Проза.ру

ТАЗА УГЫМ

Жаксыга айткан акылын,
Шынга тіккен тумен тен.
Жаманга айткан акылын,
Кумга куйган сумен тен.
(Баба созі)
 
------------------------

Колыма калам алдым
жазайын деп.
Ойымнын акыл кенін
казайын деп.
Соз угатын адамга
коп сырым бар.
Жургем жок алдекімнен
озайын деп.
(Бакытбай)

                    ТАЗА УГЫМ

КАРАГАЙЛЫ  2008

Мен Елбасы болсамда казак деген атасын ардактап, анасын сыйлаган, аруагын

кастерлеп, Алласына сиынган елдін перзентімін; Аруактын бар екені рас болса,

Атырау мен Алтай, Алатау мен Арканын арасында талай тобе донбекшіп, талай

ісімізге орнынан аунап тусіп, бугінгі біздін ісімізге ак батасын беріп жаткан

болар деп білемін. Лайым сол бабалардын батасы кабыл болсын дегім келеді... Біз

екі жарым гасырдан астам Ресейдін боданы болып келдік. Сондыктан мен санадагы

кулдык психологияны озгерту ушін ата-бабалар аруагына сиындым, солардын касиетті

рухын тірілттім. Букіл казакка сауын айтып, оларга ас беріп тойларын

откіздік. "Олі риза болмай, тірі байымайды" дейді халкымыз. Сол аруактар риза

болсын деп, жаткан жерлерін тауып, басына белгі орнаттык, есімдері ел жадында

журсін деп олардын атын мектептерге, кошелерге, ауыл-селоларга, аудандарга

бердік...Ендеше сол аруактар бізді колдамады деп кім айта алады?!   
 
                                             Н.А.Назарбаев.                             Казакстан Республикасынын Президенті.
 
      

Алгы соз

Мен казак халкынын ішінде кыпшак елінін перзентімін... Жасым 40-тын кыркасына

шыкканда тылсымнын тілдесуімен атка отырып, ел аралап, казактын аруакты, киелі

жерлеріне бас иіп Аллага табынып, Аруакка сиындым... Советтік кызыл империанын

куні бітті... Біракта.....

Акыргы мынау заманда халкымыз азгындыктын курсауында калып, ата заманнан

маржандай жыйган кадір-касиетіне, адет-гурпына, салт-санасына кауіп тоніп, улы

аруакты бабаларымыздын бізге аманаттап кеткен кастерлі елі, урпагы ата жолынан

адасып озінін тегін танымай калган жайы бар. «Ит жокта шошка уреді корага, би

жокта кул журеді жорага» демекші осы куні халыкты сан сакка бастап журген

косемдер, коріне бастады.Казактын тамырын бу заманан емес, біздін эрага дейінгі

Сак, Гунан іздеген тонмойын тарихшылар казактын куні кешегі Атырау мен Алтай,

Отырар мен Аркада жалпагынан жаткан, адамзат тарихынан оз орнын ойып алган,

Европа мен Азияга октемдігін курган, орыстын озін туркіге айналдыра жаздаган

кыпшак империасынын жалгасты мурагері екенін мойындамай отырган кезде  «не ексен

соны орасын» дегендей келешек урпак оз тамырын шуршіттен іздемесе жарар еді.

Бул орайда казак жастарына айтарым казак урпагы Сак, Гун, Скиф, кейінгі туркі,

кешегі кыпшак тайпаларынын шанырагынын иесісі-тол баласы. Демек тарихынды

адамзаттын коне журтынанда таба аласын. Бірак оган баруын ушін озіннін тегінді,

казаки болмысынды толык тусініп, калыптастырып, журегіне орныктырып алуын кажет.

Адамзаттын ойшылдарынын танымында АККУ-кус тылсымнын тарапынан адамга конатын

жанашыл киені білдіретін тенеу. Атакты коріпкел Нострадамус: «адамзатка Жана угым

шыгыстан келеді онын сегіз белгісінін бірі адамдарга жар салатын киелі кустардын

(акку, сункар) жан айкайы болады» деп болжап кеткен... Балкім біздін дана

бабаларымыз осыны мензеп, кырык рудын басын косып (кырыктын бірі - кыдыр) Каз-Ак

деп атап, осынша байтак жерді, урпакты сендерге аманат етіп кеткен шыгар, ол

албетте солай да жане де сол бабалар аруагы Алланын буйрыгын орындауды аліде

жалгастыруда.Казак ау бастан таза білімді, даналык созді акылды, онерді, дінді

устанып, артык дуние жыймай, ар заттын сырын, киесін жетік біліп, екі дуниеге

керегін гана устап келген аса дана, оте коне халык. Сонысымен де оз басыда оте

киелі, кастерлі кауым. Онын ар созінде, атауында, ырымында улкен купия бар, гылым

бар. Мысалы: казак кандас туысын - бауырым дейді. Казіргі гылым гана осы агзанын

канмен курамдас екенін білсе, шалдар сенін руынды білу ушін «суйегін кім» деп

сурайды. Жатырдагы нарестенін суиек курамы тек акесінен дарыйтынын жабайы казак

кайдан білген? Кейде «сен мені окпелеттін» дейміз, расында да адам режігенде ен

бірінші окпесі кабынады екен.Суттен он екі турлі тагам жасай білген казак арак

жасай алмады дейсіз бе?Айналасында кытай, ауган, тажік, озбек бола тура

наркотиктін не екенін білмеді дейсіз бе? білген, білгендіктен урпагы ушін, елі

ушін, сонын барін тарік еткен. Етегінмен су кешіп, муз жастанып, кар жамылган,

койнауы толы казналы жер ушін, кара бала камы ушін, курбан болган кайран

Бабаларым -ай. Енді міне басына барып куран багыштаудын озін «шірік» деп,

азгындаган «азат» елге айналдык.Арамыздагы білгіштер казак малшы болган дейді, ал

кай халык малсыз болган екен? Айырмасы казакта мал коп болган. Казактын ар кезде

бес каруы сай болган, тіпті Римдіктер кола кылыш устаганда бізде алмас, болат

карулар болган, оны кім соккан? Кыз-келіншектер, ер-турмандар, сауыт-саймандар,

ыдыс-аяктар алтынменен апталып, куміспенен капталып, бізге оны кім сыйлаган?Ар

казактын колында домбыра, кобыз бес аспап, киіз уйі, жихазы оны кім жасаган?

Малы - киімі, тамагы ушін, онері - турмыс,тіршілігі ушін бар казакта болган.Улы

деп саналатын грек ойшылдарынын айтканын ар ауылдын аксакалы айтап отырган. Ал

букіл адамзат кызыктайтын «Елканы» казак Еділ батырмен Европага апарган, тек

ойыншык ушін емес, уйін-куйін аластау ушін. Казактын турмыстык, рухани гылым-

білімінін біз отыз-кырык пайызын гана білетін шыгармыз сонда щалаказак

бауырларымыз кандай сорда жур деніз.Казактын тілін тек амандасу, карым-катынас

колемінде білгенін не керек, егер соз сырын, астарын білмесен, бабалардын

мындаган жылдар жинаган білімін, даналыгын тусіне алмасан. Бундай ангімені отыз

кун, отыз тун айтуга болады. Тек казактын бір басына осынша акылды, білімді,

онерді, пигылды  жыйнауы тегін емес. Онын барін осы шагын кітапшадан сезесіз.

Алланын бойымызга жиган кадір-касиетін енді адамзат алдына шыгарар кез таянды.

Жана угым келеді, ол казактан шыгады. Оны білу, кабылдау ушін осы Таза Угымды ар

казак санасына сініруі керек, казак болуга асыгыныздар. Алда галамдану емес

казактану баршамызды соган апаратын сара жол.
                                 (Бакытбай)


Бірінші тарау
-------------------

Серкесіз калган елім-ай,
Селеусіз калган жерім-ай,
Остіп кунім отерме,
Ауырып жатып белім-ай.



Етігін киген тар болса

Замандасым, курдасым,
Бірге оскен сырласым.
Осылайша бастасам,
Толгауымнын жыр басын.
Кормеді сен демегін,
Білмеді сен демегін,
Ар казактын отбасын.
Ашпасамда какпасын,
Калам алдым колыма.
Журегім сыздап ауырып,
Жиілетіп соккан сон,
Касіретіне тозе алмай
Козімнін жасы аккан сон.
Жамандыгын айтамын,
Жаксын кімге, жакпасын.
Аркім озін межелер,
Аруактын мынау заманы,
Есігінді каккан сон.
Сурак кояр кез келді,
Жауабын берер арбір жан,
Тапсын мейлі, таппасын.
Аруактын созін уккан сон,
Каусардын суын таткан сон.
Неге тыныш жатайын,
Карусыз мынау майданда.
Иманым бойга уялап,
Алланын жолын тапкан сон.
Карангы казак халкымды,
Азгындык курсап жаткан сон.
Кудай ондап жар болса,
Аруак колдап нар болса.
Казакы рух, иманын,
Кокірегінде бар болса.
Ар созіме кулак сал,
Етігін киген тар болса.      


Зиялы мен жайсанга.

Нурекеннін касында,
Жылтырап журген жайсандар.
Кара бастын камымен,
Сендер серттен тайсандар.
Каймана казак не болар?
Каумалаган кысык коз,
Тонамай ма жерінді.
Корламай ма елінді,
Жукті кылып келінді...
Кызыннан туган кысык коз,
Таласпай ма тагына.
Басындагы багына,
Сонда елін не болар?
Елім-айлап тагыда,
Кайда кошіп барады...
Осыны бір ойласа,
Азаматын жарады.
Зиялы кауым агалар!
Киелі аруак басына,
Зиярат етіп журсінбе?
Олар берген аманат,
Аркалаган бул кунде.
Урпак не боп барады,
Жол корсетпей бірінде.
Кызыл жалау журекте,
Усагында, ірінде.
Тайталасып тагдырмен,
Енді нені коксейсін?
Карі койдын жасындай,
Мынау турган турінде.
Жынга уксап шашынмен,
Сакалын жок, муртын жок,
Кудайдан бір умітін жок,
Тік отырып, тік турып,
Орыс болдын уйінде.
Багынатын катын жок,
Торге ілген затын жок,
Не калдырдын артында,
Калган тазы итін жок.
Байтал шауып байгі алып,
Коріппен казак затында.
Осыны неге айтпайсын,
Агайынга, жакынга.
Улгі болып оздерін,
Сакал сыйлап кейпіне.
Сырмалы шапан жамылып,
Немерен бар касында,
Бармайсын ба бір мезгіл,
Бабалардын бейітіне?
Тусінем-ау тусінем,
Озінде барін умыттын.
Партияга кул болып,
«Коммунизм» дейтінде.
Ак жаулыкты апалар,
Жаулык кайда бул кунде?
Келінменен таласып,
Тартып озін алдын ба?
Дудыраган кейпінде,
Балан уйір болды ма,
 «Дискотека» дейтінге.
Оныменен коймадын,
Азаматпен таласып,
Озін барып ун костын,
«Гендер» дейтін флейтіге.
Тагыда айта кетейін,
Орысшалап балана,
Ертегі айтып бересін.
Уксап сенде барасын,
Азазіл-сайтан дейтінге.
Осынын барі оналса,
Урпак озі оналар,
Карап сенін кейпіне.

    

Он уш жауын.

