на сонячному сплетінні, дурчику ?(і вкусився боляче Івась за язик)

Іван-м: Уже нє, я давно стер її лазером.

Іван-т: Як стер !?!

Іван-м: А шо ?

Іван-т: Ти ідіот ! (знову вкусився)  Краще б видалив на срацці (скоса швидко зиркає на Термінатора). А татухи хоч не прибрав з бадьки мого ?

Іван-м: Татухи з ап-бадьки мого не прибрав.

Іван-т: А ну покаж ?

Іван-м: Попустися, дітваку (вкусився), обійдешся, виростиш подивишся.   

Іван-т: Ти кого дітваком назвав, дідьку ?

Іван-м: Бздячку прикрий, синочку, бо запаяю лазером…

Іван-т(закочує рукави, набуває бойової готовності): А ну, давай, фраєр, шо заsцав ?..

Між ними закочується жвава словесна суперечка і штовханина, допоки Термінатор не розбороняє – вимикає девайс, і вони знову тільки удвох, без двійників.

Івась(не може вщухнути): Я його найду… я його закопаю… я сказав… мля буду (харкає кров’ю).

Термінатор: Relax, бойбі. Це ж ти, ти що, гиблопам’ятний, забув !  Шо то є з вами, гетьманами !.. А, може, то просто віковий внутрішній конфлікт, автоконфлікт автопоколінь ? 

Івась: Це просто у мене - не-егоїзм. Бачиш, до чого я саможертовна і самосвідома людина, що навіть здатна і знадтна ради честоправди піти на себе з кулаками ! Ні, ні-хто б так не зміг!!

Термінатор: Бо ти обраний, Івасю, обраний!! Але вважай, бо як грохнеш сам себе, то шо тоді буде, саможертовний ти наш ? Ніц !  Розслабся, Івасю, дихай глибше, носом, носом, закрий рота, і вуха можеш.. 

Термінатор робить вручну масаж голови Івасеві. Івась по-котячому швидко кайфує.

Івась: О, о, так, вище, вище, канєха, чувак, ти ульотчік, крапаль шкода, шо мене не чікса охороняє…

Термінатор(лагідно): Я з майбутнього, я можу і, якщо хочеш, побути гірлявочкою…

Івась миттю вислизає з рук  Термінатора.

Івась: Спасибі, але мені до розчарування зачаруванням ще далеко.

Він переключає увагу на девайс Термінатора.

Івась: Дай заціню айтішник. Він розглядає мініатюрну літіо-полімерну кулеподібну іграшку. 

Термінатор: Apple iPooD 202. Квантовий. На сім терабайтів пам’яті, має доступ до міжгалактичної мережі через нейтрино і 1500 постійно конкуруючих між собою за юзера операційних систем. Але віндяк по-ходу рулить, заправляє далі усім, навіть за цією сонцесистемою.

Івась(увесь наче загіпнотизований): О це річ. Дякую за подарунок (суне «непомітно» собі до кишені). 

Термінатор: Ей, віддай, чуєш, як же так, це ж приватна власніть..

З великю нехіттю Івась розлучається з айтішером.

Івась: Ну, а твої прерогативи, проги, Максимусе Залізняку  ?

Термінатор(скромненько тулить оченята ниць): Ну, я базово оснащений в сучасному часі – зате в надсекретному режимі, можна сказати, в майбутньому часі, в лабораторії IBM. 1000-ядерний нейропроцесор Intel-AMD Revolution Joint (999Гг), кеш процесора L100, на 24 гігабайтів, об’єм оперативної пам’яті 1024 Гб з п’ятьма вільними модулями, тип DDR 500, відеокарта інтегрована універсальна Intel Act,100 Ггб, звукова карта інтегрована унікальна AMD Bee, жорсткий диск на дев‘ять  йоттабайтів – в лівій півкулі біокомп’ютеризованого мозку, в правій - флеш-пам'ять, і теж дев‘ять, мережеві адаптери – Bluetooth, Wi-Fi, Omni Ethernet, материнська платина і чіпсет Oracle XXX1, 50-мегапіксельний пластичний внутрішній екран, операційна система Windows – удень, з шостої ранку по шосту вечора, наступні дванадцять годин функціонує -  Android; крім того є вмонтований tv-тюнер, GPS-навігатор, GPS-трекер, оптичний привід відсутній.

 Івась(увесь в здивованому захваті): Вау ! О це круталь ти, чувак.

Термінатор(незмінно рівномірно): Це щодо єства – душі, внутрішньої суті. Але ж є, Івасю, ще й плоть жива і досконала (оголює і напружує біцепс). Так вона у мене складається зі сталі на основі нанотрубок – фіг з маком проб’єш, а біо також не без нано, маленькі боти, мої любі роботяжки, щоденно і безперебійно здійснюють процеси з обновлення клітин кісток, крові, органів, тканини - апгрейдять, коротше.  Я машина Тато-800, я прийшов тебе і всіх твоїх – наших ! – порятувати.   

Івась: Ти атлант ! Ти бог ! Татку! Хоч мій татко теж нівроку, хоч я його ні разу не бачив.

Термінатор(істотно сумніше): Але тут навіть не герой. Той другий – той шкілєт  смердєчий і плавлений – я, до речі, трохи крутіший від твого татка, абис ти знав, Йваську-синку, -  ну, той, котрий тебе хтів, хоче і схоче  згубити, він тут у вас, у нас, перепрошую, на нашому всьому терен-кластері, де сонце сходить – більше, де заходить – менше, має у своєму розпорядженні неабиякі функціонування із потенціальностями. Парадокс, однак тут я поступаюся йому технічним достатком, впливом, авторитетом, я трохи гублюся на його фоні, адже Термінатор, машина Тато-1000, здатний в цьому середовищі модифікуватися і перевтілюватися до несказанності, попри те, що основана риса його видима навіть дурному і до скону незмінна. (Невесело і заздро) Хотів би я так, та не можу – тут не можу, поки що не можу…  Пришелепець об'єднує в собі здатність парувати газом-метаном, і випаровуватися (спасібо компанії Газпром); переноситися невидимо, однак, для тих, хто не втратив нюху, не нечутним; мочити нафтою, плести за течією, змінювати русло течії, продовбувати, не гребуючи останніми засобами, дно русла, мокнути і швидко висихати, мочити інших і …себе (сп Газпрому і Роснєфті). Завдяки(спасібо Новолипецькому металургійному комбінатові і Курскій магнітній аномалії) меметично-міметичному сплавові – рідкому металові з додатками науки «меметика», який  на цьому металовему  і металічному терен-кластері здавна нумерується  під першим номером без затребуваних часопростором модифікацій, набуває колосальних за формою і змістом шансів. Все до чого він тут торкається - моментально перетворюється на сплав його власності. Все ! До того ж Тато-1000 вміє фактично все імітувати. Великий Імітатор, він же посутньо  прихований  Великий Інквізитор, хоч Достоєвського читав він вибірково і поверхнево, проте і солодко, імітує персоніфіковану любов і дружбу, вічне кохання і класний секс, довіру і щедрість, ласку і свій захист, та хист все одно у нього з довгим необрізаним хвостом – роги !
         
Івась(нажахано): То ж лихий кацап із кацапстана, isn’t hUy ? Горбатий, так сказать, шоб не заsцать, електронік, трясця-вsраться ?

Термінатор(дуже відповідально і серйозно): Із кацапстана.  У-полювати тебе хоче, маєш рацію, але чи до снаги твоєї рації і твоєї прудкості усім іншим, таким як ти, тут ?!

Івась: Іl n'y a pas comme moi. Таких, як я, тут нема – я перший з перших. Я обраний ! (Зацікавлено) Слухай, а він вміє імітувати, наприклад, бабки, золото, діаманти, ще щось цінне крім нафтопродуктів…?   

Термінатор: Він, звичайно, імітує об’єктизовані речі, він себе надто сильно любить, високо дорожить собою, щоб позбавляти себе таких амбіцій.  Він гоже вміє, Івасю, перевтілюватися у твердий, висотний і товстий  фалос з гострим, як клюв яструба, наконечником, навіть так. Для себе він завжди триматиме його вертикально, фалос, для вас він поставить його горизонтально, та не сподівайтеся.. – горизонтально за призначенням, наслідки яких, чергова поява діток new-old покоління інтріго-табору «SO OK» замість індіго-плейсменту, істблішменту. Ти – індіGO, твої вороги-конкуренти – інтріGO, викарбуй, Івасю, викарбуй на століття. Він всю кристалізовану твердість чужих терен-кластерів, земель наміряється розчинити у собі, себто газифікувати. Рідне вугілля то є лакмусовий папірець для газу, Йвасю.   

Івась(навісніє): Падлюка, поц, пітер...

Термінатор(глибоко філософська інтонація): Умом Русьімущєство понять.

Івась: Теж мені Америку відкрив. До речі, ти конкретно звідки, я так і не розчув, крім майбутнього ?

Термінатор: …З Амеріговеспуччії.

Івась: Звідкіля, звідкіля ?

Термінатор: Звідтіля, звідтіля. Де кожен, гідний електронізовано задокументованого звання веспучіанця і сповідника веспучіанства, буде відкривачем чи не щодень чогось нового: науки, мистецтва  - він стане демірургом, з наносталево захищеними правами власності, інтелектуальної та фактичної. Це буде ера нових флорентійців із сімейства Медічі, поголовно у кожному домі, ну, ок, через одну хату, і ніяких протистоянь тобі, як десь, зараз. Так, закон один для всіх. Воістину, Івасю, воістину.

Івась(завороже-ноо): Круто. Який прорив світовий в бік всезагальної креаторної легітимації. Схвально, Максимусе Залізняку, потужно, креативно, ну-мо !

На радісній хвилі самопіднесення Івась звертає увагу на довколишнє.

Івась(до Т): Слухай, Залізняку, а ми, здається, не далеко втекли від нього, Термінатора-Злого..?

Термінатор: У Молдову, тебе влаштовує ?

Івась: Ні ! Хочу в Чехію, як усі нормальні пацани, шо за фігня ?!?

Термінатор: Не фігнюй, бо фіганю раз чи фіганешся сам не раз. Погоджуюся, це не Наднебесся, одначе, юначе, не забувай – ти обраний, а значить, ти спартанець і аскет, а не вікторіанець та естет. Ми тут ненадовго, рахуй до двох – і ми удвох назад по Ох. Саме зараз мені заправитися доконче необхідно, а тут доречно бензина дешевша, ніж там у в…нас, бо витратний ти кадр маzаfuст.         

Івась(буцім ображений): То може я ще й глист ?

Термінатор: Кинь то з язика, не бери то писку ! Ти фист, ти фист !! 

Івась: А матір, мамку мою любу, ми виплутуватимемо чи нє ?

Термінатор: Та будемо, напевно, а шо таке ?

Івась: Та нічого таке.

Термінатор: Ти про кого ?

Івась: Я про «шо».

Термінатор: Хто «шо» ? Шо «шо»?

Івась: хШо ? 

Термінатор(докірливо): Значить, ось як ти маму любиш ?

Івась(обуренню нема меж): Хшо-о ?? Та як ти смів подумати ! Та на кого ти, твердолобий …! (Поквапом заскакує в коляску і накидує на голову шолом.) Заводи гроботріп бігом, помчали, кажу тобі !

Термінатор: Чекай же, дитино,  залити  треба бак…

Івась: Не заливай мені баки, я не дитина, а ти людобот, можеш і попхати чи потягти безперестанку.

Термінатор: Я людобот, та я не кашалот, фізика дозволяє, мораль нєа.      

Івась: Доведеться тобі довести, що ти не кашалот(пальцем спрямовує погляд Термінатора на двох кремезних хлопаків, котрі вилазять із дорогого чорного затонованого БМВ, і починають рухатися в їхній бік). Допоможіть ! Рятуйте ! Вбивають!.. (Івась заходиться симулювати, Термінатор збентежений )

 Дебелі хлопці зближуються з Термінатором, явно не маючи намірів мирним шляхом вирішити проблему. Термінатор лапає одного і підвішує вгору, ноги необачливого чувачка панічно бовтаються в повітрі. Така ж доля спіткала й іншого, а одна доля на всіх – то неромантичний поцілунок лобами. Мало цього Термінатору, він ще й цілиться з обріза в лежачих-не-б’ють, та Івасеві небайдужа доля непритомних, адже…

Івась: СТІЙ !( Івасевої ваги достатньо, аби відхилити постріл на кілька дюймів) Не можна цього робити ! Це моя охорона, дурню, справа Леон, зліва Макар. А то їхня тачка, вони обороняють мене від воріженьків, а ти...   

Термінатор: ...А я шо, звільнений ? В такому разі, нехай вони справляються з Татом-1000, нема безара, старий(складає зброю, заводить мотоцикла.)

Івась: СТІЙ !(Івасевої ваги достатньо, аби відхилити замір Термінатора на кілька секунд) Не можна цього робити ! Ти моя охорона, дурню, справа і зліва. То – моя тачка(на БМВ), то – твоя(на М-72). ТИ обороняєш мене від воріженьків.

Термінатор: Це твоя тачка(на мотоцикл). 

Івась: Але ж там (на БМВ)бензини більше, напевно, та й швидше ми доїдемо назад…

Термінатор: Назад, назад, а вперед ?? І зніми шолома – він часів другої світової війни…

Івась: А як мотоцикл ретрухло, то нічо ?..

Знець  з дряхлого каркасу забудовки хляне відламок цеглини на голову Івася, розбиваючись об шлем.

Івась(відходячи від шоку і легкого струсу): Ви… ви техлюди доконечно західної цивілізації… ви, курва, завжди  підхльостували трошки відмінних до завчасних і докорінних  перелаштувань на свій зразок  - даремно !..

Термінатор: Повинен вибачитися…

Івась: Ти ж розумієш, що черепаха світу цього, то не слова, братан…


Епізод наступний: Термінатор кермує «бімером» молдавськими дорогами, Івась сидить опліч, позаду з гігантськими гулями на лобах Івасева охорона, ще позаду через прикріплений трос до машини доганяє їх не пілотований мотоцикл.


Епізод наступний: Термінатор кермує «мотоциклом» тими ж  молдавськими дорогами, Івась сидить опліч нижче, в колясці, позаду, з додатковими гігантськими гулями на лобах, Івасева охорона – кермує чорним бумером, через прикріплений трос…


Епізод наступний: Термінатор кермує М-72 нашими автошляхами, нічим не ліпшими за молдавські, позаду тулиться і чіпко обнімає його Івась, вже звично позаду тягнеться «беха» з  неповносправними воділєями, побік в причепі мотоцикла сидить подорожній китаєць і відраховує своїм перевізникам впереміш бакси і юані, -  на бензин вочевидь вистачить.    

Раптом Термінатор трохи ослаблює роботу двигуна, і так трохи скрадливо, трохи вибачливо через плече гукає Івасеві:

Термінатор: Забув сказати тобі, Йвасю, ти мій командир, я твій підлеглий.

Івась з дива-радості умить відручковується від мотоцикліста, і ледь не втрачає рівновагу фатально для себе.                                                                  

Івась: Ти гониш !

Термінатор: Ти ж мене перепрограмував, в майбутньому… Одначе, юначе, знай: сліпо виконувати твої вказівки я не можу і не буду, ми поки що не в майбутньому, та це великою мірою залежить від тебе і твого хисту дослухатися до старших… молодших…

Івась: Хто старший – з вами не просциш ! Я-мля-заплутався, в вашому минулому, теперішньому, майбутньому… 

Термінатор: Вашому. Нашому.

Івась: Якщо вже бовкнув про послух, то викинь цього жовтого пасажира і посади мене на попереднє місце, або дай, скупердяю, порулити трандулєтом крапулю, і сам чухай мені спинку, фактуру !..

Термінатор(голосом істинної машини): Відхилено. Подібні вчинки несумісні з турботою про майбутнє, подекуди, на жаль. 

Івась: Тоді хоч п’ятами працюй, а не лише руками, газуй, газуй, ти, бляшанкова біомаса !

Термінатор(з аналогічним відтінком): Відхилено. Подібні вчинки, в даний відлік часу і за даної кон’юнктури, не сприяють явищам майбутнього.

Івась(втомлено): Ми повземо, а не їдемо, притому, що дорожні знаки ніде не вказують на таку потребу..

Термінатор(невтомно): Помилково. Дорожні знаки просто відсутні, що не прямо дотично до справдешніх ситуативних вимог на дорозі.

Івась(майже розпачливо): І знову просторікування, дидактика, і вкотре з того не вийде ніякого вдалого діла…

Термінатор: Помилково. (Різко перемикає передачу).

Івась(зраділий і пожвавлений): Скоріше, ще скоріше, більше ! 

Термінатор: Потрібно позбутися баласту.

Івась: Нізащо ! Це теж мої люди, - всі ви мої люди, дітоньки ви мої ! (До китайця) Навіть ти, вузькоокий, хоч там кажуть, що ти афіген широкоокий - у метафорі.  (Заливається оптимізмом) Побачимо.

  ***

Пізна ніч. Модерні і модні ліхтарі рясно освічують вулицю Суперукраїнська.  Івась і Термінатор гучно, а інакше не можна, на мотоциклі без «баласту» підкочуються до дому №777.

Термінатор (не поспішає приглушувати мотора): У дім першим номером ввійду я.

Івась (шпарко вискакує з причепу): Недопущу ! Мій дім – моя фортеця, а ти – мій любий гість, хіба не гречно я ? Забудь, старий, про перший номер на моїй території.

Термінатор: Я забуду – ти забудишся… Ти забудишся – ворог не забуде… Він запросто може вже підстерігати  тебе там.

Івась(ґречно проводить рукою до брами):Після Вас.

Термінатор руків’ям помпової зброї хоче натиснути на кнопку електродзвінка, та хлопчина його зупиняє неозброєними руками. Івась тричі ляскає долонями і проказує: «Іменем України – Відчиняйсь-вже, і Зачиняйсь-за п’ять секунд!»  Ворота безроздумно скоряються, і їм ніщо не стоїть на заваді вступити до господи Конорів.   

Дім Конорів – всередині. Івась і Термінатор -  у шикарній аристократичній бібліотеці, там все виконано і обставлено з неабияким смаком, і, ясна річ, безцінних книг в дорогих і розкішних палітурах не злічити.  Івась йорзає на вертливому кріслі-троні із мало не до стелі спинкою, увінчаною оригінальною золотою короною, вільно закинувши ноги на письмовий стіл, і йому ніщо не заважає в глибоких роздумах смачно потягувати кубинську сигару. Термінатор нерухомо стоїть біля того ж стола і, повернутий обличчям до дверей, пантрує безцінні екземпляри і    найбезціннішого Екземпляра зі зброєю на плечі. 
   
Івась(забичковує сигару і вихорем сплигує на підлогу): Нє, фля-мля, мус мамку виручати – без неї ніц не буде…

Термінатор(розважливо): Мені імпонує твій хід думок, та будь готовим до безмилосердної рубки.   

Івась(без вагань): Ради рідної мами і рідної мами-землі я готовий не тільки на це !

Цікава пауза.

Івась: Ти щось спохмурнів, Термику, чого б це..?

Термінатор: Розумієш, Йвасю, бути готовим на все – це ще не все… 

Івась допитливо підступає до Термінатора.

Івась: Поясни, чолоботику, що маєш на вазі і увазі ти ??

Термінатор(кху, кху): Ну, Івасю, нам разом хоч-не-хоч прийдеться здійснити масштабний тур країною – і… ліквідувати Чужих. Монстрів. І «своїх» монстриків, зубатих.. Отже, як ти вже уловив, нам мало  залишитися живими і неушкодженими. А детальніше про це розповім дорогою до мамчиної клітки – польові умови сприятливіші до засвоєння життєво неодмінних речей і правильного практичного гарту. До речі про маму, ти знаєш, де саме вона розташована ?

Івась розуміюче дивиться на Термінатора, поволі на його фейсулі скресає кмітлива і всеперемагаюча смайлівка.

Івась: Чудово знаю. Ти крута і розумна машина, і я погоджуюся з тобою, що гнати по дорозі не потрібно, тому… тому поїдемо «помірними газами».

Термінатор: А я би поспішив… І мама твоя, це не єдина причина..

Івась(ревниво): Дивись не закохайся в мою маму.

Термінатор: Я вмію приборкувати власні емоції, я з іншого світу.

В двері несміло хтось стукає. Термінатор наїжачується.

Івась(безбоязно): Увійдіть.

Заходить гувернантка Магда, несе срібну тацю з двома порцеляновими чашечками кави, манірно кладе на стіл перед Івасем.
 
Магда(єхидно): Ну як, Ви повечеряли, Івасику ? Як там Ваші уроки фортепіано в Макдональдсі і французької з репортеркою, месьє Івасьє ?..

Івась(буркотливо): Відклалися. Форс-мажор. А шо ?..

Магда: Та нічого, все пречудово. Буде!..

Вона скрадливо зиркає на Термінатора і підтюпцем йде з бібліотеки, кинувши наостанок з порогу гостряцько пронизливий погляд.   

Термінатор: Ти впевнений у всіх своїх «домашніх» ?

Івась: Без винятку !

Термінатор: А я на твоєму місці би був обережнішим – все до чого він торкається стає ним… Не забувай про це ні на момент.

Термінатор робить ковток з одніє філіжанки, потім з другої.

Термінатор: Обидві пересолоджені – ну стопудово  у тебе щурі в хаті завелися. Ти коли мишоловки востаннє перевіряв, ще коли мама була з тобою..? А платний сир ?..

Івась(із запалом і залпом хилить дві чашки кави): Пересолоджені ?? Недосолоджені!!

Термінатор: Ну, як знаєш, мен, я тебе попередив.

Івась: Ти менше каркай ! Твоє діло слухатися мене, я тебе створив, ти сам сказав, забув ? Атож. Хелпни зібрати торбину в довгу путь, ми вирушаємо вже.

Іванко нашвидкуруч накидує в ємний клунок найнеобхідніше: паспорт громадянина України, паспорт громадянина Ізраїля, паспорт громадянина Барбадоса, п.г.Світу і  іноземний паспорт, рівно десять тисяч доларів готівкою, сьогоднішню мапу країни - в разі якщо…, майбутню мапу країни – в разі якщо…,  минулу мапу країни -  в разі якщо…; планшетний комп’ютер, пістолет Сміт-енд-Вессон, один Абсент, RedBull, самогон і кілька пігулок Extasy; сіль, коровай, вишиваний рушник, вишивану сорочку і не одну, шаровари і шлик, фрак, метелик,  костюм Бріоні, спортивний костюм і грубий золотий ланцюг, грамплатівки з Козловським(не тим, шо Віталік), Солов’яненком, Соломією Крушельницькою, Бортнянським, Бахом, Бетховеном, Девідом Боуї, Квін, Депеш Мод, Роллінг Стоунз, Пуссі Кет Доллс і Михайлом Поплавським; яблуко, бутерброд і термос. І найчисельніше місце в клунку, попри озброєння букрідером, цілком виправдано виділяє для книг. Художня, публіцистична, наукова і релігійна  література всіх часів і народів.

Ось Іванко примощує в клунку дві останні книжечки – «Гаррі Поттер і В’язень Азкабана» і «На порозі нової України», Михайла Сергійовича Грушевського. Майже врочисто, з мегавідповідальністю Івась передає на зберігання на плечі Термінатора свій скарб, і вони рушають із дому.

Проходячи повз статуї великих людей, Термінатор захоплено каже Іванкові:

Термінатор: Іване, сину - ..батьку, тут не вистачає - двох постатей.

Івась: Лєніна і Сталіна ?)

Термінатор: Ти читаєш мої думки...)

Іванко: А ти вмієш читати мисляж чи нє ?

Термінатор: Так, я телепат.

Іванко: І шо я зараз думаю, «телепат» ?

Термінатор: Шо я тут, шоб замутити з тобою вже і зразу гіперкомбінат.

Івась примовкає. Іванко підходить до басейну аметистового і сердечного, женотриєдиного, трійко разів змочує фейсачок, трійко сьорбає з долоньок і полоще рот, метає у позі спина до басейну золотим гривеником, промовляючи «шара прийди, правда...» і… учуває смаком, що невсмак водиця, навіть «під маком» не прийде правда і воля, хіба що шара, та й то… Бридливо плюхає рідину з рота. Стоїть і, червоніший за буряк від голови до п’ят,  силувано посміхається Термінаторові.

Івась: Хлорки забагато..

Термінатор: В такі хвилини, Йвасю, думай ліпше про швидкий комбінат..

Вже вийшли за ворота маєстату Конорів. Завантажують, споряджають мотоциклета.

Івась: Чуєш, Термику, а давай оззмем гармату якусь з собовв, шо скажеш, ідея чи не дуже?.. Чіста для антуражу.

Термінатор: Чому чіста для антуражу ? Можна і для «після ворога ляжу».

Їдуть, мчать по вулиці Суперукраїнська й ген далі по вулицях,центральних і маргінальних, збоку гармата на колесах, з іншого боку Івась в колясочці на колесах замість гармати, ні, він подвійна гармата !

                   JAY-Z «99 PROBLEMS»


               If you havin girl problems
              I feel bad for you son
              I got 99 problems but a bitch ain't one

         I got the rap patrol on the gat patrol
              Foes that wanna make sure my casket's closed
              Rap critics they say he's "Money Cash Hoes"
              I'm from the hood stupid, what type of facts are 
              Those.If you grew up with holes in ya zapatos
              You'd be celebrating the minute you was havin'         
              Dough,
              I'm like fuck critics you can kiss my whole 
              Аsshole
              If you don't like my lyrics you can press fast 
              forward…

              ***


Жіноча колонія. Всередині. Не довгим, а довжелезним коридором, пообіч якого туляться камери в’язнів, широконіж крокує чоловік з шикарним букетом червоних троянд на весь тулуб, півголови і півпаху, - державний охоронець з емблемою національного прапору в себе на правій руці у вигляді перев'язки.   

Камера-одиночка Сари. Сара Конор звільнена від ланцюгів і з міцно стиснутою в руці скрепкою вичікувально затамувала подих біля віконця-решітки. Гучно лунає  з динаміка в її камері:


                                            Marilyn Manson
                        «Coma White»

                      
                There's Something is cold and blank
                behind her smile
               She's standing on an overpass in her
               miracle mile "'Cause you were from a perfect   
               world, a world that threw me away
               Today, today, today to run away"

               Приспів
               A pill to make you numb
               A pill to make you dumb
               A pill to make you anybody
               Else. But all the drugs in this world
               Won't save her From herself

               Her mouth was an empty cut and she was
               waiting to fall
               Just bleeding like a polaroid that lost
               all her dolls "You were from a perfect world, a   
               world that threw me away
               Today, today, today to run away"

               Приспів

               "You were from a perfect world,
               a world that threw me away
               Today"…



Державний охоронник наближається до Сариної камери, владно постукуючи наконечником палки по дверях усіх камер. І ось він зупиняється біля основного  призначення, «хатки» з номером «2015», з написом на дверях «Зачем стучать – звонок работает, стукачи», з декорацією залізних дзвенячих дзвіночків замість дерматинової оббивки. КРУПНИЙ ПЛАН - Фізіономія аж квітне в очікувальному задоволенні.

Він заглядає у віконце, і щось, що він бачить (ми не бачимо), йому аж ніяк не додає сатисфакції. Він чує ПОЗАДУ себе якийсь дивний РУХ. Несміло обертається, і тут же щомога отримує від САРИ (?!?) шваброю у перенісся, троянди (ГЗК ай-яй-яй..) розсипаютья по лінолеумі.  Падіння державного хранителя вітають звуки на дверях, від дзвіночка, до дзвіночка… Роз*ятрена Сара - до нон-стопу і гоп-стопу, їй мало одного удару, вона справедливо прагне кількісної розплати за свої поневіряння.                                                          

Та не лише цього: тепер Сара дитинно утішається, нюхає «чічі» на грязній немитій підлозі, рве на клапті і клітини записочку до букету «Сегодня 26 цветов,Любимая,ибо время меняет Нас, но не Всех лечит, за границой..., а значит два следующие года пролетят обязательно, и Моя Любовь к Тебе еще больше окрепнет, ведь Ты не ни за что не смиришься с мыслю о ДОЛГОСРОЧНОЙ РОЗЛУКЕ, а посему жди от Меня вскоре двесте роз !!!! Твой и всех ваш БОССС».            

І тільки більшим в данину хвилину Сара елеЄться - бавиться конфіскованим пістолетом, приміряє на себе кобуру.

Цілковито безперешкодно відбирає в непритомного масивну зв’язку ключів, заволочує поліцая в свою камеру-одиночку, запирає, та й на радощах поспішає розмикати камери, звільняючи дівчат, сестер по нещастю, а ті на знак глибокої подяки  носять її буквально на руках; парадують прокволистим, як від станції «Траєщіна» до станції «Хрещатик»,  коридором в напрямку до тюремного виходу, скандуючи: «СВАБОДУ АНДЖЕЛЄ ДЕВІС І МАРІЇ АНТУАНЕТТІ».         

                       Звучить славна
                      «Lady Marmalade»

                   Hey sister, go sister,
                   soul sister, flow sister
                   Hey sister, go sister,
                   soul sister, go sister
 
                   He met Marmalade down
                   in ol' Moulin Rouge
                   Strutting her stuff on the street

                   She said, "Hello, hey Joe
                   You wanna give it a go?", oh

                  
                   Getcha getcha ya ya da da hey hey hey
                   Getcha getcha ya ya here here oh
                   Mocha chocolata ya ya ooh yeah
                   Creole Lady Marmalade ohh

                  Voulez-vous coucher avec moi, ce soir?

 
                  He sat in her boudoir while
                  she freshened up
                  Boy drank all that Magnolia wine
                  On her black satin sheets
                  Is where he started to freak, yeah
               

                 Yeah, yeah, aw
                 We come through with the money
                 and the garter belts
                 Let them know we bought that cake,
                 straight out the gate
                 We independent women…


В цей час Термінатор з синочком (йому ж батьком) Іванком вже «пришвартувалися» до жіночої колонії, пририхтувалися до «нежіночої забави». 


Доктор Срібломан, охоронці колонії і всі до єдного санітари б’ють тривогу і з думками на сполох, мобілізуються, ринуть до заколотників з дубинками, закочується справжня бійня, в якій не кожен постраждалий, то відразу арештант – жіноцтво протистоїть нігтями, зубами і всім завгодно. Вже опущена на землю, Сара жалкує, що вдарила не раз охоронника, що швабру поламала об його бамбукову голову, нема ніц чим зараз край боронити, крім як голіруч. Та Сара вже не попущена… вона, продираючись крізь людські нетрі крику, вереску і мордобоїв, щомож наддає підошвами в ту сторону не багатоваріантного коридору, яка менш залюднена, не цураючись вдатно всіма частинами тіла скошувати тюремних працівників.

Marylin Manson
                           «mObscene»
                  
                   Ladies and Gentlemen
                   We are the things of shapes to come
                  Your freedom's not free and dumb
                  This Depression is Great
                  The Deformation Age, They know my name
                  Waltzing to scum and base and
                  Married to the pain, We want it

                 You came to see the mobscene
                 I know it isn't your scene
                 It's better than a sex scene and it's
                 So fucking obscene, Be obscene
                Be obscene, baby, and not heard...
               
Випадково надибує Срібломана, котрий боягузливо заблукав у натовпі і ніяк не може вирватися.., прихопює його одною правою за вухо з собою, дарма той розраховує на іскрометні проханнячка-обіцяночки і підошви на лінолеумі без опори, ой дарма.    

Сара: Земна падаль ти, я тобі всі кості переламаю.

Срібломан: У людини 215 кісток, а вам потрібно, аби 226… а то й 300… пощадіть ради Бога ! 

В цей час в камері, де була заперта Сара, а тепер державний охоронець, …охоронець спрокволу очунює, отрушує з себе пил підлоги і не може найти, ще втямно не розуміючи, що надовго, або навічно втрачену, зброю. Позаду нього підлога несподівано починає вібрувати, коливатися врізнобіч, то вверх, то вниз, піднімаючись, наче густо-рідка маса, все ще зберігаючи двоколірний шаховий узор плитки. Похитуючись, охоронець У-решті-решт зводиться на скалічені диби.                                                                         

За ним ця маса (а це, курва, серйозна маса ) витягується десь у два з хріном метри і швидко перетворюється на людську постать. Вона відразу втрачає і колір, і текстуру статі, стаючи …ОХОРОННИКОМ. 

ГОЛОС ЗА КАДРОМ: Маса із Тато-1000 розтеклася товстим шаром по всій камері і цілій в’язниці. Охоронець з властивою йому і не в такому стані необережністю і незграбністю наступив на Тата-1000, і його структура була тут же скопійована злоботом. Голова Тата-1000 останньою набула форми. Першими ж – ноги, геніталії і живіт. Горе-стражеві вистачило лишень два кроки кволо зробити, щоб меметично-міметичні ноги робота перетворилися на чорні черевики совєтського виробництва (майже люкс-комфорт, тільки трошки в пальцях тіснуваті, бо він крутий метал, а той «здешевлений»)

Черевики першого-охоронця зі слабким звуком липкої присоски відділяють  його від ідентичних, лишень зі значно сильнішим звуком присоски, і Тато-1000/охоронник робить свій перший крок простим двоколірним ігровим «без фішок» периметром.   


Оригінальний охоронець повертається на звук кроків і бачить …себе(?) неоригінального. На якусь мить ним оволодіває стан тотального жаху. Він безсило і заціпеніло  спостерігає за тим, як двійник спокійненько піднімає руку і безслівно спрямовує свій виключно правий вказівний палець з непристойно близької відстані (куди б ви думали ?)вірно, просто йому в пику. За мікросекунду палець викидує тонке сталеве вістря, яке крутіше за стилет пронизує охороннику око, минаючи зіницю, наче якийсь транс-орбітальний інструмент для лоботомії, і виходить з другої сторони черепа.

Фінал охоронця дуже екзотичний – будучи підвішеним за палку/палець Злого Термінатора. З неменшою різкістю злобот відпускає з гачка бездиханну жертву, а тоді ховає меч в «людській руці», ніби  він і не він.

         
Сара ось-ось доплентається і дотягне доктора до виходу/входу, а рубка в коридорі триває.

«Lady Marmalade» (продовження тої самої пісні)

               ...some mistake us for whores
                 I'm saying, why spend mine when
                 I can spend yours?
                 Disagree?! Well that's you and
                 I'm sorry!
                 I'ma keep playing these
                 cats out like Atari
                 Wear high heeled shoes,
                 get love from the dudes
                 Four bad ass chicks from the Moulin Rouge

                 Hey sisters, soul sisters
                 Betta get that dough sisters

                 We drink wine with diamonds in the glass
                By the case, the meaning of expensive taste
                We wanna getcha getcha ya ya, come on,
                Mocha chocolata, what ?
                Creole Lady Marmalade !...

Негадано двері однієї камери розбиваються на дзвіночки під тиском чиєгось удару, немовби еквівалентного не одному кілограму тротила. Ця оказія трішки пригальмовує Сару і послаблює притиск вуха Срібломана, якому попри це солодше не стає. Коли порох розсіюється і музичка дзвіночків втихає, на зустріч Сарі, мовби Фенікс з попелу, робить кроки державний охоронник з позбираним букетом роз, і так ще сентиментально-закликально либиться, фраєр, що нема ради на це Сарі ніц, крім як стовбичити, мов вкопаній (ГЗК:густо-рідкий сплав роду Газпрома і Новоліпецького меткомбінату володіє несказанним гіпнозом, аякже..).   

Несподівано з простуватого і гладкого ринди вимальовується наяву, а не уві сні, Тато-1000, такий, яким він Vреалі: ботфорти, будьновка... А разом з новим образом множиться на кількадесят-і сот  число руж в букеті, та так, що, трясця, аж будьовки не видно. Зате ботфорти зі шпорами в усіх кінцях і початках нічим не заслонити.


Термінатор(галантно-і-джентелманливо): Женщіна любімая, я іду к Вам на помащь, нє ухадітє, пастойтє.


На Сару оттака імагі-нація справляє непересічне враження, вона вже не клякне, вона лине йому на зустріч, полишає свого Срібломана: в одному оці – туман, в іншому – абсолютно погожа погода.

Та раптом вона чує іззаду себе, десь звідтам, де вона вже пройшла… і де вона так і не дійшла… - голос сина ?.. Обертається  - кого вона бачить ? – гігантичного чувака з біло-трояндовим букетом і теж на пів тулуба з головою, якого-яку вже десь стовідсотково бачила…? І що вона робить далі ?!? Задкує до чувачка, який їй здається більш …чоловічним, гмм, (ГЗК:то, напевно, феромони більш досконалого на цій землі Тата-1000, або баби дійсно на цій землі вибирають «чсуттєвіших», настя-ящіх мужичков, мля).

Та тут вчасно всім своїм кшталтом вигулькує Іванко із берега Тата-800. 

Іванко(голосніше): Мамо ! Мамо ! Тікайте до нас, тікайте ***чій з нами, мамо – «хутчій», пробачте, Мамо !..


Сара збентежена, та швидко пересилює свою хіть до Татка-1000 і мчить до протилежної сторони, обнімає і цілує рідного синочка і ще тепліше мало не взасос якогось не зовсім рідного здорованя.

Здоровань хоч і облюбований і збентежений такими теплотами, однак не забуває про холод і гарячість: на мить випереджає Злого Термінатора триразовим пострілом з обріза в гнучкі-пливкі його груди. На додачу попадають під роздачу кілька санітарів і охоронників – їх він без куль приборкує карколомно.   

Тепер вже майже рідна трійця біжить, тікає  щодуху. Забігають в старий занедбаний вантажний ліфт, що важко ходить вверх, чого не скажеш про рух в протилежному напрямку. Вихід з цієї архіскладної ситуації – лише вниз, селяві.

Двері ліфта дуже повільно і просто з крикливим скрипом, інакше не скажеш, починають закриватися. А тим часом Тато-1000 вже відновився, і він чітко знає куди і з якою силою та любов*ю  далі йому рухатися. Тато-800, з трохи іншим типом любові, але мало що іншим темпом,  відпихає Івана й Сару до задньої стінки кабінки, коли двері нарешті-! зачиняються. Тато-1000 атакує двері, стріляючи із «Браунінга». Іржава і гнійна сталь дає шпарини, але  Добрий Термінатор своэю могутньою дупою зводить нанівець стрілянину першого. Летять униз. Та пляцком не гупаються, тіко бутербродом..  На щастя.                        

На дворі, де з десяток-другий охорони вимушеним минущим сном спочиває, наче рядок снопів на полі, Термінатор підхоплює їх обох руками і одним-єдиним підстрибом без розгону долає кілька вертикально-горизонтальних шарів колючого паркана. Приземлюється вдало і приземлює відносно вдало. І по конях: Термінатор в центр, Івась в колясочку, Сара на гармоточку без галантного запрошення і трояндочок, які Термінатор не всі розгубив під час забігу.

І поки Тато-800 пробує із надцятої спроби вдихнути таке зараз потрібне життя в М-сємдєсятдва, Тато-1000 не дожидається Різдва – вже летить «з подаруночком» через паркан  на них. І як пасує для таких епізодів, мотоцик стартує в ту мить, коли іншої вже фізично бути не може, і Тато-1000 (ги-ги) знову, здається, пролітає над ними, як густо-рідке лайно збиточної ворони-неудахи-хи-хи.

Але, ясен пень, шо лафи не буде, ні для їздаків усіх моделей карусь,ані для пішоходів, невибагливих моделей взутюсь, і тих, що з блютусь..  Тато-1000 не на жарт націлений наздогнати утікачів і парішать вапрос пінцетам. Оот, курвааа, як він бігає, гепард йому не канкурєнт, не відступає, близиться-близиться, тамбовський вовк йому друг..

