Дев любив подорожувати. А може й ні, чи може його міфічна натура тягнула його в мандри, то нам невідомо. Та ось настала така година, що він відсунувши Цяциного плюшевого хвоста, який так зручно лежав у нього на колінах, і перевіривши свою страшну кімнату, де він тримав у заручницях декілька бранок, почав творити чудернацькі знаки, писати коди , аби залізний птах відніс його у ту місцину, де постійно накрапає дощ. Набридла йому савана. А може й ні, і то просто голос пращурів гукав його в дорогу.
Цяці, яка з цікавістю спостерігала за зборами, навіть дозволили зазирнути у страшну кімнату, де утримувались девові жінки. Дев мав там забрати бісер з тих сліз, що наплакали бранки, але того бісеру було так мало, як начебто кіт наплакав, а не група ув’язнених та нещасних жінок. Тому Дев прийняв рішення жінок відпустити, врахувавши непродуктивність їхнього утримання. Цяці було запропоновано бісер для гаптування якоїсь дрібнички, а так як левиці зроду віку гаптувати не вміють, а надто ті що з довгими кігтями, то бісер склали у якусь прозору пляшку, з якої Дев зняв кришку. Останнім часом у нього з’явилася пристрасть до колекціонування кришечок. З пляшки з бісером вийшла чудова композиція. Де-ко-ра-тив-на!
І тут би повинні були стихнути казки, бо левиці слід би було йти далі блукати саваною, трамбувати і без того втоптану тисячами тварин землю, шукати корінці, виглядати з-під сухих акацій, як полюють інші. Але в її очах ще спалахували продовження сюжетів тих казок, що вони переповіли одне одному, і тоді Дев вирішив, що він повернеться в саме це місце спекотної савани, щоб дізнатися що надумала і вигадала ця Цяця.
Цяця ж хоч і не проста, але тварина, до того ж сімейства котячих, що рідко прив’язуються до істот, частіше до місця, в цей період зрозуміла, що таки можна скоритися і прив’язатися, і бути з цього щасливою і спокійною. Тільки тепер ця мотузочка на яку Цяця сама себе прив’язала добровільно розтягувалась на довгі-довгі кілометри неміряних-небачених відстаней завдяки чарам Дева. Він був завжди чарівником, а зараз і поготів вигадував все нові і нові закляття. Ще він зробив так, що Цяця тепер бачила сни про майбутні казки, жаль що тваринка була не надто спритна, щоб все описати, але почекаємо, може там, промокнувши під дощем, Дев згадає якесь забуте ним слово, щоб продовжити нашу казку.