Вбити ван льку!

Римма Николаенко
Коли  я  зайшов  до  кімнати,  Ганя  сиділа  на  підвіконні  й  пила  каву  3в1  зі  стікера,  що  валявся  поруч  на  підлозі.  Блін,  ну  скільки  можна!  Останнім  часом,  я  надто  часто  розчаровуюсь  в  людях. 
 -  Привіт,  -  промовив  я,  -  ти  хотіла  мене  бачити? 
 -  Так,  сідай,  -  відповіла  вона,  не  відвертаючи  голови  від  запотілого  від  її  дихання  вікна.  -  Нам  з  тобою  потрібно  серйозно  поговорити. 
 -  Ну  добре,  -  я  зрозумів,  що  сперечатися  зайве,  -  уважно  слухаю  тебе,  Ганю. 
 -  І  припини  називати  мене  Ганею!  Я  Анна  за  паспортом! 
 Дурня  якась  ці  перекручування  імен  на  російський  манер.  Якщо  народився  українцем,  так  будь  ласкавий,  називайся  відповідно.  Але  нині  це  немодно. 
 -  Ну  так  що  ти  хотіла  мені  сказати?  -  я  нервово  поглянув  на  годинник.  Якщо  запізнюсь  на  нараду,  мені  голову  відрублять  у  на  стіну  в  кабінеті  засідань  гвіздками  за  патли  причеплять. 
 -  Не  хвилюйся,  я  тебе  надовго  не  затримаю,  -  нарешті  вона  поглянула  на  мене,  -  розумієш...  Ти  знаєш,  ти  дуже  гарна,  яскрава  людина.  Справжній  друг,  надійний  помічник.  З  тобою  дуже  цікаво  розмовляти...  -  Ганя  замовкла.  Здається  перелік  моїх  чеснот  лаконічно  завершився.  -  Але... 
 Рррррр!!!!  І  знову  це  дурнувате  "Але".  Хто  взагалі  придумав  це  слово?  І  навіщо?  "Але"  є  гарантом  поганих  новин  ще  до  того,  як  ці  самі  новини  прозвучали. 
 -  ...Але...  Нам  потрібно  порвати,-  нарешті  випалила  дівчина. 
 -  Справді?  І  чому  ж  ти  дійшла  такого  висновку? 
 -  Бо  ти  ж  мене  зовсім  не  кохаєш!  за  весь  цей  час  я  не  почула  від  тебе  жодного  ласкавого  слова.  Он  Любку  з  сусіднього  під'їзду  її  хлопець  "кішечкою"  називає.  А  ти  все  "Ганю",  да  "Ганю"... 
 -  Можливо,  тому  що  я  тебе  людиною  вважаю,  -  саркастично  посміхнувся  я. 
 -  Та  ніхто  ж  не  сперечається,  що  я  людина!  Але...  От  з  ким  я  в  тебе  асоціююся? 
 -  На  данний  момент,  з  ванільною  вівцею,  -  не  витримав  я  і  вийшов,  грюкнувши  дверима. 
 А  Ганя,  не  чекавши  такої  реакції,  навіть  зповзла  з  підвіконня  з  очицями,  розміром  з  залізну  гривню.  Як  виявилося,  вона  зовсім  не  хотіла  розлучатись.  Просто  душа  бажала  красивого  романтичного  скандалу  з  биттям  посуду.  Вона  навіть  витратила  пів  години  для  того,  щобзнайти  привід  для  істерики.  А  хрєн  їй.  Бо  я  нарешті  знайшов  привід,  щоб  піти  від  неї.