Тато-800 відстрілюється як тільки може, Івась помагає йому з пістолета (ГЗК: кінець кіців, це хто найперше жити хоче ?!), а Сара – морально, орально, на стволі гармати(ГЗК: бо часів і армії Наполеона..). Хрипне бідолаша Сара, коли підступний невідступний Тато-1000 ось-ось своїми довгими і гачкуватими пазурами чіпляється за номер мотоцикла, що тікає-ні-як-не-втече - UA 000-91 К. І висне на ньому, підтягуючись до тильного колеса.   

Тоді Добрий Термінатор, врешті-реш,т відважується на предметнішу доблесть. На ходу транспорта доручає кермо безмежно щасливому від цього Іванкові, зручніше вмощується на сідлі, доладно прицілюється і помпує в корпус п’ять разів поспіль – Злий Термінатор відкочується на дорогу, прихопивши в пінцетах номерні знаки.  А опісля Тато-800 пробує відвантажити Тата-2000-? на місце, лише з третьої спроби йому вдається.                

Його дія наснажує Сару. Вона силою думки, стегон, філейної точки і ще не фінальної… розвертає колісну гармату на 180 градусів, бозна-звідки (червоний квадратик глядачам) дістає поза-столітнє свинцеве ядро, минає хвиля, і не минає хвиля пердкого, ветхого, зате на диво результативного попадання в Термінатора, того, що 100х10. Колосальний вибух – позаду їхнього убезпеченого життя. Знову відрвалися.  Фу-у.   

                      Час вкотре вдарити піснею 

«American Angel»  George Michael

        Bless the day you came into my life, I still remember
        Horny cowboy with your stars and stripes
        Bringing the light into my day
        With that Texan smile

        Too afraid to love, to hope that you would stay
        So broken that I never saw you chase the past away

        My American Angel, he doesn't want to fight       
        (doesn't need to fight)
        My U.S of Angel, holds me in the dead of night
        Takes away that fear that I carried forever
        You stopped to wipe away my tears
        And you stayed forever and more

        (I don't think that I...)

        Yesterday it seemed my life was colder than December
        All alone I watched the eagles fly
        Even the light seemed to have changed
        In the Californian sky

        Through all of those battles then you came
        Stepped out of the fading light
        Said, "Baby I'm American, dry your eyes again,
        Because I'm here to save your life"

        My American Angel, he doesn't want to fight            
        (doesn't need to fight)
       My U.S of Angel, holds me in the dead of night...


А Злий Термінатор збирає наново себе нано-і баяно-частинками, що повсюди розсмокталися на перехресті широкої траси, заново формує свою звичну фігуру, конституцію і свій невідлучний прікід. На розбитій і побитій Ферарі підкочує трансгендерна пані у віночку. Спершу вона, здається, вагається, чи бува не чкурнути їй подалі від розірваного Татка-1000, за мотоциклістами з благішими намірами за Татка,  але коли той постає перед нею знову непошкодженим, швидко згасає в неї запал робити «дурниці». Вибігає з машини і екзальтовано кидається на шию вояці, а той її неґречно відштовхує – він злий, як дідько, йому не до любощів зараз, навіть не за рукописами Маркіза де Сада. Йому треба покурити газку і запити нафтусею, дістрес зняти, ну, а потім вже охоче пої... 

***

П*ять коліс все ще прожогом котяться по автодорозі, розділеній товстою монолітною лінією надвоє, де лівий бік – то суцільні ями, а правий – горби (ГЗК: ну й як тут, малята-млята, без джигульки/джипа!?). Вершники, кавалеристи і кіннотники під орудою центральнішого-наїзника  з ризиком для себе петляють справа наліво, без нікчемних шансів триматися «протиправної» середини.

Сара(Термінаторові): Давай вправо.

Івась: Так, старий, давай вправо, вправо !

Термінатор: Я шукаю баланс, крайності заборонені. (А все ж він правобочить).

Неподалік попереду, з-за крутого повороту, що значився високо вертикальним сервісним стовпом - «ДО 5 км»,  вискакує на зустрічну  чорний, чорно засклений «Хамм», з номерами «ВР». Джип безперебійно напористо сигналить «п’ятиколісному чудові», аби то знало своє місце серед ям, а не горбів – негайно !  Івась з примітним ляком в очах дивиться на Термінатора, Сарі теж, після всього, що вона пережила, трішки тривожно. Андроборг – непоступливий. 

Термінатор(затято): Як тільки поховалися від «попутників-лано-с-осів» за крутими поворотами, зразу, фраєрята,перескочили на останні передачі на горби – ідіоти думають, що вони прАві – вони не правІ –вони ЛІВІ – ліві у найсумнішому для них сенсі…  НЕ ДАМОСЯ, ЛЮДЕ, НЕ ЗДАМОСЯ, НЕ ПОСТУПИМОСЯ, СІСТЕРS & БРАЗЕРZ !!!!

        Вривається «I Can't Dance» Genesis
Hot sun beating down
Burning my feet just walking around.

Hot sun making me sweat
gators getting close, hasn’t got me yet

I can’t dance, I can’t talk.
Only thing about me is the way I walk.
I can’t dance, I can’t sing
I’m just standing here selling everything…


Термінатор дужче газує і реве, як носоріг у ріг, Сара.., не зрозуміло, чи газує, чи гальмує стегнами вона гармату, і, точно, рве… волоски під пахвами ( ГЗК: загодя турбота про похорон ? чи про врочисту звитягу ?), Івась горлає і вітає замір Термінатора, що не заважає йому складати спадщину в колясочці без порад у матері (ГЗК: чию спадщину ?..).  У тому джипі теж ячать, нена4-е звіродикі мамонти, та в найостаннішу мить, останнішої просто не буває, звертають у кювет, а по-нашому у фосу, еквілібруючи подвійні, потрійні сальта у повітрі і вибуховий фляк на землі, за У-сю-У-сю нашу кровну, босу...

«У-РА», - радіють і пишаються собою мотоциклісти і артилеристи. Вже можна і швидкість дещо присадити.

Івась: Згоріли суки. Обшпарилися, гандоніуси. Тепер тримаймо курс лише по правій, навіть коли по п’яній, high там як… high way !

Термінатор: Дорогу прийдеться все ріно вирівнювати, або робити з неї легальне раллі.

Сара: Раллі, раллі – з одного боку, а з іншого – формулу один. (Раптома метрів за триста спереду від них, не по зустрічній вже, хоч як не силкується він, сердега, мчиться-мучиться не горбатий Запорожець) Повертай ліворуч!

Термінатор: Не варто.

Сара(вимогливіше): Повертай, я сказала.

Термінатор: Мені почулося чи ви ображені на мене..?

Сара: Я можу образитись. Попереду довга дорога і багато машин…

Термінатор: «Машин» - не багато, а те, що ви називаєте «машинами» - «машинки», друкарські..

Сара: Ну будь-ласка, ну плісжалуста, так не вигідно же, так буде «же».. Нас неправильно знов нарід зрозуміє.. Півдорога, вона ж також дорога, і широка також, і туди й назад ми..Проскочимо, всі проскочать !..

Термінатор: Пролетять.                                                          

Сара: Ти думаєш, велетню, що на горбах ти зекономиш свою потугу на колесах, а на ямах ні ?!..

Термінатор(огризається): А вам відтепер з однаковою силою скакати на горизонтальному стволі по горбах і ямах, щоб ви знали.   

Іванко: Ну послухай мою стару, з мене пиво, старий.

Термінатор долає в собі велику нехіть, перш ніж порадитись з Системою і таки посунутись паралельно в підсумку. І коли він це робить, то відразу врізається в Запорожця, наслідок – «Запорік» відкидає в найближчий кювет, а по-нашоу фосу, може, не настільки ефектно, як «Хаммера» (ГЗК:азарт не той), зате звично дальше. А Термінатору, Сарі і Іванку – хоч бери і не дивуйся, ніц не бракує. Мотоцикл – крапуль підігнутий спереду, гармата пошкрябана напереді, найлегше відбулась колясочка.

Івась(повчально, втираючи рукавом білої вишиванки піт на голові і шиї): Маму «потрібно слухатися», ага, ага...

Тепер Термінатор їде таким чином, що він – безпосередньо на монолітній лінії, а гармата з коляскою поперемінно на правій, лівій – задки їхати він теж молодець. Їдуть, їдуть, та й, начебто, горя не знають.                                              

  ***

Темнішає. Ніч вкриває своїм простирадлом денну бадьорість жайворонків, сови прокидаються. Рух автодорогою триває, відчутно рівніший рух, проте ще далеко не без немилоприємних підкидань і приземлень.   

Івась(Т): Ти що-небудь бачиш ?

З позиції Термінатора монохромна картинка, освітлена ніби в сірий день,  безликого шоссе і його попутних і розпутних транзиторів.   

Термінатор(І): Все.

Івась: Кульово.

Термінатор: Х*йово. За ідеєю, у мене мала би бути яскрава миловида поліхромна пікчерограма, але на цьому терен-кластері, як я вже казав тобі, Тато-800 автоматично блякне у порівнянні з Татом-1000 – погано працює ідея. Нічого не вдієш, наразі. Ні ти, ні КіберІФ Сістемс, ні навіть Стів Возняк із Юрком Тарнавським тут ні до чого, хоча й не зовсім так.. Отакі справи, малий, старий, перепрошую.

Івась засмучується і в нього відразу в’яне язик.

Сара доволі скептично дивиться на Термінатора, без йоти вдячності. Не пестить вічками вона і синочка свого ненаглядного.


***
Пізньої ночі, чи то пак раннього дня, мандрівники прикочують в зачуханий мотельчик «Генерал Федерал».

Сара(кішкою зіскакуючи з гармати): Я не хочу тут жити. Тут, мабуть, навіть і джакузі нема.

Івась: Мамо, як ви в неволі відстали від народу, яке джакузі !?..

Сара: А що по своїй волі ?! Тоді будемо мокнути і паритися втрьох в душовій, нема базара( першою чимчикує до мотелю).

Термінатор: Ти знаєш, а ця ідея з душовою не така вже й кепська…

Івась: Це ти про яку ідею, ту, яка тобі заважає дивитися на наший світ поліхромно ?.. Збийся з ції теми, Термику – мами не торкатися, за мною не підглядати, ок ?? Ок.


Івась із єдиної кімнатчини, майже келії, заінтересовано крадькома спостерігає за Термінатором, що стоїть в скляній кабінці під струменем душу і намокає, ніяк не промокає.

Івась(про себе, хоч не про себе..): Ні хіра собі хіра собі..!

Зненацька ззаду до Іванка підкрадається Сара (нам би не заважала якась музичка із «Твін Пікс» ?), і накидується на нього, по-поліцейсьокому прикладаючи до стінки, обшукуючи і обмацуючи збентеженого Йвася знизу вгору. 

Івась: Що ви чините, мамо ?..

Сара: Цить! Що не бачиш, чи не чуєш ?

Івась: Ще й як чую!.. А нафіга, скажіть, будьте добрі ?..

Сара: Та ж, телепню, перевіряю, чи ти не забився ?.. Чи нема дефектів десь і прогалин мого виховання ?..

Івась: Є «прогалина» ! Не чіпайте її !..

Сара: Я до неї ще не дібралася.

Івась: Припиніть, мамо, покайтесь мамо – не будіть в мені звіра…

Сара(обертає його обличчям до себе): Ще звірка… Тут вже не моя прогалина… Може, татуся ?…

Все, Сара залишає його в спокої, помітно намагнічена. Іванко із неприхованим незадоволенням і засудженням дивиться на неї. Саме тоді появляється вогкий і і імпозантний Тато-800, оперезаний  рушником «Я ЕСМЪ ВЛАСТЪ !», що вишила колись була Сара в камері ув’язнення і таємно передала Івасеві.    

Сара(поза увагою до рушника і тілища чолобота – адресує обом): Тепер я можу спитатися – чому ви так довго вовтузилися ?? (Прихильніше) І як ви, пацани, «вгадал»и з квітами ?

Івась: П*ять секунд тому винні були ви, мамо, а п’ять років тому, виходить, ми, мамо ??..

Сара: Ти найперше, сину дорогий. «Міг би сі рушнути мештами шельше», - я казав твій батько.

Іванко(вразливо): Не смійте в будь-який спосіб висловлютися про мого батька  у присутності напівоголеного чоловіка.

Сара: Це не чоловік, це робот, це машинюка, технократ і технораб в одній особі.

Термінатор: Не смійте так..! Ви зараз ображаєте тисячі, мільйони-! моїх братів з усіх усюд.

Сара: В тому числі, того, що нас переслідує, ти хотів сказати, чи не так..?

Термінатор(продовжує своє): Ви прямо нехтуєте Декларацією прав людроїда і гроботядина, прийнятою  2089 року.

Сара(до Йвася): Шо таке він гонить ?! А, майбутнє, а, ця хрєнь з мозолем для не спитих алкоголем, ну да, ну да, тіпа я ам сорі ... ну давай без солі, ссори. Хочеш я скажу, шо ти сексі, га, малиш ?..(пускає бісики).

Івась: Мамо, мамо їй-богу мені за вас соромно, їй-богу я за себе не відповідаю...

Термінатор(і гадки немає змінювати тему, його програмка хоч подеколи зависає, та не линяє..): Ви, Сара Конор, ще не обшукали і не обмацали, а вже б’єте нижче пояса, ви зухвала людина і безвідповідальний громадянин, я вам висловлюю  своє велике «фе»!

Івась(кричить навипередки): Тільки не розв’язуй  своє «фе-е» !!.. 

Сара(смиренніше): Хлопчики, а чого ви так розбуялися, побийтеся ще через цьоцю і неживих вуйків. Що, не розумію, не можна з вас трохи постібатися !?.. Мене он скільки скубали, шо, блін, не можна зірватися на комусь ?!.. Шо, блін, зажали ..?!? (Схлипує. Івась і Термінатор її шкодують.) Безвдячні ви діти і брати, ой безвдячнії, ви мої.. (Заливні сльози скроплюють рушник на Термінаторі, заливні)

НАСТУПНА СЦЕНА: Термінатор стоїть безперий навкарачки на тримісному ліжку. Його глибше бронована задниця дірчавіє щонайменше двадцятьма мідними різноміліметровими кулями, які Сара мало-помалу виволікає за допомогою щипців і кидає в гармонійно мідний тазік.

Термінатор: Саро, Саро - там, де зараз так ревно клопочешся – то порт FireWire, там не треба.  І там не треба… то USB-порт. Там також не чіп-ать, то роз’єм для замка.                                    

Сара: Та ти замахав..! Блін із вашими заквасонами, прибомбасами,  понапікчували тут всякого…

Термінатор: Будь напоготові,Івасю, скоро заміниш маму.

Івась(гидливо): Я не буду порпатися в твоїй дупі, хоч убий мене той, хоч не підстав за мене цей..

Сара: Так, так, йому ще рано, я впораюся найкраще, так, так.

Івась(по паузі): А тебе болить, коли куля прошиває, що ти відчуваєш ?

Термінатор: Тривіальну насолоду від повертання довгоочікуваних боргів, або кримінальну.. Жартую. Ну що я відчуваю ?! Звичайно, відчуваю те, що й Вітмен і Емерсон в періоди ранкового постєднального похмілля. Психея невимовно страждає, немов просякнуте стрілою дитя Амура серце прекрасної діви-матері Венери, що калатає трошки не в ритм серця пастуха Адоніса.

Сара: Заткайся. Не верти задом, я не можу дістати останню кулю.

Термінатор(випростується на весь зріст): А останню не потрібно. Це куля не в моїй жопі, а в вашій совісті, вона буде вам і всім іншим нагадувати про жорстоку сталість буття.  І сталевість. 

Сара: А ти мудрожопий...

Івась: А скільки років ти здатний прожити ?

Сара(доповнючи питання): В поточному заряді ?..

Термінатор(далі звисає над ними на тримісному ліжку, знов оперезавшись тим самим рушником): Не знаю, як там в поточному і скільки, може, двадцять ще, може, сто двадцять, літ і зим, та на кількасот сторінках підручника всесвітньої історії готовий залистати будь-кого, принциповіше – Тата-1000. А ви ???

Івась: А ми іспити складаємо з історії України, нам ваша макулатура воістину по барабану, цимбалах і гармошці, нам би зі своїми сторінками розібратися в печі, школі і аптеці із рецептами. Проте... про те... (Перескакує до іншого запитання) Ти можеш навчатися ?

Сара(доповнюючи): Із книжки на кількасот сторінок - на-в-ча-ти-ся, а не навчати..?

Той, кому адресувалося запитання, активно обмислює.

Термінатор: Мій нейронно-мережний процесор – комп’ютер, запрограмований навчати – так мені Система повідала, а вона дбає про мою екзистенцію, бо я їй знадоблюся ще.                                 

Сара: Ха, звичайно, ще й як !                                                                   

Термінатор: Ваш спільний процесор – він же Е-грегор Альма Пальма Горіла Сосна Не Спалала П’ятий Монумент  – краще просто Егрегор – це енергетичний комп’ютер, суперквантовий, суперукраїнський...

Івась: Як наша вулиця, на якій ми мешкаємо ??!

Термінатор: Так, як ваша вулиця, на якій повинні і будуть мешкати всі !!!

Сара(іронічно): Тобто, Івасику, прийдеться переміщувати стіни в твоїй спальні і дитячій та й обзаводитися багатоповерховим ліжком.

Івась(супиться): Термику, ти добре зважив, що сказнув..?

Термінатор: Ви не зовсім мене розумієте. (Термінатор злізає з ліжка на підлогу). В такому разі буду промовляти до вас не з високої трибуни.

Івась(дує щоки): І що з того, мля, все рівно, ти думаєш, шо я маля..?

Термінатор(не зважає на репліку Івася, він налаштований на інше): Егрегор – це Е-Gрегор ! Це комп’ютинг вищої фази, вищої формації, вищої інформації !!! Він є у кожної країни, у кожного народу й кожної нації, особи і корпорації, він – причина-наслідок Великої Майбутньої Інтеграції ! Квінтесенції Рації і Адорації !

Сара: Без фальсифікації ?

Термінатор: …Саро, давай, прошу тебе, без маніпуляції. Тебе прошу. Так от,..на чому я зупинився ?..

Сара(гонорово): Тебе – зупинили..

Термінатор. Авжеж, авжеж. 

Івась: На іншій формації.

Сара: Не правда ! На довшій інформації!

Термінатор: Баста ! На Егрегорі.

Івась: Так що таке «Е-грегор», де він росте і з чим його їсти, щоб я не заглядав у Вікіпедію ? Лаконічніше, якщо можна, ти ж по-суті не «афінянин»..?!

Термінатор: Е-грегор П’ятий монумент це колосальний енергетичний згусток «квантів сили», який вимірюється міріадами кубітів. Кубіти – це пахлєщє бітів, лаконічно пояснюю для старшого покоління.

Сара: Козел. В кубітах.

Термінатор: Бізон. В шоколаді. (Продовжує.) Е-грегор П’ятого Монументу(не плулати з 5 расою) Суперукраїнської Нації – Українстерів – знаходиться відносно неглибоко під землею, але в дуже живописній місцевості – в горах на Прикарпатті.

Івась(тріумфально): Мамо, ти правду казала, я обраний, слава неневі !

Термінатор: І нені.

Сара: Дякі хоч за це, а то мене і тут понижують не всякі...

Термінатор: Ти обраний, Іванцю, бо ти годен, курвий сину – то метафора, простіть, помилуйте – ти годен зійти під землю, бо тебе обрали Вищі Сили МТМ.

Івась(насторожується): Шо це за кантора ? МММ без Мами ? Чи  відома тєлєфонна будка ?

Сара: Спасибі, що хоч отак згадав, «па-тєлєфону»..

Термінатор: Минуле Теперішнє Майбутнє. А Кантора – це до Канта, був такий фільософ, попадеш в минуле – спитай, або майбутнє..

Івась: Ну добре, сходжу я під землю, спущусь разок, і шо далі – шаріка Цербера припекати маю, порвати на тузіка і грілку і з радості дути в сопілку ??

Термінатор: Ні. Не там. Там-ка спершу потрібно почерпати від Кола Квантів Сили, власне, сили, зарядити ними зброю – і раз за разом розрядити у супостатів Чужих - монстрів – а їх від гуя до гая, повір мені. По всій Матінці Суперукраїнській Землі в потенціалі і імпотенціалі.   

Сара(потирає руки): Це мені подобається. Продовжуй, будь-ласка.

Іванко(щось не дуже-то йме віри): Як ми пізнаємо Чужих серед Своїх ? Як ми здолаємо Чужих поза Своїми ?

Термінатор(дратівливо): Е-грегором, ти, що, не додув ?.. Ти, що, тугий, мля ?..

Сара: Так, Івасю, ти шось на гальмику сьодні трохи. Певно, ще малий, певно, без матері ніяк не обійтись у цьому святому ділі, чи ж не так, пане Термінаторе ? Хай живе, ніколи не погасне Е-грегор Альма Пальма Горіла Сосна Не Спалала !

Термінатор: Ти диви, запам’ятала !

Сара: Я, вельмишановний пане Термінаторе, і Чужих всіх на вигляд, запах, дотик знаю, так що, рано списувати цьоцю Сару, ха-ха (Вона хвабливо кокошиться на тримісному ліжечку, запрошувально дивиться на чолобота в одному лишень рушничку, переважно туди і мітить). Та від дитини своєї я не відмовлюся – я мама, а це звучить зальотно ! (Приголублює Івася до себе, як справжня мати.)

Івась: Я хочу, щоб це звучало – ульотно ! (Івась з тяжким сумлінням піддається материнські ласці)

Сара(винувато-дивовано): А я що сказала ?!?

Термінатор: Всім стане сили. По тому, коли ми розправимося з усіма дощенту дрібними воріженьками і залишаться лише крупні риби і найкрупніший-над-ними-хоча-не-з-ними щупак, тоді ми вдруге гайнемо на Бандерівщину – відмиємо в якісь колибі нашу звитягу, потім – зранку нє, після вечора – спустимося знов під землю і відслужимо ритуал, який покликаний все змінити довкола. І змінить. А потім доб’ємо решту без арешту.  Нап, так  і буде..

Івась: А шо за ритуал такий ? (З-під брови) Ти часом до всього ще й не з тих, хто гадає на кавовій гущі Е-літи ?

Термінатор: Ні, вони, на жаль, всупереч усталеній думці про зернята з єдиної плантації, віддають перевагу розчинній з різних плантацій, хоча й в одній заварці, але я заповзявся цей стан речей виправити – пересадити на зелений чай.                                                   

Івась: Якої плантації, чиєї..?..

Термінатор(івась-ігнор?): А про ритуал нічого не розкажу – це ультратаємниця, допоки Чужі дихають звідусіль нам не лише у спину.

Сара: Не довіряєш ???

Термінатор: Перевіряєш ??? Довіряю, звичайно. Навіть дам підказку, а втім все рівно не розкрию повністю, хоч як просіть, не можу – закон є закон.

Сара: Базар є базар – сказав «А», кажи «Я».

Термінатор(по паузі): Підоснова ритуалу полягає в тому, що ти, Івасю, повинен власноручно задіяти в е-нний спосіб материнську платину – не без помочі матері -  того комп’ютера, який тобі була подарувала мама, а ти ним ні разу і не скористався, шляк би тебе трафив..; і тої книжки, яку тобі, Саро, подарували були.., а ти її ні разу не пролистала, шляк тебе і трафив..; а передумова діяти -  схематично невідпорно і грамотно. І вибачай, Іванку раз, вибачай двічі, Сарко, під моїм керівництвом, бо прикриттям.

Сара: Ну да, ну да, є-ру-нда.

Термінатор: І давай, Саро, пліз-капріз, без Є і РУ … 

Сара: Мда.

Івась(несподівано докірно): От бачите, мамо, як би ви мене трохи менше засипали айтішняком всяким, хоча вдячний вам за теє, що я став грейт кульовим і децл культовим хакером і модним фішером, ..а самі трохи більше читали книжечки, які вам чомусь дарили, то б і без помочі цього бобіка-робіка справили ритуал, та й б по всьому було відразу і все було б відразу. Та я прижартовую, Термику, релаксуй далі.

Сара: Не бідкайся і не тужи, ми, Івасю, ще свого доб’ємося, з помочі видимої матері та й невидимого батька. Та й твоєї, звісно. Та й твоєї – звісно ! (кривенька смайлівочка.) Але понад усе  - невідкладно знешкодити клятого Дона Бастарда (Сара дуже зримо спалахує жагою поквитатися). Стерв*ятника, злочинника, зловмисника стоклятого, що замурував мене в темниці – за які провини ??? за чию криву балду, мля, нє паніла ??? – загратував задарма зі своїми дармоїдами і мордоїдами  - а відтак цілу країну-У !!!!!!!

Термінатор: Поспішно. Емоційно. Легковажно. Саро, Саронько, люба, так ніzzzя, нінzzzя зараз не канає і не катіт, все, хватіт !  Я ж сказав без акценту, навіть без крихти галицького і волинського: починаємо з малої рибини.

Сара(скипає): Нізащо ! Ніколи ! Спочатку дохлий карась, а потім водорості. А нагорода усім, хто зі мною, у чистій воді - корали.

Термінатор: Так ми нічого не вирішимо.

Івась(на правах судді і Обраного): Вейт, вейт, стоп, стоп. Мовчіть Америки й Європи, коли говорю про тебе – О, Дон Бастард-е ! Він же у повному найменуванні шляхетний і вельможний арЕстократ Дон Віть-Фіть фєнь Ян де Біл Бастард. Більш відомий широченному загалу, все таки, як де Біл. Уродженець сірого Євнухуєва, житель золотого Межиріччя, володар і страж темних сил шахтарських долин та каламутних приток Кальміуса, Дніпра і Бистриці Надвірнянської.  На прізвисько ПРОЦЕСССОР. Репрезидент ...країни і  ПРезидент – вже навіть не прецедент - держави. Гм. 
 
Термінатор: …і все ж таки пристрастям піддаватися, шановні достойні громадяни дДержави, не варто.

Івась(ну дуже пристрасно): Мовчати ! Я ще не завершив. Пан Процесссор, окрім всіх своїх здобутків в царинах Реального і Ірреального, може похвалитися тим, що часто-й-густо (Йвась не зазирає в жодний комп*ют)плутає Винниченка з Винничуком, Винничука з Вінокуровим, Хвилю і Хвильового, Липу і Липинського, Воннегута з Віллігутом, Віллігута з Вінніпухом, Когена і Кагана, Канта і Конта, Гегеля і Геделя, Бабеля і Бебеля, Гофмана і Гофмансталя, Ахматову і Ахмадуліну (((цей набагато розумніший))), Антона Чеха і Антона Чехова, Дереша і Дашвар, Сосюру і Соссюра, Антонича і Антоновича, Пастернака і Неборака, Поповича і Якубовича, Мариновича і Рабіновича, Кобзона і Мендельсона, Рєпіна і Рєпніна, мадам де Сталь і мадам гдє Сталь, Гімлера і Міллера, Лєнінград із Сталінградом,  Ліста і Лістермана, IPO з IP, блогосферу з біосферою, Айпод і Айпед – і це його чи єдине в усіх царинах велике досягнення; Каспарова з Карпіним, Каспарова з Касперскі, Касперскі з Каспером, Вольта і Кольта, Ейнштейна і Ейзенштейна, У Цзін і Ші Цзін, агоризм з ригоризмом, мінархізм з монархізмом,  Борислав і Борисфен, Іран і Ірак, Індію і Індонезію, Словенію і Словакію, Гавану і Гаагу, Нірвану і Леді Гагу, Едем з Едомом, високий тон з товстим томом, короткий ерективний обертон з довгим корективним гандоном, курку з яйцем, яйце з курячою лапкою, курячу лапку з усіма особняками в Конче-Заспі, що не його чи не ним помічені   !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
І ви, люб'язний пане Термінаторе, хочете, щоби  що-сь, кому-сь сходило з рук тільки за останнім разом..??!! Е-н-і-і-і-і-і.

Сара(сповнена найматріотичніших почуттів): Оттепер я істинно пишаюся тобою сину мій, Сину Наш ! Ти Достойний Обраний Вершитель за безчесно сплюндровану Честь Матері Вкраїни, Амінь.


Термінатор(попереджувально-погрозливо): Все, в принципі так, ще й як, проте якщо не дослухатиметися до мене, то буде вам пердик-кирдик.

Сара(сміливо): Не на тих напав, риндо. Сиди і сторожуй – у тебе є робота.

Термінатор(в шоці): Ну ні фіга собі... Фак би вас трафив !.. (Лягає на ліжко і склубочується бочком подалі від них, наче дитинча, що зобидилося на когось).

Іванко(зм’якшувально до Т): Сорі мен.

Сара(нарощує голос): Не вибачайся ! Завжди роби так, як я тебе учила. 

Іванко( з невеликою охотою): Так точна таваріщь сєржант.

Сара: Генерал !!!

Іванко(тихонько навіть для комара під ніс без «мля»): Нелегал. (І долучається на ліжко до Термінатора, теж собі на бочок і спинкою до Сари).

А Сара у відносній самоті справді по-генеральськи оббиває і без того топтаний паркет номеру строго проти годинникової стрілки по периметру.


Збігає непомітно година, і вони вже розстилаються втрьох на ліжку, всі на лівому бочку, у послідовності від Сари через Івася до Термінатора; втупилися у екран не OLED і не LED старепаного телевізора в робочому триканальному режимі. Відбувається трансляція з Парлементу, де народні повпрЄди всенародно словесно і рукопашно безпощадно чубляться поміж собою, на трибуні, під трибуною і де тільки «санкціоновано» їм на те.

Іванко(до Термінатора меланхолічно): Ми ж не виживемо, так ? Люди, я маю на увазі.

Термінатор(теж безрадісно): У вашій природі закладено знищувати один одного.    

Івась пригнічено киває. Сара пригнічено хитає.

Сара(тепер напівобернута до Термінатора): Розкажи більше про Скальпнет.

Івась(нав’ючується): Що воно ? Де воно ?

Сара: Е-грегор. Не сіпайся. 

Івась: А звідачком ви знаєте, мамо, яким таким літачком зловили сю вісточку, признавайтесь ?..

Сара: Я теж не найменшим на правій руці пальцем роблена. А про тебе-обраного, хто тобі повідав, забув ?

Івась: Мамо, я люблю вас і пишаюся вами.

Термінатор(незмінно в позі набік): Скальпнет це не лише Е-грегор, це і потужний АнтиЕ-грегор, що його на даний час опанував – частково, на щасний час, Дон Бастард з бастардами, і димить аж прагне Тато-1000.

Івась: Шо ? Він не лишень на мене полює ?

Термінатор: Він Хижак, що і проти Чужих, він полює на все, чого колись раніш торкавсь чи не торкавсь ні разу – зі ще більшим запалом і надривом. Йому мало 4огось одного.

Івась виглядає трохи так, ніби його не помітили на балу чи з кимось переплутали.

Термінатор: Якщо застосувати принципово правильно Егрегор і знищити АнтиЕ-грегор також без значних похибок, разом із Татом-1000, ясно що, то недовго чекати на появу в Славному Краї Кантори КіберІФ Сістемс і Височенної Новенної Гори для всіх жителів У-славленої Землі  серед Карпатської Краси. Тому, Іване, ніколи і ніде не сци, а ростси, ростси.

Сара(на межі інсайту якогось): А гора на самому верху з буквою G ?

Термінатор: Абсолютно.

Івась: Звідки, мамо…???

Сара(з тим же враженням): Не пальцєтами тебе робив твій батько, Іванку, не пальцєтами. Може, я в цьому і сумнівалася під час.., та точно не після, зараз.

Термінатор: Найважливіше, шоб Процессор не вмонтував собі мікропроцесор на енергії Скальпнет, до чого він спонукає себе і свою братію давно, веде активно пошуки усюди, не ставши таким чином Макропроцесссором – тоді доведеться попотіти ще зо 100 років. Втім, знаючи Тата-1000, сотнею років Дон Бастард буде вимушений поділитися. Тьфу, тьфу, тьфу, в кого дерев’яна голова ? Та тут є ще один великий ризик, якому треба запобігти: щоб Е-грегор Скальпнет не став самокерованим, залежним лише від себе – тоді він може багато зайвого наробити. Але цього я вам не розповідав, забули миттю до пори до часу.

Івась(надвдоволено): Що не кажи, а рідні техногени даються взнаки, плюс великі-наші – Юрко Тарнавський і Стивко Вознєк. U Молодак.

Термінатор: А біогени Зайця і Плюща ?!

Івась: Ага, ага, і ще Юща !?.. U М-дак.

Сара(порозміркувавши над чимось, повністю обертається до Термінатора): Термінаторе, Термінаторе, а що буде, коли тебе трохи розібрати і трохи навчити рідних звичаїв і ріднесеньких тренддівок. А хочеш не без щедрівок і дівок(спокусливо облизуючись, не зважаючи на Івася) – за мій рахунок, якщо виживемо – даю слово під 100% чесних річних.

Термінатор обмізковує пропозицію.


УВАГА всіх на АВТОНІЖ, що ним Сара розтинає шкірину скальпа Термінатора зовсім поруч основи черепа. Термінатор спокійно собі сидить на стільчику і флегматично інструктує Сару, поки вона робить кривавий надріз на шкірі і визначає місцезнаходження головного порта для процесора в хромованому черепі.

Термінатор: Тепер відкрий кришку, так, як ти відкриваєш слоїк з помідорами чи огірками.

Сара(безпорадно гербує): Я сто років то не робила і ще сто не планую.

Термінатор: Треба все вміти в житті, Саро, бігом клич на поміч  Івася.

Сара: Лишнє. Я все сама, я все вмію. (Зупиняє завзятого Івася напівдорозі. Вона похапцем марлею витирає кров в розрізаній довбешці і одним рухом не ключем, а голіруч, випорскує мідну кришку –  зяє порожнина голови напівробота, напівлюдини)

З фокуса Термінатора – оцифроване зображення: він спостерігає в дзеркало, перенесене  із туалета, за тим як самовіддано, як сумлінно, немов з цибулькою на грядочці в садочку, порається Сара.  Руки Сари змочені по лікті в крові, неначе в хірурга. Івась стоїть поряд, з крейдяним обличчям щось ніби молитовно бубнить під носа.

Термінатор(Сарі): Тримай процесор в його основному положенні, і делікатно тягни вертикально до себе.

Вона здавлює кліщами прилад і, як настановив Термінатор, делікатно тягне – вертикально до себе. Статичний розряд, і екран враз ГАСНЕ. Термик більше ніц не vидиt. Типу капут технотипу.

Сара з дивним сліпучим блиском в очах, прискореним диханням і тремтливою рукою, розглядає мікрочіп. Івась дивиться поглядом більш обізнаної істоти в комп’ютерних технологіях, без якогось надзвичайного азарту, проте не без захвату.    
 
Електронний мозок Термінатора це, як не дивно, червоно-коричневий керамічний прямокутник з розфарбованим в різні кольори конектором на кінці. За розміром і формою він нагадує фішку доміно, а за звуком від падіння на кухонний стіл, внаслідок таких як Сара(ГЗК: і не тільки таких, як Сара), ефект доміно. При близькому розгляданні виявляється, що він зроблений із 50-ти і більше щільно притулених один до одного, то раптово не настільки щільно, кубиків(ГЗК: у Тата-1000 значно щільніше, втім і вони сепаративно вібрують).    
 
Івась ледь не навшпиньках обходить Термінатора і зазирає йому у фізію. Очища відкриті, рот розтулений, так ніби той в останній мент не вспів сказати найціннішого. Він цілковито інертний. Мертвий ?

Зненаць Іванко як вперіщить Термика доленею, раз, другий раз, подвійним хуком і потрійним джебом в голову, ногою, головою..

Іванко: О це кайфець, капець ! Він не реагує – роби шо хоч, хоч… Як би, мамо, вас не було тута, я би сего Тата.. ще й не так б розважився…

Сара: Кінчай з варваризмом своїм, Івасю, кінчай, він нам ще стане у пригоді, може... 

Івась: Якщо я варвар, то тільки Конон. Ні, не так. Конор Варвар, отак, звіснець. Звучить гордо, правда ?

Тут шалапутний Йвась розвертається вбік матері, і не вірить власним очам: мати намазала весь процесор чорною ікрою, обкропила елітарним вином 2005 року, і вже готова проковтнути чіпа !

Івась: Ні-і-і-і ! Мамо, стійте ! (Кидається до неї, хапає за руку, та Сара, як голодна самиця, не дає себе здолати синкові-дитинці, боряться вони у нерівному поєдинку) Мамо, відріжте й мені трохи, дайте хоч лизну..

Сара(полум’яно): Лизнеш мені два рази, а процесор не віддам, відпусти, кому кажу, бо дам по задниці !..

Волею випадку Йвась вириває з рук процесор, а сам відкочується підлогою у кут задрипаного мотельного номеру. Сара вже готується до нападу «дика чорна кішка-дика сіра мишка».

Івась(страшно захеканий і переляканий): Саро, зупинися, подумай – його задниця ще знадобиться, та й аморально так чинити, не файно, фля..

Сара(остиває, потроху приходить до себе): Правду кажеш, сину, правду. (Винувато на ватяних ногах сідає на крісло, хилить голову долі.) То не я така, то стрес такий у мене приключився, афєкт ефекту, знаєш… – давно не знала я спокою в кріслі – в зручному кріслі(вибиває з-під себе крісло, воно об стіну розлітається на груб друзки). Та й ти, мабуть, вже втомився, бо ж обраний, таки обраний, та ще сопливий – в сухому значенні слова..  Ходи-но обійму тебе, моя дитино люба, як мати-наставниця  довго тебе не бачила ! 

Щось у Івася як кіт наплакав стимулів піти до матері, тим не менше він боязко ступає, кріпко стискаючи в руці «облагороджений» процесор.

Сара лагідно пригортає синочка до грудей, голубить голівоньку його мудрокіндерну, а Івась все рівно дихає не в такт пестощам її. Хап – і Сара простим проворним дивом відібрала мікрочіп. Ха-ха.

Сара(доброю лисичкою): Послухай мене: ми зробимо розумніше і лю-дя-ні-ше – ми ж гуманісти, чи ні ?

Івась(з дрожем в голосі): Взагалі-то я радше трансгуманіст.. 

Сара: Тим паче.

Сара перш ніж назад вмонтувати чіп в голову Термінатора, лиє в отвір, що утворився внаслідок розпроцесорювання, елітарне вино 2005 року і добавляє порядно чорної ікри, та ще й щось шепоче з характерним виразом обличчя, мовби замовляння якесь інкогніто магічне. Івась на всякий випадок доливає самогоночки в «бачок», так грамів двісті десь.   

Івась(з пересторогою): Ви впевнені, що спрацює так, як треба ?.. Я програміст, я кібернетик, я знаю, що не все так, як…

Сара: Та ти не перфекціоніст і не генетик, - мені довірся, моя, малий, спецуха.

Івась(злоститься): Не називайте мене малим, бо шлєк трафліє..

Сара(закручує кришку): Все, тепер він в правильному режимі навчання і існування, він залежний від своїх бажань, відтак від нас, наших повчань.

Дуже швидко Термінатор опритомлюється.

Термінатор(зразу): Як зіграли «Нива» з «Буковинов» ? Скіко платим в цьому місяці за воду ? По чому літра водки ? А сільодки ?  А в Куршаві лучші тьолкі, ніж в Варшаві !

Івась: Слухай, а його внатурі поміняло, - нехило, ти, маміта !..(не нарадується Йвась)

Сара: Бери приклад, знай своїх, дітваку. Досвід Людини – це не якась там кібернетична кераміка, яку хочеш вимикаєш, хочеш вимикаєш.    

