***

 
© Copyright: Суркирс Нульозеронков, 2010
Свидетельство о публикации №21005290007


 квартирі нікого не було(Бакс-поїхав зустрічати Н.Р з мамою, так-як вона рідко приїжджає з Московії на Україну-Неньку)
Дядя Фёдор, або просто Ігорюня, також порулив в рідні степи Черкащини.
З 17-ої години  я засів на кухні, в кріслі. На столі лежала пачка насіння і 2-і пачки вінстона-завчасно затарився всім необхідним до Н.Р, щоб потім лишній раз не бігти в магазин.
Я просто сидів і ждав! Я хотів знати що зміниться, що я відчую?
На кухні панувала темрява, окрім жара сигаререти і в вікні спалахів салютів дітвори, які не змогли дочекатись...
Окрім темряви, яка вкутала мене білосніжно-чорним покривалом, ще була одна особа, яку я сам запросив. Вона сиділа в мене на руках обнімаючи за шию двома руками, вульгарно оголивши ножку та що була закинута на другу ножку - її звали Лоунлі. В її присутності я ніколи не вважав постидним ”розпустити соплі”, і вона мене не засуджувала в цьому. Раніше вона сама приходила, а я її виганяв як шльондру! А зараз збагнув, якаж все-таки вона мені вірна-як ніхто до неї!!!
В цю романтично-новорічну ніч, вона запропонувала женитись на ній, в мене не було вибора, і я заплакав від щастя!
Зателефонувала „Біль” запросила до себе щоб подарувати мені –радість.
Я вдягнувся, взяв гроші на тахі, відчинив двері, але вийти не зміг...
На слідуючий день, я поїхав до дому. Подарував мамі DVD. Потім пройшовшись по кабаках я зрозумів шо бути трезвим не актуально, навіть стало стидно, Короче забухав з кумом, танцював в сайгоні, катався пяним з ще пянішими -і я вже в респекті!
Побувши ще трохи дома з рідними, мені як завжди зриває дах-і я вже дивлюсь в вікно автобуса.
Роботи не було, і ні у кого, на то була причина ”Криза” і+ небажання працювати на „дядю”(Бакса мамка-підігріла лавандосом, Дядя Фёдор щось хоботив в неті, А в мене робота починається по прильоту журавлів-ми мали час. І я згадав прошлогодню свою ідею: Написати правдивий щоденник лузера, принесши себе в жертву на вівтарь творчості.
Я, не знав що мене жде. Я завжди боявся щось зробити не так -хотя в кінці-кінців, все рівно не так виходило. Тому я подумав, що ”грязюка грязнішою не буде, якщо її іспачькать”, тай втрачувати не було що, ”Вона”-проміняла мою Любов, на чужі –пісі, і космонафтом я не стану, і при всьому я дійсно невдаха, і якби на землю летів метеорит, то обовязково ёбнув би десь в моєму географічному положенні. Знаю, що не один я такий, тому захотів доказати самому собі і другим, що є вихід з болота, звичайно якщо воно не твоя домівка.
Я захотів все почати заново, спочатку-з нуля.
Рішення було прийняте, і залишалося всього-навсього позбутись грошей, сім карти, фоток з „нею”...
І ось, я опинився в диких джунглях –мегаполіса, ,поміж хижих звірів і травоядних.
«А, що тепер робить?» - траву я не їм! хижаків боюся! Канібалістом стати і їсти слабкіших, собі подібних?
-Боже, ким мені бути, хто я?
В мить, щось стало зі мною робитися, страшний біль перемішався зі страхом. І як в маленьких діточок лізуть зубки, так і в мене, виламуючи лопатки виростали величезні чорні крила. Я подумав що „Він” мене заберає-зрозумівши, що так ніколи я себе не риалізую як особистість -тобіш, гарного нічого не зможу принести в його світ, і користі з мене як з молока козла!
Але не тут то було. Біль стих, і з небес цифровий голос громихав якимись фразами, тіпа: Еретроцьити в нормьє, сублімація карпаратівних естрогьенов мьенструального пост-сіндрома,-в а-афігьенном состояніі, ****о-дірмічьєская евокуляция тьермічьескіх пустот-заполньена, розгьерметизация, інсталяция, бі-кульмінациіі-трахсплантірованія -завьершіна.
Альтернатива!- відповідь на загадку.