Орыспенен дос болсан,
Дастарханда нан болар.
Каріспенен дос болсан,
Шоп-шаламын дам болар.
Озбек дейтін оз аган,
Ауылында там болар.
Украйын, белорусь -
Аулан толган ан болар.
Кыргыз келіп базарга,
Калпагында сан болар.
Неміс озі басынан,
Кару-жарак асынган.
Сенде сондай едін гой,
Айтса созді расынан.
Дос болуга жарайды,
Корінгенше касыннан.
Сарттан кудай сактасын,
Жасырып журген мактасын.
 «Орыс»жауын бул кунде,
Кеудендегі озіннін.
Озгеріп турі барады
Созіннінде, козіннін.
«Молла»жауын бугінде,
Арапша салде асынган.
Берекесін ултыннын,
Арап бол деп кашырган.
Курандагы аятты,
Білместіктен жасырган.
Аруакка карсы жол сілтеп,
Сайтаннын кушін асырган.
«Арак» жауын бул кунде,
Басынды жынга кудырган.
Жана тускен келінге,
Шалкес бала тудырган.
«Акша» жауын бугінде,
Халкыннан жеп жасырган.
Ел баскарган жігіттер,
Капкара анау бетімен,
Кулыгын копке асырган.
Кайыры болмас тегінде,
Артылмай калып асынан.
«Шалдар» жауын бугінде,
Темекісі уртында,
Сырасы бар колында,
Кешке келе жатады,
Талтіректеп озіде,
Бала-бакша сыртында.
Аузында айтар созі жок,
Устінде шапан бозі жок.
Жеті атасын білмейтін,
Куранга кулак ілмейтін.
Бірак кунде патшасын,
Кундесіндей кундейтін.
«Кемпір» жауын бугінде,
Керауыз боп сойлейтін.
Азаматка уялмай,
«Кетші былай, Ой»- дейтін.
Немересі сураса,
«Ол кайыршы, дой» дейтін.
Ертегіні білмейтін,
Адет-гурып бурмалап,
Шошканы да сой дейтін.
«Катын» жауын бугінде,
Кап тубінен кармайтын.
Алып-жулып оз етін,
Букшендеген куйеуге,
«Ма» деп сйын арнайтын.
Койлегінін етегі,
Корінердей котені.
Турып алып кошеде,
Не балені сайрайтын.
Кейбір катын буйендей,
Буып-буып тастаган,
Дамбал киіп алыпты...
Міне сенін маскаран...
Мусылманга торт айел,
Куранменен бекіген.
Озім кордім айелді,
Алты куйеу секірген.
Ойнасты казір «неке» деп,
Сайынанын бойында,
Кыздарын жур бурандап,
Кайдан келер «теке» деп.
Катындардын бул кунде,
Араласпас ісі жок.
Жаяу катын болсада,
Арба тартар куші жок.
«Кызын» жауын бугінде,
Куйрыкка белдік байлаган.
Кіндігіне кызыл сап,
Кузгынга озін сайлаган.
Акесі мен шешесін,
Бір шыбыкпен айдаган.
Жон сураган кісіге,
Азу тісін кайраган.
Жынды мысык тарізді,
Козі басы алайып,
Касына дейін майлаган.
«Балан» жауын бугінде,
Тунде жорык жасайтын.
Сал нарсеге отірік,
Кыйраландап масайтын.
Тан атканша еркімен,
Азазілге серік боп,
Сонын богын асайтын.
Сыйламайтын агасын,
Кунде жыртып жагасын.
Акесіне усынып,
Танінін томен сагасын.
«Келін» жауын бугінде,
Керден-керден басатын.
Байгус балан акшасын,
Онды солды шашатын.
Конак келсе урпиіп,
Торге карай кашатын.
Сыйламайтын атасын,
Тындамайтын батасын.
Беттен алып енесін,
Айкай шуга басатын.
Аласалып дорбасын,
Торкініне кашатын.
«Коршін» жауын бугінде,
Озгеріп кеткен пыйгылы.
Жауга жолды корсетіп,
Естілмей есік шыйкылы.
Кунде кундеп озінді,
Кун корісін кам болар.
Сыпырганда адейі,
Екі коше шан болар.
Куныгып алып акшага,
Кымыз сату зан болар.
Ешбір шара ете алмай,
Екі ауланын тауыгы,
Жыйылып алып тан болар.
«Туыс» жауын бугінде,
Тумагандай озінмен,
Тойына ертіп барады,
Ботен жанды шакырып,
Бір жапырак бозімен.
Олгенде калай жылайды,
Надандык анау козімен.
Агайыннын баласы,
Бірін бірі пышактап,
Сойып жатыр кошеде.
Біріне бірі сауда істеп,
Байып жатыр кошеде.
Карыз тугілі кауга жок,
Беретугын кошерде...
Он уш жауын бугінде, 
Еліннін багын байлаган.
Алдына салып сайтаннын,
Тозакка карай айдаган.

                  

Калып койма кайранда.

Мунарда мунар, мунар кун,
Мунартып кашан туар кун.
Сыйынып алып Танірге,
Белді бекем буар кун.
Ак шапанды киіп ап,
Акмешіттін басында,
Коп алдына шыгар кун.
Калын казак журтыма,
Осиет айтып омірден,
Жолын онга бурар кун.
Ашык айткан созімді,
Бул кундері угар кім...
Калын кыпшак ішінен,
Иман Жусіп кокемдей,
Улды маган туар кім?
Куш атасы Кажымукан,
Кос білегін сыбанып,
Сырт тусымнан келгенде,
Туруга карсы шыгар кім?
Абунасыр бабамнын, 
Атыласы колында,
Калмаган білім жолында.
Магриф пенен Машриф,
Шакіріті сонында.
Тізесінде отырсам,
Дамашыктын жолында,
Білімді менен сурар кім?
Улы бабам Бейбарыс,
Султан болган Мысырга.
Шыгарманыз бул созді,
Жай аншейін кысырга.
Билік беріп колыма,
Бар казакка буйырсам,
Бетін менен бурар кім?
«Айт-жануар, шу»деген,
Тайбуырылмен гулеген.
Атой салып акырып,
Топ ете туссем ортана,
Каскайып карсы турар кім?
Абай атам айткандай,
Таяк отпес, соз отпес.
Кайран казак елімде,
Дешті-Кыпшак жерімде.
Шеру тартып бастасам,
Атынын басын бурар кім,
Касыма катар турар кім?...
Карасайдай бабанын,
Улыдан туган улылык.
Казакка басшы сыйлаган,
Шапырашты елімнін
Ерлері бугін кайдасын?
Ойламай бастын пайдасын,
Бірінші болып ту алып,
Табандарын таймасын.
Байдібектей бабалар,
Улы Жузді бастаган.
Жауын талай урыста,
Тау асырып тастаган.
Ел басына кун туса,
Кыйындактан кашпаган.
Урпагы бугін кайдасын,
Ата салтын шашпаган.
Кайнар козі елімнін,
Жумак колі жерімнін.
Жетісудын жігіті,
Жайбыракат журсінбе?
Айткан ащы созіме,
Кексініп сен курсінбе.
Урпагын не боп барады,
Олгендей болып тірісінде.
Жаудын жырыткан жагасын,
Мекен еткен бул кунде.
Балкаш колдін сагасын,
Жалайырым кайдасын?
Білген ердін багасын.
Ер найманнын улдары,
Сайман кайда бул кунде.
Талай елге нар болган,
Кайнар кайда бул кунде?
Неге уйыктап жатырсын,
Карангы мынау тунінде.
Каракерей Кабанбай,
Канжыгалы Богенбай.
Ерден аскан ерлердін,
Еркегі кайда бугінде.
Азгындыктын сонында,
Жер таба алмай журсін бе?
Тірідейін кіруге...
Бес Арыстын урпагы,
Сарыарка тосін жайлаган.
Астыгын куйып камбага,
Мынгыртып малын айдаган.
Азгындык мынау елінде,
Батпандап кіріп жатканда.
Каруын кайда сайлаган...
Жетіруым, Адайым,
Ел коргаган ардайым.
Казагын мынау кангырып,
Карангыда козі жок,
Аузында куран созі жок,
Жау колында жатканда,
Саган не соз арнайын...
Тор жайлаган торелер,
Торелік кайда бугінде?
Халыкты ойлар камын жок,
Карадан томен калдынба?
Бака, шаян турінде...
Арап тектес кожалар,
Кашан ісін оналар.
Суннет кашып казактан,
Иманын мулде жогалар.
Жік-жік болып мусылман,
Мешіттерін тоналар.
Кияметтін кунінде,
Жаратканнын алдында,
Козіннін жасы соргалар...
Арулары казактын,
Кыз болсанда ер болган,
Кокірегінде шер толган.
Акыргы мынау заманда,
Корген кунін кор болган.
Шашынды зорлап кестіріп,
Бутынды желге естіріп,
Аршын тосін ашылып,
Абыройын шашылып,
Тексіз доныз мойнына,
Оз еркінмен асылып,
Не корінді бул кунде?
Есінді бір жыйсаншы,
Сабана тусіп басылып.
Баян-сулу, Кыз-жібек,
Айша бибі анана,
Басынды иіп барсаншы,
Актык алып ашылып....
Шашынды туйіп желкене,
Ак сауытка киініп,
Ак білекке найза іліп,
Ер жігітше туйініп,
Ел шетінде турсаншы.
Фатима пірге сыйынып,
Кара тунек сайтанга,
Карусыз мынау майданда,
Аруак колдап турганда,
Халкыннын камын ойланда,
Акылын менен Рухын,
Бірігіп алып сайланда,
Азгантай мынау гумырда,
Азгындыкты ада гып,
Котер Казак намысты,
Калып коймай кайранда!

       

Абай бол.

Абайды айга кондырып,
Абайсыз калган халкым-ай.
Улгі болар адам жок,
Шашылып калган салтын-ай.
Таба алмайсын бул кунде,
Акыл сурар адамды.
Кошіп кеткен алтындай,
Барар жерін базарма-ай.
Осынша журтым азарма-ай,
Елу елге бет бурсан,
Алшы созім назарга-ай...
Тан калдырар оларды,
Затын барма бугінде.
Топтан дулдул шыгатын,
Атын барма бугінде.
Тарыдайын шашылып,
Кум ішінде каларсын.
Кытайша мынау киінген,
Шала орыс турінде.
Сыртанды олар кайтеді?
Уніледі ішіне,
Кылган сенін ісіне.
Сертте турар созіне,
Елді алдауды білмейтін,
Шыншыл адал козіне.
Мейірімді журегін,
Кушак жайган білегін,
Елден аскан білімін,
Онер тамган колыннан,
Ар саладан ілімін.
Жайнамаздын устінде,
Ар казактын таны аткан.
Ар-намысын кеуденде,
Бір-біріне бауыр боп,
Ана тілде ун каткан.
Жігітіне караса,
Сус корінер бейненде,
Куш кайратын, жігерін,
Тунып турган кеуденде.
Акылын бар басында,
Колан шашты аруын,
Неке жарын касында,
Аузын ашып коз жумар,
Душпанын да, досында.
Жаксымен откен ар кунін,
Жасына коскан жыл болар.
Еліне коскан улесін,
Урапкка кейін жыр болар.
Куміс сакал аталар,
Тор алдында сан болар.
Ак жаулыкты апалар,
Алди-алди бопем деп,
Шаныракта ан болар.
Толыксыган кыздарын,
Топ ішінде кулпырган,
Бейне раушан гул болар.
Бір-біріне салемін,
Иіліп берген жол болар.
Зыр жугіріп касында,
Бала акеге кул болар.
Келіндерін кішпейіл,
Иіліп салем бергенде,
Осындай бір корініс,
Оз козімен коргенде.
Алдына койган асына,
Карі менен жасына,
Риза болып озіде,
Осек созден тул болар.
Шынайы бір пыйгылдан
Улгі алып оздері,
Елу елдін ішінде
Кара казак кун болар!
Мура кылган сендерге,
Аталардын созі бар,
Азда болса аранда
Агалардын козі бар.
Олай болса урпактар,
Улгі алар сендерге,
Абай атан озі бар.
Абай бол бала, абай бол,
Касында журген талайдын,
Жаксысы бар, езі бар.
Соз салмагын білсеніз
Алтыны бар, жезі бар,
Тагдырдында келетін
Баяуы бар, тезі бар.
Куйма кулак болсаныз,
Акыл тындап, соз угар.
Ел ушін туган Ер болсан,
Казак деген халыктын,
Адамзаттын алдында,
Кош бастайтын кезі бар.