Термінатор(складає розслаблено руки на тилу голови): Ой, ой шось мені так добре, якийсь такий я ситий, рєбята-а, шо просто звіздольот, який там нафік самольот!? Кажись, житушка-тушка удалась.

Івась(стурбовано): Шо значить «удалась» ? Чо ти так, старий, розслабився, не рано ше ? А воювать, а захищать, гоп твою мать ?!

Термінатор: Яке воювать ?! Кого захищать ?! Ти шо, об сосну ударився, пагнал в гараж карову, рамси попутав ?!? Чувак, я тебе прошу...

Термінатор під величенні і зачудовенні дві пари очей ледаче плентається, щоб за мить шубовснути в ліжечко і залізним, як сама його суть, сном заснути.

Сара(дещо розгублена): Якщо його через якийсь час не попустить, то заллємо нафтою і питною водою.

Йвась: Ага, з Дніпра, мля..


Полягали всі спати, поснули. Всі горілиць хропуть, як п’яні дикобрази, Івасик посеред Тата і Мами, і ні в кого жодної образи.

Пані Сара Конор бачить СОН: голубе безкрає небо, поцятковане біленькими хмариноньками-сердечками, що дружно та гармонійно пливуть в одному рядочку, кружма строго за годинничком, пиряють весело чайки та голуби під ними,  ідилічно прозоре на тридцять  сантиметрів в глубину булькоче Дніперце, мовби трішки глибше засіло десь, якесь безобідне велике, пузате, лускате цабе, пещене рівно-рівнесенько двома братами-берегами, легесенько повіває  бархатний вітрець в унісон лоскітливим сонячним проміннячкам; Сарочка напівлежить на  шезлонзі-троні, знадливо засмагла в купальничку Вікторія Сікрет з білесенькими і пухнастими крилечками янголяти на спинці, з одної рученьки попиваючи слабоалкогольне Мохіто, іншою макаючи гусяче перо в аперитивчик і підносячи до пергаментових сторінок товстезної, ще не написаної нею і ще не переписаної нею книженьки - з останньою буквонькою «Я» у заголовочку першого слівця (ГЗК: все для людей); лине звідусіль ритмами ламбади на слова авторів гаївочок; побіля неї гомінливо радісно граються в гойдалки, войнушки, брідж, покер і монополію та піщані сніжки в дорогих солідних костюмчиках дяді і тьоті.             

Та неждано і негадано погода починає різко мінятися: сердечка у небі розпливаються у броунівському русі, деформуються, трясця-ненастья, звівається вітрюган, Дніперце теж бушує, ой, ще й як, безобідне лускате цабе мечеться, ричить, що Дніперце, то «так» і «нет»  ЛОХ-Нессі, а вона програла у сейчик футбольчик, бо точно нє Мессі..; дяді і тьоті ховаються в ближніх і віддалених від Сари  альтанках; з дотеперішніх красивих хмаринок серед ясного неба в теперішньому скупченні визріває масивна, м’ясиста подоба МОРДИ Х-чоловічка(ГЗК: добавити ще б ігрика).

Звідкілясь вихілясь у морди, мордяри, що підіймає землю від свого реготу, явствується рученька-рука, неважно яка, а важно, що трансформується вона в манія-ка, котрий, неначе іменем Страшного Суду, спопеляє її і все довкола, крім кількох дядіньків і тьотіньків, що гралися собі близесенько біля моря.   

Сара рвучко прокидається. Обливається каністрою поту, ледь не кожен її мускул самовільно тіпається. Важко дихаючи, проводить рукою по вологому волоссю,і натрапляє на шпильку. Розшпилює, якийсь час круть вертить шпилькою в руках, ніби шукаючи якоїсь розгадки у ній з її нашкрябаними сердечками і пташками, а тоді завмирає, вчитуючись у добряче потертий напис поміж сердечками: «ВЛАДИ НЕМА».

Тоді вона затирає остаточно напис підручною шкрябанкою, збирає густо волосся в хвості, зашпилює відповідним предметом, на кілограмів сто легшим в зв’язку.., зривається ракетою з постелі, на якій Іванко і Термінатор ще блукають у товаристві рожевих слоників. 

Не на пергаменті і не гусячим пером бере почин писання:       
                                           

                                      Генеральному Обраному
                                      Рятівникові Народу
                                      Іванові Саровичу Конору;
                                      Генеральному Охоронцеві 
                                      Обраного Термінаторові.
                                      Сари Просто Конор, яка 
                                      мешкає за дресою: ВСЕСВІТ


Заява

     Прошу зрозуміти Мене правильно, і перевести  Мене з призначення Матері Регента Івана Конора та всія Будущної Київської Русі на Матір Месницю і Володарку Хранительку Землі Стражденної і Кревної на невизначений період. Або надати відпустку за сімейними обставинами. 
                                                    
Додаток: 1. Копія рішення злочинного і абсурдного  суду. 
         2. Трудова книжка.
         3. Особливий листок з обліку кадрів-ворогів у 47000000 
         примірниках.
         4.Автобіографія.
         5.Довідка з попереднього місця роботи.
         6.Довідка з місця проживання/перебування.
         7. Улюблена фотокартка.



1648-201?                                          БАТЬКІВЩИНА !



Наостанок Сара б’є печаткою - розмите червоне сердечко, на білому паперовому тлі - дуже ніжно цілує в чоло Івася, не так ніжно Термінатора у губи, і скрадливо зі слізьми на очах  ретирується з номеру під пригри своєї тезки.

                Sarah Connor «From Sarah with love»

                    .........................
From Sarah with love
She’d got the lover she is dreaming of

She never found the words to say
But I know that today
She’s gonna send her letter to you
From Sarah with love
She took your picture to the stars above
And they told her it is true
She could dare to fall in love with you
So don’t make her blue when she
Writes to you
From Sarah with love

So maybe the chance for romance
Is like a train to catch before it’s gone

And I’ll keep on waiting and dreaming
You’re strong enough
To understand
As long as you’re so far away
I’m sending a letter each day
From Sarah with love…


В обопільних обіймах машини і людини,  Івась і Термінатор рівночасно прокидаються. Устидаються мужички, устидаються, хі-хі.., на трьох подушках розпластану помічають записочку з печаткою. Читають, і сонливість випаровується бігом-бігма в обох, бігме. 

Івась(потьмарюється): Вона нас покинула чи кинула..?  А як же тепер… як же я задію материнську платину без неї-то ??..

Термінатор: Не поділяю песимізму, хоч прирівнюю непослух та самовілля до Великого Відступництва. А відступництво – сестра поразки. Закарбуй собі це там, де видніш тобі дивитися на нього.

Івась: «Сестра»,-рідна, двоюрідна, троюрідна ?

Термінатор: Усиновлена.

Івась: Мама зрадила нас, трясця, хоч то не можна так казать, бо розберуть тя на запчастя..

Термінатор: Нам пора – на Захід, їй пора – на Схід.

Івась: Вона подалась в Центр, я знаю її Хід-Хіт, я ж не когось  там кіт.., нам пора – в Обхід.

Термінатор(заспокійно): Вона повернеться, повернеться, кажу тобі.    

Івась(нерадісно): Угу, угу.

Термінатор(зривається з ліжка на ноги): Збирай манатки.  Time is way.

Івась(зривається ще динамічніше): Готуй канапки.  Time is why. 

В армійському темпі наперегони  вони натягають незмінні екіпіровки.

Служба рісепшн, у військових уніформах, дають їм штурмові гвинтівки КАР-15 – в якості бонусів за ночівлю. Вони покидають мотельне розташування з вітром на мотоциклеті і прапором не проти вітру. І без поцупленої КИМОСЬ у них гармати..

                         (БГ)
              Ми – хлопці з Бандерштадту

           Хто гарних панєнок так кохати вміє
           Хто разом з колєгою – пара-цвай
           Для кого сонце в небі і світе, і гріє
           Хто як вже сі здибали, то наливай

           Львівські батяри – ціла наша родина
           Яблуко від яблуні впало недалеко
           Татуні з мамунями скілько ліжок розвалили
           Би на Божий світ нас приніс лелека
           То ми – хлопці з Бандерштадту
           Ходимо до церкви, шануємо батьків
           Ніхто та’як ми не вміє фест гуляти
           Поки сурми не заграли, барабан не забив

           Дехто говоре "Бандити, хулігани
           З тої голоти людей не буде"
           А ми ся подивим, як потреба стане
           Хто полізе в льох, а хто під кулі піде…

                                              ***


КРУПНИЙ ПЛАН(лише такий !).Сара кермує білим із затонованими чорним зусібіч вікнами «Ягуаром». Вона обряджена в облягаючий спортивний жовто-блакитний костюмчик, з розтріпаним волоссям на плечах, без міліграму косметики, беззмінно довгим каблуком шалений тиск на газ, і переможно палахкотливі очі, на глибині й поверхні - кольору свіжої і зажданої помсти.   Тепер менш акцентуватимемо на тому, що вона «САРА», а частіш називатимемо її «НАРЕЧЕНА В» (ГЗК:ВЛАДІКА).

                Уривок з української народної пісні                         
                 (не з аудіосистеми «Ягуара»)
                     
                   «Ой дворянська жона».
                   
                  Ой дворянськая жона,
                  Вона з розумом жила, (Двічі)
                  Медом, вином шинковала,
                  Кумпанію частувала,
                  До милого промовляла:
                  Ой мій милий, милесенький,
                  Голубчик мій сизесенький,
                  Продай бички невеличкі,
                  Купи мені черевички,
                  Бо я панського роду,
                  Я дворянського роду,
                  Не ходила в лаптях зроду,
                  І, єй-богу, не ходила,
                  І, далебі, не ходила.
                  Продай, милий, дві телиці,
                  Купи мені дві спідниці,
                  Бо я панського роду,
                  Я дворянського роду,
                  Не ходила в плахті зроду,
                  І, єй-богу, не ходила,
                  І, далебі, не ходила.
                  Ой мій милий, милесенький,
                  Голубчик мій сизесенький!
                  Продай коня і кобилу,
                  Справ красило і білило;
                  Щоб лице я набілила,
                  Щоб од сонця не згоріла
                  І од вітру не вчорніла.
                  Буду ж бо я набілятись,
                  Буду лице накрашати,
                  Ти ж на мене поглядати,
                  Паней мене величати,
                  Судариней називати…




ОЧИМА САРИ. Малесенький, скромнесенький собі будиночок, на десять кімнат,  білий мармур, віконця обрамлені сусальним золотом і сріблом, бронзові скульптурки доби Відродження, садок сакуровий біля хати, хрущі над вишнями не гудуть – бо ніззя – зяконом зяборонено, та й усе, - звичайнісінька традиційно-українська хатинка.

Сара входить в кадр,і ледь не раж, коли доходить до будинку, подолавши кілометраж, ой-йой-ой, зслизай, недруже, у гараж ! Площадка двору безмаль вщерть засипана ляльками Барбі з голочками Вуду в личку(а може то все-таки акупунтура ? може є все-таки якась культура ??) і документами з галузі судової юриспруденції – як тут, браття, без конвенції ?!!   

ДУЖЕ КРУПНИЙ ПЛАН. Середній палець Сари з притиском тисне на кнопку дзвінка.

Двері відчиняються, і жінка, одного віку з Сарою, та брюнетка і зросту помітно вищого за Сару, появляється в дверному прочині. Вона у фартушку, пенюарі і, судячи з усього, «полуничному ударі», як би не Сара завчасу на своєму Ягуарі...  Вираз обличчя «домогосподарочки» не дає збрехати, що вона не неприємно вражена.

Швидкий наїзд в стилі братів ШОУ на Сарині очі. 

РЕТРОСПЕКТИВНИЙ КАДР – СЦЕНКА ЗІ СПАГЕТТІ-ІСТЕРН(бо ніяк, бла, не «ВЕСТЕРН»..)

А це означає, що наша славна-пре-славна героїня щось пригадує. В такі моменти на її зображення накладається оранжевий фільтр, в принципі, не тільки в такі.. Ми у тісній залі. Сару розтрощують кілька персонажів в класичних костюмах і один в мантії, а ЧОРНОВОЛОСА жінка лупить стосами списаного паперу  по обличчі.

Ми ПОВЕРТАЄМОСЯ до жінки/будинку/жінки. Ми різко від’їжджаємо від КРУПНОГО ПЛАНУ очей обох жінок, бо нам ся робить КРУПНО лячно від такої картинки і такого ПЛЯНУ..

Музична тема – народна пісня -  «То за борщ, то за каву» -  гучно грає в ролі саундтрека(ГЗК: і щоб не чули сусіди…). Кожного разу, коли слухатимо цю тему, знатимемо, браття та сестри, що наступна дія жінки, берегині, матінки, в жовто-блакитному спортивному костюмі, напад на кожного, хто знаходитиметься попереду неї.




                То за борщ, то за каву
               Кинув мене аж під лаву,
               Ще до того кулаками:
               Чого кава з буряками?
               А ти, милий, не лютуйся,
               І так дуже не дивуйся,
               Я в голові трошки мала,
               Та до кави борщу вляла.
               Чекай, милий, не втручайся,
               Тільки людей запитайся.
               Вони скажуть правду їсту,
               Що я ж варю смачно їсти.
               В мене кава з буряками,
               А капуста з гарбузами,
               А капуста з гарбузами,
               А пироги з огірками.
               А мій милий, як наївся,
               Тільки вуса підкрутив си:
               Щоб ти, мила, сто літ жила,
               Що-сь так смачно наварила…



Поки заливає пісня, в ритм мелодії на лобі жінки пульсує вена, але в тої,іншої жінки, пульсує все тіло, крім хіба що лобу..
Наречена В нападає на Домогосподарку. Дві жінки пролітають вихорем всередину дому. Спочатку вони віртуозно фехтують трубочками задокументованих паперів, які кожна стискає в правій руці, потім їм це діло швидко обридає. Дві дикі кішки отираються підлогою, кусаються, дряпаються, потім на дивані.., підвіконні.., столі.., скочуються на розкішний килимок з пухнастої плоті тигра. Там одна одну намагаються нагодувати тими трубочками.

Переміщення фокусу з жінок(ну їх…) на книжкову шафу – декоративні елементи зі сталі. На полках розставлені сімейні фотографії поряд із сувенірами та іграшками Африканської Культури: щелепи левиць, гієн, шкіра пітонів і хвости скорпіонів, списи, мечі, щити зі слонової кості і фалоімітатори африканських слонів; нижче на полиці – книжечки Великої Європейської Культури.    

Воднораз жіночки підриваються з підлоги, секунди паузи і перепідготовки до наступної злапки, з уст обох то парує 500 за Цельсієм, то водує біла пінка, один, два, три – і в хід ідуть мечі; потім списи; потім щити; закінчується все слонячими фалоімітаторами – ні, вибачте, все тільки розпочинається..!    

Не жаліють вони одна одну, ой ні. Та фалоси швидко ламаються від такої іскрометності, а замітно розчаровані дами хапаються в атаку з книжками в руках, щонайтовстішими, то найліпше, зносячи все на своєму шляху. Фінал двобою: Чорнокоса їсть з рук Нареченої В – журнальчіки «Ліза» і «Єдінствєнная» за 98 рік. На крилах перемоги йде зі зруйновної хатини Наречена В, прихопивши за пазухою купку глянчиків.      

Зміна плану (але не плану..)    

В КАДРІ Наречена В КАДРИТЬ іншого КАДРА – молодшу  жіночку і теж нівроку. Сидить зверху на ній,лежачій та обеззброєній,грайливо перебирає їй з очка на очко чорну шовкову латку, та й годує журнальчиками «Наталі». А та, на відміну від попередньої, – супокійніша і вдячливіша, втім лишень у порівнянні.   

Інший ПЛАН (той самий..). МАКРОВЕЛИКИЙ ПЛАН – в кадрі ЖАБА на автодорозі – ХРУСЬ –і ЗАДАВИЛО ЖАБУ – КОЛЕСО ЯГУАРА,  от млин.

Каблучки Нареченої В тяпають в напрямку стилізованої козацької колиби «У ПАНАСА, НЕ У ДІДАРАСА», а ми слідкуємо за ними і нікуди не задкуємо. Ноги вже всередині колиби. Руки вже на середині барної стійки,гладенькі, доглянені і помальовані десь-не-десь багрянцем, мовби умисно в унісон рум’янця на чиїсь щоці. 

Із супротилежної сторони барної стойки випливає бармен, безвусий шкет - на голові із синюватим оселедцем, що більш нагадує недоладний скуйовджений панківський ірокез, у червоних шароварах і довгим неопереним нічим  клинком за пазухою у горизонтальному положенні, так ніби той прошив його наскрізь. Заклад порожній.

Бармен(спершу з вогником і перчиком безсоромно озирає її, тоді підлесливо ): Пані хоче щось випити ? Чи поїсти ?

Пані(дуже холодно): Я хочу Панаса. 

Бармен(стає спиною до неї і дзвінко без попередньої пристрасності посилає клик в кухню):Дідю-ю ! Дідю Панасе-е !

Голос з кухні: Га-а ? Шо, знов , би тебе качка копнула і срачка сьорбнула, розбив бутлягу ??

Бармен: Та де-е, ді-і-дю, кайтеся !.. Курвуля до вас ! (Півсекунди справи розвертається, аби ласим ревізором глянути на неї) Баба бальзамного віку !

Нам не видно, та той, кого іменують Панасом, гамірно кидає роботу на кухні, судячи, каструльну, та й чеше за покликом молодшого,роздратовано харамаркаючи: Скільки разів тобі, бевзюлоче, повторювати, що не «бальзамна», «бальзакова» ?!?

А поки він долає відстань від кухні до зали, Наречена В тим часом встигає пальчиком-нігтиком поманити  до себе парубійка,  неситого довго спокушати не потрібно. І коли він біля її ніг – ноги на круглому драбинному табуреті, може і для форми,одначе ширше, ніж для норми – Наречена робить так, як не кожна навіть наречена.., а п’янкий не від хмелю козачок  вже впав не на одне коліно, щоби, гадає собі, повпиватися хххмелем начеб Катерини 2. Та не тобі було, козаче: «Катька» чинить жорстоко: хапає молодця за оселедця і трясця його два разця об табуретця – так требця. Непритомним бухається навзнаки, не подаючи життя знаки. Наречена В хапцем конфісковує клинОК.            

Вигулькує старший чоловік, у ще червоніших шароварах і з двома клинками за пазухами, на голові така ж спроба оселедця чи то ірокезу, тільки жовтуватого кольору.    

Панас(морозно до жінки): Від сердюків чи смердюків ?? Я ж, трясць-хрясць, казав, що не в середу, ну, ніяк не в середу, неміч мені по шредам, немов шведам під Полтавою !…

Наречена В(героїчно): Слава п’ятниці ! Я сама від себе, за себе – і для всіх вас. Нас !

Панас(видається, що впізнав її): Якими доріженьками, висока панянко,  моя подолянко ! (Копошиться приготувати частунок, але тут помічає непритомно лежачого півпарубка)

Наречена В(пояснювально): Перепила, на спір.

Панас повільно киває і у ньому читається безмірна повага до неї.

Наречена В в особі лежачого знаходить опору для своїх каблучків. Йому це виявляється іде на користь – у нього відкривається дихання (яке за рахунком ?), хоч очей  все ще незмога розімкнути. Він – той старший – за стійкою з позиції кельнера, вона за стійкою з позиції клієнта. Він нарізає одним клинком часник, другим цибулю – приправу до сала. Вона поплакує від часника і облизується від цибулі. 

Панас: А що вас привело в мою незначну селитьбу, о хвальносильна пані ?

Наречена В: Мені потрібен Панас Рубайдровабудьздорова.

Панас зрубує кінчики великих пальців, враз холодіє, мабуть, аж ніяк не від пробоїн на руках, смокче півлітрами кров з пальців.

Панас(відчутно нижчим голосом): На йку качелю тобі Панас Рубайдровабудьздорова, жінко ?

Наречена В: Бізнес.

Панас(відчутно вищим голосом): До відома: капіталізм вигадали  - козаки,так, так, а Карлюк Марксюк забув оспівати це. Добре, що хоч сизий бородач про демократію згадав, гайда за мною.

Вони сходять на горище. Цілим сонмищем шаблюк всіяна 3х3 територія: на стіні, стелі – геть усюди; усі доброякісної копіткої і,звичайно,  ручної роботи з різноманітними візерунками на лезвах і піхвах, різних часів – і ОДНОГО ЛИШЕ НАРОДУ ! Наречена В з неймовірним захопленням обглядає і обмацує холодну зброю, поза витримкою стопанутися.   

Панас: Дви-но діво на туя, семисот першуя в ряду зліва, не вишукуй собі гейби довжелезного ...

Наречена В орієнтується миттєво. Потужне продовгувате вигнуте лезо скресає в білорученьках діви;  зайчиками білими пускає в Панасову смаглу мармизу, дитинно хіхікаючи при цьому.

Наречена В грайливо та весело тренується то впихаючи, то випихаючи шаблю з піхви в піхву, то брутально, то ласкально. Панасова мармиза охкає завмирально.

Панас(радо підіграючи їй): Це моя у-люблениця. Найдорожча, найвоюща і найтривчуща. Вона така ж пустунка, як і ви, але не з тим, хто її тримає і нею січе. Ні, ніньки, хи-хи..

Наречена В(орієнтує вістря до голови Панаса): А яких воріженьків вона не січе, признавайся, козаченьку, заки мила голівонька твоя правильнойовану мислю січе..?

Панас(безстрашно і більш як впевнено): Нема таких.  Зроду не було і дороду не буде ! Нема Вкраїнському Роду переводу, нема акції, то найдеться для трансакції, нема амби, єсть бо альбо !!! 

Палкий і холодний гляд Нареченої В весь час доскіпливо блукає руків’ям і металевою півдугою шаблини,без складнощів розпізнаючи  стальні на сталі фігури грифонів, орлів, соколів і соловейків,і культову фразу(ГЗК:не однакової сталевості сталі) СВОБОДА РІВНІСТЬ КУМІВСТВО.

«КУМІВСТВО» припадає на найгострішу і відповідно найсмертельнішу  ділянку зброї – ДЕРЖак.            

Наречена В(дивлячись на козака): Одне слово мені в цій шаблі дуже не подобається.., пропоную змінити. Більше того – все змінити !

Панас(стає в захисну позу): Не вільно нічого міняти. Не можна, ганебно ! Небезпечно для крайни ! Все хай буде, як буде, бо так має бути – бо так було. Не дам я слово рідне замінити, не дам я слово рідне вбити, ніньки вам неньку чіпати !   

Наречена В(відводить шаблю від його голови): Я ж хочу якнайкраще для усі-х, я ж трьома гострими руками за всевкраїнський успі-х. Нехай на лезві соловейки літають і надалі, їх ніхто чіпать не буде в аморалі, але від держака до гачка слова кричать і стогнуть, вимагають зміст ТАКА: «КНЯЖНА СЛАВНА І ВИДНА ДОСТОЙНА ВОЛЬНАЯ РОКСОЛАНА Я ВСЕВКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ДЛЯ БЛАГА СЬОГО І ВСЬОГО РОДУ ЗДІЙСНИЛА ВІКОСПРАГЛУ МСТУ НЕ ВЗЯВШИ МЗДУ РОЗПОРОЛА ВОРОГА ЄДИНОГО СОБОРНОГО УСКЛАДНЕНО УНІТАРНОГО ЗОЛОТО УНІТАЗНОГО  скорочено ДЕ БІЛА бо коротша шабля бля…ша мене в житті ще НЕ СТРІЧАЛА ЛА-ЛА-ЛА !»

Панас(нервозно): Це вам приверзлося, або ви приверзли сюю сіль не звідсіль, звідкілясь  із закордону – у нас ідея не така: якщо нема де взяти триєдного козака, то не обута твоя нога, пуста голова  – відрубати, не залишити ні хвоста !

Наречена В(гордо):  Та ж я козачка, копнула би вас трички качка. Я козачка ! Я без хвоста !

Панас(ображено, та гордо): То ж піхва вам за шаблю, беріть, дарую.

Наречена В: Беру, життя піхвою тобі я не дарую. Ти бачив коли-небудь, як рубає піхвочка козачка, шаблюка в порівнянні.. - за дурачка..

Панас(тремтять колінки, на землі): Змилуйтесь, панісестро, я ж ціную вашу відвагу і жагу двобою, одначе, давайте, вип’ємо по чарці звіробою, а я вам запропоную іншу зброю.

Наречена В: Фігня ! Онлі піхва, онлі отвір, онлі я, «мілий, я так рєшила, хочу шиншилу» і крота я, да, да, я крута !

Панас(раптома наново обнадіюєься): А може купите шпагу ?

Наречена В: Яку ще в біса шпагу ?!?

Панас: О, це неописанна зброя, це казова, спесіаль від Панаса Рубайдровабудьздорова !

Наречена В: Шпага у піхвочку не влізе, хіба ти скривуляєш трохи, поваляєш, малий ?

Панас: Ви про що ?? А, скривуляю, поваляю, замуляю і під шаблю, і під списа з луком, якщо буде треба..

Наречена В: З відповідною до цієї  семантично-фразеологічною облямівкою ? 

Панас: З чим, чим ?? Та зі всім, чим хочете, це ж бо шпага не проста, а…

Наречена В: ..Золота ?   

Панас: Беріте вище, пані ! З дамаської сталі- або приберемо одну букву, коли волієте Ви – перший і найкріпкіший метал у світі, на нанооснові !

Наречена В: А не міцніший, все-таки, на  неняоснові ?..

Панас: То всьо те саме.., бігме.., лиш герої в неї минулі трохшки нові.

Наречена В: Хто такі ?

Панас: Дюма читали ?! Старшого ?! Ну, лєді, як так..!? Ну там, де мілєді безщадно травить всіх добрих за  Францию ??

Наречена В: Не знаю я такої, я люблю Канстанцию !!..   

Панас: Та хай там як, а шпагу сю, шо в мене, крізь століття сам час мені віддав. Вона не тіки конічна, а й магічна, йнакше як б  Партос убив Д’артаньяна, зранив Атоса і захопив Араміса нею !?!

Наречена В: Про це який вас «Дюма» провістив..??

Панас: Воістину провістив, не кепкуйте, того роману ніхто не читав, навіть у Франції, він сущий й секретущий над ! 

Наречена В:Ну ладняк, все рівно я вже ніколи не стану на лайняк, хай буде шпага, найкрайняк, і оздоблена яхонтами піхва, я ж всепереможна і ще не ветха діхва, оточена архонтами !

Панас(всепереможно): Сто штук без ПДВ.

Наречена В(не менш діловито): Дев’яносто і без б.

Панас: Дев*яносто дев*ять, щоб не було ні Вам, ні мні фе.

Наречена В(зговірливо): Доберман.

Панас(з почуттям національної свідомості): Ей, ти що, я В-країнець !

Наречена В: Я б нізащо не піддала сумніву цю вже не теорію, а аксіому.., я не про те. Проте - $ or Є ?..

Панас: Яке Є!? Глузуєш ?! Фунт=YES of-f course. Oh yeah!

Наречена В: Кешом ?

Панас: Кіш за Кеш.

Вона з ним розраховується там же і відразу. Панас дріб’язково по кілька разів перелічує готівку, жодного разу не збившись з ліку. Потім Наречена В ручкає шпагу, ручкає піхву, ручкається з Панасом,помаленьку відчалює, дорогою спричиняючи свист повітря і непоправні психологічні травми комарам і мушкам. 

Панас(вдогін): 100% добротність від Панаса для голови Дідараса, - правда ж ?.. 

З розвороту Наречена В щомож як бацне шпагою об щит, на щастя (ГЗК: чиє ?) не козацький, проте, на жаль і не москальський, підвісний на стіні, вмить двоїстий на землі.      

Наречена В(у відповідь): 99%.

Панас(крихт зобиджений відтак): Тоді додайте в кіш 1000 фунтів кеш.

Жінка напирає на гальма і, з хижою хитринкою в очицях, підступає до Панаска. Той задкує… 

Вона, маючи прудкі ніжки, ходою фатал-мадам крокує до «білої кішки», по дорозі викреслюючи олівцем в блокноті з п’ятого десятку жертви. І чутливо-чудливо упивається в машині «Ягуар» музикою «Скорпіонів», а ми з нею, поза машиною.

              Time, it needs time
                   To win back your love again
                   I will be there, I will be there
                   Love, only love
                   Can bring back your love someday
                
                   I will be there, I will be there
                   I'll fight, babe, I'll fight
                   To win back your love again
                   I will be there, I will be there
                   Love, only love
                   Can break down the wall someday
                   I will be there, I will be there…


                   If we'd go again
                   All the way from the start
                   I would try to change
                   The things that killed our love
                   Your pride has built a wall, so strong
                   That I can't get through
                   Is there really no chance
                   To start once again
                   I'm loving you…

                  Try, baby try
                  To trust in my love again
                  I will be there, I will be there
                  Love, our love
                  Just shouldn't be thrown away
                  I will be there, I will be there…

***


ДЕСЬ НА ПРИКАРПАТТІ. ГОРИ. ПОЛОНИНА. ПОГОЖА ЗЕЛЕНИСТА ДНИНА.

Термінатор сидить під ген високою смерекою на пірамідальному горбочку, який, як певне здається, править за великий мурашник, і у позі лотоса із заплющеними очима та у єднанні трьох пальців обох рук у вигнуто-вертикальному положенні  медитує. Щебечуть пташки, гудуть комашки, пурхають лисички за білочками, пасуться овечки без чабанів, біліють грибочки. Мотоцикл в тиші самотіє побіля ялівця, близько від молодця.


Іванко Конор, недалечко від Термінатора, теж зручно розсівся на земельці, не на горбочку і не у позі лотоса(ГЗК: у п.цвітучої папороті !), зорить з висоти полонини на панораму землі рідної, та й думку гадає, глибинну, немов океан.

ІВАСЬ(ГОЛОС ПОЗА СЦЕНОЮ): Чому на полонині немає Wi-Fi ?!?  Чи, правильно це ? Чи, неправильно це ? Чи правильно інвестувати в глобальне покриття сто мільйонів, чи неправильно десять ?? Ось в чому питання: being or well-being ?!?

Іззаду тендітно плече Івася огортає  богатирсько м'язиста рука Термінатора. Івасеві не надто комфортно від такої уваги щодо своєї скромної персони, проте він вдає, що все гаразд.

Термінатор(напрочуд сентиментально якось, ох…): Ах, як красиво тут, хіба ні !?!

Івась(з перестереженням): Безмежно.

Термінатор сидьма ще ближче підсувається до Івася (ГЗК: сунься також, хай він далі сунеться, і так продовжуй…)

Термінатор(замріяно дивиться на Івася): Про що ти розмишляв, Івасику ?

Івась: Про онтологію, телеологію, а в кінці про біологію. А шо ?

Термінатор(навіть романтичніше..): Чому, Івасику, не спершу..?

Іванко: Я ж не машина, бльон, якась, я ж людина – не якась ! Упс, сорі, не хтів, мен, образити, не то мав на вазі собі, не то, старий..

Термінатор: І я не про то, я ПРО ЦЕ… (він значеннєво стискає і розтискає плече Івася, і так безперестанку, і так дивиться на Івася, якому і так нікуди діватися...)

Івась(вимушений риссю змінювати тему, якось викручуватися з-під збіса затужавілих обіймів Тьомчика-Цьомчика, і тільки правдою, і нічого, крім правди): Глянь туди, прямо(вказує на віддалене крізь села і менші міста  місто), - там я народився.  У пологовому будинку – на вулиці академіка Сахарова, помежи Чорновола – колишня Пушкіна - і Коновальця -..Дадугіна, - щоби збулось Давнє Пророцтво ! І Шевченка з Мазепи зовсім-зовсім поруч. Без базара. І, до речі, базара там ні одного.., нема базара. Нє-а. Мама добре пам’ятала, не забула, попри зайнятість,  налагодження всякої там емісії, Виконання Місії ! Про Пророцтво -  народження Месії ! Прямо з Ніцци інкогніто гвинтокрилом прилетіли, приземлився на нашому Ріддомі, коли – раптово - почалися пологи на десятому місяці, це тобі не караболі.. Потім був період вимушеної тривалої ініціації – так було, казала плачма потім мама, написано в Пророцтві, все у відповідності до Закону Еону, – мати мене, коли породила, оповила, опеленила, озеленила, під пеленою, і пустила в кошечку річечкою. Плив я довго і не так, як всі, не за течією, бо ж ПОНАД ВСІ, плив  спершак я, не пішак я, в Черемоші, потімс у Дністрі, а звідтемза кручами до Посейдона Борисфена. Отже, виплив я деззь у Дніпрі, ш4астя, що, як усі, не у Кальміусі.. Сам себе вигодував, сам себе виховав, сам себе викохав і навчивсь усього у себе сам – ну UNbelievable,  self-made, хіба я не реальний пацан 71 На життя заробляв виключно головою, - спочатку трощив горіхи у садочках,нелегально, потім цеглину в цирку, легально; згодом зрозумів, що рахувать головою горішки не децл лучче, а цеглини і тим паче, - отож трощити взявсь по повному.. Так я заробив свій перший мільйон. Коли першокласки бігали з щоденниками до училок, я уже роз’їжджав на першокласному самокаті з платіжками до УЧИТЕЛІВ. Збігав дев’ятий рік Мого Приходу, аж якось явилась мені мати, не уві сні, в юрбі, серед народу, босонога, простоголова, не на сцені, наче ..вчора, пам’ятаю, і різанула, майже телепатично, мармеладом мене просто в серце: «Івасю, ми, що чомусь не кріпко на авансцені - одного з тобов Роду ! Віднині, від після мене і до мене - все буде для Народу !» І тут пройнявся я невимовною синівською теплотою та подякою, зрозумів - що я люблю, і усвідомив – коли ти не політик, то паралітик, в цій державю. Вищий Поклик маєш, Сари Сину, Ти, співати не на одній  октаві ! Доконче, знав я, доконче, що Пророцтво починає збуватися. І щоб воно не збулося мене.., требця, щоб збув його я - такі у нас розкладки: селяни альбо селяві. І нема іншого «ні-ні». Ой так, так, рано здохло дволике «ТАК».  Ну, а що було зі мною потім, ти і сам чудесно знаєш. Та я люблю цей край, обожнюю, замалим не рай, землю Довбуша і Бешта, але решта, звісно, також вкрай.. Якщо все буде у довгожданому наслідку пучком, таки майбудь викуплю у вуйка Коломиї Карпатський Куршавель, а до Бурштейну, де море, як ти знаєш водиться, прокладу Европейські шоссе і втопчу «Купабеня пляж» – ціла Бразилія у мене відsose, де круглорічно буде сонце, чорноброві чікси і перманентний раж – не за «аж», «аж»..  Десь не віддалік виросте Гуцулленд, для діток і батьків усіх, і тиражем не в один мільйон - журнал Плейбойко, для худих з амбіціями тіток і товстих без амбіцій дядьків, і усіх, усіх. І не дивись, Термику, на мене так.., я не псіх.    

Термінатор(сама серйозність, руку забирає): Ось з цим, синку, батьку, ти і почнеш промовляти до цього народу, з таким йти можна навіть не за взятку.. Воістину ти Вибраний. Однак, Вибраний, давай, прошу, без Вибриків. Я природно поважаю твій віват-пріват, однакт ти народно не одинакт, невже, засранцю, ти вже забув про обіцянку сланцю ..?

Івась: Послухай, засланцю, хто тебе перепрограмував, га ?..

Термінатор(спалахом підскакує): Хто мене створив, дурбецало ?!!

Івась(не до спалахів йому): Ок, пригамуй, пригальмуй, прохолонь, я пам’ятаю, - я поділюся. Куди я подінуся ?!  Хе-хе.. Будь нормальним ботом, це твоя робота і моя футурбота.

Термінатор(прочахає, присідає, і знов з обнімочкою тугою, та й ніби нічого й не сталося): Івасю, СинБадьку ти мій, тебе, край твій і країну твою – весь, НАШ АУРОвий, терен-кластер УU - чекає грейтове my-буття, ти ще не раз скажеш мені «д-яку-U», в усіх часах буття, за хмарочос на цій чи тій горі до неба з антеною і сектором  G, за Е-грегор гіпер юнітовий, за Пальму і за Сосну – це все тобі треба.    

Івась: Що ще станеться в прийдешності, розскажи ?

Термінатор: Конкретизуй, не глобалізуй..

Івась: Ну.., серце болить  майбутньому часі давно мене за судьбу Гугл і Яху..

Термінатор: Буде Гуху, а потім Ягл. Остаточно – Ягу.

Івась: А Яша і Рамбік ???

Термінатор: РамбаЯнда – індуси постараються.., щоб тим не Амба.

Івась(інтерес нечувано зростає): Ну а що з Facebook ?                                       

Термінатор: Facebody. I’m so sorry Marc. Вut not nobody..

Івась: Бальон-бульйон ! А Віндяк ? А Еплучко ? Сіско ?

Термінатор(остогид йому Івась): Слухай, я не знаю, я воював за IBM, Твіттер і Вікімедію-Вікіпедію – я не простак, я - елітарний солдак.

Івась(дарма він це сказав): Воював за IBM, Твіттер і Вікіпедію ??? Супроти КОГО ???                                                      

Термінатор: Ну… проти тих самих…  Проти Байдупедії, звичайно, – медаль отримав – двісті штук китайців положив – то небагато, але п’ятдесят з них за-китайців…  Інтелектуально, ясен пень.

Івась(він намагнічений до сказу увесь ): Хочу вже в майбутнє, негайно забирай мене, бджоли пляж, бджоли полонина, бджоли Укра... Ні, стривай, why я вар’ят, варіат..?!  Я ж джміль, поки не заплідню ці квіточки і не поб*ю міль..- тікай геть від мене, дурний хміль !

Термінатор(голосом тисячолітнього мудрія): Але і це ще не повне майбуття. Ти пізнаєш його проростки й коріння, коли після опівночі попустишся.. - під землю, невідлучно від мене, і не зможеш втриматися від оп’яніння. Ти започаткуєш рід Нових Гуцулів – Gуґлів, мудрих і всезнаючих, як колись мольфари, та що там  - більше, звукуй уже фанфари !..

Іванко(казиться від нетерплячки): Та що ж таке, чуваче, і чому після опівночі ?.. І де це місце покоїться в цих горах ?

Термінатор: Там ти все знайдеш ! І газ, і нафту, воду, золото і навіть сонце !.. Майже у кожній країні спочиває підземно свій Е-грегор і його матерія таємна, та в оцій він особливий, з якихось причин, великої ваги і диво значення – для істинного бачення.   
І якби ті всі Е-грегори, що носять ймення 5 Монумент, з’єднати, об’єднати воєдино з одним-єдиним центром, то було б усім давно ефектно і перфектно, навіть тим, котрі з одним-єдиним центом. Так і буде, ще дуже, дуже перегодом. Чому після опівночі ? Бо реальне сонце сходить тоді, коли заходить номінальне.. А покоїться воно БІІП(він розсекречує, та ми, на жаль не чуємо, не всім можна, не всім треба..) Різниця між Мною і Ним у тому, що він - минуле, а я – майбутнє, як би там тимчасово не складалися явища. Є до чого прагнути, погодься, бігти краще з головою уперед, не горбся.