Оглянув свій новий прикид. Досить гламурнінько. Пір`я розкішне, тільки в шию було якось холодно, щось вкусило під мишкою, я в мить своїм дзьобом убив двох паразитів. Дико лунає-але з`явилось страшне бажання прихавать стерва Зробивши пару-тройок кроків я вже летів. Я вже не боявся лева, гієн, які билися за місце під небом-в мене було все небо! Їхні проблеми мені були до хвоста!
І до речі тут не скучно, тоже свої приколи, ось тільки що пролетіла чайка, хотів познайомитись, придивився, а в неї яйця більші ніж у мене, щей тату - „Джонатан”на лапкі, ох, і прикольні ці трансвестити!
Налітавшись вдосталь, захотілось тупо їсти, при цих обставинах зір покращується, і я оцінив лакомий кусочок-їх було на балконі біля 300 штук.

Прокинувшись рано-рано(щоб люди не бачили)ми з д.Фёдором, на грузили рюкзаки бутилками і в обі-дві руки взяли по покету. Погода нас зустріла радісно-мокрим снігом. Прийомка була, дякувати Богу, неподалік нашого дому, притарабанивши бутилки, з`явсувалось що ще нікого нема. Я підійшов до кольеги який вигрібав сміття (не знаю як і описати місце з звідки він його вигрібав. Короче, ви виносите мусор і кидаєте в...?-мусорну трубу, яка знаходиться на вашому парадном. Потім мусор ...Перепрошую! сміття летить вниз і приземляється біля дяді, якій це добро потім вигріба. Ось так! І ще, зав’язуйте кульки на вузльки-дядям буде легше справлятись з роботою)і запитав - чи скоро прийомщиця прийде?
- Та вже має бути!
Ми чекали. Дядя справився зі своїми обовязками, підійшов до нас і запропонував зложити наш скарб в. ..(я буду називати це місце-халабудой!)халабуду, а самі йшли до дому грітисья. Я не мав права помилитись, просканувавши поглядом, я не замітив посіпування ока, але він тер ладонью об ладонь підозріло.
Я подумав : «або хоче нас як лохів кинути, або змерз в руки». Так хотілось йому вірить. Якби було літо все було б ясно. Ми пішли до дому, - по бистрому, ще взяли партію бутилок, не грівшись знову пішли. Я уявляв картину: ми підходим, а він сука наші бутилки вже здає. Притуливши до халабуди, мені стало соромно за свою недовіру, ще й до таких людей, можливо вони в такому статусі саме по вині своєї чесності і доброзичливості! Не пам’ятаю що, але Макіавеллі також щось про це писав. В халабуді я вже був як вдома, тому не бачив перешкод не взяти дві ракетки для бамбінтона, заляпану в кетчуп взяв собі а поломану дав д.Фёдору, погралися сніжним воланчиком, люди глобально вже валили на роботу, не знаю, заздрили вони нам, чи навпаки, а можей зовсім не помічали-нам було все одно-ми фанати бамбінтона!
А тёті до сих пір не було, ми знову пішли до дому.
Відігрівшись, вже нікуди не хотілось йти, підбадьорвши себе прислів’ям ”Взяв мяч-так ****ячь”, ми ще взяли, практично всю тару, зі словами ”пасльедній бой он трудний самий” вийшли з квартири. Дуже хотів познайомитись з однією дівчиною, з нашого поверху-тепер мабуть шансів в мене не має. Прийшовши на місце-ми з ігорюньою, не те що не сміялись, ми навіть не розмовляли. Акуратно ставивши нову партію тари до остальної, нижні бутилки розбивались. Я поглянув на напарніка і згадав анекдот: ”Прибігає батько і син на перон, а поїзд вже тронувся, доганяли-доганяли, не догнали. Тато розвертається до сина і як дасть в морду,
- Тато, за що?
-А що робити сину? що робить?
Короче, пішли через дорогу на базар, за ним знайшли пункт. Пішли назад, взяли партію бутилок, приходим на пункт, а він Клянусь мамой- встиг закритись. Через 30хв.відчинили. Ми здали 344 бутилочки. Тепер я знаю що відчували солдати коли взяли Берлін. Можливо перший раз я довів до кінця те що почав, хотя не було б великих втрат, якби я все кинув – і можливо звідси всі мої біди і поразки. Мені сподобалось що я можу. І я знову хочу могти!!!