Тауелсіздік білсеніз.

Тауелсізбін дейсін-ау,
Таубешіл менін казагым.
Не кормедін жалганда
Баріненде ащысы,
Кордін урпак азабын.
Тілін шайнап немерен,
«Дедушка» деп турганда.
Ел баскарган ерлерін,
Ар нарседе еліктеп,
Орыска мойнын бурганда.
Енді міне бугінде
Теріс ойлап ойынды
Аударасын тілінде,
Сиынатын тауба деп,
Жок сенін накты пірінде.
Наркын сенін багынган,
Орыстын арбір затына.
Жазганында уксайды,
Иваннын жазган хатына.
Адеп-гурпын аралас,
Орекеннін «матына».
Аркімді улгі тутасын,
Оз бетінше кунін жок.
Ултынды толык коргайтын,
Ар-намысын, тілін жок.
Тірлігінді баскарар,
Казакша ойлар ойын жок.
Салт сананы сактайтын,
Дастурлі бір тойын жок.
Баймыз деп жар саласын,
Урагына не керек,
Зекетсіз жыйган дуние-бок...
Еділ батыр ер туган,
Европага барганда.
Талай елдін корганын,
Екіге боліп жарганда,
Тауелсіз сен болдын ба?
Томирис ханша ертеде,
Кызылбастын Кир деген,
Басын кесіп алганда,
Канга оны малганда,
Тауелсіз сен болдын ба?
Токтамыс хан кахарлы
Ресейге барганда,
Киевты неше алганда,
Салыкты оган салганда
Тауелсіз сен болдын ба?
Каракыпшак Кобыланды
Катуланып бурсанып,
Муздай темір курсанып
Казанды басып алганда
Тауелсіз сен болдын ба?
Айта берсен аныз коп,
Киелі казак жерінде,
Кастерлі казак елінде.
Окінесін бул кунде,
Отырып оз торінде.
Тауелсіздік білсеніз,
Оз тілінде тілдесіп,
Курбымен катар журсеніз.
Торіне озін ие боп,
Казакша кілем, камка тон,
Домбыра, кобыз ілсеніз.
Жалтактамай ешкімге
Еркін ойнап кулсеніз.
Бергенде кудай таубе деп,
Алганда кудай таубе деп,
Алла жолын білсеніз.
Олі риза, тірі бай,
Оз берекен озінде.
Орыспенен нарыкта,
Саудаласып журсеніз.
Байлыкты тугел игеріп,
Халыкка тендеп болсеніз.
Турмысын калай боларын,
Аркім іштей олшеніз.
Жарнама, кошен казакша.
Ар ауылда тан атып,
Азанын мен арпаша.
Жетімді шетте калдырмай,
Ар ауылдын басына,
Капірдін уйін салдырмай.
Дастарханга арам ас,
Арак-шарап алдырмай.
Улкен жыйын тойына,
Туган-туыс, дос-жаран,
Шакырып тегіс калдырмай.
Дау-дамайлы арада,
Акылменен жонге сап,
Душпандыкка алдырмай,
Урпакты алып ортага,
Азгындыкты кудырмай,
Кудаласып жоралап,
Некесіз бала тудырмай.
Дамыдык тез деп, даурыкпай,
Бас иіп жана, конеге.
Жаксысын алып озгенін,
Дер кезінде жетерміз,
Тагдыр жазган мареге.

      
 
Казак боламын десеніз.

Казак боламын десеніз,
Таза болсын ортада,
Ыдыс-аяк, кесеніз.
Ар конактын астына,
Корпе, жастык, копшік сап,
Алаша, сырмак тосеніз.
Кудайы керген конакка,
Айкара есік ашыныз.
Шоп-шаламмен шектелмей,
Казакы тамак асыныз.
Таза болсын ауланыз,
Конак атын байлайтын,
Орынды ерте казаныз.
Жуынды, су, кул-кокыс,
Корнеу жерге жайманыз.
Колжугышты таза устап,
Болса лазім айнаныз.
Орамалды атірлеп,
Дер кезінде сайланыз.
Котыр кылмай уй сыртын,
Акпен дурыс майланыз.
Казак болам десеніз,
Тойга шашу шашыныз.
Жар-жар айтып карі жас,
Думандатып ан салып,
Кушактасып, корісіп,
Маукынызды басыныз.
Куданы сыйлап кудайдай,
Сонына онын ерініз.
Дастарханнын басында
Жыйналып анші, серініз.
Бас-басына даурыкпай,
Улкенге созді берініз.
Шен-шекпенді сыйламай,
Сакалды болсын торініз.
Кыз-бозбала куыршактай,
Уйіріліп билесін.
Отырсын келін уялып,
Жібекпен жауып куймесін.
Арак-шарап алдырмай,
Улкен бата бергенше,
Табакка колды салдырмай.
Абысындар кауышып,
Сыр таркасып, кандырмай,
Айнала журген булдіршін,
Булакка біткен балдырдай.
Агайындар бас косып,
Ангіме-дукен курасын.
Кал жагдайын бірінін
Кезектесіп сурасын.
Осындай улы саттерде,
Урпакка озін суйсініп,
Алыстан карап турасын.
Умытылып дуние бок,
Шерінді бір таркатып,
Кыймастай болып кетесін,
Барі риза, конілін ток.
Казак боламын десеніз,
Созге кулак салыныз.
Улкеннін айткан акылын,
Макул коріп алыныз.
Атадан калган асыл соз,
Сіздін жыйган малыныз.
Торге тумар ілініз,
Куран, камшы, бес кару,
Корганыныз білініз.
Ар нарсеге адамнын,
Оз бетінше еркі бар.
Казакы заттын кказакка,
Озінше берер коркі бар,
Киесі бар, серті бар.
Балан карап оседі,
Соны ансап ол кумар.
Кару-жарак, ер-турман,
Аяк асты жатпасын.
Карап отыр ерінбей,
Даттанып ол кетпесін,
Иесісі сактасын.
Бес аспабы онердін,
Домбыра, кобыз, сырнайы,
Дабылменен сыбызгы,
Кутіп уста ардайым.
Дуние жыйсан тосек жый,
Корпе, жастык мол болсын.
Арнайы конак, досына,
Іздеп келер жол болсын.
Алтын, куміс асыл тас,
Болмайды саган ол жолдас.
Кул кылады озінді,
Таса кылмай козінді.
Берекенді шашасын,
Дос-жораннан кашасын,
Адамдык тугел сыйкыннан,
Айырылып бір куні,
Тозакка есік ашасын.
Басына жыйган дуние
Унемі саган кул болсын,
Кызымет жасап озіне,
Азып, тозып, тул болсын.
Онер болсын бойында,
Аздап сері, куйші бол.
Кыз-кыркынды уйіріп,
Жас кезінде биші бол.
Соз додага тусетін,
Акындыгын тагы бар.
Куресетін палуан бол,
Шымыр кыймыл, алді кол.
Шыныгып ос жасыннан,
Сымбатты, сулу, асем бол.
Даулы жерде шешен бол,
Топты жерде косем бол.
Ит жугіртіп, кус салып,
Ат устінде аншы бол.
Ата жолын ардактап,
Домбырашы, анші бол.
Колында бар кезінде,
Туыс жыйна, дос жыйна.
Жамандыктан сактанар,
Акыл жыйна, ес жыйна.
Жомарттыкка жакын бол,
Дос жыйынга макул бол,
Сертіне берген берік бол.
Бос сойлемей бакылдап,
Иманды созге корік бол.
Ата созін ардактап,
Кураннан ізде сара жол.
Басынды иіп Аруакка,
Бата жаса ар уакытта.
Табынып бір Аллахка,
Кылган жаксы ісінді,
Намазбенен салмакта.
Кабыл болса тілегін,
Тусірмес сені жараткан,
Капір салган кармакка.
Казак боламын десеніз,
Таза болсын журегін,
Актан болсын тілегін.
Ана тілін мангілік,
Оле олгенше тірегін.
Камын ойла халкыннын,
Адет, гурып, салтыннын.
Кандасына камкор бол, 
Дінгегі бул антыннын.
Кудай коскан жарынды,
Жарык кунде сыйлап от.
Кунін ертен откен сон,
Атанып журме пима бет.
Жалган мынау дуние,
Баяны жок сонында,
Бір кундейін болмайды
Ойлан оны онында.
Екі дуние есігі,
Бугін міне колында.
Кылган арбір жаксы ісін,
Бул дуниеде парызын,
О дуниеге карызын,
Есек жолын іздеме
Ізде аркез нар ізін.
         

Турмеге хат.