Івась(притишено задумливо): Минуле+Майбутнє.. А я теперішнє у колі… якої ти, Вкраїно+Іване, шукаєш долі !?! І наф’юга, галіма калі-юга ?!?                                                       

І в ту мить він мимохіть блимає баньками на дисплей ноутбука, що безпечно кріпиться собі на пеньку зрубаного бука, а там, трясця, незбагненна наука: барвиста пікса, на якій, топлесс у віночку, класна чікса, посміхається йому понадливо, наче він її знає не угадливо.., а дійсно знає, Івась відчуває, і бачить, бігме, бачить, як нізвідки сяйливий диво-сяйвом індикатор безпровідного інтернету множиться і множиться зеленим світлом без всякого на те білету; раптом чудасія виростає зі статики дівки у експресію дівки, і, знаєте, таку експресію..., що мимоволі бентежно робиться за Івасеву імпресію... І ось вона, немов сама енергія п’янка й густа, виходить із екрана, крокує до Івана, а Іван, хоч і за натурою  ще той бонвіван, але така натура його напружує майже так само, як комсомольська культура(ГЗК: Ей, Іване, нестійка твоя життєва братрура..)   

Дівчина у віночку, видком справжня гуцулочка, проходить повз Іваночка, з вихилясами задком (файним). А назад обертається та й до Іванка солодко, ласо озивається: «Іванку, Іванку, я твоя Марічка, я твоя права і ліва щічка, іди за мною, будь собою, я тебе виведу у хащі, а в хащах є хатка, а в хатці – є я, ти, і, наша Пічка».    

«А хатка на лапці, а двері і віконця на латці», - голос з нутра перебиває вже готового Івася. Іванко оживає, все зникає.   


Нічка наступила, полонину й ліс непроникною постіллю укрила. Вище за найвищою горою кругліє місяченько. Десь дальше і глибше в пущах виють вовки, десь значно ближче пугає пугач. Горить, жахтить  багаття, і вельми знаття, що коло нього отаборилися наші славнії браття. Термінатор, підпершись ліктем об травичку і долонею об вушко, читає на бочку  книжку Забужко, «Польові дослідження українського сексу». Іванко поряд награє на гітарі і заливчасто віддушиною, неначе рекламує, мелодекламує(Pink Floyd «Wish You Were Here») :   
 


                 So, so you think you can tell
                 Heaven from Hell,
                 Blue skies from pain.
                 Can you tell a green field
                 From a cold steel rain?
                 A smile from a veil ?
                 Do you think you can tell?

                 And did they get you to trade
                 Your heroes for ghosts?
                 Hot  ashes for trees?
                 Hot air  for a cool breeze?
                 Cold  comfort for change?
                 And did you exchange
                 A walk on part in the war
                 For a lead role in a cage?...

                 How I wish, how I wish you were here.

                 We're just two lost souls
                 Swimming in a fish bowl,
                 Year after year,
                 Running over the same old ground.
                 What have we found?
                 The same old fears.
                 Wish you were here...


Термінатор мовчазно зачинає зачитувати нові сторінки тої самої книжки , а Івась звучно - нові куплети іншої пісні(Nirvana, «Smells Like Teen Spirit»):
               


       Load up on guns and bring your friends
            It's fun to lose and to pretend
            She's over bored and self assured
            Oh no, I know a dirty word

            Hello, hello, hello,                                    
            how low? how low? how low?
            Hello, hello, hello!

            With the lights out, it's less dangerous
            Here we are now, entertain us
            I feel stupid and contagious
            Here we are now, entertain us
                     
                     
                     A mulatto
                     An albino
                     A mosquito
                     My libido
                   Yay! Yay! Yay! 
 
 

            I'm worse at what I do best
            And for this gift I feel blessed
            Our little group has always been
            And always will until the end

            Hello, hello, hello,                                          
            how low? how low? how low?      
            Hello, hello, hello! ...


Термінатор(перериває): Цить ! Ти заважаєш.. 

Іванко(припиняє): Бальон-бульйон, старий, малий, ти ж Термінатор !.. Поганому роботу вінчестери мішають...

Термінатор: Коли я поглинений душевною роботою, коли я окрилений животворною турботою, я не можу відволікатися на буденне, навіть злободенне, пізнай сокровенне !  І взагалі, хочу сказати, ти мало знаєш українську літератури, це сором, Івасю, сором.

Іванко: Хто, я погано знаю starукрліт і сучукрліт ???!!! Та я... та я хоч зараз тобі дослівно перекажу всю «Повію» Панаса Мирного ?!?

Термінатор: А бодай віршик Алекса Саши Ірвіна можеш прочитати тут і вже ?

Іванко: Кого ??

Термінатор: Алекс Саша Ірвін. Чи просто Ірвін, без зайвих антропонімів.                                                          

Іванко: Не чув про такого антропа, не знаю тего хлопа.

Термінатор: Значить, ти марно народився і марно прожив стільки літ ! Вслухайся в ці животрепетні рядки, замруж оченята, піднеси і піднесись до неба-! – так треба-!
             
             
             
              Любіть Оклахому! Вночі і в обід,
                                                                            
              Як неньку і дедді достоту!
                                                                               
              Любіть Індіану! Й так само любіть
                                                                         
              Північну й Південну Дакоту.
                                                                         
              Любіть Алабаму в загравах пожеж,
                                                                         
              Любіть її в радощі й біди !
                                                                         
              Айову любіть! Каліфорнію теж!
                                                                         
              І пальми крислаті Флориди!
                                                                         
                                                                        
              Е-е-е... як там далі, хе-хе ?...

                                                                         
              Колумбію-округ і Джорджію-штат,                                                                       
                                                                         
              Монтану і Луїзіану! І Канаду, здається, теж…
                                                                              
              Любити не зможеш ти штатів других,
                                                                               
              Коли ти не любиш по-братськи
                                                                         
              Полів Арізони й таких дорогих 
                                                                        
              Просторів Аляски й Небраски.
                                                                           
              Любов цю, сильнішу, ніж потяг до вульв,
                                                                         
              Плекай у душі незникому.
                                                                        
              Вірджинію-штат, як Вірджинію Вулф,
                                                                           
              Люби! І люби-Оклахому!

Знай дорогу від Дому, до Дому.

Івась: Не вермішель віршель, глибокодумний, достойний, захват, атпад. А скажи таку річ. Все ж так… що то за таємнича книга, що має слугувати нам за вирішальний звитяжний ритуал проти недоброзичливців, котру ні разу не відривала моя мама, цікавість розбирає мене ?

Термінатор: О-о-о, то-о-о древній, всесильний  манускрипт, гримуар-р, я б сказав !!!

Іванко: Мемуар ?

Термінатор: Фак, ти ще скажи, чи не нуар!?..

Іванко: То ти не відкриєш, ніяк ?.. 

Термінатор: До пори, до часу - ніяк.

Іванко: Ну ти і...

Івасика оточують і заполоняють думи, ми їх не бачимо,як не бачить їх сам Івасик,  однак ми їх чуємо:

«Що то за книжка така, що нею так беззастережно згребувала мама – може Коран ? Кобзар ? Чи Буквар ?  Та що я таке городжу.. – який Кобзар, який Буквар ?!?! Звичайно – читала, і в пам'яті, не напевно, навік  проілюструвала ! Вона ж матріотка, майже як я патріот!  А що ж то за компик, що ним я теж ні разу не юзачив – оце справді цікавно !?.. Та як би там не було, сподіваюся, що мати Playgirl і Hustler читала.. Та це ж і не книжки, що я знов таке гоню?!.. Хоча.., ти знаєш Іване, це з якого боку подивиться.., – саме так, подивитися, бо кого зараз непокоять особливо книжки, в яких нема на кого і що подивиться..» 

Коли Івась виринає зі своїх рефлексій, разом з собою, Термінатор відбирає гітару без бою, покриває голову ковбойським капелюхом, вмикає музикального моторчика одним рухом.

               ( «Want Love», Elton John )

            I want love, but it's impossible
            A man like me, so irresponsible
            A man like me is dead in places
            Other men feel liberated

            I can't love, shot full of holes
            Don't feel nothing, I just feel cold
            Don't feel nothing, just old scars
            Toughening up around my heart

            But I want love, just a different kind
            I want love, won't break me down
            Won't brick me up, won't fence me in
            I want a love, that don't mean a thing
            That's the love I want, I want love

            I want love on my own terms
            After everything I've ever learned
            Me, I carry too much baggage
            Oh man I've seen so much traffic

            So bring it on, I've been bruised
            Don't give me love that's clean and smooth
            I'm ready for the rougher stuff
            No sweet romance, I've had enough…


Іванко(квасний у нього погляд): І шо далі ?

Термінатор(масний у нього погляд): Я республіканець, але в душі я демократ…  (розширяє прошивку сорочки)

Іванко(достойно): Вибач, я аристократ.

Термінатор(обидився, манірний): Ретроград. Побився б об заклад, ти б воював навіть за Петроград..

Іванко(незворушно): Ні за Сталінград.

Термінатор : Скоштуй все ж мій виноград.., скоштуй, або сам бери, якщо ти вже такий, крути-верти..

Іванко(вдається до старої тактики): Чекай, стривай, ми ж не знайомі, а ти вже забажав, зажадав, навіть імені свого мені не назвав, – ну «Термінатор» якийсь, ну думай собі що завгодно... А раптом в тебе «триператор» ?

Термінатор(кокетливо): А ти вгадай, як звуть мене… Підскажу: на буквоньку «Т». Вгадаєш, - то відлипну від тебе, обіцяю, даю на зуб, галімим картрідером буду..

Івась(такий поворот його більше влаштовує): Значить, кажеш, на букву «Т» ти називаєшся, картрідер кля... Мабуть, ти – Теренс ?

Термінатор(пискливо): Ні, не Теренс, ха-ха…!

Івась: Тревор ?

Термінатор: ; :(

Івась: Трейвіс ?

Термінатор: ; :(

Івась: Стопудово – Теодор !

Термінатор: Ну ти й матадор..:))

Івась: Тедд ?.. Тодд ?.. Курррва.. Те.., Те.., Траволта ??

Термінатор: Ага, Турман…

Івась: Тім ? Тін ? Тімберлейк ? Тімбаленд ? Тіматті ? Тімур, Радрігес, суха фля ?.. Ну стопудово Тіто ! А Тінто, хіба нє..?! Виходить, що Тертуліан Ти, Термику.. І так нє ?!..  Ну як ж тебе охрестили, монстре, і нафігащо так ?!!  Значить, Тюдором станеш ти, іменне «ні-що», нічо не знаю.. Невже, Тодось ???

Термінатор: Тарас, лосось !!!

Іванко: Не звизди..

Термінатор: Не звиздяй я, не попугай, не нагнітай..

Іванко: Який же ти Тарас, якщо ти вилитий ...ас !?!

Термінатор: Ти задовбав… Продемонстрвувати посвідчення ?????

Іванко: Яке посвідчення, ти ж кібероїд, ти ж …Ас ! …Підмутиш всякий целулоїд за анфас люксовий, для вас і Вас.. Та ну тебе, не повірю, нема дурних у нас.

Термінатор: Ну тьолкі-палкі.., ну шо ти за людина..! Наструнчуй свій асс, якщо ти за нас, я Тарас, Тарасссс !

Івасссь, як аргумент, в один мент,  піднаходить йому     актуальную піснясь:


             I want love, but it's impossible
             A man like me, so irresponsible
             A man like me is dead in places
             Other men feel liberated…


 

Тоді Термінатору не залишається нічого, як вдатися до найважчої своєї артилерії..:

Термінатор: Іване, ти хтиш повної влади чи повної засади ? Якщо –ні, то нема мені для тебе ради, поради і розради.. Коли так, то давай і мене, і себе - заради 7! Перший ступінь посвяти в підземеллі, то, мій друже, на земеллі, підставити дупу тому, хто відстояв за твою своєю, - не бійся я не буду використовувати хвою.. Нагинайся, або розвертайся до сосни, я розпакую тобі свої сни.. Вже без п’яти хвилин половина ночі, я впораюсь філігранно до секунди, в мене добрі очі.. А як тільки час на годиннику обнулиться, знай, вирушаєм ми так низько туди, де мудрі змії туляться не так гризько, кицько.   


Сферичний місяць зверху поволі  рухається до нас, на фоні перемішання вовчого виття з людським криком та двоголосою – демонічний  бас  і  пронизливий   контратенор  -  співаночкою               «Ой на горі два дубки». РІЗКИЙ НАЇЗД МІСЯЦЯ.

                    ПЛАН ЗМІНЮЄТЬСЯ.

ТРАКТ. Не густонаселений. Добротний двоповерховий сонячно жовтий автобус з наліпкою на кузові «EuroBus», щоправда крила добряче погнуті і заббрьоханий грязюкою трохи і вдосталь, вітрове скло дало тріщину, колеса підспущені, котиться, міг би дужче й швидше , та не може, рівнинами. Хоча, сторадше, низинами і горбинами..  На даху у нього Є третій поверх – мотоцикл М-72, припнений тросом через дно автобуса. У шоферській кабіні сидять Термінатор – за стерном, та Івась – за зерном: лузає і плюється, в автобус і за автобус.

Поїздку супроводжує з динаміків в атобусі Madonna зі своїм 
«You’ll see».

              You think that I can't live                                 
              without your love, You'll see,
              You think I can't go on another day.
              You think I have nothing
              Without you by my side,
              You'll see Somehow, some way

              You think that I can never laugh
              again,  You'll see,
              You think that you destroyed my                           
                       faith in love.                                                          
             You think after all you've done
             I'll never find my way back home,
             You'll see Somehow, someday
             All by myself I don't need anyone at all
             I know I'll survive I know I'll stay alive,
             All on my own I don't need anyone this time
             It will be mine, No one can take it from me
             You'll see… You think that you are strong,                         
             but you are weak. You'll see…
             It takes more strength to cry, admit defeat.
             I have truth on my side - You only have deceit
             You'll see, somehow, someday You'll see,                     
             MMMM, MMMM,  You'll see…


Іванко(воділєя): Довго ще карабкатися до пункту призначення ?..

Термінатор(швидк-зирк на навігатор в своєму череві): Трошки буде…  Потерпи, «і це менеться, і те минеться».

Іванко: ..Якщо курка знесеться.. (Він явно нудьгує, попри те, що магнітола видає такий проникливий і глобально розтиражований аудіотрек Мадонни, дістає з кишені айфон і хтозна-куди, хтозна з ким наводить контакт, і робить гучніше ту музику..) 

Івась(вже за хвильку): Привіт, ма ! Ти де ? На шляху до борщ-бару ?? А я до стрип-бару !! Ага, ага.. В мене для тебе новина: одна добра, інша…- фігня. Почну з «фігні», - я вже не мужчина, я вже…

Термінатор, що незмигно дивиться тільки вперед, так слідкує за дорогою, що не дивиться навіть пообік і в дзеркала заднього виду.., перемикає FM-станцію:    



              I'm not a girl
                   Not yet a womam
                   All I need is time
                   A moment that is mine
                   While I'm in between… 
                     (Брітні Спріс)




Роздратований таким свинством, Івась хутком повертає попередній радіо-канал, однак не з попередньою пісенькою:

              But mama I'm in love with a criminal
              And this type of love
              Isn't rational, it's physical
              Mama please don't cry
              I will be alright
              All reasons aside
              I just can't deny
              Love that guy…
                 (Брітні)



Іванко(продовжує теревенити з мамою): Так от, мамо, я змінився, трошки.. Шо питаєш ? Ти звідки знаєш ??? Хто сказав ??? Він мене дістав !!!...(нелюбо зиркається на Термика, котрий, гад, у профіль тільки що оскаляється) Шо питаєш…? А сама не знаєш ?!.. Ну, вибач, вибач. ..Ну... півбідовий, мамо, ну, добре, біговий, та великий, великий, заспокойся – кажу заспокойся, ти за рулем !.. (павзочка) А добра новина, фест крута в нас полонина. Я під землею був глибукко !  Яке Набукко, мамцю рідна ?!! Їм всім кірдик, кранти і білі тапки, в нас там такі засіли куропатки, що нагодують всіх підряд на сотні-сотні років, лиш би з двох сторін у нас все було без заскоків..  Бот  не  зблефив,  там  всє є ! Детальніше розповім пізніше, не по телефону, мені видніше.  Ой, мамо, мамо, як я змінився.. ти би знала.. ні, (хижувато тихо) краще б ти не знала.. Іще у мене одна радісна н’юза – ми міняємо остаточно  «палюса» - ми захопили Е-... ні, ще не Е-грегор, ще тіко Е-вропейців, цих всяких комісарів, гусарів, дегустарів,  ми веземо їх на жорст, розбивати ВєлікоРожий аванпост. І тобі удачі, цілую, не бий сильно по голові де Біла, сорі, ..так, так, унікальна могила !

Івась блокує телефон айфон. Якраз закінчується поп-фон Б-блонді, Івась у гарний тон до друга, лізучи назад, трохи вже йому тутка напруга, є ж бо інакша попруга..

Івась: Сходжу до Е-вропи, розважуся трохи..

Термінатор (рукою затримує ): Якої тобі попи ?..

Івась: Поп.., попріколу, ти 4о, малий, ревнуєш ?!.. Я ж не чманію, коли ти фліртуєш, про мене зі всяким чмом за всяким східним, західним, північним і південним вікном.. Он !.. І в мене є з собою ган*он, дон’ бозер, брозер.

Термінатор(відпускає): Не збивайся з курсу, бо не буде ресурсу..
 

Євробус їде, їде, дерева і стовпи минає, на вузькі дороги нікуди не звертає, ніхто його не пиняє, дума сприяє.

                        Їхали козаки

                Їхали козаки із Дону додому.
                Підманули Галю, забрали з собою.
                Ой ти, Галю, Галю молодая,
                Підманули Галю, забрали з собою.

                Поїдемо з нами, з нами козаками,
                Лучше тобі буде, як в рідної мами.
                Ой ти, Галю, Галю молодая.
                Лучше тобі буде, як в рідної мами.

                Везли, везли Галю темними лісами.
                Прив’язали Галю до сосни косами.
                Ой ти, Галю, Галю молодая.
                Прив’язали Галю до сосни косами.

                Розбрелись по лісу, назбирали хмизу,
                Підпалили сосну од гори до низу.
               Ой ти, Галю, Галю молодая,
               Підпалили сосну од гори до низу.

              Горить сосна, горить, горить щей палає.
              Кричить Галя криком, кричить промовляє.
              Ой ти, Галю, Галю молодая.
              Кричить Галя криком, кричить промовляє.

              А хто в лісі чує нехай порятує,
              А хто дочок має, нехай научає.
              Ой ти, Галю, Галю молодая.
              А хто дочок має, нехай научає…



Іванко прокрадається в пасажирський корпус першого поверху Євробуса, не з пустими руками, з Калашем, а ви, шо думали, з Калачем ?! Він бачить вірьовкою прив’язаних до сидінь дядьків і тьоток, в стильних та не занадто дорогих костюмах, прозорих окулярах, і не занадто прозорих.., крапаль темнуватих,є-так-є..                              
Вірьовка складається з міцного штучного, 100% штучного, волокна.
Іванко наскоком перелічує заручників, виходить чоловік з десять.

Іванко: Салям алейкум, Европо !

З деяким замішанням примічає кілька пустих місць з відв’язаними шнурками, де мали б дехто бути.. 

Івась: А де ті..?

Заручник 1: Вони пересіли, поверхом вище.

Івась: Чого б це ?..

Заручник 2: Бачите, вони вважають, що в кризові часи рятуватися потрібно в місцях, що відповідають класу high prestige… 

Заручник 3: Ні, неправда, вони просто намагаються перед кінцем подорожі – логічим кінцем, в цьому я схильний з вами, Ганце, абсолютно погодитися, ні в чому собі не відмовляти. І молодці, як би не ваші, Ганце, шнурки – а вони ваші – я точно знаю, не удавайте.. – то і я б залюбки відтягнувся вгорі.. Тому, Ганце, друже, не наговорюйте на колег Попандопіуса і Фаталі.

Заручник 2: Жан-Жаку, ви зрадник – кажу вам це у вічі прямим текстом, з усією тільки мені властивою прямотою.

Заручник 1: Не сварітесь, благаю вас !.. Мені страшно… мене нудить… ви мені серце краєте на три і більше частини, коли оттак…

Заручник 2: Ван дер Вуй, поводьтеся гідно, благаю – я, вас Япе, навчіться з гідністю програвате, повірте тому, хто знається на цьому добре..

Івась: Ви ще побийтеся, світова культуро і цивілізаціє, чи боїтеся, що спрацює сигналізація..?

Заручник 2: Я б вас убив – як би не мотузка, їй-богу, зробив з таких, як ви, голі кости – погані ости ! Цілий другий поверх вами і подібними до вас кишить – автобус же димить !! Щоб згоріли ви усі !!!

Івась: …У печі… ?

Заручник 2: Ні… ну що Ви… ми змінилися, до невпізнання, Салям алейкум вам також з країни, де Сонце Близького Рання.., - у нас тепер найкращі в світі мікрохвильовки, давайте, друзі, хєрри,  не будемо згадувати події з далекої, далекої гальорки, куррва, до холєри.. Ми передовики в усьому, від галєри, до кар’єри . 

Заручник 3: Без нас ви навіть не мультимільйонери..

Заручник 2: Це ви без нас, це всі без нас, - повний атас, і той, Тарас, що ваділа у вас і тіпа в нас.., …він, грьобаний …Ас – це він призвів до ситуації «Клас по квас» - пряма дорога нам усім тепер у Гондурас.. Фас його ! Фас його !  Він без пса Рекса, пся кров, і без жорсткого, твердого лекса, зміни покров, зіб’ється з шляху остаточно, або взагалі угробить в ДТП – спиніть хто-небудь цього кекса, гей, агов, де наше ВВП ?!?

Івась: А от тепер тобі трохи про ВВП, Ганце Гондурасе.. Ти ж, Ганцю, газ в автобус заправляв ледь не по ціні за квас, і от тепер ти, Ганзю, гандж заводиш про автобус, що було горить.., трясця-клясця, то ти так хотів кому, якого  щастя ?!! Ні, я розумію, ти скажеш, причом тут наш ВВП і  наш не наш дешевий газ ??? А я тобі відповім, Ганцю, один-єдиний раз: твій ВВП мене не ібе, поки ти зі своїм великим хєрром, ВВП, надумав сплавити мене на дрібну хімію й метал, буцімто, за ДЕМО-ФЕ. Я бачу твої оченята, Ганцю, за темним шклом окулярів, не сховати тобі хитрих, косих перпендикулярів, а тому сядь на сраку і готуйся йти в атаку – на остів, до речі, ти ж так хотів цього, костів ! Трошки остіше, трошки гостріше, ніж ти би хтів.., згадай трошки недалеке минуле, воно не у всьому  таке сутуле..


Євробус вдаряє на гальмики, побіч придорожнього бару з вогнями неонової ширми «Чумацькі Ціцькє Ми Хочем Є». Бар для воділєїв і мотоцикл-істів, працює від Заходу до Сніданку. Під вивіскою намальована жінка з величезним бюстом і коров’ячими рогами, з її сосків цебенить потічком молоко до ротів людця з поросячими і лиш де-не-де людськими головами. 

Заклад розташований на глухій окраїні, яка відділена від громадянських осель і інших громадських будівель колючим непролазним дротом, ніби прикордонним, хоч нема такого права ще.., хоч, куди не глянь, виставлені гасла «ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО НАС У БАР, ЛИШЕ ЗАЛИШТЕ ДОМА САМОВАР».

Із бару доноситься гучна тусівнича музика, що мало і багато відповідає настінним таблицям: “СТРИПТИЗ”, “ШЛЬОНДРИ”, “ПИВО”, “ВОДКА”, “СІЛЬОТКА” (перекреслено), “СТРІЛЕЦЬКІ ПІСНІ”, “ПОВСТАНСЬКІ ВІРШІ”, “ПАТРІОТИЧНІ ТАНЦІ”, “ЮНАЦЬКО КОЗАЦЬКИЙ ХОР «СМЕРІЧКА» - ПОСТІЙНО” (підкреслено), “ПО П’ЯТНИЦЯМ БОЇ ПІВНІВ пряма трансляція 0 21:30 НА ПЕРШОМУ НАЦІЄТВОРЧОМУ – якщо ви ІНДИВІДУАЛІСТИ і ПРАГНИТЕ в ЄВРОПУ,прохання – КОЖНОМУ ПРИНОСИТИ СВІЙ ТЄЛІК з дому, в ЧУЖИЙ не ВТИКАТИ, перевага в барі надається ПЛАЗМОВИМ”, “ПО СУБОТАМ КУЛАЧНІ БОЇ, прохання ВСІМ ДОТРИМУВАТИСЯ ЄДИНОГО СОБОРНОГО ВЕЛИКОГО КОЛЕКТИВІСТСЬКОГО ДУХУ – БІЛЬШЕ 45-КАЛІБРУ ніКОМУ не ПРИНОСИТИ, У МІСЦЯХ V.I.P Є КУЛЕМЕТИ”, “В НЕДІЛЮ  - ДОЗВОЛЕНО  ВСЕ НА ТЕ БОГ І СОТВОРИВ ЛЮДИНУ А МИ СТРАХ СТРАХІТТЯ ЯКІ ВІРУЮЧІ”, “ОСЛЯЧІ ШОУ В ПОНЕДІЛОК ПІСЛЯ ГАРНОЇ НЕДІЛІ”, “9 ТРАВНЯ Б‘ЄМО ВСІ ДРУЖНО ЧЕРВОНИХ ВЕТЕРАНІВ НА СЦЕНІ ХТО НЕ Б‘Є ЧИ Б‘Є БЕЗ НАС ТОЙ ЗРАДНИК І ЧУЖИНСЬКИЙ СПЕЦНАЗ”.

На стоянці біля бару тузяться БАЙКЕР ( в етнічній сорочці) і ДАЛЕКО-БІЙНИК (в будьонівці) – ІНШІ – в одного в руці фалд  стерильного паперу , в іншого фалд списаного вздовж і впоперек, туалетного, і монтажний ключ.. Обох плечі огорнуті вкраїнським вимпелом. Другий якийсь БАЙКЕР, мабуть, кєнт того, трахає біля стіни збоку у праве вухо подавальницю того чи іншого закладу(хоч їй б більш сподоб у лів, незалежно від закладу, а найліп у ніс, без перегородки нос, але з ніжністю і взасос), та й, на диво, розказує не про те, що БУЛО, а про те, що БУДЕ – вибачте, то, швидше, з усією відповідністю БАЙКАР.

Несимпатичний, миршавий тип, відомий як Грець Дірочник, роздирає горло, закликаючи клієнтуру у мікрофон made in УРСР.

Грець Дірочник: Дірки, дірки, дірки ! У нас в «Чумацьких Ціцьках» найширший вибір дірок і найменша в них потреба, нам того було треба !?!? Зробіть свій вибір в безбережному і бездонному океані сущих потреб наших !  Є дірки білі, сірі, ЗЕЛЕНІ, жовті і різнокольорові, шелесткі і паперові, монетичні і такі фонетичні, магнітотичні ! Є дірки завідні і навіть надувні, – о, пля, скільки їх тут, курва, для, ви би знали, більше б не питали !!!          

Дверцята Євробуса відчиняються, Іванко, Ганц, Жан-Жак і Яп Ван дер Вуй виходять. Наступний Термінатор, з головної кабіни. Всі п’ятеро розглядають парковку і двері бару. Двері схожі на пекельні ворота.

Іванко(до всіх): А що решта пасажирів не вилізає ?..

Жан-Жак: Решта все, що є тут, знайде все, що є там.

Іванко: Недаром філософію любите, недаром.

Термінатор: Пасажир другого поверху, Джон Томас Сміт, подбає за решту і за весь транспорт.

Жан-Жака і Ганца від слів Термінатора кидає в заливний сміх.

Ганц: Безумовно ! А про той мотоцикл, що наверху, найбільше подбає.. (Пауза. Ганц причаровано дивиться на ворота бару. Таємниче вихоплюється з уст:) Із вогню у полум’я, ой, чекаю я не полудня..   

Жан-Жак(реакція на репліку Ганца): Нічого особливого, я бував у сотнях таких, проїздом і працею в них.. А про тебе, Ганце, я вже мовчу..

Ганц: От тільки ти і зараз там підшукуєш роботу, не маскуйся, не маскуйся, капітулюйся чи ж бо катапультуйся..

Ван дер Вуй(благально): Ну припиніть нарешті цю сварливу ятку..

Іванко: Тсіхо будь, Япку, хай порівнюють чужу і свою лапку.. і латають, латають стару латку..

Вони уже на підступах до бару. Аж ось їм перекриває прохід Грець Дірочник. Він надто відверто роззирає, головно, Термінатора і Ганця, випробуючи місткість не свого ранця.   

ГД(оголошує вердикт усім): Скупиндри, не вийде з вами тиндри-тиндри.

Іванко: Геть з дороги, мудаче, я тут за старшого, буде, бевзяче,  Так, або Иначе..

Термінатор ламає ГД мізинчика, яким той застопорив прохід, травмований з криком-галасом ницькає ротом ґрунт, на якому одинаком стояв скільки хтів і на який харкотів, дорога наразі привільна. Та Івась ще поки креше ногами впалого не звільна. 
    
Вони всередині. Кожен реагує по своєму. Термінатор страшно кислий, Жан-Жак вдає, що байдужий, Ван дер Вуй, що недужий, Ганца скроплює підозрілий дивний піт і лиск в очах, у Іванка все «в руках». ГОЛОС ЗА КАДРОМ. А насправжки все, любі гості, як у всякому, всюди барі: хтось бухає літрами близьке пійло, хтось півлітрами, а хтось доброякісний самогон розбавляє кепським абсентом, – дорожить моментом.. Є, що й  лепським, Є,Є.      

Пента доходить до бар-стійки, може закуштує місцевого абсента не аж стільки ? Там їх без усміху і сміху стрічає суворий з виду бармен Місько, на прізвисько БРИТВА. 

Івась(газда): Моршинську і кефір для Термінатор,бігом я сказав ! 

Ван дер Вуй(скромно-тихенько): А нам трьом, будь-ласка, простої дистильованої водиці.

Івась: Налий їм сирої жентиці.

Місько Бритва(головно Івасеві): Вам сюди не можна.

Івась: Шо, шо ти мукаєш ?...

Місько Бритва(сміліше): Тут вам не місце, а тобі  поготів.

Івась(вухам не йме віри): Ти шо, глядь, ох*їв ?!!

Місько Б(беззмінно прохолодно): У цьому закладі тільки розливне пиво для байкерів і для далекобійників. А головне, у тебе, ціпе, біла вишита сорочка, а в нас дресс-код передбачає виключно світло-і темно коричневу матерію. Прийнятно й чорну. Нє, ну можна і червону без особливих плетив.., якшо спраглий до життя дуже (хижо) хе-хе..   

Івась(ціпеніє): Він назвав мене «ціпом» ?! (Оглядає завсідників бару, серед яких є і в білих, і синіх, і зелених тощо) А це що таке, чи ти, подавальнику, вдарився чолом об дуб ?!..

Місько Б: Не бився я об дуб, я не дебіл. Не мож тобі тут бути в цій сорочці і крапка.

Івась: Ні, ти помиляєшся, тяжко помиляєшся, ти – не де Біл, але ти – дебіл..

Приєднується кремезний завсідник, Міль(без йо і решти..), замір його більш, ніж явно, випливає не з того, щоби заступитися  за п’ятірку.

Ганц(примирливо): Кельнере, кельнере, у мене коричнева сорочка(він розгудзовує на собі, не знімаючи, з надцять сорочок підряд, одна на одній, і на споді, перед спальною байковою майкою, засвідчує дуже-темно-коричневу сорочину, без особливих узорів..).

Івась(вчуваючи вікторію, підморгуючи): А ми з ним, – усі. Чи не так, братва ?

Усі кивають вертикально. Термінатор горизонтально, але йому ніхто не вірить, чи не помічає.

Місько Б(крізь зуби): Ласкаво просимо. Займайте вільні місця.
 
Візитери присідають за столик, вже в манері «не-волонтери».

Жан-Жак(трохи заздро): Не тепер я зрозумів, чому друга Ганца так важно пробити, а вбити ще важче, не тепер..

Ганц(ущипливо Ж-Ж): «Секс, це ще не привід для роздягання».. І на правах рятівника пасажирів автобуса і відвідувачів сумнівних закладів відпочинку, так, так, «відпочинку», я, з ВАШОГО ДОЗВОЛУ, замовлю собі трохи розливного пива..?

Жан-Жак(рішуче): Я протестую ! Йому ні в якому разі не можна... він може так напитися, що..!..

Ганц: Я не мислю себе без пива, для мене це протиприродно, скільки, ради чого і КОГО можна  утримуватися ?!? Я заслужив, шайссе ! (гепає з люті по столу)

Термінатор(заспокійно Ж-Ж): Хай вип’є, хай вип’є(попереджально Г), але не темного.. 

Яп(гублено): Зберігайте спокій і тверезість, друзі, зберігайте…
 
Лишень Іванкові зараз абсолютно весело, все по барабану. До мінералки він замовляє ще пляшку горілки, а коли приносять, то відразу ще одну.

Ганц(на це несхвально дивиться, до старших): Я відкачувати чи знову забазарювати ситуацію не буду – попереджаю..; йому ще зарано, його юний організм ще...

Івась(фраєрувато): Стули тріпачку. Ша, дітвора, все Є для Івася, сказала мама, сказав і я. А з тобою, Ганцю, я ані грама не вип’ю, пий з Москалем, іностранцю, що ти й охоче робиш. Пиво він тут, світле, замовлєЄ... Ми собі вмажем файно «кваску» з Термінатором, шо нЄ, Тараску ?

Термінатор(Ганцові): Хай вип’Є, хай вип’є..

Ганц: А мінеральна.. з газом ?..

Іванко: ЗАП’Ю КЕФІРОМ. Або наблюю на тебе і на вас усіх…

Термінатор(усім): Нє, пацани, треба закусювати, порядно, пристойно, бо всяка лише рідина неухильно веде до дна, така вона їсти-на.

Ганц: А чим «закусювати» - тобою, МІСТЕР МУСКУЛ ?.. І чи знайдемо ми заклад, зараз десь, зараза, щоби наситить смачно й злачно, як колись, по весь..?!

Яп Ван дер Вуй: Антропофагію, канібалію – з міркувань етичних відкидаєм геть рішуче, браття, це ж не наше завзяття ??!  І навіть, вибач дуже, друже Ганце, - еротичних..  Та вже, та вже(зітхає складно), ладно, занюхаєм, якось, чимось, тут скатертина, бачу, намальовано… гусячу печінку(ковтає слинку). А може, друзі, браття, я бігом збігаю в автобус, там я був запхав у глобус – капусти трохи, Брюсельської ?..

Жан-Жак(скептично): Ну, давай, біжи, стрімголов лети звідсіля..

Ганц(злорадно): Побіг, побіг, уже, давай, дайте йому ключі від транспорту скоріш..

Термінатор: Сиди, сиди, у мене приберігся бутерброд з картоплею, петрушкою і салом – дам понюхати, якщо визнаєш мене амбалом, а когось вандалом ?..

Івась(ха-ха): Бутерброд – у мене, якшо чесно, і термос теж, забув, Термесе, Гермесе ?..

Ганц(скануючи їдко Івася ): Я тут недавно, знічев’я,  перечитував Ніцше, так от, не надивуюся, їй-богу,  чому такі рясні ЧИЇСЬ грунти - НІЦ ШЕ не виплодили велеїстівне ?...    

Жан-Жак(підєобисто): Бо НІЦЦА є... Бо ПІЦЦА є...

Івась(стримано і велично): Ще виросте, ще доспіє, а  Моска… в Моски поцка спотіє.. І В ВАС ВСІХ !! (Навздогінці Япові) І прихопи, гітарку, друже Япку, за це отримаєш мою канапку, може.

Яп Ван дер Вуй спішно і смішно вислизає з такого не властивого для його бачення бару. До побачення ? Забагато несонячного удару ?  Та ось він мигцем таки повертається молодцем. З порожнім лицем(маніяк?) і не з порожніми руками, так-сяк, готовий до «іншої» забави, вистави ??

Викладає «наїдки» на стіл і люб’язно гітару Івасеві.   

Івась(до всіх): Шо-о ?!? Бутерброд малий, а дорога довгая – економія, браття, економія. Хіба це не по-Е-вропейськи ?!?

Яп(злостиво): Ще влаштуєм тобі будні, житейські.

Цивілізаційні браття, аби «забутися», у сухому барі, починають наввперед поглинати мокрої перегарі, закушувати воленс-ноленс капустою – брюссельською і капустою – заокенською. Смаку мало їм від того, недостатньо, хоч як не тужаться й без того, а вигоди іще менше. Б капуста швидко вичерпується, А капусти значно густіше, проте хавати її жменями - то не мудріше..? Ганц і Жан-Жак потай від решти поїдають блюда «Марк» і «Франк». А потім намовляють в обмінній щедрості сусідів, поділиться, Термінату це не подобається.

А Івасеві болтом в руках по струнах гітари, він з горла запиває, нічим не заїдає, і радість від того неабияку має. Грає, виграває та горлає, біля Єврося і кумпанії світлий народ темного бару ся збирає.



      І пить будем, і гулять будем,
          Як прийде смерть, проганять будем.
         Як смерть прийшла, мене дома не знайшла,
       — Іди, смерть, іди проч, голівоньки не мороч.
        Я молода в кабаці, в мене чарочка в руці:
        Ой чарочко ти новенька, ти новенька, ти повненька,
        Ти стоїш, ти дрижиш, ти боїшся мене,
        Ти боїшся мене, що я вип’ю тебе.


               Найму собі наймичку
               Сам сяду в запічку,
               Найму собі Педору,
               Щоб доїла корову,
               Найму собі Тетяну,
               Щоб збирала сметану,
               Найму собі Явдоху,
               Щоб носила до льоху,
               Найму собі Килину,
               Щоб бавила дитину.


Суголосся численних ресторанних бек-вокалістів  помагає Івасеві.

          Що у нашому колгоспі
              Вже помічені ланки,
              Скоро підем шарувати
              Ми цукрові буряки.
              Буду гарно я полоти,
              Буряк обробляти,
              Постараюся цей я рік
              З га шістсот зібрати.
             Бо у нас нове життя
             Вже тепер настало, —
             Хочу вдарно працювати,
             Як шахтар Стаханов.
             Мені зараз хочеться
             Вдарно працювати
             І, як Демченко Марія,
             Агрономом стати.
             Хоч я той рік у колгоспі
             Не так працювала,
             То на цей рік постараюсь —
             Дам шістсот з гектара.

Не згає музика, народ вимагає, Івась нову пісню, знову починає.

                   Казала мати кури скликати:
               Цюр, цюр, куройки!
               Цюр, цюр, любойки!
               Цюр, цюр, до хати —
               Казала мати!
               Казала мати гуси скликати:
               Гусю, гусю, гусоньки!
               Гусю, гусю, любоньки!
               Гусю, гусю до хати —
               Казала мати!
                                 Казала мати хлопці та дівчати скликати:
              Ходіть, ходіть, любоньки!
              Біжіть, біжіть, любоньки!
              Біжіть, хлопці, до хати —
              Казала мати!

Нарід вимагає лірики від музиканта, здебільше нарід в помаранчевих етно-сорочках, Івась не знемагає. 
                  Майданщики-окаянщики,
                  Да гірка ваша доля,
                  Що не вмієте хліба-солі їсти
                  Да з чорного поля!
                  Да ж ми не орали,
                  Да ж ми не пахали,
                  Да будем хліба-солі їсти,
                  Ой як підемо у щирі борги
                  Да берестоньку дерти.
                  Ой білая береза, білая береза,
                  Да тихая розмова;
                  Ой десь же моя любезная
                  Да в госпо;ді здорова.
                  Тече річка невеличка
                  Да до лиманочка...
                  По тім боці на толоці
                  Ой не один й не два
                  Наші майданщики
                  Ходять без сорочки.                           
                  Вишитої і простої.