 
Будучи виснаженим морально і фізично, я вирубився.
Поки я спав, до нас в гості преїзджав Дюха, і скинув кіньчики - „Єнтєресна історія Бенжаміна Баттона” і ”Сім сердець” зУілом Сміттом. Виспавшись дньом-ніч була моя. Дуже захотілось секса, але ще й хотів подивитись хвільми, щоб не їхати на другий район, і вбити двох зайців, я зайшов до ванної кімнати, за 30 хвилин справившись, я вже сидів біля екрана монітора, дивлячись кіно на протязі 27хвилин.
Після перегляду цих фільмів-я якось змінився. Всі дії, слова, подвиги цих персонажів були сильними,  потрібними, актуально-своєчасними, нічого не було зайвого. Побачивши як незаслужено людям „достойним” не вистачило часу на щастя. Захотілось віддати їм свій, відведений долею - всерівно я його не ціню, і розтрачую просто так...Я замислився: ”а за ради себе я б віддав би своє життя” Я відповів собі відверто-«Ні!»
- Значить діло в повазі? - А якщо нема само-поваги, то її не випросиш у других і на колінах,
-Що для цього зробити? -Я маю щось полишити непотрібне а замість придбати інше-корисне!?!
- Всім не подобається, що я постійно ляпаю язиком. Можна не звертати на це увагу, але балакканина дійсно мені більше шкодила чим допомагала...
- Почну с початку з без поважного вживання своїх слів, обмежуватимусь тільки нагальною потребою їх використання.
- Заодно, кину курити!
Два з половиною дня, обмежувався фразами ”Угу” і ”Е-е”. Думав що скоріше за все почну курити, з’ясувалося що кинути бла-блакать тяжче!
Всі вже звикли потроху до мого мороза. Вештавшись мовчки по квартирі, зайшов на кухню, Дімон з Ігорьом про щось розмовляли. Я ставив чайник і стоячи до них спиною запиитав: „а що є похавать?” перший раз я відчув ноти німоти - либа роздерла моє лице до гримаси, обернувшись, холодильник був вже відкритим Ігорьом, для мого вторгнення, Бакс добавив:„Це все що є!?!” Це так прогриміло сильно і несподівано для них.
Цікаво, а якби замість запитання ”Є що похавать?” Я тупо закричав би команду „ану насрали бистро собі в штани-а хто менше той програв!”
Зателефонував Матвьей. Я до них приїхав на сивастополь-ську, лясі-трясі, похавали, Сашу виганяли з квартири тому я запропонував на деякий час переїхати до нас, і за одне раз і назавжди зламати стереотипи про непривітну троєщину, тут не має вже давно поганих людей, так-як хороші їх вирізали за одну ніч!
Переночувавши, ми разом вирушили на роботу. Приїхавши на святошино, знайшли аптеку яку мали робити, занесли в підвал матеріал, зробили стола, потім я взяв безхозно валявшийся захований Бальзам 0,5-Ось вона рука правосуддя, накажу ка ворюжку окоянного- і положив коньячок собі в рюкзачок! Зателефонували подруньки мої, домовилися зустрітись на петрівці, трохи попити пива. Зустрілись в бомондній ригаловкі, контингент єлітно –бомжуватий, пануюча аура була досить приємною щоб піти не відразу. Перші 2 бокала –розмови про те-се, не перебиваючи одне одного.3-4 - грандеозні плани, реальність перспектив, реалізованість як спосіб самовираження.5-6 ми бажаєм пригод, їдемо кудись, і хочеться 7-8-...Повисіли у Олі на хаті, все обсаранчавши, пішли до Люди. Пізніше я їх покинув, і вирушив...
Під впливом алкогольного спяніння, завжди йду туда куда не пішов би заядливий моральний садомазахіст.
„Слово-кохання-красиве слово”
Вона не слухала, вона спала я це знав! А якщо б і почула що я до неї розмовляю, то постаралася б по скоріше заснути, це я узнав!
Так, я заслужив на профілактичний ігнор. Але серце не обманиш, воно відчуло що щось не так...
І час зупинився.
З розгубленим лицем, і з здивованими очима, тихим голосом, запитало: це правда, це не понарошку?! Що я не так зробило? В чому я завинило? Всі органи на мить відволіклися від своїх станків робочих, і в один голос заявили-щоб воно негайно приступало до своїх безпосередніх обовязків, бо із-за нього стоїть увесь конвьеєр!