Турмеде отыр жігіттер,
Рухы кушті бойында.
Бостандыкта жургенде,
Кадірін білмей халкынын,
Шашып откен тойында.
Арбауменен, алдаумен,
Кызын зорлап казактын.
Кызыкка бір баттым деп,
Соргалатып коз жасын,
Жетім-жесір сиырын,
Урлап алып, саттым деп.
Дискотека, казино,
Сауна менен тойхана.
Рахатка малынып,
Ішіп-тышып жаттым деп.
Ши борідей жыйналып,
Наша, арактан киналып,
Кошедегі бауырын
Жабыла кетіп тепкілеп,
Екі бетін пимагып.
Буралкы итше буралып,
Топ-топ болып куралып,
Ербендетіп саусагын,
Талтандатып ши бутын,
Тургандай болып бір алып.
Сыртыннан байкап карашы
Осындай бір сыйкына.
Халкын тірі турганда
Татымайсын кыйкымга.
Іздегенім майлы деп,
Кулкымды жеп кок тутін,
Абыройды арак шайды деп,
Касірет келсе баскага,
Келмейді маган кайгы деп,
Сурауы жок дуние,
Аламын кокте айды деп,
Жасыннан кормей онеге,
Аудармай коніл конеге,
Ай дейтін бір аже жок,
Кой дейтін бір кожа жок
Шайкалмайды деп шанырак,
Согілмейді деп кереге,
Жатырсын бугін кор болып
Байланып бір сореге.
Суйгенін бугін кайда екен?
Журіске женіл салынып,
Сатылдама екен тореге.
Екі келмес дуние,
Камшынын кыска сабындай,
Барі кымбат білсендер,
Турганда нагыз бабында-ай,
Кайран шіркін жыйырма бес
Неге осынша кагынды-ай.
Оз еркінмен кул болдын,
Занына елдін багынбай.
Айткан дурыс айткан сон,
Карасында, агында-ай,
Сындырмайын арине,
Азаматын сагынды-ай.
Гумырында бір кайран жок,
Халкына тиген пайдан жок.
Сендей шіркін жігітті,
Малынган сон белшеден,
Батырады-ау дуние бок.
Тагылым алып тарихтан,
Ата журтка коз салып,
Жыртыгына жамау боп,
Агайынга соз салып,
Татулыкты таратып,
Кубылага бетті каратып,
Казакка казак жага боп
Кішіге улкен ага боп,
Кудай берген кушінді,
Котерген аруак мысынды,
Кайтарсаншы халкына,
Кылатын жаксы ісінді.
Жігіт деген кандайды,
Быксып шала жанбайды.
Досына кастык ойламай,
Биік устап мандайды
Халкынын камын камдайды.
Жанашыр болып жасына,
Калкан болып касына,
Бас басына кырандай,
Ушса биік самгайды.
Турмедегі жігіттер!
Турме ме еді турагын,
Халкын мынау кажыган,
Бага алмай жур бугінде
Козы менен лагын.
Аганнын тындап уранын,
Корсетсенші ботенге
Казак деген халкыннын,
Кандай екен уланын.
Елін азып егіліп,
Апан менен карындасын                         
Дорбага ала жегіліп,
Шалдар кырыт, бос кеуде,
Сакалынан согіліп,
Жаткан мынау заманда
Жараспайды буларын,
Карангы корге коміліп.
Менен жаксы сендерді,
Бул кундері кім білген.
Касиетіне карашы
Тірімде мені «Бэке» деп
Курметке болеп ортанда
Атакка талай ілдірген.
Созім жазган сендерге,
Аманат мынау агадан,
Прокурорды жылатып,
Соттарды талай кулдірген.
Ел басына кун туса,
Ел шетінен корінер.
Калын казак жыласа,
Кабыргасы согілер.
Кайран казак улдары!
Камауда бугін жатырсын,
Намысын кашан оянып,
Козіннін жасы тогілер.
Ортаннан тандап жуз жігіт,
Жауга шапсам «аруак» деп.
Талай журек ашылып
Батырлыгын корінер.
Казіргі мынау тірлігін,
Халкын тугілі душпанын
Бас басыннан туніліп,
Арине сенен жерінер.
Ел ішіне оралар
Кунін сенін туса егер
Казактын сункар улдары
Еліннін туын колга алып,
Келді міне кезегін,
Кок аспанда корінер. 


Тентектін тойында.

Басына басын бірікпей,
Бажылдаган кулар-ай.
Тындамайсын созімді,
Борі котіндей шулап-ай.
Ылгый дана, данышпан,
Оз бетінше алыскан.
Шешенсіп кеп сойлейсін,
Кай кылыгын еркектік,
Катынмен созін жарыскан.
Отыз киял ойында,
Шалкес мінез бойында.
Жынойнакка уксайды,
Конагында, тойында.
Адалдык жок асында,
Берекен жок басында.
Дастарханга батан жок,
Колын жаяр атан жок.
Ортадагы ангімен,
Осекаян, дуние бок.


Не куна.

Уры, осекші, мактаншак,
Куні курып баткан шак.
Нашакорлык, маскунем,
Тірі олік болып жаткан шак.
Кісі олтіріп, кыз зорлау,
Каргыс алып адамнан,
Тамырга балта шапкан шак.
Халкына кылган зорлыгын,
Кунага мулде баткан шак.
Туыска, доска зорлыгын,
Комусіз, корсіз жаткан шак.
Ата-анана зорлыгын,
Екі дуниеде корлыгын.
Кунанін тізіп барлыгын,
Коз алдына акелу,
Кияметтін кунінде
Періштенін ісі гой.
Орындайтын булжытпай,
Жаратканнын жарлыгын.
Сактансан кудай сактайды,
Пенденін естіп зарлы унін.
Жалган осы омірде,
Істеген барлык амалын.
Жумакта, не тозакта,
Орныгатын камалын.
Тандап озін аларсын,
Жаксыменен жаманын.
Басыннын сенін камы ушін,
Урпактын тілеп аманын,
Ескертуі аганын,
Колына алып каламын,
Сездірткен создін самалын.
Елдін кобі кіналар,
Омір сурген заманын.
Жаратканга тигізбе,
Пенденін куна амалын.
Заманын сенін орнын гой,
Дуниеге келгенде,
Адамдык осы бейненде,
Жок еді гой устінде,
Бір жапырак жейденде.
Кызылды жасыл дуние,
Он сегіз мын галамын.
Кызмет істеп сен ушін,
Корегі болган баланнын.
Озінде келіп жузіне,
Жамандауын жараспас,
Адамзаттын заманын.
Онанда теріп корсенші,
Ар ісіннін жаманын.
Урпагыннын кадамын,
Кудайдан безіп, аруактан,
Азгындыкпен дос болган,
Діннен кеткен алыстап,
Капір болган адамын.

                  

Маскунемге.

Ылай суга малынып,
Етегіне шалынып,
Балашаган шырылдап,
Койшы аке деп жалыньш.
Атадан калган асын ба?
Не корінді басына?
Осыншама салынып.
Аузынменен бутыннын,
Иісі бірдей шыгады,
Сары суын сарылып.
Арактан баска досын жок,
Шалшыктан баска косын жок.
Тырайып кейде жатасын,
Тигендейін тосын ок.
Агайынга сыйын жок,
Басында ойлар мыйын жок,
Балашаган шырылдап,
Уйінде сокыр тиын жок.
Корген кунін курысын!
Сур маймылга уксайды,
Кейде турган турысын.
Тумагансын адамнан,
Солардын сен бірісін.

         
Жартаска.

Мен неге жалынамын мешелдерге,
Жанымды курсап алган кеселдерге.
Ар тустан бірін бірі жамандаган,
Шара бет, шала есті косемдерге.

Мешелдер жарымаган туганынан.
Тук шыкпас онын білім куганынан.
Ар істін сонында ол корінеді,
Дарет алып корінген куманынан.

Кеселім орап алган аягымды,
Жетеалман кусамдагы баягымды.
Кадамды алга баскан артка тартып,   
Дос кылган жылан басты таягымды.

Косемдер бас басына билік куган,
Халкына улма екен арам туган.
Даурыгып кара бастын камы ушін,
Елді алдап бір-бірінін артын жуган.
 
Атанып журсемде жынды, баксы,
Сендерден жансыз  жартас жаксы. 
Уніме жангырыгын жалгастырып,
Созімді жуиесімен дурыс куган.


Жалгыз елік.

Каркаралы басында жалгыз елік,
Жасымнан оскен едім соны коріп.
Сайынан сайгак курлы сая іздеп,
Келгендей аналыгы сонына еріп.

Бір куні муйзін кагып алды казак,
Болгандай оз анасы соган жерік.
Апырай азгындыкка амал барма,
Журме екен алде казак темір теріп.

Темірден сокпаганын білгенен сон,
Калага бой саугалап кіргенен сон.
Уйінде тыныш уйыктап жаттыма екен
Жок, алде шошыдыма тусін коріп.

 «Ей, казак, неге мунша айуан едін,
Тас мусін сенін корер пайданба едім.
Ауылда барлык жезін урлап алып,
Каланын какпасына кайдан келдін?
 
Мен турган сані болып даланыздын
Куанышы, уміті едім баланыздын.
Жогалып бул куні таска айналган,
Сулуы, тагысы едім даланыздын.

 Каркаралы, Кеніттін орманында,
Арканын ай муйізді иесі едім.
Айырылган тагысынан, намысынан
Макулык казактардын киесі едім.

Деді де куніреніп токал елік,
Сертіне таста болса олда берік.                   
Каскайып куба жонда бугінде тур,
Келген жок лактары сонына еріп.

Ей, казак, уят кайда, намыс кайда?
Жатыр гой Мади бабан Малік сайда.
Басына сонын барып басынды іи,
Багыштап куранынды, колын жайда
                  
               
  Ортеді олар.

Каркаралы басынан кош келеді,
Кошкен сайын агаштар бос келеді.
Орманынан айырылган кайын екен,
Молтілдеп екі козден жас келеді

Жігіттер оны кесіп белін буган,
Жанба екен осы жерде оніп туган.
Кунде ортеп айлык, байлык ушін,
Дарет алып, аракпен бетін жуган.

Анына, жанына ол сая болган,
Олкесі шобін шапсан мая болган.
Тауыннын жасыл орман шапанындай,
Булдірген, каракаты сайга толган.

Атыннан айналайын Каркаралы,
Сенен орт, бізден кайгы таркамады.
Жасылын,жанбаганын бутап жатыр,
Жаланаш каларма екен сай кабагы.

Аркада сен бір сулу коркем едін,
Кызыл жасыл жамган корпем едін.
Акындар сені талай жырлап откен,
Сан гасыр тарихы бар олкем едін.

Кім кепіл туруына сенін бір кун,
Алладан комек болса бізге шіркін.
Зейнолла имамменен дуга окыдык,
Жамагат жиылып ап жеті дуркін.

          

Аспан кол.

Шайтанкол аккулар мекені,
Шайтанкол арулар мекені.
Махаббат уялап басына,
Мазалап журме екен кокені.

Акындар уйкастык іздемей,
Инені шатасып біз демей.
Маніне магына берсенші,
Коктемді жанбырлы куз демей.

Аккулар махаббат тотемі,
Махаббат арулар мекені.
Шайтанга косылса періште,
Ойлашы не болып кетеді.

Тауыннын басында тербелген,
Жараткан Кудірет колдерден.
Касиет тогіліп турады,
Аркага саукеле белдерден.

Атауы атынды "Шайтан" деп,
Казакша "чертты" ол айтам деп.
Тікелей аударган турі гой,
Тілінді казакша байытам деп.

Шайтанга баласа колінді,
Кімге ол балайды елінді?
Казакша атауга уялма,
Ну орман шалкар кол жерінді.

"Аспанкол" аты онын ежелгі,
Туспала білмесен меженді.
Акылга парасат косылып,
Сапырма борщка, коженді.


Бул кай жер.

Карагайлы кайда сенін карагайын, 
Білеме тарихынды бул агайын.
Калмактар ортеп кеткен тогайынды,
Кыруга келер кезде Кабанбайым.

Бабалар басын косып, ту котеріп,
Бул онір колы казак тогыскан жер.                  
Кабанбай, Богенбайлар урандатып,
Калмакты канга бояп согыскан жер.

Бул кунде кадірі жок ешбір жанга,
Казакмыс,АО КОФ-ы май кускан жер.
Огейдін кейпін киіп нарык кунде,
Кабырга омырткага кабыскан жер.

Жылусыз, сусыз калган кундерінде, 
Озгеге халкы кошпей жабыскан жер. 
Пигылы койнауынын байлыгындай,
Казактар жайсан коніл табыскан жер.


Абызым-ауылым

Ауырып жаткан кезде аягым-ай,
Есіме тусе берді баягым-ай.
Боктынын жартасында лак куган,
Суына Тасбулактын аяк жуган.

Каска айгыр жол устінде аянын-ай,
Уйірін отыз бие, саягын-ай.
Атаммен Сарбулакка талай баргам,
Бар созі узын жолда «карагым-ай».

Кумістей желбіреген сакалын-ай,
Айтушы ен создін талай макалын-ай.
Оленді косылып ап айтушы едім,
Білсемде, білмесем де макамын-ай.