Наступний доробок від Івася, не зовсім народний, а авторський(БГ), присвячується Міськові Бритві і прийдешній Великій Гонитві.

            Кожного дня хожу по місті я туда сюда
            Вижу просто на очах великі перемєни
            Більше не буду їсти, не буду спати
            Тілько би той во всьо случайно не  пройшло повз мене                  

                      
                     
                    Міську, вважай
                    Мєчта прекрасная
                    Міську, вважай
                    Як сонце ясноє
                    Міську, вважай
                    Холєра ясная
                    Мєчта зовьот мєня в перьод!

Нарід ледь не підхоплює Івася на руки, бере і зразу віддає ініціативу на поруки, не в руки якогось Юрася…

                 Ой Богдане, батьку Хмелю,
                 Славний наш гетьмане!
                 Встала наша Україна
                 На вражого пана.
                 Встала Україна
                 На вражого пана!
                З Запорожжя, з Чигирина, з Бурштина
                Військо виступає,
                Попереду грізний батько
                Конем Будулая да й мечем Джедая виграває.
                Попереду батько
                Конем да й мечем виграває!
               Знає Корсунь і Пилява, скоро Горлівка узнає,
               Знають Жовті й взнають Чорні та Азовські Води,
               Як водив своє козацтво
               Богдан у походи.
               Як водив козацтво
               Богдан у походи!
               Переяслав дзвоном дзвонить, цар кашкет знімає,
               Всіх склика він, не на бенкет, на батл !
               Ой спасибі, батьку Хмелю,
               За твій своєчасний шатл !!                                                   
              Ой спасибі, Хмелю,
              За твою пораду.
              Що з’єднав ти нас з Сяном , Доном та Сіоном
              З рідними братами!
              Ой Богдане, батьку Хмелю,
              Славний ти наш гетьмане!
Сі співанки дуже не подобаютьсі тим, панам отаманам, що в коричневих трамах. Та Івасю до лямпи, в його душі, в його лиці горять, мерехтять  гирлянди ! Помітно до нашого протагоніста охоче й люб’язно підсідає дівчина Пусса, вочевидь, не подібна на йкогось йогось антагоніста(ФЛЕШБЕК: Нічне місто. Компанія захмелілих тінів. Пусса виголошує: «..Френдіть з умом і зафрендить вас сам Аллохім, бо так написано в Святому Пості – читайте і постіть. А якщо согрішили – кайтесь і постіть, щоб була завше чиста постіль, хоч ноги мож десь й колись помежи совість трохи, таке життє вже. Салют ЖЖ. А зараз, хутчій на майдан-с усім !» КАМБЕК:) Івась відповідає гарній гірлявці взаємністю. Разом вони стартять нову пісоньку, зичлива, файна, прихильна  публіка, звіснець, радо собі і їм підточує  сопілоньку, а коса, нелюб'язна мало-помалу рихтує комусь пиzдець. 

             Дівка в сінях стояла,
                Космомольцю моргала:
              — Ти до клубу ходи,
               Мене розуму вчи,
               Серце моє.
             — Як до клубу ходити,
              Тебе розуму вчити?
              Я на досвітках був,
              Свій там розум забув,
              Горе мені.
            — Кинь по досвітках гулять,
              Про дурниці розмовлять, —
              Ти до клубу ходи,
              Мене розуму вчи,
              Серце моє.
            — В сельбудинку якби був
              І про досвітки б забув, —
              Самогону я напився
              І мій ніс розчервонівся, —
              Сором мені...
           — Кинь погані новини,
             Самогонку й пляшку Хенессі Іксо прокляни,
           - Ссо ???
             І до клубу, як всі,
             Ти на лекції йди з ящиками Іксо,
             Серце моє.
           — Ой дівчинонько моя,
             Буду вже розумний я,
             Буду in da club ходить,
             Тебе ж вірно любить,
             Серце моє.

Зірковий Іванко ладить затягнути останній пісян, гірлява Пусса пряде його закоханими, масними очима, немов збирається враз, за один раз, збагнути, а вже потім курнути, що то і як то, на смак,  ароматичний кальян, який то знак ?..   

                   Посію я гречку
                   На печі скраєчку.
                  Бариня ти моя,
                  Судариня ти моя.
                  Не вродила гречка,
                  А вродила редька.
                  Стала редька підростати,
                  Стали вори ворувати.
                 Ой піду я в поле,
                 Засяду на вори.                                    
   Аби  в гречку мені                                                 ой, мила, не скакати.                                                                      
             
Оплески, ейфорія не разюче, однак менші. На радощах підходить до мікрофону, на середину сцени,  Місько Бритва. Крикливо, в стилі ринг-анонсера  Майкла Баффера, оголошує.
МБ: Пані та панове, yобери і уібани, мамзелі і курвелі, зустрічайте, прекрасна і демонічна, казкова і реалістична, несхитна і пластична, супер-пупер-зіпер-пупець-Е-ротична – Пані Присмеркова Хата У-ля-на-а-а-а-а !!!!!! 
Дикий шал зчиняється у барі, хтивий свист довго не припиняється, аж поки, нарешті, світло в залі  гасне, і на сцену вибирається щось ПРЕКРАСНЕ.   
Всі затамовують подихи: Іванко Конор, Тараско Термінатор, Ганц з ЖЖ і містера Брюселія навіть охоплює щось подібне до бачення великої таємної містерії, вже не кажучи про решту більш і менш, пасивних і активних сподвижників (нема противників) багатообіцяючої феєрії.
І ось вона, у світлі її ява повна, неначе променями теплими повня, де росте поміж старих й нових дубів плоска поляляна – то Пані У-ля-ля-на вже змійкою танцює, викаблучується з вужем на естраді, щоб всі були від того дуже раді, навіть ті, що з мужем, а найбільш вона одна, самітна і примітна. Біле коротке і відкрите сарі із саронгу ледь оповиває її стан. Її стрінги із жовтої соломи, ліф також, ох, які у неї дані(!), шкода, що досі без медалі(?), та то пусте все, бо ж є вінок у сіні і галуззі, як гніздо пташине, до вершини линуть коров’ячі роги, а там, де не сплинуть пороги, на маківці, мається яйце гусяче горою. Чи може то не гусяче, щось надто воно велике і не безлике !?    
А що з ногами в неї ? Хай пані Хайек(ні, до щастя, це не пан фон Хайек) сховається зі своїми стегнами масляними, в Уляни вони встократ ласніші, масляніші,  щоправда, каблуків у неї зась, зате погляньте, які в неї там колеса... на ногах, знизу, від трактора, ні, ні, це не подарунок для хмизу Термінатора, хоч останнього не відтягти від неї зараз потугою  ядерного реактора.  (ГЗК: І ціною атомного !)
Глушить музика всіх присутніх, та й тому відсутніх, Тіто і Тарантелли, і Уляни Тіло, сласне до Нутелли. А Івась пишається уголос, що знає цей її, верхній і нижній, колос, красний, а на пісні, шепче в верхній і нижній голос, знаєтьться ще красніше, підіграє їй і собі на гітарі власній. Вона, вочевидь, цінує Івася за розум і поставу, в основному його пантрує, нарощуючи  виставу.    

        Watching her strolling in the night
               So white wondering why
               It's only after dark
               In her eyes a distant fire light
               Burns bright wondering why
               It's only after dark

               I find myself in her room
               Feel the fever of my doom
               Falling falling through the floor
               I'm knocking on the devil's door, yeeeah

               In the dawn I wake up to find
               Her gone and a note
               Says “only after dark” 

               Burning burning in the flame
               Now I know her secret name
               You can tear her temple down
               But she'll be back and rule again, yeeeeeah

               In my heart a deep and dark and lonely part
               Wants her and waits for after dark, after dark, 
               after dark, after daaaaaaaaark (Гітара…)

Пісня й танець, ясно, ще тривають, мегасесксуальна жінка поривається на стіл кумпанії з п’ятьох, ох, ох !! Стіл до того був піднявсь над рівнем моря, а тепер, з її вагою, - ну не з горя.. 
Жадає затопити водява місячна богиня в соках, кольорових і прозорих, володарів бажань неозорих, вихиляється уміло і кмітливо, знає, лєді, вміє, леді, як й які струни торкать і у дяді, і у дедді.
А утім, стало на столі не порівну, ковбаса Термінатора Тараса обумовлює богиню балансувати, продовжуючи незмінно любо танцювати. А ще у Ганца добротно теж піднявсь настрій, майже як  Термінаторів пристрій. І француз, шарше-ля-фам, не оминає раптом таких чардам. А як там Яп, як там Яп ?? Ого, от-от кап, кап. А що Івась ? Івась сумує і жалкує, що мало ще років має, однак своїх, юнацьких, оборотів не збавляє, коліном він собі та й їй крадьком допомагає. А вона ?! А вона ?!(ГЗК: А вона-а, а вона-а, сидітиме сумна, буде пити не п... Закрийся, Голосе.) А вона підхоплює калганову(ГЗК: Землі планети основу ?!), ллє, розливає любо собі ніжкою-доріжкою, ненав’язливо  приохочує здоровезного казанову  до пиття через пуття. І тут – перепуття: Ганца добрий шляк(х) трафляє, чи від заздрості чи від потреби, він конає, конає, хильнути з її ніженьок вимагає(все, тепер ок ?)
Так, ніби направду конає, та більше, звичайно, кіна грає, тому Ча-рівна У-ляна, недурна дама, підносить, скроплену теплим градусом, йому до рота другу ніжку, а першу не забирає, незримим їм анусом в такт і трішечки безтактно хилитає - ну як, канає ??? Неохота Ганцу ні пити, ні їсти, ні нюхати, як випливає… (таке буває..) і сидить корчить гримасу, мовби мітить терасу для Рас..
А Термінатор правильно чинить, що напирає, «заставляЄ» - як би  Москіти сказалЕ, сучині діти. В принципі, Ж-Ж і пан Брюсе теже не суперраді, їм би познатися з нею без її фаберже на тямі, але і без коліс невимитих, брудних, або з колесами, з більш круткими, та менш крутими. Нє, ну мити, так чи йнак доведеться – бо ж навіть не заведеться.         
Пусса, більш чим ревниво – мабуть, підозріло – мовчазливо виколює танцівницю, та так, неначе подвиг ради всіх виконує. 
І зненацька Ганц, смакнувши гіркої з лапки корови дійної(?), смикнувши щось собі втаєм, не всім навзаєм, як забичить у ріг, ні, не у той, що межи ніг: «Водка - настаящія підьобка, алльо, рЄбята, ми не лодка !?!»
Стихає музика ураз, спадає п'янлива веселуха,(прокравсь євраз, бляха-муха, що з того, що в нас Єврась !?!)  Комарі, що потрапили в будівлю через димарі, на бляклій лампі лінійними паразитичними радарами передають раз за раз невротичними фразами: гостріть, братва, злітайсь, жратва, мокруха ! мокруха ! (Либонь, то Москіти..)
Хляне з призвуком на підлогу не так давно гінкий стіл, хоча… не зовсім хляне, не повсюди, так сказать би, шоб не «змазать» би і не обмазать би.. Іванко колінко не притримУЄ на землі, ніяк не змириться з цією роллю він новою.(?)  Але що того Іванкового колінка, даруйте, люди, рости треба малому, менше мажоріти, більше мужніти ?!.. У-тім, у-тім у світліших і креативніших вишиванках, та й Термик і дехто Еврик, все ще слабко поколихують даму, щоб та, безвідрадна  раптома, не впала личком ничком з того стрьомного стола. Впаде, тоді прощай, не буде в клюбі довго танців, ні печенігів, ні поляків, ні індіанців.   

Бракує стрьому з Ганцом і мушнею, тоді, у-часно як, вривається у бар сяк-так – Грець Дірочник зі своїм зламаним пасьянсом і дулею . Раз, два – і їх уже не два: світлі потемніли, декотрі, темні сильно зраділи. Давай тепер з хмарними і захмарними претензіями до Іванка і до всіх тих, з ким у Міська і кумпанії не фест вийшла здибанка. 

Дебелий Міль лапає за «шкірку» Івася, і не встигає запустити ним, кудись тудА, неначе котові карася,  - вуйко Т шпарко підхоплюється, і з рота горілкою мете у нападників. Як він, і де він встиг скільки її випити, ніхто не знає, але цей акт відчутно освіжає Міська, Міля і Греця Дірочника, настільки, що вони притишують недружні пориви.   

Ненадовго. Не всі. Грець Дірочник далі маніакально норовить поглумитися над Івасем і заїжджими. Іванко і Тараско  газовими пістолями СИНХРОННО розстрілюють посіпаку. Той верескливо хапається за голову, рипається конвульсійно вправо, вліво, в кінцевому рахунку бевхається долічерева, в самісінькому центрі стрип-бару.

Івась і Термінатор, як двойко бравих рейнджерів, чи пак жовнірів, пліч-о-пліч водять і пасуть пукавками всіх прихожих бару, включно з Е-вропейцями, які покрейдяніли незгірш решти.    

Івась(усім, ані на йоту жарту): Ніхто, нікуди не виходить. 
Всі дивляться на мене – з повагою, або – страхом. Я демократ і ліберал – тому  у вас, друзі любі, ледь, курва, не сказав «любі друзі»,  є вибір. Не бубніть, не ремствуйте, в житті все ділиться лише на два, а з часом – для цього справді потрібно трохи часу – множиться на два.

Термінатор(схвально): На два, на два. (Переконливо) Гульба продовжується. Кризи нема, вирішення прийшло. 

Люди, головним чином ті, що були позбиралися навколо Івася з гітарою, мало-помалу починають повертатися до звичного ритму життя.  І от коли здавалося, що конфлікт знову вдалося врегулювати, дещо відмінним від попереднього способом, надзвичайно несподівано Уляну вдаряє рідкісна Ізмєна: мовбито епілептично починає кругом себе НЮХАТИ(ГАЗ, а також принюхуються пожадливо офіціанти, бармен і викидайли і всі брунатні пиячки), її ніздрі розширюються,ніс до невпізнання сплющується, білки очей – хворобливо – жовтіють, личчя – хворобливо – синіє, шкіра на всіх частинах тіла і одягу набуває темно-брунатного кольору, в роті виростають  ікла конфігурацією хибної свастики.

Пусса(кричить): Івасю, обережно, вважій !

«Балерина» без елевацій пантерою НАКИДУЄТЬСЯ  на Івася, щойно він знов добився овацій, чіпляється в шию лютим гарчанням фурії. Івась лементує і старається будь-що спекатися її, проте легко сказати перед тим як важко зробити, а до того всього – найлегше сказати-зробити..       

Івась(Т): Стріляй ! Стріляй в неї ! Зніми нахір худобу..!

Мабуть, «худобу», а ще більше «на-хір» ікласта монстриня сприймає компліментарно, тому трохи послаблює притиск уст своїх неустанних, фрагментарно ? Втім, це не стає на перепоні ТТ випустити зі свого «ТТ» майже цілу газову обойму. Спрацьовує і в цьому разі, по-моєму..   
Івась насилу підводиться, оглядає і нащупує себе у всіх пульсових, плюсових і полюсових місцях. Збоку на шиї залишився великий темно-пурпурний - ..засос !                              
Івась: Бальон-бульйон, шо це за такі дикі ласки ?!.. Мож було для початку ніжно в губи, а там далі я би сам допетрав, шо, до чого..
У зв’язку з непередбачуваними затратами, есенція газу заполонила увесь простір бару – одним від неї до сліз весело і комфортно без протигазів, як то гірлявка Пусса та ще десяток-другий творчо-світло-сорочинних осіб, іншим, десяток-п’ятий, весело у передчутті і дискомфортно у теперішньому числі, з протигазами і сірішими сорочками. Третя плеяда, від сили один десяток,згадані офіціанти, охоронники бару, чільніші бар-мени Місько Бритва, Хміль і (диво не калинове !..) ожилий Грець Дірочник, а ось тепер і видозмінена Уляляна – ще зубастіша і кровожерливіша, мля-мля-на.., - начхати їм на протигази, їх розпирає від бажання наживи чужою плоттю у своєму барі.
Через всюдисущу силу газу, чи через боязнь, рано чи пізно, бути з’їденими, покусаними низка світлосорочників перескакує в протилежний ряд. Термінатор і Івась розкидуються наліво-направо-направо набоями – результат діаметрально протилежний.Браво-браво. Трійця Е-менів малоактивна, вони радо без сліз вдихають невидимі пари і туляться біля озброєних. Пусса і товариші хоча б морально підтримують і просять малозубатих повернутися. Та все частіше самі прохачі трансформуються у вимагачів, коли стіна непробивна.         
Пусса(відчайдушно): Як шкода, що не взяли протигазів ми, наївні, самонадійні,це знов поразка, прощавай казка… Я вже не можу дихати, як колись, ми всі станемо такі, як вони – ненажерливі, о, ні !..
Ганц(з ним, з його ніздрями, час від часу, щось теж не зовсім зладнане відбувається): Та ні, крихітко, все стає, у всіх барах на свої місця, таке життя… Ха-ха-ха.
Ван дер Вуй(перелякано): Ганце, чи ти не впрів ?.. Не тисне сорочка нижня ??..
Жан-Жак(заведений, незна в який бік, ненза): Звиздів ти дуже, Ганце, любий друже, про секс, ага, ага, - будеш дрочити ти скоріш, і не кажи, що це не ліпш..
Пусса(на колінах страдно до Небес, яких не видно через вже не для декорацій стельний овес): Невже вампіри ми усі !?! Невже гаплик настав, проклятий світовий, всесвітній стик !! Казала мені мама моя, «марна вся, доню, робота твоя, не Майтрейю слід шукати, обробляти, грати, а Майю, Майю – дешифрувати», і що я тепер Маю ?!?
Бар повниться приходьками в коричневих сорочках з іноплеменними національними узорами, але коричневими… Далі ще приголомшливіше (?):коричневі арафатки, і білі арафатки, коричневі бейсболки, і білі… Утворюється жахливий шум і конфліктний хаос, що жодним чином не відвертає уваги від Термінатора і оточенців приплічних(?), як і уваги самого Термінатора до них, який навряд налаштований пацифістично в даний час, за даних умов..
Термінатор(командирським наголосом): Усім слухатися мене! Я роздаю всім зброю, хто зі мною…, з нами.., а хто не з мнами.., той протиГаз, US, кажу, як Ас, забудьте, що я до того був трохи …ас – чаС чейндж. Забудьте й ви, Е, натрохи, Е-е-е…
Івась(підбадьорливо): Так, це час Ч !
Жан-Жак: Че ! Чегівари ! (до Пусси) Вставай, Свободо, вперед на барикади ! Хоч гарна ти страшенно і оголена невібенно, та, знаю, що боса, боса, знаю, давай же разом всім втрем носа !
Пусса: Слухай, ти, стьобаний Дєлакруа, у тебе, бачу, путьово йдуть Дєла !?.. Мені це зараз нахуа ?!.. Тим більше, з ким, з тобою, мля ?? Ти думав, я так швидко, в такі часи, здуюся, забуду, залишу Івася ??? Я патріотка – а це не фігня !!! Паріж, чи за Паріж, не катіт ща ніяк. Запаріжжя і Заміжжя – ось що потрібно для мого сутнього підніжжя. Патом, аднака… Потім, після потів. Зараз ти у барі, поводься відповідно до тварі – налий і вріж ! 
Термінатор: Назад, Че ! Назад, мудаЧе ! Тебе з’їдять чужі й свої за Чайові..
Коло оточених рідіє нестримно. Нечисленні залишенці озброюються пістолетами(Е-мени,виявляється,мають свої, малокаліберні): 
Вогонь ! Вогонь ? Фонтанує нафтою і валить наповал цілий земний овал…
Івась: А чи не один фуй нафтою чи газом ??
Термінатор(не до Івася йому зараз): Стріляти економно, розмірено, чітко за моєю командою. І в тих, хто світліший трохи є.. Так, так, дивитися не на одну сорочку, а й, коли-не-коли, лице.. Я думав колись, то пусте.. 
Укладають один за одним зубанів брунатненьких, але в тих апгрейд настільки швидко відбувається..! І ковтнувши нафтусі, не стають вони пуссі, пусі.
Іванко(відбиваючись): Вони бочка, а ми Сізіф. Мені ця точка не подобається, треба шось міняти.
Термінатор(відбиваючись): План є план.
Івась(перестає поливати): А може золото, ладан ? Це ж монстри, це ж кошмар !
Термінатор(стоп): Золота я не дам. Сам не гам. Срібні кулі маю, та то все до дідової ріпи… Треба більше мочити і менше звиздіти. Процес із чорним златом, це до зневоднення почвар за блатом. Потім дістанемо водяні пістолети - когось заарештуємо, когось доб’ємо, водневими. Це все убойна заманушка, вони вмирають, то оживають, але потіють, пріють. Довга войнушка.. Води –їм нема, але піт –вода. Вони з води на воду не знають «ЯК», бо не вміють, бо «АБИЯК». А я навчивсь, став алхіміком, тому не шкодуй води невдовзі, все вернеться, все стіче туди, куди за світовою течією несеться (показує на віджилу жінку з коров’ячими рогами) Дракончик знесеться.. І щасливо буде всім, повір мені, якщо не китайчик.. (Стріляють разом знов)
Івась: А кров ??
Термінатор: Вони ж напали, не я, не ти, і не вони (на Еврів).
Івась: Логічно чи цинічно ?!?
Термінатор: Ти вже відповів. Додам тільки: прагматично. Я відповів.
Івась: Я прозрів..., і, я зрадів ! (з насолодою & ентузіазмом розпотрошує вампірця випадкового з міазмом & маразмом) А свого чорноземного пістоля я відкладу для себе і тебе.
Е-вропейці(хором): А ми, пацани ???
Івась(зверхньо): А ви захищайте, не скучайте, не скучайте.
Комарі, Москіти, роду не такої, як здавалося, бляклої червоно-світлої совєтської лямпи, єдиної у барі, невдоволено голодно кружляють. Їх крилаті товариші, мов кажани, буяють, знадвору гупають хоботами об скло вікон, рвуться страх-страхіття всередину, come on..
У тому хижому вавилонському середовищі, де ще Івасеві мітно коричневість – знайомих затрапезних сорочок, вони, сорочки, зненацька червоніють, від укусів комарів, давніх і сьогоднішніх, і стає всім показна їхня суть, не запашна, навіть малофашизна - комашна.
Уляна, Уляляна, дівчина рум’яна, рум’янана, робить останню звірячу спробу вколошкати зубами Івася, та наштовхується на опа-ся, від Івася, мотикою у груди - фля. Вмить згорає дотла. 
Івась(філософськи): То ось для чого їй сарі… було. Не апсара, не апсара вона, сказала би мама Сара.
Святкувати і забавлятися Івасеві нема чого. Залишилось їх зовсім обмаль, а та сторона розрослася навпаки, хоч віднімай, хоч добавляй, хоч з чотирьох океанів води.
Термінатор(безпевно): Браття, сестря, тут, карочє, така, виходить, хірня…
Івась: Недооцін ?
Термінатор: По ХОДУ…, він, він..
Івась: Не буде win, win..?
Термінатор: Не втім ! Не в тім ? Неждана Історія, не мав я таких ще Історій…
Івась(приречено): Кидай зброю, летимо у вирій..
Термінатор: Зброї не вистачило, довго я пацифував, парафував, ловив гав.. Не мажор, френди, не форса, Пусса, Форс-Мажор.
Інстинктивно чи інтуїтивно, Іван, ТарТер, Пусса і три Еври, з поламаних, перебитих меблів складають руками хрести, і намагаються їх нести у маси – уперед до упирів. 
Пусса(гірко): Шикували ви навіть в бою, це вже точно все, повний атбой… Не шикувалися, тепер шокуєтеся ?!? (Злісно) Ви, ми,         самозрадливі,запізнілі християни: англи, германи, романи, кияни, галичани !!!!! Грьобані гуманісти, кличте і прохайте тепер гуманоїдів, станьте трансгуманними чи окаянними ! Кінець цивілізації, великій і підвеликій, підвели самі себе – УСІ !       Я зачуваю дивний запах, дивної, лякаюче знайомої весни, немилих моєму нюху квітів.., жди москітів. Не відчуваю більше приводів для танців, це буде гірше й довше від афганців, від в’єтнамців, приймай  комфуціанців.
Кровопивці щораз наступають, зближуються з ними. Іванка «опікає» гарчанням і сичанням бозна якої вже реінкарнація демонічної коричневої, з відтінками, і дуже червоними,  відтінками, Уляна-з- комарями, фактично без відтинків..  Можпевно, Івась не знає, не пам’ятає, а ми, напевно, незалежно від нього й кого, знаємо і пам'ятаємо стопудово, що ця дєва - це та травесті-королєва, із іншого бару, хоча, посутьоно, з того самого… Тартару.                                          
Своїм вже не водяним, вогненно-бездонним поглядом, полонить Іванка вона до себе, наче манка. І він, загіпнотизований, ніби вона йому циганка.., душею-кров’ю лине, приліпає він до неї; ще не торкає, ще не пестить, але вже шепоче, що розбестить, бестію !..
                   Звукоряд: ЮА і гурт Карбідо.
                         

                   Зима в Баварії постійна.
                   Це не зима. Це щось зі мною:
                   моя істота травестійна
                   стає зимовою сосною.
                   Існую спогадом. Весною
                   існую, думаю про груди
                   Ґертруди, схлипую луною,
                   мов сніг на гори і споруди.

                   Зима в Баварії помірна
                   і нетривка, і все ж невічна.
                   Моя душа високогірна
                   до темних проявів дотична.
                   Діра в душі — це семантична
                   прогалина між «я» і світом,
                   коли кохана потойбічна
                   все кличе — тліном, тілом, літом.

                   Зима в Баварії потрібна
                   лише мені і більш нікому,
                   адже на півдні — смуга срібна
                   найвищих Альп! Я ставлю кому
                   в передчутті. Я став піском у
                   годиннику. Мене ще трохи —
                   і я здобуду невагому
                   присутність у дірі епохи…
                         
                          ЗМІНА ПЛЯНУ
В певні часи, знаний як гламурний дво-навіть триповерховий Євробус, зараз, з трьома горбами, щоб… не гробами, ледь пересувається на хрьопаних маховиках. Яка там швидкість!?.. 
Ззовні обстріляний, оббитий і облущений; від ефектної,показної наліпки на букву «Е» на корпусі, залишилось власне лише «Е». Всередині ще скорботніше – майже нічого не залишилося. Проте, не все пропало, відійшло у небуття без вороття.
Рулює, вирулює,з непередаваним трудом педалює покоцаний Термінатор. Пошматований і знекровлений не дощенту Ван дер Вуй  торгає перемикач передач, невлад несистематично ривком потягує за ручник. Чи варто говорити, на якій передачі рухається автобус… Там же, неподалік, сидить уцілілий, розцілований червонцями Івась – куди здоровіше виглядає, не для порівняння.. Він тримає напереваги обпалену, неспалену, паперову карту світу, і басовито править за штурмана. Не до діла, Івасевого діла.., Пусса, зовні значно солідарніша з Термінатором і Ван дер Вуєм, затуманено глядить на бідні бічні панорами через драні вікна, гіркне, гіркне від від лихої драми. Шукає сенсу - мелодрами ?..         
А всіх інших вони, видається, втратили..((
Потім Пусса тисне на, ні не газ, PLAY, авторесівера: Реквієм, Верді.. І глядить уже під музику на задні панорами.
Ван дер Вуй(ронить іронію): Обнадією, я сподівався почути Моцарта, а тут тобі на, Верді !...
Івась кидає карту з рук, і починає з наснагою тренованої німецької вівчарки вишукувати відому тільки йому радіо-станцію. І віднаходить. І виспівує.



              Freude, sch;ner G;tterfunken,
         Tochter aus Elysium!
         Wir betreten feuertrunken,
         Himmlische, Dein Heiligtum.
         Deine Zauber binden wieder,
         Was die Mode streng geteilt,
         Alle Menschen werden Br;der,
         Wo Dein sanfter Fl;gel weilt.

         Seid umschlungen, Millionen!
         Diesen Ku; der ganzen Welt!
         Br;der, ;berm Sternenzelt
         Mu; ein lieber Vater wohnen!
         Wem der gro;e Wurf gelungen,
         Eines Freundes Freund zu sein,
         Wer ein holdes Weib errungen,
         Mische seinen Jubel ein!

         Ja, wer auch nur eine Seele
         Sein nennt auf dem Erdenrund!
         Und wer’s nie gekonnt, der stehle
         Weinend sich aus diesem Bund!

         Was den gro;en Ring bewohnet,
         Huldige der Sympathie!
         Zu den Sternen leitet sie,
         Wo der Unbekannte thronet…

Івась(симфонія грає, триває): А Бетговена не волієте ! А Шіллера !
Ван дер Вуй(ще не окрилено, та вже без смутку): Хто б міг подумати, що ти, Івасю, та ще й як ! Отак ! О, так ! Ти ГЕРОЙ !! А я ГЕЙ…  Прости за все. Це ще не все.. 
Пусса(відживляється): А мене ?
Івась: І тебе, кохана, нема за що картати. Ти ж моя кохана, так чи ні ?..
Пусса: Навіки !
Івась: Так, для втіхи. (до Брюселя) Що ось так до мене ти тепер, Япе, віднині охрестишся ти для мене – Бандер-Вуйком. Бо вистояв і встояв ти, з бамбуком диму і кийком за кожну гнуту спину.
Термінатор(вчувається обділеним): А мене вже нема, та..??
Івась: Що ти ! Зараз знайду..(метається до кнопки пошуку фону.)

Queen

«The Show Must Go On»

Empty spaces
What are we living for?
Abandoned places
I guess we know the score
On and on, does anybody know
what we are looking for?

Another hero
Another mindless crime
Behind the curtain
In the pantomime
Hold the line, does anybody know
what we are living for?

CHORUS
The show must go on
The show must go on
Inside my heart is breaking
My make-up may be flaking,
but my smile still stays on…