-Я ,не знаю, я прсто не можу...здається, я болю !!?
- Та що ти знаєш ,про біль? - крикнула печінка.
- Це точно...багатозначно піддакувала язва.
- Не слухай їх! тоже мені доброжилатьельні друзі по організму...- викрикнуло багототисячне військо нервових клітин.
- Це все він. Бог всіх органів! -тихо прошептали вище сказані.
- Думає що все знає, робить що заманеться. А ми як і ти, вмираємо, косить як фашист, сотнями, сука!
Воно, нахмурило брови, нахилилось, звільнила з ципка ”Адреналіна” і встромило налиті кровю очі в небо.
В мить розступилися хмари і щось мало-ізвілісте промовило.
-Я тебе розумію і розділяю твою біль.
- Ти розумієш, розділяєш. А ти відчуваєш її?
- Ну...в мене, я не болю, пока, а ось завтра, гм  Ха-ха-ха...
- Ти шутнік! Зараз і сійчас, розкажи що я не можу без тієї, від якої ти постійно тікаєщ! Інакше ти пізнаєш всю красоту інфаркта! Різниця нашої смерті буде в тім-що, я за щось, а ти просто.
- Вона спить! і ти відпочивай. Дай поспати а?
-Прошу!!! Положи її руку, собі на ліву грудь. І спи. А я само попробую все розповісти!
Гіпер Стахановським темпом воно почало прокачувати кров організму, який приготувався до сну ніби хотіло захлибнутись, я почав задихатись. Привставши я почав робити заспокійливі вправи дихання. Сам я не міг справитись з ним ,тому розбудиши її, запитав:чи не має заспокійливого. Відповідь ,чоловічим голосом” «Нъету, нъезнаю”. В цей момемент, я згадав матиматичо-шкільне правило ”Від перестановки доданків, сума не міняється”. Ньету+незнаю-можна вважати доданками?
Від цих слів, звичайних в повсякденні, в мене пішли мурашки по тілу, ніби арктичний вітер обійняв мене в момент оргазму.
Я обійняв її, положивши її руку собі на сердце і плакав ,,всі спали-і я хотів, щоб це був просто сон...Ранком я б розповів їй, про те- що в моєму сні, вона мене розлюбила-вона б розсміявшись сказала: ”ти шо дибіл, я же тьебе говоріла что тьебя люблю, і єто дьелать буду для тьебя всьегда-пока ти будьеш со мной!”
- Ти довальне?
- Да!
- Що,ще?
- Вона, відчула як я стукало?
- Звичайно, тобі вона повірила!
-Я молодчина?
- Да! спи.
Довольне своїм Талантом ”вміти кохати” - заснуло, вкрившись з головою, лікарняним одіялом.
Ще трохи посидівши, пртивідкрив одіяло, воно спало з усмішкою, спотворене лице, не було таким же, із середини. Старі шрами, рубці-вже не боліли, але їх було видно. Свіжа повязка, вже встигла пропитатись –багряним кольором, свіжа рана ще кровоточила.
- Пробач, але в цей раз, не я тебе зрадив..
В цей час зайшов лікар, я підхопився, запитуючим поглядом, я дивився мовчки в його очі...
-Не знаю, як вам сазати...
В мене дві новини і обидві погані. Перва: ми не змогли спасти, її талант. Друга: воно буде жити!
(В цей час, Донцова має плакати і лунає пісня Філіпа Кіркорова «А я і не знал, что любовь может быть жестокой”!)


02-2-20009. будильник, отмаячив в 6-00. прокинулись в 7.одяглись, я встиг покакать, випити чай, покурить, все це я встиг зробити за 7хв, і в туалеті.