 Куз болса тамыздыкка агаш уйіп,
Карагай орманында бутак жиып.
Корсылдап журуші едім касынызда,
Мурнымнын богын келген арен тиып.
.
Каз багып, бузау куган кездерім-ай,
Апамнын«кыршын»деген создерін-ай.
Сагындым бул кундері айранынды,
Кулімдеп мейірімді коздерін-ай.

Табаным тілім-тілім журуші едім,
Шыбыктын мініп алып сауырына-ай.
Абызым, туып оскен ауылымды,
Сагындым сол заманнын кауымын-ай.

Келіндер конек устап журуші еді,
Кузетіп биелердін сауымын-ай.
Желіде кулындарды кісінетіп,
Тандаушы ем атбегі боп тауірін-ай.

Шалдары кыр басында кенес курып,
Айтушы еді кисалардын небірін-ай.
Келмеске шынымен кеткені ме,
Сол кезді еске алудын ауырын-ай.
                  
Махаббатым.

Акындары казактын,
Махаббатты жырлаган.
Махаббатсыз болама,
Сендей назік сырлы адам.

Толгауымды окысан,
Тарыгып сенде кетерсін.
Екен гой деп мынанын,
Махаббаты болмаган.

Кешірініз замандас,
Махаббатты жырына,
Косып откен Абайда,
Айтып салем Каламкас.

Махаббатым менін де,
Казагым да, елім де.
Атыраумен Алтайдын,
Арасында жерінде.

Ауылымнын самалы,
Терісінен ескенде,
Кайран елім азгындап,
Мынандай куй кешкенде.

Гашыктыкка орын жок,
Жатканымша корімде.
Тусінсен мені жас акын,
Сен де ойлан,ерінбе.

      

Котерілген байрагы.

Алгансон колга каламын,
Корсетпей создін саранын.
Айтып бір саган отейін,
Такырыптын талабын.
Казак деген халкыныз,
Кырык рудан куралган.
Келісімі ау бастан,
Аркайсынан суралган.
Іріктеліп тагдырдан,
Бірі келіп туранан,
Бірі келіп сібірден,
Мангол тектес уланан,
Уйсінін келіп улкені,
Туркінін жок бір кемі,
Ар тайпанын каймагы,
Саусактын бас бармагы.
Отан болып баріне,
Дешті-Кыпшак аймагы.
Коне кыпшак тілінде,
Бірігіп басы сайрады.
Ортак болып адет-гурып,
Косемдерін сайлады.
Дуниеге келіп осылай,
Акку кустын баласы,
«Каз-ак» деген батырын.
Екі козі жайнады,
Сайдын жиган тасындай.
Сан гасырдан жиналган,
Бас басына касиет,
Ортактасып осиет,
Тамыры бір тайпалар,
Серттерін байлады.
«Казак» деген халык боп,
Уш жузге сыйып отауы,
Оз басына енші алып,
Котерілді байрагы.
Койындар енді болуді,
Ангіме айтып аркайсын,
Отірікті кайдагы.
Болінбейтін еншісі,
Дастарханды жай дагы,
Бірінді-бірін батыр деп,
Даладагы, таудагы,
Кымыз усын баріне,
Биенін сутін саудагы.
Сапка турып тузеліп,
Алга шеру бастайык,
Аруак колдап турганда,
Казагымнын айлагы.
Баягы баз калпында,
Котерілген байрагы.


Уйрендім даладан.

Мен айтамын акылды,
Тагдырыннан алынган.
Бабалардын унінен,
Домбыранын сарынынан.
Ата созін маржандай,
Теріп алдым даладан,
Алты жасар баладан,
Токсандагы данадан.
Онер жолын таныдым,
Дастурімнен, салтымнан.
Бос дуние жимаган,
Казак деген халкымнан.
Ащы тілді уйрендім,
Жоргалаган жыланнан.
Алгырлыкты уйрендім,
Кокте ушкан кыраннан.
Батырлыкты уйрендім,
Туз тагыс боріден.
Сыйластыкты уйрендім,
Туркіменнін торінен.
Сулулыкты уйрендім,
Колге конган аккудан.
Сактануды уйрендім,
Сауыскандай сак кудан.
Уйір жиып уйрендім,
Кырда журген куланнан.
Такапарлікті уйрендім,
Ормандагы буланнан.
Сертке турып уйрендім,
Серіппелі какпаннан.
Сагынышты уйрендім,
Артта калган какпамнан.
Жомарттыкты уйретті,
Казакы мол дастархан.
Сыр сактауды уйрендім,
Жансыз жакпар тастардан.
Тазалыкты уйрендім,
Таудан аккан булактан.
Мейірімді уйрендім,
Суыкта жаткан шырактан.
Тентектікті уйрендім,
Тау ешкісі лагынан.
Кайраттылыкты уйрендім,
Алмаз жузді пышактан.
Татулыкты уйрендім,
Кабысып турган кушактан.
Жауап іздеп уйрендім,
Орынды койган сурактан.
Кумырскадан уйрендім,
Енбеккорлык паркынды.
Уйренбедім казіргі,
Сауда-саттык наркынды.
Шуршіт, орыс, араптан,
Жыйнап алган салтынды.
Конак куте алмайтын,
Ауызга куйып жартынды.
Алдап берген сертінді.
Багынбайтын ешкімге,
Кангып журген еркінді.
Ойнастан алган дертінді.
Кудайсыз откен кунінді.
Некесіз откен тунінді.
Аякка басып тілінді.
Тусінбей бір-бірінді.



Таза угым.

Алты катын акетті,
Урпагымды алалап.
Тірі жетім балагып,
Журегімді жаралап.
Кенестік анау дауірде,
Онай еді жок кылу,
Ер жігітті каралап.
Колда оспеген улыма,
Бере алмадым тарбие,
Казакшалап саралап.
Катын баккан баланын,
Белгілі гой болмысы.
Огейлікпен кун кешіп,
Ар есіктен сыгалап.
Белден шыккан балаларым,
Тугырга дурыс конды ма?
Казан ошак жагалап.
Казакшамды тусінбей,
Ботене журген кісідей,
Айткан акыл созіме,
Одырая оскырып,
Душпаннын бір ісіндей.
Кун ушін алдап конілді,
Білмейді кадір тегінді.
Екі козі алыста,
Пайда коріп тегінді.
Отірік казакшылыгы,
Унамас еш кылыгы.
Коз карасы орысша,
Аралас ішкі былыгы.
Жубатамын конілді,
Урпагым бар деп сонымда.
Білмеймін бірак, агайын,
Бакытым ба, сорым ба?
Урпагым менін сендерсін,
Калын орман казагым.
Сен ушін омір суремін.
Тіріде козім кормесін,
Алде кімнін мазагы.
Жаным барда кеудемде,
Сендерге мура жазамын.
Жаксысыда оздерін,
Жаманыда оздерін.
Жамагатым уш журтым,
Топырак сенен буйырсын,
Аузыннан шыгып азанын.
Бірде барда, бірде жок,
Бул жалганда дуние бок.
Онер, білім, иманым,
Колымды жайып жыйганым.
Екі дуние торі боп,
Берсе кудай сый-багын.
Калын елім казагым,
Ортанда менін казагым.
Сенін таза пактігін,
Семіртер мені азыгым.
Урпагым менін казагым,
Салса Алла назарын.
Азгындык кетіп басыннан,
Болмаса екен аза-мун.
Атадан калган аманат.
Есінде сакта казагым,
Басында турсын тумар боп,
Казак деген - таза угым.



Жабайысы жараскан.

Ойлайтындар казакты,
Болганба деп жабайы.
Бугінде неге умыткан,
Кахарлы Сакты талайы.
Сол казактын астында
Аты болган аргымак,
Ер-турманы, абзелі,
Кун козінде жаркырап,
Алтынменен капталып,
Куміспенен капталып.
Сауыт-сайман бес кару
Болатпенен сомдалып,
Токымга дейін астында,
Былгарымен комдалып.
Торгай козді торгауыт,
Усталар соккан ак сауыт,
Ыкшамдалып киініп,
Ок отпестей туйініп.
Алмас кылыш белінде
Сарыарканын торінде,
Калканы бар журекте,
Найзасы ілген білекте.
Карсы шыкса алдыннан
Ангара алмай озінде,
Олі менен тірінді,
Умытып сенген пірінді,
Корер едім сол кезде,
Жабайылык турінді.
Сол казактын уйінде,
Сулу жары сымбатты,
Сары сырмак жерінде,
Торкалы кілем торінде,
Корпе, жастык, астына,
Тосеп берсе баріне.
Зергер соккан асыл тас,
Сыргасы турса жылтылдап.
Жасаган арбір кыймылы,
Жургендей мысык, тын-тындап.
Куміс белдік, алкасы,
Мусініне жарасып,
Бота козі, ажары
Ай, жулдызбен таласып.
Етек-жені жыйылып,
Акку кустай иіліп,
Колан шашы ушынан,
Кыл каламдай суйылып.
Казы-карта, жал-жая,
Ас усынса алдына,
Тан каларсын озінде,
Жабайылык салтына.
Торде отырса акесі,
Каскыр ішік жамылып,
Ак сакалга малынып,
Бір кудайы - Аллага
Намаз окып, жалынып
Аулиені коргендей,
Тынысын іштей тарылып,
Арам ойдан арылып,
Ойланар едін озінде,
Болама деп осындай,
Жабайылык карілік.
Орыныннан сен турганда,
Зыр жугіріп баласы,
Жылы суы куманда,
Колына келіп куйганда,
Бір келгенде осынша
Бойына курмет жыйганда,
Осіп сенін мерейін
Озінде келіп иманга.
Іштей зекіп урсарсын,
Жабайы деген Иванга.

               

Мусылманнын ордасы.

Басында багы турганда,
Орда болган арапка,
Багдаттын каласы.
Туран менен Ираннын
Алыс емес арасы.
Акыргы мынау заманда,
Кара куштін басым боп,
Кыйратуын карашы...
Мусылманда бірлік жок,
Ойлаганы, фани бок.
Бар алемнін капірі,
Бас котеріп тус-тустан,
Жалгасып жатыр жаласы.
Пайгамбарды мазактап,
Жок колданар шарасы.
Сахаба жок, имам жок,
Коп ішінен корінбей,
Аулиесі, данасы.
Жік-жік болып болінген,
Мусылманнын баласы.
Казак деген умбетте,
Солардын бір саласы.
Аруак колдап турганда,
Оянбаса санасы.
Коп артынан бок асар
Колынан келсе шамасы.

         

Имамга.

Имам, молла, гулама,
Ісра суре куранда,
Жан туралы аятты (85),
Мен бейбактан сурама.
Оліктердін денесі,
Шіріп кеткен жердегі,
Бата алуга турама?
Алладан келген Рухка,
Бас имесек муміндер,
Шаригатка сияма?
Алладан болсын рахмат,
Сол аруактын біреуі,
Пайгамбардан шапагат,
Тілемей ме жамагат?
Мусылманнын он ісін,
Жалгастырган іздерге,
Арыстандай бабанын,
Кай жері кем сіздерге?
Колдауын онын сурасак
Нур бітпей ме жуздерге?
«Аруак» деген біздер де,
Имансыз мынау халыкты,
Азгындыктан арылтсак.
Мешіттерде орынды,
Сыймастай кылып тарылтсак.
Онан баска жерлерге,
Басын мулде сукпайтын.
Олікті «ондап» жерлеуден,
Жума намаз откізіп,
«Некені» кейде морлеуден,
Баска амалды укпайтын,
Азган кара халыктын,
Алдына озі шыкпайтын,
Моллалардын жумысын,
Істеп журген ерлердін,
Жондерін бар емеспе
Ар амалын куптайтын?
Гайбат сойлеп сыртынан,
Акпараттын алдында,
Білісін гой озінде,
Кунадан сауап шыкпайтын.
Алла бізге буйырып,
Ар тілекті ондасын.
Аруак бізге жон сілтеп,
Арбір істе колдасын.
Жебеп бізді Періште,
Сайтаннын ісі онбасын.
Иман болып жолдасын,
Мусылманнын дінінде,
Ар казактын баласы,
Бірін-бірі коргасын.
Арап болу шарт емес
Казак болсын кандасын!