Івась(пробачно): …Я найду іншу, пошук ідентичності – це хвилинна справа, по собі знаю!.. 
Термінатор(пробачає): Перший трек поверни: він колихає і вставляє найубійніше. Або мене просто ностальгія далекостолітня, братська, розбирає на частини.. 
Івась(ловить облизня): Упс, пройшла симфонія, минулося, а думалося, що довше буде.. Треба було записати.. Нічо, я тут єдиний, хто текст і музику знає, пам’ятає, відповідно, - хто напише !?! Кому дякувати !?! Щоб розставити всі крапки над «і». Нас всіх трохи покусало і окропило.., але ми вижили. Тому давайте поводитися природно.
Термінатор: Згодний. Я за сущу природність. І саме тому ми залишаємо цей бус, і пересідаємо на мотоцикл. Всі.
Івась: А може пора вже на Харлєй ? А мені за штурвал ?! Заслужив, я !
Термінатор: Заслужив. Зате ми... Зате – ми котимося в МИНУЛЕ !
***
Вечір. ПАЛАЦ НА ВОДІ. Нічогенький дебаркадер, оточений охоронним патрулем спеціального призначення. Усередині, серед невиданої розкоші і небувало кічу, лежачки горічерева на тахті спочиває з книгою «віршів Антона Палича Чєхова», у кашеміровому чорно-білому смугастому халаті зі спальним чепчиком на голові і рожевих пухнастих з помпончиками пантофлях на ногах, Гігант і Титан воєдино, майже U-Пітєр, - Дон Віть-Фіть фєнь Ян де Біл Бастард.
Замучившись, швиргає книжкою за канапу. З повагом, ледачо витягається до стаціонарного в стилі ретро телефону, не піднімаючись ні на міліметр, в рурку  басисто.
Віть-Фіть: Єжай за Ганькою Га і давай її сюда. Сча, на..! 
Годину з лишком по тому.
Віть-Фіть догоричерева спить і харкотить, наче гіпопотам в царстві Його великого болота. Пані середнього віку, на високих підп'ятках, у сірому плащі макінтоші, стоїть, нахилившись у звабній позі, біля нього, до нього. Повільно і нечутно розпоясує смугатсий халат, і, як справдешня (мбо нетутешня)слухняна і вірна господарю пуделька, облизує його черевце, ще ось трохи і планетарний купол завбільшки, з сиво-чорними мохнатими дірочками.    
Це збуджує його, збуджує ще й як.. Ганя Га звабливо посміхається, неквапливо розпанахує макінтош, ну, давай, Ганю, ну – НЮ, та ну... Віть-Фіть ковзається знизу-вверх по ній баньками квадратними від округлості свого становища і її форм.   
ГГ(на еротичній частоті): Ну, щ-що, мій кабанчику, кабанюриську, як завше – ти нападаєш, я відбиваюсь ?  З’їси мене нині, чікулядову, і закадриш на домашньому знимку, Фитьку ? 
ВФ(тугодумно, нарешті відповідь): Питку сьодня дєлать нє буду, устал, задалбала. Да і ти, па сравнєнію.. два бала, шо там гаваріть. Два із трьох, давай, Ганю, бєз абідчівих «тьох», «тьох». Нє хачу успакаїтєльнава насілія больше. Ласкі хачу, сказкі хачу, масажа ! Как в Тайландє дєлают трансвєстіткі.
ГГ(з самоповагою патріотично): А наші тітки нічим не згірше, Фітьку. Скручуй піську. «Скручуй-те», простіть ме те.
Віть-Фіть лежить там, де лежав, безлистий повністю на животі, а Ганя Га топчеться йому на каблуках по спині. Стрибу дає далі Ганя по де Білу, термосить слоїками ап-даун, ап-даун, не знати вже який раунд. Геть спітніла, утомлена та задоволена до сказу.  А йому хоч бери і став
Ганя Га(екстаз дуже близько): ТАК, ТАК, ТАК, ЩЕ, ЩЕ, ЩЕ-Н-КО, ТАК-К ! (Рве і мече собі волосся на голові і плете вкруж косу, а тоді бурхливо припадає на нього. Блаженно) Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, Фитьку, Я УБ’Ю ТЕБЕ… (І засинає схропом).
Три звичних слова призводять до не менш вулканічної реакції чоловіська, що напевно – голоснішої, резонанснішої.
Хропуть якусь часину двоє, він під нею, вона на ньому. І королівський диван, під бюргерським пузом. «Фитько» мляво будиться, звично,не встаючи, сягає ручищем телефонної трубки. Через мить появляються дебелі хлопці де Біла, відліплюють сонну Ганьку, наче скотчем приклеєну(хребтина настаящіго мужичка рясно вкрашена дамськими слідами), будь-як напинають на неї макінтош і мало не силком, під небагатозначний невербальний жест боса, виправляють з «фільварку» на гелікоптері, туди, звідки привезли.            
Босу босів відпочинку мало. Душі знов тяжіється Вищого – тепер яскраво вираженого опосередкованого візуального мистецтва !  Довго перебирає відеотеку на стелажі, - «Ну, погоди. Все серии»; «Чеберушка. Все серии»; «Простоквашино. Все серии»; «Как козаки играли футбол. Все серии»; «Том и Джери. Почти все серии»; «Шрек. Гоблинский перевод»; «Самое слабое звено. Лучшее»; «Необьяснимо, но факт. Лучшее»; «Угадай мелодию. Лучшее»; «Лучшие бои 21 века»; «Лучшие судовые процессы 21 века» тд.тп.
Нарешті зупиняється на якомусь DVD-диску в непоміченій паперовій оправі. Вставляє у програвач, сідає на свій диван, і чорна плазма на червоному дереві скресає чорно-білою картинкою:
Короткочасні кольорові нарізки урочистостей, бенкетів, гулянок і різних розвеселих і менш веселих – ратних і бранних, що все ж всепереможних, куражів за чільною участю Нашого Героя. Відразу по цьому – екран набуває подоби білого квадрату, потім поступово чорного. Секунд двадцять триває чорнота. Раптово з’являється  картинка, стає цілісною і однорідною, і чорно-білою. - Якась жінка, обриси і риси котрої йому явно вгадуються, з косою в руці і косою на голові, вилазить з колодязю(якісь таємничі джентелмени в чорному помагають їй), позначеного вуглевим написом «ВЛАДА».   
Її обличчя збільшується на весь екран – тільки рот, погляд і коса.. Обличчя Героя, як три екрани, по цей бік екрану, марніє і зменшується, таке враження..
Несподівано екран гасне – вирубується добротна плазма, на червоному дереві. Вирубується світло лампи Марінер, з кришталю і позолоти, за сто тисяч баксів. Стає геть беззоряно і безмісячно. Що вже говорити про сонце після заходу.. І страхітливо моторошно – де Білу.. Бринчить, шумно та пронизливо як ніколи ще, ретро-телефон.
Не лапищем мутанта мамонта, а трепетливою лапонькою козулі дерезулі, знімає слухавку. МОВЧАННЯ. За цим…
ГОЛОС: ТОБІ ПІ-І-(ПІ-І)-Ц.
ПІ… ПІ… ПІ… ПІ… ПІ… ПІ… ПІ… ПІ…
Весь ватяний, кладе трубку на місце. Чи трубка кладе його на місце..
СУЦІЛЬНА ТЕМНОТА І АБСОЛЮТНЕ БЕЗГОЛОССЯ. неСПОДІВАНО…
ПОЯВА СВІТЛА: у лампі – тьмяніше, ніж до того, у ящику – кольорове зображення відключеного каналу з характерним пискливим звуком. 
Він всім нутром прислухається до звучання деактивованого каналу телевайзера, який немовбито поділився аудіально надвоє – спереду і ззаду:
П-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І...ЗДЄЦ-ЗДЄЦ-ЗДЄЦ-ЗДЄЦ-ЗДЄЦ-ЗДЄЦ-ЗДЄЦ
Знімає знову слухавку телефону – чує аналогічну музику, ні, різкішу, страшнішу. Далебі.
Рука мимоволі лине до пульта ДИСТАНЦІЙНОГО У-ПРАВЛІННЯ. КЛАЦ – BBC – НЕВТІШНІ НОВИНИ. КЛАЦ – ОРТ –ВТІШНІ НОВИНИ(для ОРТ). КЛАЦ – ПРОГНОЗ ПОГОДИ НА ТЕЛЕКАНАЛІ «ТОН-У-С» - «ЗАТЯЖНІ ОПАДИ ІЗ ЗАМОРОЗКАМИ-СИДІТЬ-У-ДОМА-НІ-КУДИ-НЕ-ВИЛАЗЬТЕ. ЗАТЕ НЕ ПОЖАР..». КЛАЦ- КАНАЛ «НОСТАЛЬГІЯ»..
Інша рука слабкою і водночас сильною волею – ностальджі ? – лине до телефона. 
***
Мітька ТЮ-ТЮ-нник сидькає на Super 5D-кріслі і втикає в 3D-форматі на величезному настінному дисплеї фільмець «Тарас Бульба», сцена баталії. Нещад ковбасить і плющить його на верткому кріслі, нещад, - то водою з голови до ніг покропить, то вогнем осушить мало не до вуглю, то вітром здує в останній край розложистої домашньої кімнатної бібліотеки. Перекочує, неначе перекотиполе, вперед-назад, вправо-вліво, вверх-вниз Мітьку ТЮ-ТЮ-нника, однак він не схитний триматися заданого курсу даного фільму і вкорочувати формат сідельця. Нє фє га.   
Окрім новітніх артефактів, буйно всіяна площа перебування МТ картинами російських художників середини дев’ятнадцятого століття, картинами Глущенка і Світловського та інших метрів живопису. А скільки там буржуазно-аристократичного блиску, скільки антикваріату ! Старовинні з оздобою рушниці, пістолети російської імперської армії другої половини вісімнадцятого сторіччя, російсько-гусарські шаблі, радянські, 20-30 рр ХХст, кортики. Чого лишень варта одна славнозвісна емблема КГБ: щит-золото, ніж -платина, зірка – рубін. Розмір – як двері його робочого кабінету.                                                             
Скрізь трофеї власноручно впольованих тварин: лелек, журавлів, солов’їв, ластівок і галок, галок, галок… І чучело свійської свині.   
Дзвін телефону. Теж еклектично стилізованого під ретро, тільки з меншим числом кнопок, правда з кількома «незримими», «секретними»..   
Мітька ТЮ-ТЮ-нник нехотя залишає своє ігрове кріселко, шкандибає до письмового столу знімати слухавку. Буквально за мить до доторку до телефону з того місця, яке він, як гадає, тимчасово залишив, хляпає йому на голову щось таке, що дуже нагадує розріджені фекалії. А потім – в лице – щось таке, що збіжне за виглядом до… словом, біляве, теж трохи в'язке і вкрай менше піддається настоєві.    
Мітька(витираючись рукавами «Бріоні»): ..Еті функции нужна аканчатєльна дєактівіравать, дємантіравать. Вашу мать..! 
Різко знімає трубку, прикладає до чистішого вуха.
Мітька: Алло ?
Грубий Чоловічий Голос (з трубки): Слава Україні !
ТИША.
Голос(більшим напором ): Слава Україні ! 
Мітька: Вибачте, Ви помилилися номером.(Ставить слухавку. З дещо критинською ухмілкою відкриває бар і наливає собі по вінця К’янті. Вертається до столу. Сам до себе з обурливим дивуванням) Я би мог трахнуть Бандеру Щєрбіцкім ?... Ха ! (тост і цок) За ЄДІНСТВЄННА ВЄРНИЙ спєрмзавод і іх хароших рукавадітілєй ! (Не засохла краплина С з носа невидимкою роняється в бокал, Мітька хиляє до дна, вслухається в смак.. Ну як, всмак ?..) 
Дзвін телефону.
Мітька: Алло !?
Голос(той самий): Да здравствуєт в матєрє гарадов русскіх і вєздє в маларусскіх Данбасія і пусть сасьот Расія !..
Мітька(вдається його вивести з себе): А какой номер ви набралі ???
Голос: А х*й єго знає..
Мітька: Мнє кажетса, ви набралі нє тот...
Голос: «Фєдот да нє тот»..
Мітька: КХто ?
Голос: Ти.
Мітька: Паслушайтє, маладой чєлавєк...
Голос: Я уже пажилой чєлавєк, мнє асталась нємнога…
Мітька: І слава богу !
КЛАЦ руркою. 
Мітька(монолог): Дєгєнєрати хрєнави, шоб іх Расса-сала…
Дзвінок !
Мітька: Да !
Голос: Пачьом Джоконда ? А Малєвіч єсть ?
Мітька: Я - нє любітєль іскусства, я – бюракрат.
Голос: Ну да, а я дємакрат...
Мітька: Я - нє любітєль іскусства, я – бюракрат ! Я вам чьотка артікулірую сваю пазіцию.
Пауза.
Голос: А может кніжкі какиє-та стариє пачітать імєєш, желатільна Львовскіє..? 
Мітька(лопається): Я імєєю тєбя-Я !! (Клац)
Брутально чортихається, біжить до бару, хильнути вдруге. Недобігає – ДЗВІНОЧОК..(
Мітька довго вагається , б чи не б, а д не стихає, врешті бере.
Мітька(мовчить)…
Голос: Пачєму ти нє хочєш са мной разгаварівать ?
Мітька(втомлено): Кто ета ?
Голос: Скажи мнє свайо імЪя - і я скажу маЁЕ.
Мітька: Я так нє думаю.
Голос(на діюче 5D-крісло): Шо ет за звук, откуда он ?
Мітька: Попкорн, сука пля, гатовлю…
Голос(хвалькувато): Я жру єво конскімі дозами – тока в тєатрє..
Мітька(заледве терплячи):…В кінотєатрє.
Голос: А я шо сказал ?.. Ну да. І в тєатрє тоже !
Мітька: Очєнь жаль, я как раз сабралса пасматрєть – фільм !..
Голос: Внатурє ? Шо за пузирьок ?
Мітька: Баєвічьок. Ачєрєдной.
Голос: Любіш баєвічкі ?
Мітька: Ага.
Голос: А какой твой любімий ?
Мітька(ламається, як «тьолка»):  Ну нє зна-а-а-ю-ю…
Голос(фліртує з ним): Ну, должен же бить какой-лібо, дєтачка..
Мітька(затуляє рукою мікрофон трубки, знизує плечима, і щоб «нас задобрити» ?): ПІDАРАС, напевно, чи ХТО ?!?  (В трубку) Ну, пускай... Верховна Рада-2005-2012. Серіал с гєроямі в ролях антігєроєв і наоборот.  А твой ? Ваш..?
Голос: Угадай-ка..
Мітька: «Аранжевая Любовь» ?
Голос(згори тон різко донизу): Ето тот, в котором в парня вмєсто рУк билі рукі, каториє «ніколи» нє кралі ??
Мітька: Точна.
Голос(знов високо, високо вгору): Убойний фільмєц ! А какой канєц !! Баєвічьок шо нада.. А ШО НАДА !?! Собствєнно в Собствєнной жизні.
Мітька: Тріллєр, вапшє-то, нє нада.. Но лучшеє нє прідумаєш, в жизні, сагласєн. Хотя, нєт, - биваєт, іщьо как биваєт, кагда радних братьєв нє забиваєш !!
Голос: Тріллєр, гаваріш ? А мая жена твєрдіт, шо мєладрама..
Мітька: Так может с нєй чащє гулять нужна ?.. Ілі – вигулівать ?...
Голос: А у тєбя єсть жена ілі падруга ? І імья мнє свайо аткрой,малютка !
Мітька(хіхікаючи): А што ? Ти намєрєн мєня на свіданіє прігласіть ?
Голос: Возможно. Так єсть ?
Мітька: А у тєбя єсть желаніє і, главноє, вазможнасть купіть харошую картіну за, мінімум, полмілліона зєльоних ?? Можна хоть Джоконду, хоть Малєвіча…
Голос: Да.
Мітька: Да ? Тагда я Даша. Да !
Голос: А іщьо как тєбя завут ?
Мітька(лоскочучи густу, вже інде посріблену борідку): А зачєм тєбя «іщьо» ?
Голос: Патаму шо Я ХАЧУ ЗНАТЬ, КАВО КАРМЛЮ. 
Мітька разюче здригається. Дикий у всіх сенсах у передчутті буркіт в животі, а відтак, враження, у всіх членах.
Мітька(бистрозвучно): Мнє пара, дасвіданія (клац). 
Дубіє Мітька, дубіє, лишенько, і пітніє, містинами..
Телефон !
Мітька: Чьо тє нада ?
Голос: Мармєлада !
Мітька: Пакуда сливєт «чікуЛяда», паскуДа, нє будєт «Мармєлада», - мала Яда, мала Ада.. А НАДА !
Голос: Нє брасай трубачку.. 
Мітька: Нє брасают - друзєй в бідє, а із-за «трубачкі», ілі, сказать би ярчє да палнєй, но нє пасмєю, к горькаму сажелєнію, - «труби», тамбовскій долг тєбє друг. ТРУБА !
Пі…Пі…Пі…
Телефон !!
Мітька: Ти шо бл...
Голос(надзвичайно серйозно): Слушай ти У-блюдок єсляк паставіш трубку хоть адін іщьо раз – паставлю такім ракам шо навсєгда пєрєстанєш мєчтать і думать о БОЛЬШОЙ ДРАКЕ.. Ти МЕНЯ ПОНЯЛ,нікатінщік хрєнав ??? 
Мітька(ковтає щелепу):ПАН...ЯТКА. (дещо приходить до себе) Ета какая-та разваділка ?..
Голос: Скарєє ігра.
Мітька: Ну да, разваділка..?
Голос: Кончілісь стариє ігри. Началісь новиє. Я ХАЧУ ЗНАТЬ, КАВО КРЄМЛЮ.
Мітька(ляк накриває, що аж мало не фляк): Куди Ви телефонуєте, Вельмишановний Пане ?.. Даруйте мені, одначе Ви далебі помилилися. На все добре, шануйтеся, кохайтеся, нас 52 мілліони. Слава Україні ! 
Телефон знову з’єднано зі слухавкою. Телефон знов розриває на шумливі частки, а ТЮ-ТЮ-нника терзання.
Мітька(чужорідним голосом): Hello, ciao, нінь-хао..
Голос: Героям слава !
Мітька(своїм голосом): Да здравствуєт Єво Сіятєльства і  Єдіная Вєчная Русь !!
Голос(«своїше»): Ну всьо, тєбє фіздєц, піши прапало...
Мітька, з непередаваною люттю, вкотре грякає слухавкою. Він шаліє, сипає найчорнішими погрозами на адресу анонімного дозвонювача, а розв’язка  – збирається натиснути «секретну» триколірну кнопку телефона, знімаючи слухавку – як якимсь дивом (?) неоретрофон і в такому «підвішеному» стані дзенькає..
Мітька: Апьять ти ?..
Голос: «Ви». І «снова» – всєй зємлі, гдє язик і мова, аснова !
Мітька(мовчить: хоче говорити, та не може)…
Голос(натурально – це, ясний пень, Віть-Фіть ): Ти шо такой нєсдержанний ? Ти шо такой нєрвний і нєваспітанний ? Ну шо ти малчіш, Мітя ?.. Шо ти ігнаріруєш мєня, ждать заставляєшь ?.. Рамси  папутал нєвзначай ?? Начал слішкам многа палучать на чай ?? А дєлітса ??? Ну-ка, развінчай !!
Феноменально Хвилююча Пауза.
Голос: Ти УВОЛЄН ! Ти доволєн ?
Мітька(жахіття): НЄЄЄЄЄЄЄТТТТ ! НЄЄЄЄЄЄЄЄЄЄЄЄТТТТ ! АААААААААА !
Голос: ГАГАГААААААА !
Мітька: Я ЗВАНЮ В МАСКВУ !!!
Голос(насміх): Ім ні за шо нє успєть..
Мітька: Чєво ВИ хочєш ???
Голос(гіпер-гієнно): УВІДЄТЬ, КАК ТИ ВИГЛЯДІШ ІЗНУТРІ. То биш – ТВОЮ ЗАГАДОЧНУЮ РУССКУЮ ДУШУ. Нічєво больше.
Рука автоматично (автономно ?) розтискає слухавку, предмет затяжного діалогу бахається на підлогу, коли... 
ДЗВОНИТЬ ДВЕРНИЙ ДЗВІНОК ДОМАШНЬОЇ БІБЛІОТЕКИ
Мітька(женовиском): Хто Ето ?
Знову дзвін, Міть знає, де Він..
Міть(чепурячись): Come in..
Входить Віть-Фіть – впізнаваний смугастий халат, знайомі рожеві і пухнасті (чому не білі і з хвостиками замість помпончиків?!) пантофлі – і темна маска з прорізом для очей і грубим шнурком навкіл шиї – то маска засуджених смертників шляхом повішання.
А в руках – не іграшка для смертників – чи, навпаки, якраз для них – електропила.Ні, даруйте, то – бензопила, з куцим проводом.
Людина в масці і тапочках, з пилою – повільно прямує до людини в білих тапочках(?) і масці(!), з олівцем.
Нараз людина в масці і з пилою заходиться панічно репетувати, пискливо битися в істериці, на превелике зчудування людини, котра, з такими холодними потами під сорочкою й трусами, вдає замилування. В якомусь нещасному метрі від Мітьки, вражає бравурного дядька боязливий дідько.
Віть-Фіть(М): Снімі ! Снімі ! (Стоїть супроти грандіозного, колосального, епохального дзеркала доби Європейського Просвітництва, спиною до якого, в даний час, набагато нижчий Мітько, тикає пилою в скло блискучого резонансу) Скарєй снімі !
Мітька шарпається в кишеню піджаку за мобільним телефоном, налаштовує камеру, піднімає з прицілом.   
Віть-Фіть: Маску снімі, ідіот-ти !
Мітька перестає охочіше усміхатися і підсміхуватися, ніж в цій ситуації плакати і ридати,  стає серйозним і важним, наче самий імені Його портрет, на стіні, придворного кацапа із гарцапом.
Віть-Фіть(вже і руками пояснює, що ніяк не кинуть знаряддя важкої ручної праці): Ма-с-ку-ма-ю-сні-мі, маю-ю, малю-ю !!!!!!
Лише за посередництва совєтського кортіка вдається блискуче перерізати Мітькові шнур і таким робом погамувати горопашного Вітька. Був варіант ще в Мітька ліберувати – піхотною офіцерською шпагою зразка 1775 року, або, в противному випадку, морською солдатською  шаблею 1855 зразка, будучи самому за ангажа-мастака історій і знаючи про глибокі, глибокі знання і почуття  Вітька.. І ось тому, що будучи і знаючи про знання, а ще більше про почуття цього… - честь і слава випала на корта, десь так, 1920 года з технічним вдосконаленням 2010.   
Любується не налюбується із вдиханнями і видиханнями, немовби відтермінованими здиханнями, у дзеркалі на себе ПИЛОМЕН. Але довго не лебедиться. Хмурно і сиро робиться у дзеркалі і в бібліотеці Мітька.
В-Ф(барабанячи по інструменту): У тєбя в розєткє 220 ?
Мітька: Тоже всякає биваєт, Ви же в курсє..
Віть-Фіть заглиблюється в мілкі роздуми.
В-Ф: Врємєнно мєняєм арієнтіри – внатурє мєняєм, - шоб нас нє пабрілі, шоб в нас нє атабралі, - шоб СУКА нє зарєзала і атрєзала. Шоб нє прікалолі нас, нє прікалуєт уже, нЄ-Е.. За шнурок і маску спасібо, іщі мнє (погляд мандрує «обшитими» стінами) прочную і очєнь острую новую ігрушку. Карочє, пєрєходім на болєє панятлівую мєханіку. Папанятліво я ізложил ?
Не піддається жодним описам та радість, те торжество, той тріумф душі і тіла, що охоплює Мітьку ТЮ-ТЮ-нника, щойно ось почув він ОЦЕ із вуст де Біла. Схоплюється, мов обшпарений, стрімголов кидається до своєї найсокровеннішої занички, – з поздовжнього сейфу витягує випещену, виглянсовану шашку служителів імперії позаминулого століття, чи потрібно до ворожки ходити, щоб вгадати, якої країни  ?!   
Приклякає на одне коліно перед сеньйором, вдержує горизонтально зброю, не сміє, самими кінчиками пальців, з присмоктом обціловує і облизує вздовж-впоперек лезо.
Мітька(шанобливо): Аружиє самаво Пєтра Валуєва ! - Отнинє і вовєк прєдоставляєтса Вам ! СЛАВА ! СЛАВА !
Віть-Фіть(приглядається до шашки, свище повітря):
Мітька(захлинаючись): Дєлайтє, што хатітє ! Рубітє, валітє, атнєсітє, прєпаднэсітє - Імпєратару ! Пусть знаєт, пусть помніт, что долг свой я прєд Нім і прєд Родінай с чістєйшой  совєстью ісполніл !!
Віть-Фіть(швиргає в писок шнурок з-від маски): На, вєшайса. (Піднімає свій важкий, ведмедикуватий, де Більний зад, перерубує новою-старою зброєю не зовсім навпіл малоефективну пилку, фінтить й фєньтить злісно  шашкою, нахваляючись, що «завалить всяку машку з шаблею»; валиться геть, залишаючи по собі навстіж відчинені двері Мітьчиної бібліотеки.    
А Мітька, ..а райдужний Мітька ще довго не в силі повірити своєму щастю. Упивається вином К’янті всуміш з Мєндєлєєвкою.  Наспиртувавшись досхочу, видобуває зі своєї другої занички – другого шару стіни, арифметично за першим – «шедевральне» імпресіоністичне полотно Невідомого Художника: ИВАН ВАСИЛЬЕВИЧ НЕ МЕНЯЕТ ПРОФЕССИЮ.   
Солодшими за ваніль очима захмелений Мітька поїдає картину, уже в «одновимірному» кріселку, аж не до ладу у новій, прибраній  хаті наклюнулася залітна галка, поряд на буйно зеленому і квітучому каштані, за вікном. Хватає зі стіни штуцер Мітька галопом – і тарахкає, і тарахкає, наскрізь засклену рамку, із кайфом позбуваючись всіляких рамок; уповає, уявляє, що трахкає, трахкає кожну популяцію, кожну генерацію і дегенерацію.      
ПРОЛЕТІЛИ КУЛІ ПОВЗ. ЧИ, ТАКИ ДОЛЕТІЛИ ?..
***
Із сабвуфера багажника Бугатті, що його експропріював Т-1000 у якогось неподатливого неодала, вигримує славний Коккерівський хітяра - «You can leave your hat on».
      Baby, take off your coat, real slow.
           Baby, take off your shoes.                                       
           I'll take off your shoes.
           Baby, take off your dress.                                    
           Yes, yes, yes.

           You can leave your hat on.
           You can leave your hat on.
           You can leave your hat on.

           Go over there, turn on the light.                            
           No, all the lights.
           Come over here, stand on that chair.                        
           Eah, that's right!
           Raise your arms in the air, now shake 'em.
           You give me reason to live.
           You give me reason to live.
           You give me reason to live.
           You give me reason to live.

           Sweet darling, You can leave your hat on!
           You can leave your hat on!
           Baby, You can leave your hat on!
           You can leave your hat on!
           You can leave your hat on!
           You can leave your hat on!

           Suspicious minds are talking.
           That's right, they'll tear us apart.
           They don't believe in this love of mine.
           They don't know what love is.
           They don't know what love is.
          They don't know what love is.
          They don't know what love is.
          I know what love is…


Сам Т-1000 правим бравим боком розлежується  на капоті вшир, природно димить природним.., полонить обшир, хоча порівняно з недавнім минулим, в рази слабше.., Біламором, Прімою і ще й Гаваною. І курирує  Травесті Діву Уляляну: підсвистує, підсміюється, підганяє – грубо, відверто, брутально. Ну настаящєр М-ачьо. ГЗК:А шо нєтачкі, дєтачкі ?..
Вона, хоч-не-хоч, потихеньку і скуто у самотньому для одного-єдиного клієнта танку, позбавляється одягу, оголюється на оргіастичний захват Мужика. Ось одне еротичне па у її виконанні, ось друге; ось стегнами мацними викаблучується, ось в хід іде соковита попа, сорі, трішки з целюлітом, не страшно; а перси які.. уммм.. які пружні; а ці манливі губки, що вище перс ! Цей погляд, заразом сластолюбний і солелюбний. Трагеротичний.. Ця грація, цей заворожливий шарм, солом’яне дезабільє (обіліє !)  і майже  барвінковий Winо4ОК..    
І цей Мудак, менш нудак, ніж вона, на капоті вкраденого суперкара – шо це, мля, за кара, люди ?!? Хоча, вони, одне одному пара, чобіт: завжди правий і завжди лівий. І лишень дурникам, товкачам і наївнюкам властиво плутати чоботи ?? . 

                     ЗМІНА ПЛАНУ                                        
    ПАНОРАМА МІСТА. ЙОГО АРХІТЕКТУРИ, ПАМ’ЯТКИ, ВУЛИЧКИ, …
                “Я мав 17 років
                 Я вчитися не хтів
                 Я втік від мами з татом
                 Я болт на все забив
                 В Тернополі торчав
                 Катав у ширку дімідрол
                 Я ненавидів поп
                 І слухав тіко рок-н-рол
                 Come on, Вася
                 Старайся не трусити попіл
                 Добий бродяга п’ятку і поїдем
                 В файне місто Тернопіль… (???)”
УПС !.. НЕ ПРИЇХАЛИ, А ПРИПЛИЛИ.. То здається, хто добре знається, не ТЕРНОПОЛЬ, а СЕВАСТОПОЛЬ…  Байка, дрібнці !! Яка нафік різниці ?? Тернопіль=СевастопІль. Не припадаєте, фраєрєта, на мої слова ? - Не грайте вар’єта, спитайте оди в Славка Грицака. Атож.   
Отож. Іванко Конор, Дівочка Пусса, Тараско Термінатор і Япко Бандер-Вуйко – лінійкою попід руки –  з ніг до голови – у білому-білісінькому, чистому-чистісінькому, лльяному-шовковісінькому та й ВИШИВАНІСІНЬКОМУ (БРАВІСІМО !) – кожен з лискучим БЛАКИТНО-ЖОВТИМ ЗНАМЕНОМ на плечах, елегантно і стильно зав’язаному на грудях, - з обрамлянкою на наплічниках, справа, де нема серця: СМЕРТЬ ВОРОГАМ. (ДОБРА СПРАВА). Щирі і Усміхнені, Безтурботні і Веселі, Співучі та Живучі. Величаво і Браво (БРАВО-О !) фланірують в час пік центром паркого Сімферополя.
  БИДЛО
                       (Брати Гадюкіни)
          
           Від сонця окуляри, капелюх на голові
           Плеєр тихо грає ритми блюзу в мені
           Гей бидло, ну шо на мене пасеш?
           Я ж у тебе не питаю, що ти в своїй торбі несеш

           Я іду, не поспішаю, папіроса в зубах
           Сонце мені сяє і мені тепер ніштяк
           Гей бидло, ну шо ти рота відкрив?
           Я ж не виграв твою жінку і з тобою в армії не служив

           Ти дивишся на мене і цікавить тебе
           А шо то за придурок по вулиці іде
           Гей бидло, ніколи ти не поймеш
           Бо ти бидлом народилося, і колись таким же бидлом   
          
           помреш

           Кєша, шміру давай!

           Від сонця окуляри, капелюх на голові
           Плеєр тихо грає ритм-н-блюз у мені
           Гей бидло, ну шо на мене пасеш?
           Я ж у тебе не питаю, що ти в своїй торбі несеш…

Івась(ідучи): Тарасе, Сину, а як відрізнити хохло-кацаптера від родо-українстера ? Ну бодай в потенціалі ?..

Тарас(ідучи): Іванку, Батьку, зараз продемонструю «ін віво». (На ходу, розриваючи ручне півколо з Япом, виволікає з рюкзака якусь коротку з виду дерев’яну трубку.  Не вповні дерев’яну, як виявляється, металеву у основі, і зовсім не коротку: трикратна подовжня трансформація – і вона вже довга, і вона вже загрозлива з виду.    

Івась(хвастом П.і Б-В.): ТРЕМБІТОРАТОРИ. Деструктатори ворожих поодиноких енергій – поліегрегорів і цілісних – моноегрегорів,   і Генератори - правдивих і корисних. А ще ними можна робити..-  та багато чого, всього не розповіси, але покажи.. Береш, направляєш, плечі і голову високо розправляєш, і не зі всієї дурі дуєш, надуваєш ! Можна і зі всієї. Має дві основні кнопки – народні: червона – мочити і синя – вираховувати.   

Пусса: Лічити ?

Іванко: Так. Ворогів, друзів і прибутки і набутки. Від друзів !

Пусса: Але ж десь має і бути третя кнопка ?

Іванко: Вона тут(вказує на вуста.) Додаткові функції здійснюються за рахунок цього органічного інтерфейсу. Коли терен-кластер, нарід, нація, держава – люди – досягнуть далеко вищого прогресу за теперішній, вся доцільність будь-яких механічних кнопок змаліє. Поскільки люди тоді будуть жити високо-високо у вічнозелених хвойних горах, серед звистих і низсхідних струмків, лагідних вовків і сонних медведиків,  у Єдиній Великій Родинній Хаті, повітря буде несказанно чистіше, атмосфера несказанно товстішою, кисневішою, а родинна атмосфера – ще сприятливішою, і уста та діафрагма творитимуть Великі Чудеса !! Вийшов на гору, подув легосенько, і всі тебе почули, побачили – і ЗРОЗУМІЛИ.  Це буде час надлюдей і повсюдної телепатії !

Пусса(дуже обнадійливо): І демократії ?

Івась(категорично): Навіть не мерітократії ! Навіть не нетократії ! Не кіберкратії ! Не робократії ! І не ноократіії !! А ГОРЕКРАТІЇ !!! – Від «ГОРИ», не зрозумій хибно.. – І МЕНІ Б ДУЖЕ НЕ ХОТІЛОСЬ, аби – в ЦИХ ГОРАХ щось, з часом, вигуділо, подібне до КАМУАНАЛЬНОЇ ХВАРТІРИ, у інших стінах, та на тому ж фундаменті, де колись жили мої ..недревні предки;  (Вертаючись до піднесеної хвилі.) Люди знову стануть напівбогами, гори знову оживуть і заговорять мовою звільнених богів – під орудою Бога Єдиного. 

Пусса(зачаровано): Та це про нас, ВаньОК, ІванкУ ! Про нАС, кідів-індігів !.. Це ми змінемо цей UNsweet, цей бруд, цей люд, хіба хто, крім нас ?..

Івась(щось числить на пальцях двох рук ): Ну та, ну та, це про нас, стопудяк – нам дяк.

Пусса(солодко-ніжно): А кохатися ними можна ?.. Трембітораторами ??

Іванко(застережно): Тільки за посередництвом головного носія і користувача.

Пусса(спокушає): Даси покористуватися ?

Івась(неполюбовно): Чюєш мала, хоч я тобі зроблю вудку з берези ?..

Пусса: З верби, дебіл. (Образилася. За «березу»,ясний перець шо)

Яп: Друзі, українстери, не сваріться, благаю вас, зупиніться !

Іванко(врівноважливо): Все гаразд. Це суперечка не за хату, а за шкарпетки в хаті. 

Пусса: На батареї !..

Іванко: Зате – сонячній..

Пусса: Чорнезні !..

Іванко: Від безперебійного тепла..

Яп: Не сваріться, благаю вас, чи ж не хочете, щоб знову втекла !..

Ось і Тармінатор нарешті довів до повного ладу зброю вищого ґатунку і рельного ґарту.

Тармінатор: Отож, Івасю, демонструю.

Іванко: Ага, я вже й забув..


Тарас наводить на якогось перехожого кривляку у футболці «МИССИЯ-РОССИЯ», і, дуууууууууу ! З дула трембіторатора динамічно вилітає стріла і застряє в грудях сардонічного фігляра. УРА, ТАВАРІЩІ, УРА – йому, да, «звізда». Зда,ється.

Друзі начеб тетеріють.

Тармінатор(до Йвася): Я, звичайно - за.. але що це за фігня ?..

Іванко: Шо ?! – Не мазня.. Не будь, як розмазня.               

Термінатор: Та, та, але я зараз софт-бой, плей-бой, а не коу-бой, бед-бой – ти мене підставляєш ду-же.. дру-же..

Івась:(Кидається у регіт) Перше число сьодні !

Термінатор(в ще дужчому здиві): Та ж травень вже, не квітень..?

Івась: Все правильно, з Дньом Труда - Друзів і Тараса ! (Га-га-га) Працюй, працюй, менше тупцюй, правильно дуй. Ми тут доконче повинні перебути ще дев’ять днів – буде ще теперішньому веселіше і майбутньому корисніше. 

Термінатор: Нє, стрьом біт бере мене.., треба не затягувати, злиняти бітстряком.

Івась: Стрьом біт бере тебе !?! Бітько би тебе взяв !! Або ти кул-бот, або забудь про флот. Давай, взяв бігом в рот ! Це тобі від мене маленька помста, за те, що було до того, як ми спустилися під землю і набрали зброї з собою..

Термінатор:..І уклали священну угоду про подальше ненасильство..

Термінатор подуває з прямою допомогою рук в сторону іншого середньостатистичного перехожого – стріла – невидима – прошиває його. «Міняє» його.. Крик раненого тигра здіймає, гвалтує «За родіну !», грозить, що арматурою згвалтує і вже жене на них, з солідарним збориськом посіпак.  І треба було то сміттє чіпати, стояло би собі біля буфету і нетсіхо чвіркало ??!   

А тепер робіть ноги браття, чи дробіть їм ноги, браття. Й сестро !

Два «проти», один «за», одна утрималася – не дробити, робити, мерщій !..



Стоять п’ятеро, підпершись об дальній хований мур, відхекаються.

Івась: Ти шо натиснув, бевзолоч ? Яку…?

Термінатор: Ти був правий. Ні, ти помилився – треба було не одним шпичаком трубу зарядити. Ти запитував, як відрізнити ?.. Дуже легко, дуже легко, Івасю..

Івась(кислюк): Що знав, те довідався. Ще й повчає всіх, на нашій землі.. На нашій землі ??? (!!!)



Ніч. Севастополь. Четвірка Щирих Українців – НеоУкраїнців ! -  УКРАЇНСТЕРІВ ! – вселилася на нічліг в хостелі, що ділить через стіну площу із колишнім(?) піонерським будинком, сьогоденним осередком партії «ЗА РОДІНУ, ВАШУ МАТЬ». 
В непримітній однокімнатній хатанці найнижчого поверху(мінус перший), сидять за малим круглим столом, не накритим, звичайно. В центрі круга стоїть висока воскова свічка, і далеко їй ще вигоріти, вау, як далеко. Але темрява переважає.   
Тармінатор(наче медіум): З відносного майбутнього, ми потрапили у відносне минуле.
Івась: У безвідносне і безпросвітне..
Пусса: На машині часу, мотоциклі М-72..
Брюсель: Я пропоную майнути назад в минуле, - майбутнє, я прошу пробачення..
Івась: Майбнемо, коли всіх переб’ємо, я не заливаю, Тарасе ?..
Тармінатор: Ні, не заливаєш. Але я ще не придумав, як. Ситуація, прямо скажу, УНітарно ускладнена..                                       
Пусса(смутно): Це становить пряму загрозу для втілення УНікальності та УНіверсальності.
Івась(вольовничо): Ми все рівно не здамося ! Ми не облишимо, не обірвемо заміру декацапізації і дехохлолізації південно-східних кластерів, цих анахтемських лейкопластирів московіастерів. Ні, трясця, прецінь, ні, чуєте-е ?!
Тармінатор: Пригамуй, чуєш, не кричи, тут стіни  мають вуха, руки, ноги і ще щось..
Івась(з палом, проте пошептом ): Френдзі, у мене план народився !..
Пусса: Давайте відзначимо ! Хто біжить за фляжкою ?
Нерозуміючі погляди з трьох сторін.
Пусса: ..Шампанського, недешевого..
Івась(продовжує): Значить, в мене план народився…
Пусса(перебиває): А чо не признавався шо вагітний ?.. Хто фазер, Термінатор ?..(хі-хі)
Пауза.
Івась(подужує нерви): План такий...

Там же. Світло свічки плавно збільшується, розширюється. Враз нечутним вітром вогник починає хаотично дрижати, то зростаючи, то спадаючи, і виражати характерний шипкий звук. Кучерявиться  зачорнений  димок. Миттєве багатократне збільшення, і  миттєве повне згасання.   
В мороці продовжують сидіти, взявшись за всі руки і піднявши їх угору магічним колом, магічна четвірка. 
Івась(пролуплює око, за ним інше): Не спати, братія ! Уперед за праву справу !
По-солдатськи похоплюються, хапаються за трембіторатори(чотири), і крадуться з кімнати у хостельний довгий коридорчик (чотири). Коридор темний, як у дупі чорта, і страшний, мов у пащі чорта(ГЗК: хоча, де страшніше з двох порожнин – це ще питання…). Троє підсвічують собі шлях смартфонами(в Івася найновороченіший, потім Пусси..хи-хи). Тармінатор, спочатку брів, вів своїм в цих умовах монохромним візуалом, коли помітив, що стало забагато «Нокіа» в темряві, дістав свого «Блекберрі», і не твердо поступився  першим місцем Іванку – «Верту» в другій руці, що тримає трембіторатор.       
Ну і що ??? Все одно – все заодно !!! Конкуренція не конфлікт !
І ось зовсім поряд вже кінець пасажу, в смислі коридору; мур муром стоїть, мур-мур-кає великий чорний котисько, не спішить дорогу перебігати; долинає звідкілясь, не поглинає мур, ані мур-мур кота, - мелодія гулька, п’янка «Мурка». І раптом ні з того, ні з сього - з стіни виростає постать. А за нею ще одна, ще одна, ще одна, і непочатий край, здається, ні, то справді не верзеться…
Ці постаті, радше густі тіні темряви. Їхня дивовижна природа зумовлює нез'ясовне(?) світіння в темінь і стан підвищеної (підвішаної ?) дії – не торкається ногами підлоги, підлота. І не прозорі вони дочиста, напівпрозорі. А кощаво-кігтяві руки і зубила в них – ну просто-таки неозорі ! Матроси вони, колишні, патроси кровожерні - нинішні. Вже заміряються звіряче поматросити хоробру четвірку.    
Ага, дзуськан вам !.. Без команди – як і повинно бути, самостійним глуздом ! -  синхронно кварта відкриває вогонь, точніше, повітря по трубам, півгодини відповідально-непростої праці – і по трупам. Їх, немов підшерстя, сильнодіючим порохотягом затягує у місткі дула трембітораторів.   
Івась кладе насередині коридору квадратну кедрову скриньку з круглим отвором. Довкола неї хутко формується енергетичне коло.
Івась: Ми вдихали, ми здихали, браття, тепер ми – видихаємо,  здихаємося. Почергово кожен – Івась першим – запихає наконечник трембіторатора у отвір, і щодуху видихом дмухає лукавого духа у скриню. Потім Термінатор скріплює скриню товстою дубовою затичкою, і сім разів лобом забиває рівно до половини. Е ні, більше, аніж до половини.. 
Термінатор(І): А тепер – Ти. Сімдесят разів чолом. Що є духу нелукавого, інакше марна наша права справа.
Івась(на Б): А він ?..
Т: Б зараз таке велике цабе, що спустить у море це г.
Б: Безбе.
П: А я ?.. А мене ви форготнули вже, проковтнули, я вам тільки, лайк драже ??
Т: Без ОБЖ. Ти продереш через вес ЧФ зі скринькою в руках. Ре ? 
П: Та ре, ре, добре. І ре-аль голов-не.. Ми же по-ходу тепер робим погоду, не бідуєм, білдуєм юніон соціум , де кул же втре носа всяк ме. Хай жве Солдат Жейн !.. (рука до голови.)
Разтак, Івась – мудрак & мастак: зніжно хапає коси Пусси  і здібно чолом її заправляє корок у скрині. 

Івась: 67, 68, 69… ( Випускає коси Пусси. Пусса ледь вдихає)
Термінатор: А де ще один..?
Івась: Вона якось мені зізналася, що 69 її улюлюбна позиція, а я чоло-вік – така моя життєва позиція. (Ступнею  ставить крапку в корку по саму нірку).

Синіє море, Чорне. На понтоні причалу в один кінець, понтує пан Брюсель, що бачте-пробачте позбутися глибоко скрині, то простіше, ніж сісти в карусель.  ОйКе, сіли, месьє. Мерсі-Сенькю. Тепер бажано не тішитися висотою рано-чи-пізного власного приземлення, а сісти в човен і пошукати в царстві чорних вод глибкого місцища і липкого днища ?
Пусса(видок в неї, відверто, не медОК): Рим, Крим і Мідні Труби.
Івась: ОЛОЛОдець, все ж не обманюй, до Риму не доїхххалала..
Пусса: Ти Едіот. Фулл. Пєрвого - нє било. Второго – пазабило. Трєтьєму - Больше Нє Бить, Больше Нє Біть – ЗА’БАЛА ВСИІХ ! Враг абєзврєжен і абєзводнєн. Гудбай Матрос ! Термай Флот, Бот !
НОСЯТЬ ЇЇ НА РУКАХ І ПІДКИДУЮТЬ, ПОКИ НЕ ВЗРІВАЮТЬ ЧОВНА, І ЗАБУВАЮТЬ ЗЛОВИТИ ПУССУ, СПОВНА. 
Відшвартувавши, заскакують всією своєю квартою, женуть углиб якоюсь картою – глип,і їх вже не видно. Дно ??  No, no. Термінатор урівноважує суд-но, Ап, точніше Яп, збирається з благословення IP пожбурити і за тим не журити, не трубити.   І вже би до холєри скинув  той скарб, як би з такого нацька, що знець не цяцька, не Краб явився з води, не куля злетіла сюди, а Акула-Дура виринула з моря, з горя, …і з’їла. Скриню. Та й канула, маб, не в Лету, а, нап, десь у Х-Стікс.
Яп(крейда): Шо за ЩЕЛЕПИ ?
Івась(буряк – на пательні):Бандер-Вуйку, запломбовані, запломбовані, не вирвані, я так кдумав..
Мало акули, яка пірнула, зачаїлася під дном човна, так не поодаль на горизонті, маячіє іще щось зубате, ще якась нетонуча маячня.   
То маніячина - Льонька Гранч, на ком-пактному  вітрильному кораблі з трахкотливим, як трах двох тракторів, моторчиком в заду, з червоно-височіючим з білими черепом і кістками знаменом.  Самодекларований, декласований хіппі-комуняка, з перебитим і перев’язаним  правим оком і капітаном-папугою Владіміром на плечі та армійкою розбійних матросів за плечем, поспішає розправитися з добрими людьми. А їм(?)(Йому!) на допомогу, наздоганяючи і переганяючи їх(його) – не терористи і не артисти, а артилеристи, ескадра човників залізних і безвиїздних.    
Розвертають човна Івась і компанія, нема куди давати дьору, крім як назад до берега і короктого моста. На суші устрибують як-сяк в мотоцикл, розганяються, перепуджені, до максималки, не позбуваючись заду себе вже сухопутної атакувалки.
Пусса(в колясці з Брюсом): Тікаймо в майбутнє !
Івась: Так, женімо звідси – сюди у 2042 !
Дорога-Набережна вривається в крутизну скелясту тоді, коли машина-чЄСУ зривається реактивно над нею, і вкрат реактивніше розчиняється в запорошеному повітрі.
ДЕНЬ НЕМА(Сонце Заходить, Сонце Сходить). ДВА НЕМА(СЗ СХ). ТРИ(СЗ СХ), ЧОТИРИ(СЗ СХ)… А на п’ятий(денна полуднева спека) появляються у тому самому місці, звідки зникали, схожим способом, та що ви... куряви незрівнян більше. 
Мотоциклетка стовбичить заглухлою на середині пустої дороги. Водії і пасажири понуро помовкують.   
Іванко(заледве наважується): А  давайте, може, ще разок… останній… в 4128-й ?..
                            ***
В’язниця ЮРКАТРАС.  Майже народна пісня. Бранцям майже не чутна. 
                 За муром холодним.
                    У камері темній,
                    Сидить там закутий
                    Товариш наш Тельман.
                    В тюрмі тій немає
                    Ні сонця, ні вітру.
                    Сидів там в кайданах
                    Товариш Димитров.
                    Шаліють фашисти
                    Навколо тюрми,
                    П’яніють від хмелю,
                    Розбій і штики.
                    За волю сидиш ти,
                    За бідних людей !
                Товаришу Тєльман,
                     Вивчай ліпше Тєлєму,
                     Альбо не гни більше Ділєму.
                  Врятуєм тебе - за Реальну Тєму!