Роботу зробили за 4 год. Приїхавши до дому, застали Дімона - він вже сидів на чемодані.(на Кам’янку). Зварив суп гороховий з курячим суповим набором (на базарі купив за 7гр 2шт на них навіть було трохи м’яса) потім полупив грушу, по бомбився, потягнув розтяжку, прийняв холодний душ. За заслуги, поощрив себе пивом, перекурив, включив Планет фанк, і почав писати свій щоденник, але в електронному форматі. Роздуплився, що щоб написати букву „І” не потрібно переходити в english, і шукати „ай” Так помалу пишу, що вже захарило слухати, любимий П.Ф(а другого нічо не має)

 
Четвер, 5 лютого 2009 р. вчора доробили кришу, поципили труби, на аптеці, хотів ще поцупить просрочених ліків в підвалі, але їх вже не було(санітарка запасла мабуть що пропадають її запаси) хотя я не розстроївся, бо ще були бонусні іграшки м’які(тьотя не могла собі приставить, що 27річні дядьки бозаряця на дитячі іграшки) взяв- біленького мемедика, червоного слоника, зайченя і корівку.(думаю вони були безхозні і дитинка мене не прокляне)По приїзду до дому, почав писати кнжичку під назвою ”Слово кахання, гарне слово”. Написавши сторінку натхнення пропало-і я пішов за допінгом. Взяв 5бут.пива, творив до 3годин ночі.
З ранку все перечитав, і зрозумів що для творчого піднесення, потрібно не більше ніж 4 бут.-трохи стер, трохи дописав. Вийшло досить не погано, як на перший раз. Правда плаксиво-сопливо, але цим я виплеснув свою внутрішню біль-столо легше на душі. Перекинув Сталкеру-жду коменту. Я вже встиг подружитись з мемедиком і брав його з собою на коридор курить. Харашо що я не з Нею, вона б мені не дозволила, побоялась би що скажуть люди. А мені вони ніхто-тому похую. Мені на душі спокійно, грає в вусі музика, сиджу в кріслі на кухні, наварений суп, гречаний на плиті-доходить, Ігорюня з Саньочком вже спить, за вікном густий туман, на годиннику 2-45.почитаю Кастанеда трохи і тоже в люлю.

 
неділя, 8 лютого 2009 р.
Кожного ранку, я - вмираю і цілий день пробую щось зробити щоб відчувати себе-навпаки.
6-го, прокинувся, о 15 годині. Якраз приїхав Матвьєй, дав мені 900 гр. 700 відразу положив, за квартиру. Саша зібрався, і поїхав в Городище. Після цього, пішов на базар, купив замка, пробував встановити-але замок був російського виробництва, проїбавшись 3год-я зрозумів що росіяни нас не кохають! Заходив за стамескою до сусідньої квартири-відкрила Анастасія, покликало татка і він дав інструмент. Цілий вечір думав про неї-про стамеску, звісно. З відчуттям, що в мене руки ростуть-не звідти, набрав пива з горя. Приїхав Дюха...Я за компанію прийнявся за пиво. Цілу ніч не спав.
7-го,о 8-й.годині,пішов на базар,  ларьок ще був зачинений, тому щоб вбити час зайшов в поряд стоявший гендель. Познайомився з чуваком, він бухав, підсівши до нього, почали „це” робити вже разом. Балаболом опинився –рьедким, одне мені сподобалось з нашої бесіди, розповідь про його діточок-близняшок, при цьому очі мої налились слізьми(стало аж не зручно)Зателефонував систричкі-поздоровив її з днем Оксани. Ларьок відчининився вчасно-грошей в мене вже не було щоб продовжувати празнувати 10-ту годину ранку. Тьотя, пояснила, і обгрунтувавши що замок працює, доказавши теорію - ”З жопи руки ростуть”
Прийшовши до дому, розстріляв Ігорька з автомата, потім не пам*ятаю.
 ..Прокинувся, в цей самий день, вже одітим, в тій-самій одежі ,що був в ранці.(містика якась). Роззувшись, роздягнувшись-прийняв ванну. На душі було похабно, тому щоб виправити ситуацію я виріши щось купити собі на гроші які відложив на квартиру.
Одягнув чистий, білий гольф, джинси „лев і страус” з нагладженими стрілками, плащ, кепку клітчасту, і взув легенькі туф лики (в них мій 39ий,здається 35тим-мені це подобається) Напахтившись, кинув через плече пустий діпломат, втикнув навушники, настроїв волну”радіо ОНЕ” і пішов не знаючи куди я прийду,
Йшовши бистрим кроком по вулиці, ні на кого не дивився, з довольним лицем, ніби поспішав до дому, до коханої дружини і любимих діточок з гарною новиною, яка перемінить все на краще і без того щасливе життя! Зателефонував Кум, домовились біля нього зустрітись. По моєму приїзду, вияснилось що в нього не виходить приїхати(поїхав зі Слоном в Кіровоград)Я зателефонував його дівчині, домовились що я можу до них зайти в гості, в ларьку взяв ставридки, вітамінку-С і пакет гороха-чисто по приколу. Зайшов помилково не в той будинок. Поговорив з тутешньой вахтершою, с початку почала на мене кричати, але після тяжкої артилерії моїх комплиментів, припасених для недавалок, вона сказала на прощання ”целую” –клянусь так і сказала! Потім все таки знайшов Алінки квартіру, посиділи попили пива, поговорили про взеємо-відносини людей близьких одне-одному. Раїчка ходила в зеленій масці на лиці, піддержуючи розмову. О першій годині-я їх залишив.