      

Ерлердін ісі.

Казактын омір турмысы,
Жасап журген кылмысы.
Имансыздык жаулаган,
Жала діндар болмысы.
Имамдарга дерек боп:
«Казак болган дінсіз» деп,
«Шаман болган мінсіз» деп,
«Ата-баба аруагын,
Колдайтын бізді кімсін ?» деп.
Араптан озі тугандай,
Соган карап «Пірсін» деп.
Кудайды созде тастамай,
Ал енді озі Алланын
Кудіретін растамай,
Казак деген ел журтын,
Еніреген ул-кызын
Улы істе коштамай,
Карсылык бір пікірден,
Ертелі кеш арылмай,
Анык пенен жалганды
Кауызынан айырмай,
Алладан аруак келгенде
Каранын бетінен кайырмай
Заманына сай болмай
Карангыда Ай болмай
Журген кейбір дінбасын
Осы бугін кай жолда-ай?
Аллага нагыз кул болган
Халыкка камкор ул болган
Ерелердін ісі бітер ме?
Ар казактын Рухын
Кокірегінде коздырмай,
Адет, гурып, салт-дастур
Ата жолын корсетіп,
Урпакты алга оздырмай.
Арам аска аракка ,
Енді колын создырмай
Аталы созін Бабанын
Казактын ана тілінде,
Санасына кондырмай,
Кызга тонды піштіріп,
Улга окты жондырмай,
Жайнамаздын устінде
Казактын танын атырмай,
Зинакорды, капірді,
Тунгуйыкка батырмай,
Ар-намысын ужданын,
Устайтындай сатылмай,
Алаштын  асыл баласын,
Онга ісін кайырмай,
Мусылманды капірден
Екі боліп айырмай
Аллага нагыз кул болган,
Басын тігіп байгіге
Казакка адал ул болган
Ерлердін ісі бітер ме ?

      

       Бекболатка .

Онім бе мынау, тусімбе,
Коптен куткен кісім бе?
Халкына жол таба алмай,
Еріксіз барган бул кунде.
Саясаттын ісіне,
Бекболатым бауырым.
Ел ішінде тауірім,
Домбыранды тартканда
Бір жылжымай сауырым,
Отырушы едім Ах-урып,
Актанберді бабамнын
Сагынып сонау кауымын.
Тордегі анау домбыра,
«Акку» дейді оны журт.
Курсініп кейде карайды.
«Бекболат бір келер» деп
Канаттарын тарайды.
Басын сугып іргеден
Окыранып кок бестім,
Адам тілін білмеген,
Туягы жумыр олда естім.
Берен менін мылтыгым,
Аткан жерін «дал» деген,
Жогында маган азык боп,
Шаршаганда «ал» деген.
Олда жатыр турмеде,
Менде жатырмын іргеде.
«Жезтуягым», кыраным
Кок жузінде калкыган.
Батырлык анау мінезін
Корінуші еді козінен,
Сыйпаганда алкымнан.
Сенімді менін «туйгыным»
Серік болган озіме,
Сонау киын кездерде.
Багаламаушы едім басынды
Касымда журген ездерге.
Дарига-ай мынау жалганда,
Еріп кеттім озім де
Создер менен коздерге...

       

    Журекте морі.

Санадагы сары дерт,
Канына дейін улаган.
Озінді озін танымай,
Козінді туман булаган.
Емессін сен орыста,
Емессін сен казакта,
Мангуртсін бейшара,
Калып журген мазакта.
Жаным удай ашыйды.
Бауырымсын, канымсын,
Калай киып кетейін,
Ултымнын намысын.
Карап сенін туріне
Жай таба алмай бугінде,
Кыйналган жаннын бірімін
Урпагымнын камы ушін.
Сонымнан менін ерсенші,
Ананнын алып алгысын.
Аруак колдап турганда,
Рухына куйып нар кушін.
Корсетейін мен саган
Казактын сары даласын,
Ел коргаган батырын,
Косемін, биін, данасын.
Дуалы ауыз, аулие
Айша-бибі анасын.
Дос кылып саган косайын
Ултымнын кара баласын.
Канын болса бойында,
Парасат болса ойында,
Ажыратып аларсын,
Агы менен карасын.
Оз козінмен корерсін,
Сократын еліннін
Такиялы, сакалды,
Сауалга жауап беретін
Созіне косып макалды.
Ел іші алтын казына
Даналыгы теніздей.
Бастауына барганда,
Малдас курып отырып,
Колына кымыз алганда,
Самайдан аккан ащы тер
Бакайына тамганда,
Домбыранын ауені
Козгалтып терен ойынды,
Шымырлатып бойынды,
Баурап сені алганда,
Ананнан жана тугандай,
Мынаны сурап ананы
Сезінерсін озінде
Кеудендегі жараны.
Тегіннен келген теніздей
Булактын козі ашылса,
Рухына Рух жалгасып,
Журекее мор басылса.
Корген бір тустей сананда
Жалганнын сыры ашылса,
Косбуйірін солкылдап,
Козінін жасы шашылса.
Кырык куннін ішінде
Бабадан келіп осиет.
Акку кустын баласы
Казак деген касиет
Жауказындай кулпырып,
Кар астынан шыкканда,
Урпагы унін Бабанын
Жан танімен укканда.
Комейден шыккан ар созін,
Айналып бейне уранга,
Сиынарсын «тауба» деп,
Жауап іздеп Куранга.
Акша кардай агарып,
Айналысын сол куні
Тегі туркі жау журек,
Казак деген Уланга.


          Семіздік-ай.

Халкын казак болмаса,
Жейтінін сасык колбаса.
Шошка багып журер ен
Омірін болып далбаса.
Халкын казак болмаса,
Бака, шаян, шыбын жеп,
Куріш егіп журер ен,
Кунін кешке жалгаса.
Халкын казак болмаса,
Есекке мініп терістен,
Кетпен устап журер ен
Макта теріп егістен.
Казак сені ер тутып,
Ерте атка мінгізген.
Курым етік, тулкі ішік,
Устінізге кигізген.
«Мырза болсын балам» деп
Бесігінде емізген.
Баска етті «арам» деп,
Казы-карта жегізген.
Талтан басып семіріп,
Арак ішіп, еліріп,
Кім екен саган апырай,
Казак жаман дегізген.

      

Уштен бірі кеселін.

Мугедек емес адамдар
Мушесінен айрылган.
Бірак мынау жалганда
Кунасінен арылган.
Казактан жеріп канынан
Мугедек казір адамдар
Озін озі тусінбей
Кен дуниесі тарылган.
Уштен бірі халкымнын
Уйірінен адаскан.
Талім кормей жасынан
Тусінігі шатаскан.
Карсы шыгар озіне,
Меніреу айткан созіне.
Осы кауіп тегінде
Тегі алтын болсада,
Айналган бугін жезіне.
Осылардын колында
Билігінде, басында.
Кыркып алып журмесін
Бір кундері шашынды.
Кырык пайыз казагын,
Жиырма пайыз мазагын.
Оркенінді осірер
Санана жетсе «Таза угым».      
      


  Амеркулов косемге.

«Свабода словаа» газетінде 8 караша 2007 жылгы «Свой путь» макаласына жауап ретінде кабылданыз.

«Улты жок» деп біреуге,
Халыктын жолын іздеуге,
«Шынгысханнын созі» деп,
Кул, мангурт біздерге.
Партия курып жуздерде
Акыл айтып сіздерге,
«Кошеге шык» деп даурыгып,
Кырсылык жолын іздеуге.
«Ортанда жок косем» деп,
«Руда кеткен есем» деп,
 Басшы болып «босем» деп,
Рухты алып, ту кылып,
«Монголдыкка кошем» деп.
Быксыгынды шок кылып,
Ошактын турган уш бутын,
«Екеуі жок, кесем» деп,
Кандай кузга бастайсын ?
Нурлан деген есерсок.
Ошак тузу, оты бар.
Казак деген улты бар.
«Косемі жок» деп басынсан,
Мендей  талай ул шыгар.
Ошагымнын бір буты
Білім бар ултымнын.
Ата созден нар алган,
Туркіге тугел таралган.
Онері  бар елімде,
Болаттан согып каруын,
Куміспен безеп аруын,
Домбырамен ан салган.
Діні бар онын ислам.
Азанында айкайлап,
«Аллаh біреу, куран хак»
Мешітінде жар салган.
Ошагы бутін ултымнын.
Уш тірегі тік турган.
Алаулаган жалыны,
Жауын талай буктырган.
Оз жолын торе, озінде
Айрандай уйып отырган
Халкымнын мынау ішіне,
Не сумдыгын жік урган.
(Созіне сенін кім ерер,
Болмаса ессіз жын урган).
Казактын оз жолы бар.
Косемі бар, колы бар.
Сенбесен айт, жерінді,
Жекпе-жекте жолыгар.
Казактын турма жолында
Халыктан каргыс алгандар.
Казактын жолы-сара жол,
Елімде менін талгам бар.
Балсінбендер, байгустар,
Казакка кеуде ургандар.
Баскага езу жыртысып,
Казактан бетін бургандар.
Окымысты данышпан,
«Ата жолмен» алыскан
Сан сакка бастап елімді,
аягынан шалыскан.
Шиборілер, доныздар,
Садаган кет, барыстан.
Нурсултандай патшамыз
Бір гасырда бір туган.
Шаужайына жабысып,
Тышкандай, пілмен алыскан.
Ішке кіріп жансыздар,
Уй ішінен у шашып,
Кадірін білмей кансыздар,
Жамандыкка барыскан.
Бірік десе, бірікпей,
Щалкаясын балсініп,
Куніміз сенсіз тумастай,
Не откізіп, не бердін ?
Оз терісіне сыймастай.
Кала бер коштін сонында.
Бастан борік садака.
Керіртке де куйрыгын,
Кесіп кеткен кыймастай       


       
 
Созі алдайды есерсок.

Казіргінін акыны,
Окымысты хакімі,
Кызыл тілде суйек жок,
Есер созге жакыны.
Мактамашы ешкімді.
Мактасан сен коймайсын.
Аспанга дейін жеткізіп,
Кунде тойын тойлайсын
Бірде оны «кун» дейсін.
Бірде оны «ай» дейсін.
Тен табылмай жер, коктен
«Кудіретке сай» дейсін.
Даттамашы ешкімді.
Даттасан сен коймайсын.
Жерден алып корге сап,
Козін онын «жой»  дейсін
«Кайдагы ол кун» дейсін,
«Кайдагы ол ай» дейсін,
«Кайдагы ол кудырет,
Халык жауы, бай» дейсін.
Ол акымак, ол надан.
Тегіне дейін тисесін.
Бурынгы айткан созінді,
Озін кері куйсейсін.
Тенеуінде тежеу жок.
Козді жауып дуние бок,
Соз кадірін білмеген,
Созді алдайды есерсок.