До в’язня в одномісну камеру охоронець послужливо припроваджує  начальника в’язниці і адвоката. В’язень простягся навзнаки на нарах  і почитує Марініну, свідомо ігнорує начальника. Охоронець не спішить запирати за ними двері.
Начальник: Пан Таваріщь, ви звільнені. Збирай манатки і шуруй звідси, поки я не передумав..
Ув’язнений його - в  ігнор, ніби нічого не чув, нічого не бачив.
Адвокат: Це чистої води правда. Ми добилися звільнення, нарешті сталося ! Ось рішення суду (витягає з папки папірець, простягає лежачому.)
Той показово  несамохіть переключається з читання детектива на прочитання іншого детективчика. Бігло дочитавши до кінця, раптово вкидає до рота документ, і жваво зжовує, не лишаючи і клаптика. Продовжує читати Марініну. 
Адвокат(подивовано начальнику): Він що знову голодує ?..
Начальник(не менше збентежений): Та ні начебто... А може просто фарба роздруківки свіжа і пахне гарно ?..
Адвокат(в’язню): Що це означає, пане Лучшенко ?
Полонянин(начальнику): Я вестиму діалог винятково в присутності мого адвоката. Згинь!
Начальник показує йому перехрещеної руки кулак, язик, рожки і голу задницю, і разом з надзирателем покидають похмуре приміщення. Без обмінної адресації рожок, язика… не залишається і в’язень. 
Полонянин(щойно, реактивно): Шо це за хрєнь ти мені з тою мавпою тицькаєш !?!
Захисник(невтямки): Ти про шо ?? Це не фейк, не розвод, - ти вільний, можеш гуляти на всі чотири сторони просто зараз !..
Полонянин(кипить чайник всередині): Які чотири сторони, нах !.. Яке просто зараз, нах !.. В мене – одна сторона, - один напрямок – і ще не просто зараз !!                                       
Відвалює нари, згрібає руками з землі ціленну кучугуру детективів і триллерів – лінолеум дірчавіє, судячи за звуком гравітації детектива, глибоченно. Чи, можливо(важливо), триллера ?.. 
В’язень: Я вже підкопав, ти уяви лише, під саму Банкову ! Буквально ще кілька метрів, ну, може, десяток-другий, ок.. – і я в самих святая-святих !!
Адвокат(справляє враження): Ну ти даййошш !..
Полонений: Ти кажи, аби ті трохи менше  репитували під кліткою «Дайош свободу, гад!», а більше, і дешевше,  розповсюджували «правильні ікони». Повна свобода не щас, не щас, сам бачиш, який час ?!
Адвокат: Нашчастя, вже дали..
Полонений: Хрєново, лойер ! Отож я кажу, що невчасно, як завжди.. Потрібно  пролонгувати, на трохи, треба щось придумати..(мечеться по камері туди-сюди)
Адвокат(стовбеніє безпорад): Шо тут придумаєш..?
Полоненик: Придумав ! 
Підбігає до стіни, спушує рукою одну за одною націонал-патріотичні наліпки, соціал-радяністичні - рясніше, і таким робом підбирається до останнього постера - Барух Колесман (що вимовляє не «русскій», а «лусскій»), із виколотими очима, обмальований вздовж і впоперек. Домальовує рожки.
Полоненик: Фотографуй вдатно,акуратно адвокате. Я кличу свідків. 
***
ТИТРИ у правому верхньому (так, так, не нижньому) куті чотирикутника: Лісостеп   Український 18:00 р.m. Терен - Кіровоград.
Один кут чотирикутника, в особі Пусси, кудись несподівано (?) відпав, тому геометрія зазнала змін у напрямку трикутника. Сидять задумано в різнотрав’ї не віддаля  від лісового масиву. Бринить гітара в руках Івася, струмить потоками лірики голос Івася.   
                      Квітка
                       (Океан Ельзи)
                                        Холодна, голодна й невчасна!
                То світла, то темна – неясна.
                До крові, до болі, до ночі
                Я знаю, я буду, я хочу, я хочу!

               Шукай в телефоні мій слід,
               Цілуй у вікно мої губи.
               Як знак на моєму плечі, ти – квітка!               
               Ти-квітка !
               Шукай в телефоні мій слід,
               Цілуй у вікно мої губи.
               Так швидко в моєму житті, так швидко!
               Ти – квітка! Ти – квітка!

               З тобою по колу прощали,
               По колу з тобою літали.
               Без болі, без пра-а-ва-а надії
               Так швидко, так сильно й так ма-ало,
               Ой, як ма-а-ало-о! Ой, ой-й-й…


Тармінатор(драт): Шатап ! Пліз.. Я - думаю.
Іванко(стоп мюзік): Я – теж. (набринькує попередню мелодійку.)
Брюс: Не сваріться, братайтеся, кохайтеся..                   
Іванко(стоп-мюзік): Одного разу вистачило.. Я став платоніком – або прагматиком, ясніше кажучи. Думкаю, я її дочекаюся.                     
Тармінатор: Дорк.
Іванко: Вот ??
Тар: Дрочер.
Іванко(повір не мож): Бандер-Вуйку, поможи мені його зв’язати, я доведу, хто я..!                     
Брюс: Нас наразі замало..
Тар: Ну гаразд, пожартували і баста.                              
Ів: Втратив мамку, і втрату кохи переживу. Все – ніштяк ! Все – бджоли ! Мед і квітки! (Заливає нову)
                           Ганджа                        

                          (Зе Вйо)

                        Ганджа, ганджа
                        Ганджа, ганджа
                        Ганджа, ганджа
                        Ганджа, ганджа

               Думка летіла на південь і падала в сніг
               Твоя мікросхема палала-палала, ти буцімто став
               Джагелікоптер зачепить і наш континент
               І поволоче, ой, поволоче...

               Бо на заході – ганджа
               На сході – ганджа
               На півночі – ганджа
               На півдні – ганджа
               В Африці – ганджа
               В Америці – ганджа
               В Азії – ганджа
               В Австралії ганджа

               Я не даю обіцянок і ти не давай
               Разом ми їдем в зеленім трамваї
               Джа розведе усі стріли й закине нас в рай
               Відпочивай від думок або вибирай

               Ганджа!
               В Ефіопії – ганджа
               В Азії – ганджа
               в Зімбабве ганджа
               В Прибалтиці – ганджа
               В Молдавії – ганджа
               На Полтавщині – ганджа
               В Києві – ганджа

               Ти можеш палити і вирости каменярем
               Ти можеш палити і бути прекрасним сусідой
               Ти можеш палити і вміти водить мотоцикль
               Ти можеш палити або не палити

               Але завжди – ганджа
               Над нами – ганджа
               Під нами – ганджа
               І ми самі – ганджа
               Навколо – ганджа
               Ми самі – ганджа
               Ви також – ганджа
               Ви всі дуже – ганджа

                   Ганджа, ганджа
                   Ганджа, ганджа
                   Ганджа, ганджа
                   Ганджа, ганджа
                   Ганджа, ганджа
                   Ганджа, ганджа
                   Ганджа, ганджа
                   Ганджа, ганджа…
Аплодисменти відсутні. Івась не лізе в ганж за це, несе в рідкі маси інше співце: 
                Гей, нумо, хлопці, ми космомольці,
                Дружніше в ногу ступайте,
                Владу Райську, волю роботчу
                Всі ви гуртом захищайте!
                Вкупі, червонці, ми космомольці,
                Треба нам в спілку єднаться,
                Пану гладкому, Дону цькому
                Годі вже нам покоряться!
                З боєм пройшли ми степ український,
                Коней в Дону напували,
                Під Перекопом з ворогом бились,
                Ми на Карпатах бували.
                В Чорному морі панство топили,
                Панство жорстоке, криваве,
                Глибоко в Польщу рейдом ходили,
                Чули «Дайош!» під Варшавой,                              
               Саюзь і Євра, Єврасеві, – лєвой, правой !                                       
Брюс в’яло плескає в долоні.
Тар: В ціз сонг трап інде деза.
Івась: Інде не деза, інде мета. Зесе не Інді-рок.
Тар: Твій салоган пред піплородом повинен бути на кшталт: « Ти можеш бути голландцем, шотландцем чи неандертальцем, та ти, врешті-решт, не можеш не стати ЮКРвеспучіанцем !»
Ів: Пурга. В сенсі звучання, звичайно. Мій салоган – «Фабрікі – звьоздам, землю – древлянам !!»
Тар: Невдало..
Ів: Тоді – «полянам!»
Тар: «Геть – москаля, геть олбанську звідсіля, наволоч ноорадянську – такс галбанській, побудуй ноорайдянську!» Ну якось типу так..
Ів: Непог, непог.
Брюс(кволо): «Кохайтеся, чорношкірі, та не з...»
Пауза.
Ів(злост): «..І не з толеристами-туристами ! – Тільки в ган донах!»
Брюс(живіше): Приймається.

ТИТРИ у правому нижньому (так, так, не верхньому) куті чотирикутника: Лісостеп   Український 20:00 р.m. Терен - Кіровоград.
Лежать. ^ У різнотрав’ях. Не спішать. До лісового масиву ногою подати.
Високо у небі даленіє вертоліт. Все чутніше і чутніше гуркотить.
Рапт малює сам себе не здалік у русі танк. Немов на бойовий клич гелікоптера, він мчичить неабиТАК ! Веде його – невидно, ясен дуб, зате неабиЯк видно, хто на ньому вивищується ! То яйцями на гарматі – не Сара Конор – а Сєня Донор !!! На прізвисько – Рембо Перша Кров Я Не Целка. Пацан У-Хакі усенький, засмальцьований рідними українськими чорноземами, де ніс, рот і пульки. Не буде, браття, пощади ворогам Неньки, Усєнький – вояка то значний ! – УНього ще й пєстік дамський(?) в кишенці, і пульки, пульки..
ТАнК - чавунний і бравурний - прикрасований прапорами Ураїнської Повстанської Армії і червоної !! Крейдою писані на антуражній броні - цитати Адама Сміта і Адама Мартинюка !! І,самозрозуміло, Єви ... Дме бродячий вітер йому у металеву дупу, а з металового дула вилітає.
Ось молодецький Сєня У-ввижає високо-високо від землі гвинтокрила  Agusta 139-го, ну, десь так, у розкішному комфорті, на шість місць буде, не більше, не менше. Зовсім мало що не як у ВВП.
Рембо Перша Кров Я Не Целка мужньо – не те слово – виманює пальцєтами з сагайдака вражаючу стрілу з гострюще загостреним  цільовим кінцем, із внутрішньої кишеньки (дамський пєстік ззовні, там, де зрака) виманює тими самим пальцєтами якусь таємниче чорну пластикову коробочку(там, мабуть, порох !), прикручує до цільвого кінця стріли, напинає тятиву,і, - запускає шпичака у небо !!!  - У-сьо, ну точно хана залізному Карлсонові, зіб’є вражого дзьоба, зірве на полум’яні друзки, порве гвинтойоба, полюбе!.. Нє ??? Стрілу У-ловлює спритна НЕВИДИМА РУКА з гелікоптера ??? Хвилина зо п’ять, і стріла летить вспять - до нашого піхотного влучника ! У-ловлює – У-міло, ясне діло, Рембо С , не як якийсь там «екс», - одною рукою, У-явіть собі ! Ламає коробочку пластмасову без проблем, виймає записочку чорно-біленьку – проблєми будуть, Рембо ??  - У ворогів !! Тепер понятно у-сьо, то психотропна зброя !!! Там, у коробочці чорній, точно порох..                                    
Карлсону скоро каюк, ага, а Рембо Сєня захлопує за собою танковий люк. Ага. Розвертається танк у танку, дує за вітром під музику стихії.                                              
А з гелікоптера карколомним багаторазовим перекручуванням в повітрі приземлюється на голову – нічо, в нього голова тверда і міцна - боксер Роккі – ну стопудяк - голий будяк всім ворогам народу ! ВИ подивіться, які ОН ВОЯКИ В НАС !!! ( ГЗК: Сталлевий Сільвестре – ти тепер цілковито відсторонений від виконання обов’язків розважливо-розважально ухоробрювати глядача перед ящиком).

Втихають, зникають, літаючі і повзучі, разом з бігучими і йдучими. Сидячі і лежачі - присутні.
Івась(про Сєню): Та я його знаю !.. Це ж добрий знайомий мамки мої, з певного …асу.
Брюсь: І я його знаю !.. Мислячий, сучасний хлопець.
Івась: І як то буває, - дуже своєчасний горобець..
Тарась: А ти би чим стріляв, Іванку ?
Івась: Ну, може, і рогаткою, але в ліве око, а не праву руку.. Я за легкоозброєну партизанську науку. І хоч я не зовсім арієць, я артилерієць ! Найкращий гарт – це арт. Чи, може, все-таки, фарт ?!?
  ***

ТИТРИ у дуже низькій прямій чотирикутника, друге слово фактично не поміщається на екрані, зате останнє - ледь не на повен екран: Степ Український ??:?? р.m. Терен – Донецьк.
               Не та Україна,
                    Що колись була,
                    Ніколи так буйно
                    Вона не цвіла.Ага.
                     
                    Ще так не палали
                    Вагранок вогні,
                    Як в наші рай-дянські,
                    У радісні дні.
                    І степ наш широкий
                    Не знав таких жнив,
                    Ніколи колоссям
                    Він так не шумів.
                   
                    Це в сонячні роки,
                    У радісний час
                    Змужнів богатир наш
                    Могутній Донбас.
                    У дружній великій
                    Радянєцкій сім’ї,                                    
                    Кара-бас, Біда-рас.                           
                    Горять України, горять..                               
                    Яскраві вогні..
                    Не та Україна,
                    Що колись була,
                    Ніколи так буйно
                    Вона не цвіла!...

Всі пораються в лану. Термінатор розмашисто косить косою справа-наліво, зліва-направо пшеницю, стинає без шансів,  - до пояса голий і без штанців. В трусах. Брюс Бандер-Вуйко, і собі в трусах, не в хазяйських, як Тарас, а у стрінгах, як… - граблями він загрібає, розподіляє, нормує під поглядом Термінатора й Іванка, і під власним кутом зору. А пан Іванко, власне, голий весь, голіруч з коріннячком вириває рослини і загрібає, загрібає, часу не гає.  Та, бразтери і сестери, не поцдумайте ніц дурновісного і лиховісного - ні! ні! – з коріннями вириває він - бур’ян ! І не на кальян.  І не наг він повен – сокси, шкарпеточки чисті має, зашиті білими нитками на білому. Е-ге ж.
Робота кипить, в бота і хлопа. І в пана.  ЗН Ацька Евасик уздріває за верству чиюсь таку притягульну особу. Спотикаючись, плачучи, в жалюгідному вигляді, слів не добереш, телепає до косярів знайома стрип-травесті-діва Уляляна. Або просто Уляна.   
                

                                                                                    
                      "Дівчина Кончіта"
                      (Скрябін, Кузьма)
                    Помада розмазана,
                    Сльоза не витерта на щоці,
                    По притонах затаскана,
                    Боїшся світла, як вампір.

                    Манери запущені,
                    Душа прибита цвяхами до стіни,
                    Твій ангел запарився,
                    Тебе відмазувати від біди.


                    Бун джорно, сіньйоріта,
                    Дівчина Кончіта.
                    Солодка, як халва,
                    Дешева, як трава.

                    Сигарета замучена висить,
                    На твоїй губі ніби спить,
                    Ти хотіла би спокою, але
                    Запал твоєї бомби горить.

                    Розказали по радіо, шо знов
                    Піднімуться ціни на газ.
                    Ти наїлася сємочок і ржеш,
                    Ніби можеш жити ше раз.
                                  
                                    Бун джорно, сіньйоріта,
                    Дівчина Кончіта.
                    Солодка, як халва,
                    Дешева, як трава…
З іншого боку, теж приблизно за верству, шкандиляє теж до болю знайома вуманя – пані Пусса ! Ненабагато лепськіша за ту пані.
                                                                           
                       А я пливу
                     (Ірина Білик)
                        А я...
                       А я пливу...

                      Все на світі, як вода,
                      Світла радість і біда.
                      Все тече і все біжить в нікуди,
                      Все на світі, як пісок,
                      Залиши на ньому крок,
                      Змиє все вода, було й так буде.
 
                      А я пливу в човні,
                      І так спокійно мені.
                      Мене несе течія –
                      Я нічия.

                      Я буваю не сама,
                      Я буваю у собі,
                      Я буваю, де ніхто не знає,
                      Я сідаю край вікна,
                      В небі хмари голубі,
                      Але й все ж вони колись зникають.


                      Все на світі, як вода,
                      Все на світі, як пісок.
                      Я буваю не сама,
                      Я сідаю край вікна…
З третього боку, в цей самий час, в цьому самому місці, тьопає тьотя Сара. Десь загубила шаблю... Та є коса, в руці, і хоч боса і вже не роса, вона жадібна до праці, немов оса ?..
                 Арешт
                         (ТНМК)
                Ти уяви собі – падає Боінг
                Людей кида сила ваги
                Як погані бі-бої вони падають вниз
                Найпоганіша криза із усіх криз

                Я у салоні і саме в цей час
                Хтось на небі надав мені шанс
                І я зустрів її врешті решт
                Але все це змінив мій арешт
                Я бачу сни. Я бачу сни

                Ти до мене не ходи, не дзвони
                Коли я бачу сни, коли я бачу сни
                Поки наш літак падав униз
                Я пригадав, що читав десь колись                                  
                Що у кожній  тварі має буть хтось
                В собаки – собака, в Юнони – Авось
                У моря – річка, у дома - тин,
                У Петра Марічка, все з двох половин
                Ми - два береги, Буда та Пешт
                Все було б добре, якби не арешт


                Що було потім, розповім в двох словах
                Вирішив я припинити цей жах
                Її взяв на руки, крила розкрив
                Я покинув літак і на землю злетів

                Сяяло сонце, я сів на траву
                В її очи я зазирнув
                І зрозумів, що нема в світі меж
                Але все зіпсував мій арешт…      
ЖІНКИ сходяться трикутником у трикутник ЧОЛОВІКІВ. Геометрія пшенично-степової землі зазнає ромбічних змін з відповідними географічними координатами; трикутники перехрещуються. Жінки грайливо танцюють і співають; чоловіки манливо заохочують і відпочивають.      
                 I wanna be loved by you
                (Мерилін Монро)
               
                I wanna be loved by you, just you,
                And nobody else but you,
                I wanna be loved by you, alone!
                Boop-boop-be-doop!

                I wanna be kissed by you, just you,
                Nobody else but you,
                I wanna be kissed by you, alone!

                I couldn't aspire,
                To anything higher,
                Than, to feel the desire,
                To make you my own!
                Ba-dum-ba-dum-ba
                Doodly-dum-boo

                I wanna be loved by you, just you,
                And nobody else but you,
                I wanna be loved by you, alone!

                I couldn't aspire,
                To anything higher,
                Than to feel the desire,
                To make you my own,
                Ba-dum-ba-dum-ba
                Doodly-dum-boo!

                I wanna be loved by you, just you,
                Nobody else but you,
                I wanna be loved by you,
                Вa-deedly-deedly-deedly-dum
                Ba-boop-bee-doop!...

Уляна в’ється біля Термінатора, він сміється; Пусса приліпає до Брюса, він не відмовляє; Сара лине до Івана, він, наче гине ?.. 
Іванко: Мамцю, мамцю, ви трохи легше крутіться, агов !.. Це ж інцестом попахує…  Мамцю рідна!...
Сара(перериваючи на секунду пісеньку): Інцест це теж інвест, Інвасю.
Жінки у пісні й танцях міняються партнерами.
Іванко(осторога до Уляни): Жінько, де твої москіти ?? 4ом ти, жінько, лишила свого Злосного Термінатора ??
Уляна(перериваючи на секунду пісеньку): Серцю – накажеш. А голові – нєЕ. Шлунку – не відмовиш.
Обмін партнерами і партнерками.
Іванко(найніжніше): Пуссю, Пуссю, ти більше мене не покинеш, котю ?
Пусса(перериваючи на секунду пісеньку): Сьогодні ніколи !
Іванко(занепокоєно): А завтра ?..
Пусса: А завтра інколи. Але коли те «завтра» ?!..
Іванко(мажорно): Нінколи !
По піснянках і танках, Івась крикливо виголошує «по танкам -воїнство ! ДРУЖИНИ МОЇ !». Термінатор делікатно, згідно з неписаною інструкцією, випотрошує зі своє плоті комп’ютери-динаміки: один з живота, другий зі спини; Брюс Бандер-Вуйко налаштовує правильні еквалайзери; Іванко плейкає, і двіжнячОК стартує у полі - ген на три долі !   
         Sexy And I Know It (LMFAO)
When I walk on by, girls be looking like damn he fly
I pay to the beat, walking on the street, I'm new Le Freak, yeah
This is how I roll, animal print, pants out control,
It's Redfloo with the big f*ck
And like Bruce Lee I got the club

Girl look at that body [x3]
Yeah,I work out
Girl look at that body [x3]
Yeah,I work out

When I walk in the club, this is what I see
Everybody stops and they staring at me
I got passion in my pants and I ain't afraid to show it

I'm sexy and I know it [x2]

When I'm at the moss, Purity just can't fight them up
When I'm at the beach, they in a speedo I'm trying to tan my cheeks
This is how I roll, come on ladies it's time to go
We hit it to the bar,
Baby don't be nervous
No shoes, no shirt, and I still get serviced

Girl look at that body [x3]
Yeah,I work out
Girl look at that body [x3]
Yeah,I work out

When I walk in the club, this is what I see
Everybody stops and they staring at me
I got passion in my pants and I ain't afraid to show it...

I'm sexy and I know it [x2]

Girl look at that body [x3]
I work out
Girl look at that body [x3]
I work out
I'M SEXY AND I KNOW IT...



Трясеться земля від саунду і муву шістьох, це так вона підтанцьовує, це так її ритмчічно серце б’ється, і це так соловейко поблизу в ритмі-і-римі тьох, тьох.  А далі впідвечірОК на враз стоячих колосках розпочинається - оххх… oxxx… аxxx… В консонанс і обогнанс  розміреного і на закінчення логічно  реактивного акорду жанра Нью-Ейдж. ЖАДАННЯ ?)!)!)                                                                
ДІТЯМ ДО ВІСІМНАДЦЯТИ ПЕРЕГЛЯД СУВОРО ЗАБОРОНЕНИЙ.З БАТЬКАМИ-НІ.

Серед степу у лану, Івану, легкому і постп’яному, є файно, любо, тепло в обіймах казково сонної Пуссочки, наче курочки з яєчками, золотими.Чи, можливо, позолоченими ? Чи є різниця ? Чи має бути?
Сусідують з сією парою з двох сторін в трикутнику, що трішки внаслідОК бурхливого процесу змінив градуси кутів, озолочені інші дві пари. Запара дивитися Івасеві на лежачого калачиком Термінатора -  півлиця уздовж голови (якої половини ?) бідака втратив (чи навпаки придбав ?), а шкіри на спині зовсім нема – металеві кістки лишень тільки стирчать, коротше, продраний добряче.. Йому неабияк пощастило з любкою :) І Брюсу поталанило, тепер він знову БРЮС ВСЕМОГУТНІЙ – хропе на спині і повітрям з рота та носа траву високу і малу уколисує :) Та Івась далекий від чорних заздрощів, він бо свідомий циклічності кохання цієї ночі, емпірично і постфактум:)))  І знає він ЦІНУ справжньої чоловічої дружби також.
Коли Термінатор ще спав, а Брюс в солодких мареннях стогнав (шо, мало йому ??), Івась вже у сяйві нейтральних променів досконало круглого супутника, високо вгорі, спостерігав трьох тьоть, що так чарівно поряд водили хоровод, і затамовано роздумував. З черевного репродуктора Термінатора тихо притлумлено звучала музика.                     
                  Ю. Андрухович і Мертвий Півень.
                       And Everybody Fucks You

             Дівчата були не надто гарні й маленькі,
            але одна сказала до іншої:
            "Пропонують роботу на фірмі.
            Секретарем-референтом, обов’язкове знання               

                          Комп’ютера.
          
           Сто баксів на місяць – і всі тебе трахають".

           Сто баксів на місяць, подумав я.
           І всі тебе трахають.
           Це плюс чи мінус, як це розуміти, подумав я.
           І в якому сенсі, подумав я, невже в дослівному,
           може в переносному?
           І в якому було би краще?
           В дослівному? В переносному?
           Я мав над чим замислитись, а поїзд
           гнав собі далі й колеса як дурні вибивали
           одне й те саме, одне й те саме:

           Сто баксів на місяць!
           І всі тебе трахають, трахають!
           Сто баксів на місяць!
           І всі тебе трахають, трахають!
           Сто баксів на місяць!
           І всі тебе трахають, трахають! …

« А якщо - не сто баксів на місяць... А якщо - не всі... А якщо – не кожну трахаєш, ти,... природно... народно ?!?» - із думками до Івася потроху поверталося масляне бажання, втричі бурливіше і солодше. «...і всі тебе...» - він глянув на Термінатора, потім перевів погляд на Брюса, що прокидалися, вже потягувалися, він уявив Злого Термінатора, і, клацаючи зубами, вирік увись «ПОДРОЧІТЬ, …НІСТИ !».
Випрямляється Івась рівно-рівненько, раненько, з появою у сяйві теплих променів досконало круглого, не зовсім коректно сказати б -  супутника, високо вгорі, дружелюбно долучається до хороводу. Зі спини Термінатора народжуються звуки попередніх авторів, дещо іншого треку:    

           Дякуючи яхт-клубові, курсам англійської мови,
           полоністиці та україністиці
           за те, що виховали її спеціально для мене,
           дякуючи всім редакціям, до яких вона пише,
           журналові Russian Military Review,
           який вона читає в берлінських ес-банах,
           музиці, яку вона слухає,
           фільмам, які дивиться,
           комп*ютерним іграм, в які програє,
           за те, що вона є вона є вона є вона,
           дякуючи її дідові, котрий каже:
           не їдь до Львова – такого міста немає,
           дякуючи всім поколінням її предків
           за те, що несвідомо злягаючись,
           вимостили їй тисячолітній шлях втілення
           (спеціально для мене),
           прокрадаюся в її сни, дякую
           дякуючи
           за нагоду снитися,
           нагоду відлунювати,
           пульсувати
           і дякувати…
                        :-X 


Хоровод шаленіє, змінивши рух за іншим – супутником; Івась і лагідно, і пристрасно стискає ручки і Уляні, і Пуссі; і фліртома моргає Великій Матері, котра шаріє і шаліє.      
А вже опісля спозаранку, до обіду десь, не на ґанку, а на ниві, працює добрий жнець - степ-бай-степ жіноцтво плете снопи, спасибі косарям зелені. Бай сягнистий зарослий степ ?  Від часу до часу Сара з косою поривається до косарів зелені, запопадлиться косити все уряд, не вважає, що переважає навіть і сего, і тего хлопа. А той, що машинков бриє колоскє, - то не хлоп, то якесь, хай не кажу хто…  Ну, менше з тим. І з тим, і тим. І з тобою, Саро трохи, вгамуйся, трохи, затим що, либонь, можуть помогти.. Знай своє місце, повертайсь мерщій до гурту, жінко, не дамське се дільце – ризикуєш поряд з хлопом снопом стати знов, не забувай білого сонячного дня про природне сільце..
Ввечері лежали снопи широченними концентричними колами, а в осередді - стояв – найвищий і найгрубший сніп. Наче дід, він звисока оглядав дів і стеріг від злого ока, бід ?
  ***
U$ІВКА-$ІТІ Й $ТЕЙТ. Край Лузерів, Uзер(о)ів і АРХів. Звісно, НІЧ!
МИ дивимося на місто ЗГОРИ, не зісподу, МИ З НАРОДУ і НЕ ТІКО ДЛЯ РОДУ. Чи пак СІМ’Ї. 

          Start spreading the news,
               I'm leaving today.
               I want to be a part of it,
               New York, New York !
   
              These vagabond shoes are longing to stray
              right through the very heart of it,
              New York, New York!


             I wanna wake up in a city that doesn't sleep
             and find I'm king of the hill, top of the heap.


             These little town blues are melting away.
             I'll make a brand new start of it in old New York.
             If I can make it there, I'll make it anywhere.
             It's up to you, New York, New York !
             New York, New York, New York !


            I want to wake up in a city that never sleeps
            and find I'm a number one, top of the list, king of               
            the hill, a number one.


            These little town blues are melting away.
            I'll make a brand new start of it in old New York.
            And if I can make it there, I'm gonna make it            
            anywhere.
            It's up to you, New York, New York,
            New York!!!... 
(Спасибі, містере Сінатра. Добре, що Ви не зі всіма бандитами встигли спізнатися…).
Далі троє чоловіків і троє жінок знаходяться в таємній темній глибокій і куцій копанці. З ними ще більш як декілька різностатевих істот і таких споріднених. Всі сидять на землі пліч-о-пліч, заради свободи високо піднятих плечей - не торкаючись один одного, втім сформувавши енергетичне коло, і досить потужне. Чотири факели, периметрично вгвинчені у вугільні пристінки, надаряють ямищеві все рівно тьмяне світло.      
Івась(правобіч Термінатор, лівобіч Сара,правобіч Уляна, лівобіч Пусса, правобіч Яп і тд.): Як будемо діяти, браття та сестри ?!(дуже богонатхненно запитує)
Термінатор: Відповідно до Конституції Світу, Майбутнього і України.
Пусса: Слава Україні !
Сара: Геройкам слава !!
Уляна: Дякую.
Сара(ревниво Уляні): Не плутайся в дієіменниках і суб’єктах, Пані Прикметникова-Об’єктивна..
Уляна: Я прошу більше поваги до старших, пані Суб… Розтягнене Дієслово..
Сара: Це хто ж з нас старший !?! Я між іншим ровесниця мотоцикла М-72, а Ви…
Пусса: Дєвашкі нє сссорьтєсь памєлачам, У-спокойтесь, а ні то - палачам.. Підтримай, Бандер-Вуйку.
БВ: ЄС іт із..
Івась(Т): Заочно з більшістю знайомий, та, будь добрий, представ вголос своїх френдів і наших партнерів, перш ніж ми вирушимо в Останній Бій !
Термінатор: Наших френдів. Це Вічні Інвестори – раса високообдарованих людей, надлюдей, що відповідатимуть за економіку, фінанси, право, обороноздатність, охорону здоров’я  і культуру: Капітан Америка, Спайдермен, Халк, Вандервумен, Супермен, Бетмен, і Міша Пуплавський.
Івась: Міша Пуплавський ?!? Я ж просив на це місце Олежка Скрипку або Міка Джагера ???
Термінатор: Олежко Скрипка залупив таку ціну, шо коли про неї довідався Мік Джагер, то потрапив до лікарні..
Сара(Т): А шо у нас мало «Вандервумен» ?!? Чим «Бандервумен» вам не підхожі ?? Чим нам Вони не підхожі – розповісти ???
Івась(Т): Так чим же ?..
Термінатор: В принципі нема проблем, щоб поміняти букву на букву ?!..
Брюс(своїх Івасеві): А це Комісар Меґре, Принц Гамлет і Лицар Сід, - останньої миті замінив Отелло.
Івась(на С): Він не тамплієр ?..
Брюс: Ні, ну що ви, але для чого і кого меч призначений знає незгірш. З кризи потрібно виходити по-різному.
Івась: Ось чому я і запитав.. А де забули ви Монтеккі з Капулетті ??
Брюс: У вас забули…
Пусса(в суперечливих емоціях): То я Джульєтта, а він Ромео ??
Брюс: Ні, Джульєтта – старша дама.., а Ромео - ..вже отруївся. Шампанського ?
Івась: Після Битви – в Артемівську уп'ємося, - і знову до П’ємонту. Остаточно і навічно цього разу.
Термінатор: Тоді не марнуймо часу, Україна вперед !
Сара: Обережно з окличними… Україн-о !..
Уляна: А мені все одн-о !..
Гвардія сталевими прутами відкупорює в копанці копанку, ще вужчу, однак, є велика підозра, невраз глибшу, своєрідний, не ними прокопаний, далекомірний ліфт – ні це не диво природи, природа не могла, природа не здатна так жорстоко пожартувати з цією багатодайною і благоліпною - при-род-но-землею. 
Це формена ТАРТАРія. Казка для тартарів, гніт для шахтарів (де гнів, «каска» ?) Незмірна темна маса народу, далеко не лише «діти богині Шахті» - там цілі беззоряні плеяди німих язичників -  дико кряжать і безщадно мозоляться;  мозолять очі їм чорні велетні  з нагаями в руках, що надто довго не затримуються без «ручної праці», і не на таці подають їм ГОНОРар.. І тільки газолазерні бігморди на кшталт «ВЕЛИКИЙ ПАПА СМОТРИТ НА ТЕБЯ» -  приколисує їх «не-природний» запал, такий вибухонебезпечний в таких умовах.  Там боги-велетні непомітно боряться між собою за місце на Олімпі, - там  Юра Аннунаківський та інші час від часу силкуються підняти бунт в підніжжі Олімпу і захопити всю ТАРТАРію, з її низами і верхами. Там сумно, там смутно. Не те слово. Зате ледве не на всю голосину лунає з народних динаміків, наче автоматною ударною чергою Калашнікова – «народна»:
                                             
                   Наша шахта у змаганні
                                                                                 

                  Перша йшла і перша йде.
                                                                        
                 Всіх відсталих закликає
                                                                                    
                 І до першості веде,                                                                                          
                                                                            
                 Наче ПаРтія велика, що                                                                                                            
                                                                        
                 В біду не заведе,                                                                                                             
                                                                           
                 Хоч би Хартія Еврика -                                                                                                                      
                                                                        
                 Що вже  їм    збреде !...                                                                         
                                                                                 
                 Приїжджають до нас месьє                                  
                
                 Й даме в гості:
               
                 «Як працюєте, скажіть, у цій                                                                                                                                                                              
                
                 Богом даній волості ?                                       

                 Ми навчитись у вас хочем дуже,
                                           
                 Свою шахту покажіть же».
                                                                        
                 Показали й розказали,
                                                                            
                 Як умієм працювать, да.
                                                                     
                 Кажуть гості на прощання:
                                                                     
                 «Мда…Більш не будем відставать!...»
                                                                        
                 Ідуть Януч із Шахтьором,
                                                                      
                 Ідуть усміхаються, —
                                                                        
                 Вони друзі дуже добрі,
                                                                        
                 Ще й добре змагаються!
                                                                      
                 Хто в Донбасі чи Кривбасі їх                  
               
                 Не знає, в них науки не бере!
                                                                   
                 Добре вони вміють вчити,
                                                                     
                 Як невпинно йти вперед!
                                                                        
                 Отакі-то у нас люди,
                                                                           
                 І робота в нас така,
                                                                           
                 Бо серця у нас радянські,                                                                               
                                                                              
                 І невтомная «желєзно-гібкая» рука.                                                          
                 А хто твердить, що ми «іносраньські»,                                                         
                                                                           
                 Тим ми гідну відповідь дамо:                                                                                  
                                                                           
                «Да, на… кастюми  в нас – італьянські !»                                                                        
                                       
                 А вам всім буде - «желєзно-гібкая» Пі…

Кодолою униз і низ, один за одним, «прямує» безстрашна Армія Спасіння, де з ними в бій вступити вже готуються ЧУЖІ, за майже пекельної температури !   
Івась(воїнськи): Дівчата, тримайтеся, за фал міцніше, - скоро буде дуже гаряче !  …За «фал», дівчата, «фал», - прохання надалі не плутати з… або – менш міцно, лад ?..
Вже чутно і видно – ревища і мордища гігантських і аморфних, огидливих і пожерливих монстрів. Вони наближаються. Армія спускається. Під ногами підземна тепла вода –колись вона була не просто не мутна, а й живодайно тепла, і течія її несла раніше не туди, як тепер(то було давніше за «давно», коли ще, мабуть, ріка плила повільніше і значно вище, і звалась водиця ця Біловоддя ? (не плутати з «білою армією») Або Синжовтводдя !), теперечки – це, либонь, лиман безповоротних вод, чи ще ні ?..    
Івась: Водами Стікса присягаюсь, що не буде почварам пощади !
Сара: Ні амністії !!
Пусса: Ані живої ізоляції !!!
Уляна: І навіть мертвої еміграції !!!!
Термінатор: Готуйсь, козацтво, братство !
Івась(категорично): Це наша війна, нехай братство піднімається угору – хай там помагає.
Брюс: А мої ?
Іванко: А твої тим паче, юначе, не бачили таке їхні очі – горішня справа їхня, а не грішна.
Термінатор: А Мішу Пуплавського теж відправляти ?
Іванко: Мішу ?? За жодних обставин !! Мишка на гачок вудки !
МП: чи ви ЗДУРІЛИ !?!?!? МЕНЕ -на гачок ??? Я ж ПОПЛАВОК !!! Та хто ж вам пісню заспіває так в бою, як Я ?!?
Івась: Співав мільйон разів, що вмреш за Україну  - ..ти уяви, що ти у кліпі – раз і все –  заслужений ГЕРОЙ УКРАЇНИ та ще й пішов зі сцени..
МП(труситься): Пішов ти знаєш куди… я сцену ніколи не покину і сто разів по-свому за Україну згину, чуєш сину!..
Термінатор: Що з ним робити?..
Івась: Та хай з Бетменом летить..
МП: Я не вмію…
Івась: ТОДІ СПІВАЙ ЇМ В ПИКУ – ШОБ ТРІЩАЛА-А-А !!
МП: ЛА-ЛА-ЛА-ЛА…
Сходяться з ЧУЖИМИ. ТРЕМБІТОРАТОРИ НАПОГОТОВІ.
ОСОБАМ ПІСЛЯ 18 ПЕРЕГЛЯД У ПОВНОМУ ОБСЯЗІ ЗАБОРОНЕНИЙ – ЕНЕРГІЇ, НЕРВІВ І СМІЛИВОСТІ ВЖЕ ЗАМАЛО, А ЧОГОСЬ ІНШОГО ВЖЕ «ЗАБАГАТО ***
Присіли енергетичним околом. Івась, Сара, Пусса і Уляна. Почивають од поранки. Тарас і Бандер-Вуйко, Тарасові помагає,і навпаки, добивають звуком по хребту і голові ЧУЖИХ. Річище полеглих ЧУЖИХ – воді вже нікуди текти, крім як в палац Аїда.
Івась(командою): Підрахуй Кіллєрвалов !
ЧУЖИЙ(ледь стогнучи): Я… (віддає рукою солдафонсько «честь»)
Івась розпальцьовує великого пальця правої руки – істинно підріс – і спрямовує його внихз – Підрахуй надпластично вивертає шию і перекушує собі горлянку. «АРІВІДЕРЧІ МАЗАФАКЕР» - скажемо ми регіональними мовами. 
Івась: Хахлінічєнка !
ЧУЖИЙ(аналогічно) Я… (аналогічно)
Івась – ЧУЖИЙ - АНАЛОГІЧНО. «У-БЛЮДОК» - скажемо ми мовою ущємляємого мєньшества.
Івась: фєнь Ян !
Сара вихорем зривається, підбігає до недобитка – своїми зубами перегризає йому за півменту горлянку.
Івась: Пожартував. Ги-ги. Але ж і цей заслужив.
Сара: АЗАРтне м'яско…! П'яна вм’ясцо!…  Ням-ням. Де ОСНОВНЕ БЛЮДО ???
Івась: Смажеться…, приготовляється…  Загострюємо зубочки і си-ту-а-цію. 
Пусса(заклопотано оглядаючи звалища трупів): Ми всю гадину прикінчили ? Все кубло ?
Івась: Рахуємо за класом і типом. Лицехват – хвостате восьминоге чудовисько, – яке нападає на носіїв – громадян цієї країни – утримує при нападі голову і обвиває хвостом шию. Вселяє  ембріон і покидає носія, помираючи.   
Брюс: Є.
Івась: Ембріони, - що зчитують ДНК носіїв, а потім стирають генетичну пам'ять носіїв.
Брюс: Є
Івась: Грудоломи – ті, що вилуплюються з грудей громадян, забираючи в тих життя. Недорозвинуті істотки.
Брюс: Є.
Івась: Дорослі особини. Захарчовані прожерливі грудоломи. 
Брюс: Є.
Івась: Солдати і трутні, - відповідальні за відносно дрібні полювання і захист, розширення жилого простору для більших, чищення і чистки захоплених територій, догляд за яйцями Королеви.
Сара: Є-є.
Івась: Королева-Мати – най-най…
Сара: А хто це ?..
Уляна: Є-є.
Сара: Є-є-є.
Пусса: Ну а нє-є-є.
Івась: Новонароджені: продукт генетичних маніпуляцій, гібриди Людей і Чужих, народжені Короловею, однак не відчувають з нею вповні рідності, і в підсумку - вбивають її. Є.
Івась: Ксено-Борги, створені Людьми охоронні кіборги на основі Чужих, являють собою Трутнів з вживленими у голови лазерними цілевказівниками і хаполазерними інструментами в кінцівках. Легко вмикаються і вимикаються з наближенням Живих Об’єктів і Суб’єктів відповідно. ? Живі ?.. Ну що ж, бездоганності не існує. Змиримося. Змиріться.   
Івась: Клони Ріпки. У них зелена кров, темно-зелена, рослинне поєднання Чужого і Людини, нежиттєздтатні.
Брюс: Є.
Івась: А ти робітний, Бандер-Вуйку, фест. Чужохижак – продукт розвитку ембріона Чужого в організмі Хижака. Характерна ганьба для Хижака – знак перемоги Чужого над Хижаком.
Тармінатор: Мертвий.
Івась: Кінь-Конь – одоробало мохнате, суржик протишерстий, з копитами чи без, з золотими чи залізними підковами, а мавпа все рівно.   
Пусса: А хібе ВОНО з роду Чужих ?
Івась: Це лейтмотив і квінтесенція роду Чужих.
Уляна: А мене воно було у руку взяло, сильно і ніжно, приголубило, заколисало, закохало-і ся.  Трясся. Не просто взяло, а обрало !
Пусса: З нього такий Паріс, як з мене королева Беатріс..
Сара: А треба було не надкушувати яблучко, моя вікторіальна, бактеріальна моя..
Пусса:Чого б це ?! Я теж хочу в мільйонерки записатися, «мама»..                      
Сара: В такому разі дістань оригінальну планшетку, «рекламама»..
Івась(продовжує «перекличку»): Сірьожка Сильний, він же ТРАНСРЕФОРМЕР – ноги – Ланос, руки  - Шкода, півкорпуса – ВАЗ, решта вище - Bentley Continental.  Пуська – транс, Црака – реформа. Бачу, що Є..
Івась: Рядовий Баян ?
Сара: Що, і він, вони,  Ч ?
Івась: За «Родіну» – дякую. За Сталіна – не подарую. І за «Родіну» тепер, як за Сталіна колись.. При Сталіні.
ВСІ: ВСІ ПОБИТІ !
Тарас: А проте Тато-1000 ще не знешкоджений.
Івась: А може а ну його.., сам якось здохне..?
Тарас: Нереально. Виключно за сприяння.                                 
Пусса: То це був тіпа передостанній страгл-батл ?
Тарас: ..Ну так, типу. А просто зараз, просто тут – обіцяний ритуал ! Краще б, звісно, це було в Карпатах, як було обіцяно, та …,присягаюся, суті і цілі це не міняє. Ні !

