(із циклу «Вона каже»)
Недоотримана любов
Руйнує.
Вона роз’їдає розум,
Висмоктує сутність,
Краде спокій,
Позбавляє віри,
Сушить нутрощі,
Витягує жили,
Спопеляє душу…
Серце стає пустелею,
Почуття піском сиплються
Під ноги натовпу,
Що прагне більшого.
У грудях пустка
Згинає спину,
Немов сухоти.
Тепла відсутність
Ламає волю,
Що вже померла
Від анемії.
Скелет і шкіра…
Чи мильна булька
Ти без любові?
Чекаєш довго…
Але є інша
Любов, що прагне
Аби віддати
Її у найми…
Невіддана
Незвідана
Любов.
Вона
Накопичується всередині,
Росте нестримно так,
Вивищується впевнено,
Бубнявіє силою,
Наливається соками,
Мов динамітом,
Чи магми жаром…
Вона
Переповнює єство твоє,
Стає оазою
У центрі серця,
Що вже потріскалось
Від спраги сильної.
Вона
Розпирає ребра
І розірвати хоче
Кайдани тіла,
Розверзти крила
І полетіти
Назустріч сонцю,
Життю назустріч.
І вже не знаєш
Помреш від чого:
Від пустки в грудях,
Чи вибух бомби,
Вулкан у серці
Порве на клапті
Це тлінне тіло?
07.05.12