               

 Багдатка.

«Багдат» деп атынды,
Анан байгус койганда,
Калжасына кок кошкар,
Акен маркум сойганда.
Болар бала богынан.
Боларын істін білген гой.
Мусылмандык бес парыз,
Мойнына сенін ілген гой.
Акбурадай атанын
«Ордасын» ашып калада,
Сункар болып самгайтын,
Саттерін туске кірген гой.
Бакен айтса дал айтар,
Келген сон создін ілегі.
Кабыл болсын сен ушін,
Кауымнын айткан тілегі.
Отызда «Орда» баскарсан,
Кыркында халык баскарып,
Сарыбайдай атанмен
Согып турсын журегін.
Куна улкен саткындык.
Муны мен жаксы білемін.
Тускен жерде тас ауыр,
Куран болсын тірегін.
       

Эталоны казактын.

Абайды кім деп сурасан:
Серілік бар бойында,
Домбырасы колында,
Ит жугіртіп, кус салып,
Торде отырып ан айткан
Тобыктынын тойында.
Акындык бар журекте
Акылы терен ойында.
Ангіме-дукен жалгасып,
Талай танды атырган
Жидебайдын бойында.
Онері бар колында.
Калмаган ісі жолында.
Ебін білген ар заттын,
Тігіп озі тонында.
Гашыктыгы саналы,
Сулуга салып кармакты.
Суйген жары бірнешеу
Болган сон озі аукатты.
Шешендік бар созінде.
Сойлегені салмакты.
Кылган талай билікті,
Батырмай елге бармакты.
Журегі бар кеудеде,
Елін суйген еніреп,
Сыйып кеткен ішіне
Казакка біткен тонірек.
Парасат бар тегінде.
Ак-караны айырган.
Акыл сурап агайын,
Алыска аты жайылган.
Білімі бар басында.
Озі болган сауатты.
Иманды куйып жасынан,
Білген обал сауапты.
Езіліп откен ер еді,
Елін ойлап егіліп.
Кылыгын жаман коргенде,
Кос буйрегі согіліп.
Ан шыгарган ауенді,
Саз аялап сезімін.
Коныр унмен тербеткен
Жаралы жан тозімін.
Омірінін сонында,
Калам алып колына,
Кара созін тосеген,
Урпагынын жолына.
Улы Абай ул болган
Казак деген кауымга.
Даласында шолдеген,
Айналган носер жауынга.
Казіргі мынау кездерде,
Ен киыны біздерге
Казак болу білсеніз,
Ілесіп откен іздерге.
Тунып турган болмысы,
«Кас казакка» лайык.
Казак болам десеніз,
Абайдан акыл сурайык.
Улылыгы Абайдын
Урпакка болган онеге.
Эталоны казактын
Лайык барлык сореге.
Терен бойлап ойланып,
Урпагым озін, абай бол
Казакша болып шанырак,
Кенейе берсін кереге.


Айтпаган создін атасы оледі.

«Акымак» деп, «надан» деп,
Улы казак халкымды,
«Кері тартпа, жаным» деп,
Адет-гурып, салтымды,
Кай атаннын куны бар ?
Койгандай бір шартынды.
Озін болып гулама,
Корсетіп ойшыл паркынды.
Казактан артып соз тауып,
Дастан жазым, хырнама,
Болатындай баскалар
Жыртык жамау, курама
Халыкка ешкім жеткен жок.
Казактан асып кеткен жок.
Халык деген Улы устаз.
Казак деген Гулама.
Тусінбесен осыны,
Орыс, болыс куйінде,
Кайта тушы ананнан
Акеннен бата сура да.


           Кандайды.

Жаксы жігіт кандайды
Тандандырып ботенді,
Озі кормей нанбайды.
Оне бойы жыйнакы,
Кумістен тарткан сымдайды.
Акылмен алып асуды,
Атына салмак салмайды.
Ебімен істеп ар істі,
Бейнетке бекер бармайды.
Несібесі кудайдан,
Онды солды шашпайды.
Алдынан келсе ажалы,
Кобалжыйды саспайды.
Киындыктан кынкылдап,
Кері тартып кашпайды.
Намыска тисен орынсыз,
Кеудеге жаны сыймайды.
Белгісіз іске бас салып,
Мандайын таска урмайды.
Жумыска келсе жудырык,
Каріге карап турмайды.
Канагат тутып турмысын,
Артык дуние жимайды.
Касында журген достарын,
Жамандыкка кимайды.
Кісілігі кішіпейіл,
Есік какпай кірмейді.
Уаде беріп озгертіп,
Екі созі білмейді.
Жакыннын болып касында,
Душпанга басын имейді.
Сеніміне серік боп,
Сертінен асте танбайды.
Достыкка аркез данекер,
Узілген жерді жалгайды.
Шакырган тойдан калмайды.
Шакырмаган торіне,
Бас берсенде бармайды.
Осек тасып сусындап,
Саудага келсе кутындап,
Козі оттай жанбайды.
Онеге тутып ескіні,
Онерге сусыны канбайды.
Екі багыт кездессе,
Албетте онын тандайды.
Камкор болып кішіге,
Халкынын камын камдайды.
Корсе кызар сумандап,
Сураусыз басын сукпайды.
Коп ішінде дау болса,
Копшілікті куптайды.
Журген жері санімен,
Казакы асем анімен
Домбыра алып колына,
«Айтайын» деп кандайды.
Тірескен жерде темірдей.
Сус кайраты бойында
Киядагы кырандай,
Канатын жыйып комдайды.
Жау колында болсада,
Арекетсіз жатпайды.
Ок тесседе кеудесін,
«Комектес» деп айтпайды.
Сескенсе де сезімі,
Айткан созден кайтпайды
Білімдіден соз шыкса,
Уйыктап бекер жатпайды.
Душпан тугіл досына,
Ішкі сырын айтпайды.
Марттігі басым мінезде,
Мырзалыкты колдайды.
Жаксы жолдас, жол серік,
Таза суды жалдайды.
Казак корсе «кандас» деп,
Кызды корсе «карындас» деп,
Жомарт конілі жадырап,
Конілін сонын аулайды.
Куналі іске бармайды.
Куманді затты алмайды.
Каргыстан кашып алыстап,
Алгысты аумен аулайды.
Кудайга турак журекте,
Аруак колдап тілекті,
Иманды, коздін жанары,
Осындай жігіт бір текті.
Алыстан іздер аруын,
Шешесін кормей алмайды.
Кыз жаксысы кандайды?
Томенгі жолмен тандайды.
Кыз баланын кылыгы
Жаннат тоннынтугіндей,
Киыгын тастап козінін,
Ішкі сыры білінбей.
Екі козі жаудіреп,
Акботанын туріндей.
Кос анары дірілдеп,
Жасырын козге ілінбей.
Кигаш касы алшактау,
Суретші бір шебердін
Тандап алган кылындай.
Шешеге берген жауабы,
Коныраулы кулындай.
Сымбатты, сулу саусагы
Батырлар тарткан жебедей.
Козгалганда орнынан,
Суда жузген кемедей.
Кос бурымы куралып,
Кыпша белге буралып,
Кесе усынса озіне
Асыкпай беріп жауабын,
Сурагые болса сурарлык.
Міне осындай адепті,
Кылыкты казак кыздары,
Жарга саган турарлык.
Жаксы бала кандайды?
Акесінін алдында
Басы байлы кулдайды.
Айткызбай істеп ар істі,
Акылды айткан тындайды.
Созін болмей улкеннін,
Асыгып турса ымдайды.
Коршісінін тауыгын,
Таспен атып урмайды.
Булактан ішіп таза су,
Шалшыкка колын жумайды.
Озінен кіші баланы,
Жылатып асте урмайды.
Істегенін мойындап,
Отірікке бурмайды.
Урлап нарсе алмайды.
Куштар болып онерге,
Акеден алып онеге,
Білім куып жасынан,
Атаннын жолын жалгайды.
Жаксы келін кандайды?
Жана піскен токаштай,
Періште бір жандайды.
Корші-колан мактаса,
Ауылдастар тамсанып,
«Па-шіркін» деп нанбайды.
Тан саріден оянып,
Малын каузап оріске
Жуынып, аздап боянып,
Отын салып оттыкка
Самаурынга таянып,
Сымга ілініп, жуылып,
Тунмен калган жаялык
Жылы суы кумганда
Ата-енеге даярлык.
Уйкысы канып турганда,
Зыр жугіріп «мырзам» деп
Байына мойын бурганда,
Корпе тосеп «апа» деп,
Жастык салып «ата» деп.
Барі риза конілді
Коныр шайды сіміріп
Ангіме-дукен курганда.
Айта берсен аныз коп,
Осы ауылда, бул манда,
Нанбасанда, нансанда.
Ар жагын озін корерсін
Конакка сонда барсандар.

                   
 
  Абайга жалгас.

Отырмын уйде,
Мугедек куйде.
Айтамын акыл ездерге.

Жазамын ептеп,
Айтуга сеп деп.
Даптерім толды создерге.

Отырмай бугып,
Халыкка шыгып.
Журуші ем тауір кездерде.

Агайын туыс,
Кеудесі куыс.
Кадырын білмей козімнін,

Келеді таныс,
Жерлерден алыс.
Алуга нарін созімнін.

Жазуым толса,
Каражат болса.
Мура гып берсем урпакка.

Кітап кып басып,
Коздерін ашып,
Кумартса олар урпакка.

Жастарым келіп,
Батасын беріп.
Сонына менде ілессем.

Халкыма шыгып,
Созімді угып.
Азгындыкпен курессем.

Коктен кеп гайып,
Колымды жайып.
Бакытын елдін кондырсам.

Казагым байып,
Дастархан жайып.
Мерейім осіп отырсам.

Бакытбай атым,
Казакы затым.
Муратка жетіп болдырсам.       


  Озіме айтам.

Басында кулак,
Миында турак.
Болса тында созімді.

Оянып сезім,
Кобалжып журек,
Сынама артык тозімді.

Шалдардын касы,
Жегені асы,
Ангімесі бір баска.

Конілге туйде,
Отырмай уйде,
Копті тауып соз баста.

Журегін ашта,
Акыл айт жаска.
Айкайламай жартаска.

Касына ертіп,
Ангіме шертіп,
Бала оны жолдаска.

Кауызын ашып,
Дандерін шашып,
Онімін жыйса болмас па ?

Басынан булак,
Тазартсан шырак,
Етегі онын молдірді.

Болсаныз адал,
Журекке камал,
Алдырмас асте сенімді.

Агадан сурап,
Салсаныз кулак.
Білерсін бала жонінді.

Айтуга женіл,
Баскага коніл.
Болмаса кайгы озінде.

Тындауга женіл,
Акылды небір,
Болса нарі созінде...


Агама женгем...

Акемді корген
Агам мен женгем
Алдына токтім жырымды.

Даптерді ашып,
Шашуын шашып,
Казаки біліп ырымды.

Созімді курап,
Байгазы сурап,
Актардым ішкі сыпымды.

Баягы кезім,
Балалык сезім,
Окпемді алып колыма.

Окыдым жондеп,
Матінін ондеп,
Бата сурап жолыма.