Він – Тарас Юркович Стивкович Термінатор ! – вері врочисто і незурочисто  вручає вдивованому по весь гіпоталамус (а це вам не анус !)  Івасику ігрову приставку Денді – випуску початку 90-х, яку Івась за життя вже не застав, не встиг програти.., а Сарі -  О-о-о, древній, всесильний  манускрипт, гримуар-р – «УКРАЇНА НЕ РОСІЯ», Великого Автора, Майстра Дніпрового, Магістра Червоно-Заводського, Середньорічного Алхіміка  - Леона Даніеля Кучмена !
Сара(біліша за борошно): ..Як помру, то поховайте... ліпше тут, ніж десь там, починай, Тарасе, свій фантан.
**************************************************************
    *****************************************************                   
                        ***********
  ***
                        ЗМІНА КАДРА
фєнь Ян ПроцеСССоР у необ’ємній вітальні, звич, декорованій з розмахом. На ЗАДНЬОМУ ПЛАНІ, у проймі дверей, що ведуть з вітальні на кухню – на видимо-невидимо квадратів обширнішу і укомплектованішу  за вітальню – стирчить номінальна фаворитка Янка – лєді Л. Синок фєнь Яна і лєді Л гріє малолітню(та немаленьку) срачину на гаптованому червоному килимку(золотаво-жовта картографія України з численними голубими позначками ) і донесхочки забавляється конструктором лЕГО, спортивними тачками і багатофункціональними трансформерами,і олов’яними солдатиками, і, головне, банківськими(етимологія – «банка» - п’ятилітрова з чималою екваторіальною тріщиною, на дні і в центрі пуста, на поверхні зашкалює,от-от випорскнеться мідна кришка – вона ж «мідний тазік», що накриває гірким громом не лише днища, але й верхи спільного скла) фішками дрУзяк. Така фішка, шо блакитно стане в очах не від неба під ногами..            
фєнь Ян, навприсідки личом звернений до безмежно любого й люблячого синочка, демонстративно великим і вказівним вдержує годинник Ролекс, який перед тим невимушено і «безслідно» виригнув з РОТЯРИ. Шкіряний ремішок – комбінація крокодила і козла. На золотому (а може, браття, все-таки, позолоченому ?..)цифер-блаті вигранована мапа держави, дещо відмінна від уявленого бачення мапи «країни» в-цілому; цифри часу не відповідають звичній симетричній або, якщо хочете, ієрархічній  послідовності – 11 випереджає 1 і повторюється кілька разів у циклічному колі, в той час як з 12 все, видається так, «гаразд» - от тільки спробуй конкретно зараз вгадати: північ чи південь ?? За ІДЕЄЮ Часу – мала би приявність за Рухом Сонця Тризубчаста стрілка – година, хвилина, секунда,і, незайве, бодай мініатюрне електронне табло; проте за ІДЕЄЮ Безчасся або викривленого часу – секундний однозубець проти руху зірки. І монохромне голубувате …бло. Голубувате в оточенні окраси берилів і того ж золота(позолоти).
Без 5 дванадцята.
фєнь Ян(синові): Синуля, глянька на ці часи. (синуля воленс-ноленс переорієнтовується.) Це – по-українському «годинник», по-гуцульськи «дзигарок», па-русскі «чіси», он інгліш будєт «овоч», нєт, амсоррь-нєссорь, проста «воч», да, та, а папанашему – «катли». Дак. Ка-т-ли, нє тупи, синуля.
Синуля дуже У-важно придивляється.
фєнь Ян(веде далі): Болєє чим двацить років таму впєрвак їх – ішшьо неотесаними, нєдорогіми крайнє – палучів паруччік Лєонід Первий. Поночалу носив він іх на правій руці, носив він іх з самого начала застьобкою вверх, головою вниз – вотак вони практічєскі сразу стали «катлами», чєм У-прастілі нам Путь.    Когда шол четвертий год Льоні Первого У-руля, засунув він іх както одного разу в задницю сєбє  – хтєл виЄбnутса прєд народом і пацанами. ВиЄбnулса – і Роль випал з його жопи. Підхопив його сєбє на лєву руку Лєонід Второй. І став ту же Роль катлами в квадраті, кагда в задницю запхав Льоня Второй - нєсопоставімо з глубіной Льоні Первого. Шов год, второй, третій, четвертий… а задніца Льоні збільшувала площу і глубіну. А катли – блєск сквозь плоть і ткань. Нє нравілось це децл Западні.. Но Западня – фігня - знав ето мудрий Лєонід папрозвіщу Намамах, знав он, коли вдівать, коли знімать  сваю  лєгєндарною  шапачку тіпанівідімку !  І вот настав тот час, настав тот міг, когда я із пацанамі культурна прішол і не прєдьявіл, как дьявол, а просто, но нє как вол, заявіл: «Ну дай – мнє трон, ведь Западня і, вєдать чіво іщьо, радная неня… - могут блін і дать пад блін, медовий.. Тогда, конешно, зразу конкорда не получілась. Чіста їво пацанва – щітала шо в странє должна й впрєдь бути одна златая орда, мєдвєдь, сука, крєпко на вухо став Льоні Первому, ілі на голову, тогда. Но другой Мєдвєдь, іного калібра сука, бил нє прочь, шоб воцарілся Я, посля того як я дав єму абєт целібата з Западньой і у-сьо, у-сьо - раді радного Брата, ага, ага.. З трудом, воєм і лаєм, всьо же я У-бєділ Льоню, мєдвєдя і другіх кампаньйонів Льоні, славную орду рєбят, шо нєвзірая на то, шо в нас водятса Татари.., откаливатся ми нє собіраємся – сємєй нєсколько, орда одна; на всєх сабль і щітов хватаєт. Точка. За базар атвєчаю, сукана..                                                                     І распісалісь ми кров’ю, почті как в 99-ом. Но – в 2004 – я нє про всьо знал... мля буду. І може єсліб знав.., то нєвідавб – ніпрєдсказанно – перебєди безталанного Віті Первого – как окажется, нармальний вцелам мужик, хотя і хілаватий, нє мой аткравєнно тіпаж.. Западня, прєдатник Льоня, Казли, Криси і бидло – У-словілі весьма болєзнінну процедуру віпіхіванія з задниці катлов. Харошо, хоть тогда іщьо нє слішком глубако впіхнув..                                                      Так, ТАК сказать, взошов Вітя Перший, знал би «як прийшов, а як пішов».. – І прапалі вдруг катли ! УРА !.. Вся страна з лівого і правого берега нє паніла - ШО ЕТ ЗА ГАДІНА ТАКА в римських цифрах, почіму вдруг стрєлок стало дохуа, мінутних і сікундних, а спрашувати Гадіну і Вбрємя в кого і с кого – НЄМА.  Но судьба, га-га, штука непроста. Я, нєкотороє брємя спустя, на нєкотороє врємя, вернув собі поста, схіліл без особого труда того труса і потса.. Хотя і, чесало бидло на двох бірігах: вийшла какаята попса!.. В прінципі, согласєн. Но я про катли.. За катли тогда вєлась нєдєтская, синуля, ігра. Одна… манда… ВАНА, нє Ванга і нє Діана, узомніла сібя чуть нє Дочєрью Всємірного Часовщіка. Не мірна дама була.. Но она і я – знали, шо катли нужнєє всякого катла !.. А бидло тим врєменєм проклинало того катілка..  Він катли ні на одной рукє не насіл – так він іх любив, так він ними даражив !! Но – їво братва, іщьо та кумарня, Роль єму підставляла просто на трон, точнєє под жопу… точнєє в жопу.. А він прікідувався, шо не чує, лібо слішком дємолібєральний, шоб прідавать… прідавать значєніє лішніво прєдмєта в мужской жопє.. І НАЦІЯ єво вознінавіділа.  А я єдва нє палюбіл, «націю». Вона бачіла, і вона віділа, як в параші він випорожнюється – било врємя вєлікіх трансляцій і вєлікіх шоу для дітей послє 18,  - і вроді жрав сравнітілєно скромно, сравнітільно.., но - катли в сральніку, а де вони мали би бути – він обіщяв ?!.. І вот настав тот час, настав тот міг, когда Я і та, шо гаваріла, шо вана рождєна для Роля, руля, сашлісь в бою за обладаніє гадінніком. Вана нас – Вітьков і Льоньков – крєнділа нєпаджєнтєльмєнскі, мол ми-мужикі – всє нетєхпрідат, мол у нас… ми …аси, впіхуєм То Туда, самі мучаємся і другіх мучаєм. А в нійо тіпа для етого єсть єстєствєнноє, гібкоє, вмістітільноє містєчко… І нінада їй напрігатса всякімі разнимі садомчікамі. Но… впослєдствії – садомчікі дасталісь єй, а мнє – КАТЛИ. І на етот раз – бєз галімих канітєлєй. І вот настав тот час, настав тот міг, когда, малиш, у папи - наскоко глубоко і далєко(!!) сдєлалося в жопє... шо жопа уже тут ніпрічьом… Но... я іх винял. Ти сам віділ. Із прінципа… і пєрєдати тобі хачу… прінцу… врємєнно… Вана, ваністи, западністи і прочії ананісти азвєрєлі. Сукі. Дєржи, синуля. Вірньош. Вірняк.    
                        ЗМІНА КАДРА
Дон Бастард покидає палац. Простелена через газон широка, але дуже коротка тропа ПРОФФЕСІОНАЛА, де вже на нього очікує гвинтокрил  Agusta 139. І ліричне «Chi Mai» від Енніо Морріконе заколихує нас, розтривожує, бентежить не наш асс, коли він йде, йде і ніяк, курвас, не дійде..
І перед самим вертольотом - СТОП-КАДР - У СПИНУ йому залпом ТРАХ-ТРАХ-ТРАХ…  Вбили кадра ?
Він – ПОБАЧИТЬ КОЖНОГО ! – неквапливо мучено повертає головешку..; Він чує – ПОЧУЄ ВСЕ ! – запах яєчні..; Він – весь у яйцях – І НІ ОДНОГО СВОГО..;  Він... ЙОГО - приземлюють. Здається, навічно. А ми ридма ридаємо, голосимо за Хероєм, море сліз виливаємо під Морріконе, ага, бугагага. 
А хто СНАЙПЕР ??? Хто СТРІЛЯВ ??? Стріляли практично УСІ. Проте  дійсно практично, або – найпрактичніше – як воно завжди є – НЕ УСІ. 
                        ЗМІНА КАДРА
Страхітливий, плішивий ФАНТАМАС, зі своїми дублікатами та свитою, у своєму традиційному чорному костюмі з крокодила, де на хребтині твердючими діамантами - великих каратів, багатоманітних груп кольорів і неоднакових груп чистоти, найвитонченіших груп огранки,  безсумнівно і беззаперечно  вишкрябано - «АЛІГАРХАТОР». Пливе на швидкісному і прохідному човні Дніпром. На швидкості він викидує яйцемет у ріку, а за нею і, вочевидь, пожмаканий камуфляж «народного пацана». Імовірно, цього разу, все відбувається на довгожданій усіма середині ріки Дніпра. А вірогідно – і ні, на котрійсь з його двох заток. Човен притихає. З води визиркує не для порівняння з демократичним човником,  субмарина-плутократична. Один, два, три… і Фантамас вже у підводному човні, під водою, мутною, брудною, зате такою  рідною, розлогою, заливною  і ще дуже зручною. А запопадливі «дефюнеси» гребуть далеко позаду веслами і в прокльонах вичерпують води з тонучих байдарок, «в» і «без» надії на якийсь гелікоптер. Вітається і Agusta 139. Та нє, ніж з такими пілотами і пасажирами, то краще вже «без»...? !!!

         НІЧ ТАКА МІСЯЧНА, НІЧ ТАКА ЗОРЯНА, І ЮЗІВНА.
Місто Дона – тісто. Розбите, розбомбоване, зруйноване вщерть, в основному – на вулиці Артема. І ми насолоджуємося мужнім хриплим голосом Луї Армстронга(після того, коли він заспівав «Moses Go Down», а ми не чули, через того де Біла, а ми не бачили..), шкода, що не українською. Нічого, прийде час...
              I see trees of green, red roses, too
              I see them bloom, for me and you
              And I think to myself
              What a wonderful world.

              I see skies of blue, and clouds of white,
              The bright blessed day,
              The dark sacred night
              And I think to myself,
              What a wonderful world.

              The colour of the rainbow,
              So pretty in the sky
              Are also on the faces,
              Of people going by
              I see friends shaking hands,
              Saying "How do you do?"
              They're really sayin': "I love you".

              I hear babies cry,
              I watch them grow,
              They'll learn much more,
              Than I'll ever know

              And I think to myself,
              What a wonderful world,
              Yes, I think to myself,
              What a wonderful world !
Салюти гармат у небозвід, відсалютований звіт Робокопа, Бетмена, хвилинку, то Міша Поплавський, що співав в ТАРТАРії, так, героїзували, тепер стопудняк Бетмена, Супермена; слава реконкістеру Сіду, комісарові Мегре і Шекспіру за віру; і ще не море, але вже не струмочок-горе прихильників Івася, Термася, Сарочки і компанійочки.  Цілує-зацілує народ, шапками і «касками» (ну не казка ?!)закидує,  підкидує Уляну з Пуссою !! Прийшло свято, нарешті, на вулиці Донбаса з яйцеплином Бідараса. Достукалися до сердець, снарядами,  - вібачійте – нарядами ви не хтіли.
Сивоголовий, високочолий і довговусий Пан з вербовим очеретом, звичайно, звичаєво у належному вбранні підходить до сяйливого від салютів Івася.   
Пан: Дрась Івась.
Івась(сконфужено): Добридень, Вуйку.
Пан(хє-хє, гладить по голівці-Голови): Молодець ! То була перевірка на народолюбство ! (і вчіпливо вивчає ніс Івася, очі і інші риси обличчя, гладить по голівці..)
Пан: То ти син Сари ?..
Івась(каху-каху): ..І батька Гриціва.
Пан: ..Але син Сари..
Івась: Після сансари..
Пан(після затяжного сканування): Пох’й – головне, що БАНДИТИ ТИ НАРИ ! А всьо решта додасться, або приліпиться.. – гроші маєш, сину Гриціва.
Івась( праве коліно прикладає до рідної землі): Помазайте в царі, Пане ?
Пан: Лучше – в президенти..
Івась: Ну най буде, лиш презенти не міняйте – на коронацію, що назвемо інавгурацією.
Пан( з правицею на маків'ї Івана, в зоряне салютне небо і до народу): Нарешті Доля і Дажбог подарувала нам простого, селянського, з народу, синьоокого Парубійка – ПРЕЗИДЕНТА !!!
НАРОД: УРА-А ! УРА-А ТАВАРІЩІ УРА-А !
Івась(знизу): Кароокого, і Бог, - все решта чиста правда, Паночку.
Пан(до народу): Яке «УРА», ТАВАРІЩІ ??? «УНА» ! «УПА» !«УГА» ! ВИ – Чорнобога ТВАРІЩІ !!
Івась: Пане, мовчіть, тихесенько, еліті – УГА, пролетеліті - УРА. Ком-промісу не вийде, а Кон-сенсусу можна..
Пан(до гільдії): Давайте оливи – тілько не маґазинної, - а базарної !!
Івась(з кишені на): Забудьте про консенсус, лийте, лийте.
Поки триває процедура ...НАЦІЇ-!, бідна Сара, хоч і рада, проте побивається.   
Тарас(пригортає):Не плач, Сара Конор, це не Зрада, це Гонор !
Сара: Та я знаю, та серце знає своє..
Тарас: Так, Сарцю, серце знає, воно-дитя – своє, він.
Сара(схлипує вулканом): Ну а як же Квін ?!?
Тарас(загадково): Ти не все знаєш, ти не майбутнього мем… 
Сара(відживає): Що ти маєш на увазі, Тарасе ?..
Тарас(навпрямки): Ну Регентшою будеш ?
Сара(продумує ): Ну як довго ?
Тарас(відбивається мовчанням): Саро, що точно тобі обіцяю, так те, що коли пройде «не довго», виникне сильне і славне військо жіноче – бійсь всякий мужчина, симпатична не личина - Секс Секс Галичина ! Коса на голові, страпон -ну ти вкурсі.., Форса у серці ! Ймення, Саро, найцінніше, що є в людини – не з нею, а – після неї. Невидима Голова Історії покаже небачене. Не проводь життя, не вікуй тілько сьогоднішнім, чи вчорашнім, завтра, коли тебе не буде, - важливіше і інтересніше буде. Або – ти будеш. Що теж непогано.
Підходить Пусса, і також невесела.
Пусса: А мене не пустили на церемонію, а сказали, шо тіпа не дресс-код. А як Уляну, то тіпа зразу супер-код !?..

Івась (з булавою в руці): Народе ! Народ ! Вперіод на Завод !!

Народ суне за ним, нею, ними, Івася несуть на ношах Тарас і Пусса, Бандер-Вуйко і Уляна, а де Сара ? – Позаду із народом, шалено ораторствує, яким потрібно ходити коридором, на заводі. І сталося – знайшлися ноші і для Сари !
Івась нотує у блокнот:
                  Мені тринадцятий минало,                                  
                 Я пас ягнята за селом,
                 Бо пас в селі, а жив                                       
                 У місті, чи се є 
         Добрі вісті ?...

РОЗВ’ЯЗКА. Донецький Металургійний Завод. За годину до СВІТАННЯ. СКОРО БУДЕ «ДАСВІДАНЬЯ»
ЗАМОРОЖЕНИЙ Т-1000, ВІДМОРОЖЕНИЙ, НЕ ГРІЄ ЙОГО ВЛАСНИЙ ГАЗ, БО ПРОТИ НАС, ТА Й ПРОСТО, ЯК ТАКИЙ, ВІН НЕ АС, А ТАК СОБІ-ПАЦАН-КАЛБАС, ТИПУ ВЕСЬ ТАКИЙ «ЛЮБЛЮ ДАНБАС». ПІДАРАЗ.
Ледве-ледве складає себе до купи.
Івась, з трембіторатором, авжеж, завдав тільки сам значних пожеж вражій машині.  Він чує, наче Сарин, наче стогне благально, ранена, голос.
ГС: Йвасю, Йвасику, іди-но сюди, дитино… Йвасю-ю !..
Йвась(не спішить завертати за ріжок, не пиріжок): В якому місце у мене родимка у вигляді лева, га ?..
ГС: На Сраці. А-а, а-а, Йвасю-ю !..
Івась(пламеніє, кидається на голос): Не тільки, мамо, там, не тільки, скільки можна вас учити…
І просто попадає в лабети Злого Термінатора.
ЗТ(демонічно): ХА-ХА-ХА !!!
Івась: Хахахахли, ти хотів сказати ?.. Ти шо чувак заїкакаєшся ?...
ЗТ: Ваня Конар – тєбє, братєц, пізбатєц.
ІК(мужніше): Я ІВАН КОНОР. Я ВИМАГАЮ ПОВАГИ - КРЕМЛІВСЬКИЙ КАЦАПГАНЦЮ !
ЗТ: Я тєбя пахараню с почєстямі – «ІЗБАВІТЄЛЬ», абєщаю. 
І коли здається, що вже – все, капдець, на холодець, не вернеться, - ЗВУК ТРЕМБІТОРАТОРА – І ПОСТРІЛ З РАКЕТНИЦІ-УКРАЇНСЬКОЇ І ЕНЕРГЕТИЧНОГО БЛАСТЕРА, -  І РОЗДВОЄННЯ, РОЗТРОЄННЯ, І ЗНОВ БІЛЬШЕ ІМПЕРЕАЛІСТА   - І БАБАХНЕ ВІН ІЗ ДИКИМ НЕІМПЕРСЬКИМ ВИСКОМ – У ОГНЕННЕ ВАРЕВО РОЗПЛАВЛЕНОГО МЕТАЛУ.  У-УУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУ         

На тому місці, де він стояв, виникає із кутка того місця, чи то здивована, чи то відрадна Сара. Поспішає обнімати й цілувати Йвася, навіть не дає змоги глянути на свого й його порятівника. 
Йвась(спересердя ледь відліплює): Мамо, мамо, звідки він дізгався про родимку не тільки на ямці ?.. Хто сказав ???
Сара: А я звідки знаю !?! Сам ледь мене не не прорвав своїм розкладним гаком !..
Івась: Я бачу, у вас засос на шиї залишився…
Сара: Це він мене силою !!
Івась: Я вірю, він сильний, ще й грубий, такі – усім жіночкам подобаються…
Сара: Ти мене з кимось плутаєш, Іванку, поклич Улянку !..
Івась: А вас спробуй не сплутати – таких різних…
Термінатор: Мене не сплутаєте, наприклад, з Брюсом, перепрошую, що перебиваю вас, після того, коли перебив Т-1000… ?
Івась: Ти хотів сказати – чи не сплутаємо тебе із Ганцом ?.. Ні, нізащо. Спас, дружфренд, вірняк спасб. Типу спасибі. (Міцне Чоловіче Рукостискання).
Наспіла публіка широка, де не тіко Улянка, Брюс і Пусса – багацько правильних козаків, гордо-радо млинкує вуса.  У когось радіо рокоче: «В МАСКВЄ 12 ЧАСОВ УЖЕ ЗА ГРІНВІЧЕМ. А В КИЄВІ ВСЕ РІВНО КРАЩЕ ! ЗА GРІНВІЧЕМ.» «У КОГОСЬ» ? У ВСІХ !!! А двоє достойних гуцулів, і більш, як двоє з ними, у відповідному вборі, доводять полоненим хохло-кацаптерам(всяким совлогопєдам, преведмедведам і нищим расам), що ті не в Гоморі, попри недалеко море і немоскітську присуть тут і зараз – доводять співом, скрипочками і іншими інстрУментами. 
              Трембіти, буде трендіти, діти !
               
               Lviv,  Lviv, Lviv, Lviv, Lviv, Lviv, Lviv, Lviv, Lviv, Lviv.


               There's nothing you can do that can't be done
                                   Nothing you can sing that can't be sung
                                  Nothing you can say but you can learn how to play the game
                                  It's easy

                               Nothing you can make that can't be made
                               No one you can save that can't be saved
                              Nothing you can do but you can learn how to be you in time
                              It's easy

                                                    All you need is Lviv
                                                   All you need is Lviv
                                                   All you need is Lviv, Lviv
                                                  Lviv is all you need
             (дуй Никольцю в вухо трубов сему Хєрнілову, праве, Никольцю, праве, йо !)
                                        All you need is Lviv
                                                   All you need is Lviv
                                                   All you need is Lviv, Lviv
                                                  Lviv is all you need

                        

                         Nothing you can know that isn't known
                       Nothing you can see that isn't shown
                      Nowhere you can be that isn't where you're meant to be
                      It's easy

                                                     All you need is Lviv
                                                    All you need is Lviv
                                                   All you need is Lviv, Lviv
                                                    Lviv is all you need

                                                 All you need is Lviv (All together, now!)
                                                 All you need is Lviv (Everybody!)
                                                All you need is Lviv, Lviv (Йой!)
                                               Lviv is all you need (Фест!)

                   Lviv is all you need (Lviv is all you need) [11x]-(для довбомобів !)
                 Yee-hai! (Lviv  is all you need) – сталося ! Довбомоби – заспівали, а з ними і   
                 Їхні моби.
                 Lviv is all you need (Lviv is all you need) Там, де колись хтів так жити, 
                 Новонавернена нендзо,  твій Дід, або Прадід.
А Жукам і серу Полу зокрема скажем ми, браття й шестри, «подЄкували», за авторське право і право взагалі,- шо не Автура ми ?!  Йо, йо !!

Термінатор(Ів.з почуттям виконаного обов’язку): Мені пора додому.
Івась: Чекай, тролейбус без п’яти, вспіваєш, давай відзначимо по-людськи, або по-кіборгськи, якщо не хочеш, - все рівно переп’ю !.. Дивись скіко люду зібралося !!
ЛЮД: Давай, залізко, виставляй ! Виставляй, на, ти сьодня гєрой, на !..
Термінатор: Нє, я через об’їздну(тирить на варево розпечене внизу), у вас такі ціни на перелітний і повзучий траспорт, шо я не дурак...
Івась(зітхає): А я колесами… Десєтку позичиш ?..
Термінатор: Та де, ти шо… - сам вишу всім, фігзна коли віддам – фігня ! Головне, шо перемога, а згодом буде змога і згода. Усюди. Я йду переодягатися – ей піпл, хто хоче крапуху завтикати на мій, не крапуху, – по баксу за секе.
ВОКС ПОПУЛІ: Опущений  чи піднятий ?
Термінатор: Як прапор.


І от стоїть Тато-800, переодітий: ласти для підводного плавання, чорний фрак у тон, вишита біла сорочка, не моветон, метелик з 50-ма і більше зірочками, як витягнуті вшир руки, плавальна гумова шапочка, акваланг і кармінні, калинові окуляри – перець нема ради (У найкращому і найкориснішому значення слова). 

Тим часом, в хімічному пеклі розплавів, наочно переливається злий, покараний Аватар-Термінатор, новіша, рідніша – в наших умовах – більш функціональна версія Тато-1000(О сім разів слава Робовладиці, що їх було не 1000…). Він, Тато-1000, покидьок, гнида паршива, нечестивець бісів спершу безжально вбив, нахабно розправився з чесними, порядними, здібними і глибоко патріотичними людьми, заплямувавши в Історії і підручниках з Історії їхні нічим не пагубні імена інженерів, економістів-бджолярів, політехніків-проффесорів і інших достойних людей і достойних своїх професій та хобі, цинічно перевтілившись в їхні лики, тіла(зумів нелюд навіть водночас відразу в декілька !!), одягнув чужу подобу, щоб здійснити, стерео-стерво, свою зловорожу місію з поневолення, стирання Нашої Нени з лиця Землі і смертовбивства її Індепендності ! Він і тільки він ( і йому подібні тут, і не йому подібні теж тут) приніс в цю країну загнуздані імплантати – дір-жави, яку віртуозно віртуально створили і якою довший час невидимо управляли гуманоїди(не плут з гуманістами) темної раси, мешканці спіральної темної галактики; він і вони ( і вони) спричинилися  до Інволюшн, Інспірейшн, Індізпозишн,  Індігніті, Індігнейшн оф Нейшн, Індюк-и.., Інтайсмент, Інфемі, Індіференс, Інфелісіті, Індісолйубл Інфенсі, Ініфектів, Ініфекчуел, Іне-дібл – Індьюсмент, Інслейвмент, Інфаркт.  А відтепер, після поразки Зла і звитяги Добра, буде лише – Інсесент Інкріз і Інкрімент, Інджоймент, Інтає Інрічмент, Іномес Індаументс. Індіемент. Ітс Інгрес, Ітс Прогрес.  Гов ту хелл Рігрес. Гов ! Палай покидьку, згорай – це за твої заслуги, нехай не згасне віднині і повік Слава Доброї Машини, котра врятувала нас, котра зійшла, щоб спасти Світ Праведників, а Грішника і його шайку Грішників (і не його) вигубити, послід їхній спаплюжити. Тричі Слава Йому. Ні, мало, 801 !!!   


Івась(стежачи за муками Т-1000 в казанку): Ого скільки кат встиг народу угробити !! Бальон-бульйон, я ж його знаю – то мій дворецький !.. І її я знаю… Що, мій пес-с навіть ?!?                     

Хтось з Народу: Та то ж мій кум !!?

Більше з Народу: Та то ж наші родини !!? Та то ж МИ !!!(НЕПЕРЕБОРНА СИЛА ПРАВДИ засмоктує їх в котел)

Пусса(Т): Поспішай, бо ще трохи, і грянуть народні повстання, непорівнянні.. антинародні..

Івась(собі і Т): Мільйони, мільйони громадян !! Між нами.., я завжди знав, скільки і яких людей заслуговує жити в моїй країні. Нашій! Не питався навіть в Тодося Тернера з приводу чисел.

ВСЕ. НАРЕШТІ. ВТОНУВ(ЛИ). SO OK !

Термінатор без поспіху, з гідністю викричує з голови процесор.   

Т: Тримай – тепер ти головний.

І: А до того – хто був ??

Т: До того ти був Сопроцесор, а ще до того Препроцесор. Тепер – Абсолютний Процесор ! – Боронь тебе Боже, щоб з трьома «С»...

І: Собі найперше даю обітницю – що навіть не з двома.., або двома частково, вибірково, шоб знов не настало на Однобережжі ху*ово.                                                            

Термінатор(на вухо): З Брюсом занадто не знюхуйся,- консультуйся, консультуйся..

Івась: А вінчєстер передаш, чуєш ?

Термінатор через потилицю витягає жорсткий диск – він Івася.

Івась: І ше може графічний процесор ?

Термінатор: На перший раз вистачить, я ж не прощаюсь..,  та й самому додому треба якось допертися..

Термінатор ступає на елеватор і плавно спускає себе в котел. Тріумфально їде він з синьо-жовтим стягом на плечах і аквалангом.

ТЕРМІНАТОР: I’ll be back, but hasta la vista baby.

Сентиментально каже на прощання вуйко Термінатор Сарі і Іванкові Конорам.

БРАТТЯ, ВСТАНЬМО, БРАТТЯ, ПІДІЙМІМО ПЕНТАТОЧКИ, БРАТОЧКИ – ВИ: ДАРУЙТЕ, ВИБАЧАЙТЕ І БОЖЕ ПОМАГАЙ. І ПАРДОН, пардон.   


Ось вже майже погруз богатир, козаченько Термінатор, славний наш воєдино чумаченько-чуваченько, і лише рука його дорідна і могутня, неначе трансгенний БаоДуб (!), велично і переможно –всепереможно ! –  переінакшується у пластиці з Мудри Землі у Мудру Знань. Мудро.

Ні, ой ні, неспромога стримати заливних сліз цьоці Сарі, ні президенту Іванкові, синочкові її вцілілому. Та Іванко, немовби той Нео, що з сусіднього кіна, Неосин Землі Своєї, він не грає кіна і довго не ридає, він добре знає, - не лярви ж син, - що то за штуковина в його руках, яку наостанок передали йому дідьо Термінатор. То найкрутіша булава, новітній Жезл Історії, Нацматриця, трасця, заповнена мільйонами йоттабатів, йоханий бабай ! Там вся Історія, від Первнів до Кришталевого Майбуття, куди власне погруз Термінатор, від Лемурів і Атлантів до Нової Раси - Гіперлюдини, Сингулярної і Невмирущої. І заяскрівся Іванковий погляд, оком правим, оком лівим, благородністю і  хижістю(здоровою) – невдовзі йому відкриється Остаточна Істина і Остання Свобода, а просто зараз – типу Наймудріша і тіпа Найвища  ВЛАДА. А він її Носій. А Сара Регентша. Ша, досадливі, інакше з вас каша.               

GET MAN .                                                                                             Підпис Кров’ю.

                
                 ПЕЧАТКА З ОРЛАМИ І БЕРКУТАМИ.


Недовго думаючи, Іванко подвійним сальтом на голову стрибає за Термінатором, під всенародне «ЙОЙ».

Ой, хіба ж можна порівняти голосіння за Татом-800 з Татом-1000000 ?!?!?! Ой, як Сара реве, оком лівим !! Ой, як несолодко Пуссі зараз, яка злощасна Уляна !! Брюс хниче, і, ніби вже кудись не кличе.. Навіщо ти, Йване, копіюєш криво, коли можна рівно чи з мірністю, гідністю наліво ?!? Чом ти без балона і костюма спеціяльних он туди, дітваку ?!? Наф‘юга ти футурботу проміняв на роботу бота ?!? Нащо забув, месіє, про місію ?!? Чого ради, які ворони тобі наплакали на голову, що ти, баламуте, бали змінусував рейтинга – трейнінга до Корони ?!?                  

ФАКА-ЦРАКА, одним словом, ой, йой, ти, Йване, життє твоє зас...

Неждано і вже негадано з тепленької червонуватої водички – випурнає жваво жайворонок Йванко ! Зі стягом двобарвним, поглядом незабарним, прохає сталево він публіку, знов рясно звеселу і бурну, на єден момент відвернутися, щоб повноцінно повернутися. Вконтентовують Звернення людоньки щиросердо,  Іваненко на елеваторі їде вверх бравосердо, підперезаний прапором з тазу до колін, король-легінь двох берегів полонин, бо ж голий, бо ж купався, бо ж вимивався з головою, бо ж не буде на люди…   

На серці тату – Бандера, паралельно – Бандерас, на кілька сантиметрів нижче  – Бендер. (З цього приводу: оскільки «погані хлопці» - то «хороші хлопці», - то нема ніяких ділем, горобці). 

Коли Єврась – уже не Конор, а – Гонор,  виправдано Гонорово шпацирує з заводу підстеленим з нагоди червоним килимом зі скіпетром в правиці і державою в лівиці повз алею прихильників і на крок вперед Сари, Уляни, дівчинки Пі, на два хлопчика Пі…сающого і майже обапліч з хлопійком Олеськом і хлопійком Юзьком – то розчахує прапор раз по раз до люду – час хвалитися, що не конкурент в цьому і верблюду !         

Серед тріумфуючого народу виділяється ІВАН ГРИЦІВ – біологічний і менталогічний БАТЬКО Іванка Конора.

Іван Гонор Старший: Йо Юасю !

Іван Гонор Молодший: Шемс мене не називав так ніцто, добре, що не чує Тараско, але тсіхо, тсіхо – ціла бригада в него туйка. Подєкував, шо прибули на коронацію.

Іван Г: Іване – ти не Конор, і не Гонор – Гонор ! А сім’я наша, родина, запам’ятай, - Gриців  Gонор!

Уклін Івану від Івана і синівський вдячний поцілунок. Вчасно звучить фрагмент вдалої, вдатної, знаної пісні. Не без помочі народа!

            
             «Родина, родина – від батька й до сина
              Від матері доні добро передам.
              Родина, родина – це вся Україна
              З глибоким корінням, з високим гіллям!!!»



«Вибирай жінку, Монаршку, Цесарю !» - вимагає народ і відразу висуває свої не ніякі, троякі, версії.

Іван: Народе, а може якусь собі Монашку ?.. Типу нейтрашку Наташку ?.. Шо, кажете, - какашка ?.. То я беру все рівно, чи шо ?...

НАРОД: НІ-ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ !!!!!!!!!!!!!

Іван Гонор довго тужиться, поки швидко не розпружується.
 
Іван(обхоплює трьох): Аллах акбар !

Дядько Шимон із Хайфи, завсідник найсмачнішої у Льовові кнайпи, у першому ряді, втрачає зразу питому притому, у всьому своєму наряді. 

Іван: Дядьку Шимоне, отямтесь, встаньте, - всім нехай до  взаєморозуміння будуть лайфи – ви ж із Хайфи !?..

АЛЕ НЕ ПАЛЬЦЕМ РОБЛЕНИЙ НАРОД ВИМАГАЄ СПИНИТИСЯ НА ОДНІЙ, ІНАКШЕ, ПОГРОЖУЄ, СПИНИТЬСЯ ТАКОЖ НА ТРЬОХ, ГЕТЬМАНАХ...

Іван Gонор, так вміє рахуватися з народом, що задля Великого Діла навіть призупиняє Велику Ходу із старого заводу.                     

Іван: Люди ! Вам так потрібна постійна діва біля мене ? Зичите, зичники, собі й мені тисячолітньої звички ?  - Пораджуся із Герою, Афіною і Афродітою, і оприлюдню рішення.                           

Народ не збурюється і не перечить.

Іван: А зараз – не думай, Народе, про лишнє, слухай своїх ніг і як вітер свище !

Танці (Воплі В)

                                                                Лягає день.
                                                              Він віддає свої надії ночі.
                                                             Робітники
                                                            Заморились працювати.
                                                                        Там вогні,
                                                            Яскраві блищуть лампи.
                                                        Приходьте, люди, на вечір у клуб,
                                                    Там будуть танці.
                                              Там, там танці.
                                         Та-та-та, танці.
                                    Танці.

                           Ми вспомінаєм цілий тиждень.
                     Багато є балачок та думок.
                Ждемо коли прийде добра неділя.
            Танцзал запрошує нас.
       У клубі були любі танці.
   Та-та танці.                                                                                                                           

         Веселі, бодрі, добрі танці.                                                                                                                   
      Ла-ла-ла танці, танці.
   Та-та-та танці, танці, ла-ла-ла                                                                                                      
 Та-та-та танці, танці, ла-ла-ла.                        
                          Оп, оп.




І виходить із заводу У...



       TO BE CONTINUED...


Рецензии
Разделы: авторы / произведения / рецензии / поиск / вход для авторов / регистрация / о сервере     Ресурсы: Стихи.ру / Проза.ру