Ти мені подобалась тоді.
Цілував твої вуста нескромні...
Бо тепла жіночого хотів, -
Усього лиш трошки, на долоні...
Сам не знаю, що тоді найшло,
Підпустив тебе до себе нащо...
Та коли відчув твоє тепло,
То уже забув, що ти - пропаща...
І тебе судити не посмів.
І кордони щезли в ока миті...
Ти свята насправді! - зрозумів, -
найпотрібніша тепер у світі...
Зігрівала душу простота
в наших одинокостях суміжних:
і в твоїх довірливих вустах,
і в твоїх обіймах щиро-ніжних...
Обіцянок - ніц. І ніц питань.
Все ся стало, ніби все наснило...
І шукав у собі каяття
потім, коли все уже скінчило...
Тільки каятися й досі не змоглось.
Бо у серці - теплий дяки спомин...
За кохання, що в тобі знайшлось,
я віршем своїм пишу тобі ікону...
І не знаю, нащо то мені,
і чому моя рука віршами пише
тій, презиреній, що на самому дні,
адже ти - всього повія лише...
14.01.2012
Братіслав Лібертус