Кекиіп женгей,
Шай-пайын демдей.
Турып кетті орынан.

Агам да ах –деп,
Ауырдым ух-деп,
Жонелді аксап сонынан.

«Отіпті айлан,
Урладын кайдан,»
- деді де, кулді орайлап.

Кезіндей шалдын,
Отырып калдым.
Дастархан басын карайлап.

«Дурыс» деп ага,
«Жаксы» деп бага,
Абылай карсы отырган.

«Баспага шыкса,
Баскалар укса,
Боламын» деп окырман.

Пигылын байкап,
Басымды шайкап,
Казакка кайта іркілдім.

Жок болса бермес,
Бар болса кормес
Агайын деуі шіркіннін.

       

Не шыгады ку бастан.

Абайдын созі кор болса,
Тобыктынын езіне,
Менін созім кор болды.
Агайынга, озіме.

Жазган екен Кас казак,
Кара созін кагазга
Алпыстан жасы аспайтын,
Гумырын ерте сезіне.

Кайран Абай отті гой
Елі оны тусінбей,
Кара жерге коміліп,
Іркіліп жасы козіне.

Тап болганын білмеді,
Алды артын оратып,
Азгындыктын азазіл,
Кармап алган кезіне.

Окпелеп кетті еріне,
Тобыктынын еліне.
Алабуртып тер токті,
Шыга алмай білім торіне.

Откенге козін тіге алмай,
 Сары жолды біле алмай,
Карапайым акылга,
Азган елі тіл алмай.

Кудер узіп барінен
Жатып калды асыл ер,
Урпагы Абіш олген сон,
Кусадан ішкі тура алмай.

«Орыстан ал» деп онеге
Бойлай алмай, конеге
Шортанбай, Букар жыраудай
Мінбей ескі кемеге.

Батыс болып алегі
Пушкиннен акыл сурады.
Алабуртып коз салып,
Еуропа деген балеге.

Уш гасырдын кеселі
Ресейге косылган.
Суйекке танба калдырды.
Азгындык келіп тосынан.

Орыс келді дегенше,
Болыс келді сонынан.
Болыс келді дегенше
Пара  келді сонынан.

Пара келді дегенше,
Жала келді сонынан.
Билік деген бит келіп,
Балакка кірді сорыннан.

Куйылып арак ауызга
Айналды урпак жауызга.
Кемпірде ішіп,шалда ішіп,
Белшеден батты карызга.

Кыздын кашып кылыгы,
Бутынан кетіп шулыгы,   
Барі болып зинакор.
Басталды урпак былыгы.

Батуа жок созінде,
Уяты жок козінде,
Алдап, арбап бір-бірін,
Келді казакшылыгы.

Жын уялап жатырга,
Айналды катын батырга.
Кунен кунге кушейіп,
Жара айналды котырга.

Белдеуден кетті аргымак,
Торден кетті ак сырмак.
Пайдага барі айналды,
Тиын жыйнап бакырлап.

Сатып алып ел ішін,
Билікке келді акымак.
Абайды кайдан тусінсін,
Бас басына бакылдап.

Казактын сорлы тірлігі
Кыр сонынан калмастан,
Кыл мойынга жабысып,
Осы кунге жалгаскан.

Арамызда бірге боп
Абай тізіп бергендей,
Оленінде,созінде
Бір отірік болмастан.

Коп казактын бойында,
Орыс пен казак арбаскан.
Ерегесіп кейбірі,
Жаксынын тілін алмастан.

Елді, жерді аралап,
Осынын барін саралап,
Отырмын гой ішінде,
Ауырып бір жамбастан.

Кокесінін тагы ушін,
Кара бастын камы ушін,
Бай баласы сойлеген,
Басына билік бармастан.

Айтып, айтпай не керек
Ынтасы жокка ау бастан.
Созімді угар ешкім жок,
Болсада тілім алмастан.

Жасым келді Абайга.
Алпыска енді толаскан.
;ксайтын тегі турім бар,
Алатауга кар баскан....

Дариг-ай мынау дуние
Мененде отер дуркіреп,
Кария отіп жас келер,
Урпакка, урпак жалгаскан.

Кайран елім, казагым,
Ултына салтын жараскан.
Жол іздеген, тарыккан,
Кайда сенін маркаскан?

Ешкімге акыл айта алмай,
Буйрыксыз кері кайта алмай,
Отырмын гой ішінде
Абайды жыйнап ау бастан.

Журекте болса конырау,
Сананда болса санылау,
Жазып алсан кітап кып,
Арбір созім бір дастан.
 
Калын казак ішінеде,
Сан ауылдын Абайы,
Талай дана отті гой,
Артында созі калмастан.

Мазар салып басыма,
Атан сойып асыма,
Олген сон мені кайтесін?
Не шыгады, ку бастан.

      
    
  Уш арманым.

Елу алты жасымда,
Каска тазым касымда.
Ангіме айтып отырсам,
Жидебайдын басында.

Алпыс уш шіркін жасымда,
Абсаттар кажы касымда.
Еніреп жылап отырсам
Пайгамбардын тасында.

Токсан алты жасымда,
Игі жаксы касымда.
(Нурекеннін асында)
Жоктау айтып отырсам,
Байтеректін басында.

Уш арманым,
Уш кусым.
Ушып журген шырылдап,
Шанырагымнын касында.
    
[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[[

  Ой – пікір.

Бакытбай Сейтовтін «Таза угым» атты олендер жинагына акыннын омір турасындагы,

туган жер  мен оскелен урпак туралы олендері енген. Карапайым зан кызметкері

озінін жан айгайын оленмен орнектеп, жастарды аділ де таза болуга, мусылмандык

кагидасынан алшактамай, улттык болмыс-бітімімізді каперінен шыгармай дурыс жол

тандауга шакырады. Олендері ойлы, тілі мірдін огындай, окуга женіл. Ен бастысы

акын оленінде озіндік «Мені» бар. Киналган тустагы жан куйзелісі, балтыры сыздап,

басы ауырып жаткан туста да куйікке берілмей, озін-озі кайрап, бойы мен ойын

жинактап, адами козкарасынан жанылмай, жанына серік етіп жыр дестесін актарып,

ішкі шері мен коніл куін оленмен орнектейді. Олендері манді де магыналы. Акын

озінін «Зиялы мен жайсандарга», «Калып койма кайранда», «Казак болам

десеніз», «Этолоны казактын» т.б. олендері окыраман кауымга терен ой салып,

рухани нар беріп, ак пен караны ажыратып, адами угымнан журдай болмай, козді ашып

карап, он мен солынды тануга, кісілікке шакырады. Сондай-ак, акын жанды агамыздын

озге олендерінен де ултты жанындай суйетіндігі, ултжандылыгы мен намыс-койлыгы

мен мундалап турады. Асіресе, жастардын патриоттык сезімін оятып, оз ултынын

кадір-касиетін багамдап, улттык бояудан, урдісіміз бен атадан балага гасырлар

бойы мирас болып келе жаткан ізгі касиеттерімізді акиреттей кастерлеуге

итермелейді.Туган жер, Отан, табигат туралы т.б. жазган олендері де коніл

коншітерлік. Кіндік каны тамып, шыбыкты ат кып мініп, ойнак салган онірі туралы

улкен тебіреніспен жырлайды. Асем де коркем, табигаты сулу, тарихтын катпар-

катпар тарихын купия гып сактап жаткан тау сілемдері, ну орманы мен жанга сая

беріп коніл серпілтер асем бояуга малшынган коз тойдырар келбетті аймагын зор

шабыт, аса бір терен тебіреніспен толгайды.«Токсан ауыз создін тобыктай туйініне»

келсек, акын журекті асыл агамыздын бул олендер жинагы озіне тан унімен, озіндік

козкарасымен, журек жылытып, коніл жібітерлік ауезімен, комакты да терен

талгамдылыгымен, ойлы да орелілігімен, тілінін откірлігімен кунды. Карапайым

окырман конілінен шыгып, копшілік кауымнын кадесіне жарар деп

уміттенемін?!                                                            

КР Мадениет кайраткері, республикалык
Абай фестиальінін куміс жулдегері,
КР  Журналистер одагынын мушесі,
Караганды облыстык С.Сейфуллин атындагы
казак драма театрынын актері,
 драматург, аймактык театр фестивальінін
жане облыстык «Тазша бала»         
конкурсынын лауреаты Сламбек Жумагали.   


Мазмуны

Алгы соз ............................5
Бірінші тарау ………………...10
Етігін киген тар болса ........................12
Зиялы мен жайсандарга  ....................14
Он уш жауын  ...........-........................17
Калып койма кайранда  .......................22
Абай бол     ..........................28
Тауелсіздік білсеніз   ..........................31
Казак боламын десеніз  .......................35
Турмеге хат ………………………..41
Тентектін тойында     …………...…..46
Не куна...........................………...……47
Маскунемге ……....………………..49
Жартаска ………………………..50
Жалгыз елік ………………………..51
Ортеді олар ………………………..53
Аспан кол ……………….………54
Бул кай жер ………………………..56
Абызым -ауылым ………………..57
Махаббатым ………………………..59
Котерілген байрагы   ………………..60
Уйрендім даладан ………….…….62
Таза угым ………………………..65
Жабайысы жараскан   ……………….68
Мусылманнын ордасы  ……………..71
Имамга ………………..72
Ерлердін ісі ……………………….74
Бекболатка ... .............................…   74
Журекте морі …………………… …78
Семіздігі-ай …………………….....81
Уштен бірі кеселін………………….82
Амеркулов косемге…………………83
Созді алдайды есерсок ……….……86
Багдатка ………………87
Эталоны казактын ……………….88
Айтпаган создін атасы оледі ……..91
Кандайды ……..…………………92
Абайга жалгас ………………98
Озіме айтам ………………………100
Агама женгем ………………102
Не шыгады ку бастан …………….104
Уш арманым ……………………..109
Екінші тарау ……………………..110

 

Бакытбай Сейтов 1952 жылы Караганды  облысынын Каркаралы ауданындагы «Абыз»

ауылында дуниеге келген. Узак жылдар зан саласында кызмет еткен. Жогары білімді

зангер. Бул автордын алгашкы осиет-толгауы.Сонгы 15 жыл ішінде казак сынды улы

халыктын тарихы мен рухани каситеттіне терендей уніліп, рухын олен-жырмен

дестелеген алаштын азаматы.
 



 
 


Рецензии
Бакытбай Сейтов 1952 жылы Караганды облысынын Каркаралы ауданындагы «Абыз» ауылында дуниеге келген. Узак жылдар зан саласында кызмет еткен. Жогары білімді зангер. Бул автордын алгашкы осиет-толгауы.

Сонгы 15 жыл ішінде казак сынды улы халыктын тарихы мен рухани каситеттіне терендей уніліп, рухын олен-жырмен дестелеген алаштын азаматы.

Бактыбай шыгармаларынын мазмундары оте терен, жан-жакты тугел дерлік камтиды екен.

Баке!
Алыска шабасын, оган соз жок. Жуз такырыпты бір капшыктын ішіне салып туншыктырып олтірме. Омірде ар адамнын жеке оз орны бар емес пе? Шыгарма да солай. Ар оленді неге бір такырып ретінде жеке-жеке бермеске?

Асет Мукашбеков   26.11.2011 08:17     Заявить о нарушении правил

Разделы: авторы / произведения / рецензии / поиск / вход для авторов / регистрация / о сервере     Ресурсы: Стихи.ру / Проза.ру