 
8ого.Прокинувся, за вікном вже смеркало. Заварив чаю-очищаючого організм. Я курив і водночас очищався чайом. Яке риторичне поєднання! З дитячого майданчика, дівчинка кричала ”УРА”, не пам’ятаю, коли я з таким же запалом викрикував це слово. Хотілось, з заздрістю вигукнути „Чь арьош!” і на далі в своєму житті ,щоб соромилась радіти! Не вмиваючись, не розчисавшись, пішли в ”білу” купити хліба. Зателефонував Кум, запросив до себе в гості. Я віддав батон Ігорьюні, на Фьестіку зустрілись, обнялися, з розмови дізнався що і як в Кіріку і що у Раї день Народження. Я взяв вина, прийшовши поздравили її з 16+10річчям. Рая гарно виглядала+була блондинкою. На протязі вечора приділяла мені увагу, я ніяковів, так-як забув як маю на це реагувати. ”Та” навчила мене лише приймати за належне-неповагу і біль. Можливо Рая, просто по людські не персонально так робила, але на фоні минулого, я розцінював це майже абсолютним щастям. Грали в ігри, на бумажках, загадували завдання, потім перемішавши, тянули. Кум загадав щоб той визуньчик який витяне його бумажку ”перекусив пальчикову батерейку” і т.д.було весело! Після паті, мене оприділили спати біля Раї.
Світло погасло і почалося!
Це було неймовірно, серце опереджало свій звичний ритм, стальний жезл входив і виходв, це тривало десь 30хвилин, я був вшоці, навіть трохи взіпрів, думаю Раї, теж сподобалось - коли хтось на сосідній кроваті –Йїбеця!
Це підштовхнуло мене до дій! я легенько обняв Раю і заснув.
9ого.Валялися з кумом, втикали ідіотське німецьке кіно, про гонки,трохи дьорнули вінчика, перемили посуд, винисли сміття. Кум поїхав на петрівку за шмотками. Я залишився і відчув що знову помираю. Взяв пива, щоб приглушити це відчуття і пішов пішки до дому. Я сидів на кухні в кріслі, помалу відрізаючи себе від реальності пивом. Позвонила Людочка з Олічкою, зазвичай я відмовляю їм в гостинності, Через 30 хв вони були вже в мене затарені-всякими солодощами.
10ого.Я почув скрізь дрімоту, що Людочка розмовляє з чоловіком якимсь-і голос не був схожим ні на Ігоря голос, ні на мій. Я підірвався і дуже зрадів-це був син хозяйки. Коли він пішов, я став там де він стояв і подивився його очима, одне радувало, сокиру яка висіла в повітрі-ми не відчували. Засохші плями на моїх трусах, від майонезу видавали мою сакса-а-апільность. Депресивний настрій і очі бездомних котенят з трусящимись лапками-зробив своє. Я сходив в лікарню, взяв мікстури на 100гр-цього хватило до вечера. Одягнувшись як скінхеди потулили знов по допінг. Цікаво те що не пяніли, адекватно висилились, грали в дитячі ігри, мінялися іменами-імпрозували з кумою бились на перчаткач, боролись в стилі „буші-до”. А головне, ніхто нікого не трахав!
11ого.Кума поїхала на роботу ми з Людочкой поубирали, наварили їсти, я провів її на зупинку. Приїжав Дюха, хотіли зробить зйомку на криші, облом –заварили суки лазьейку. Запропонував зняця в ролі бомжа-я погодився. А потім цей бомж стає класним чуваком, я відповів що тоді мені потрібен буде дублер.
Ось так, вони і жили: Баба ловила рибу, а дід її жарив!


 

    Одне погано що гарне і приємне забувається, а протилежне цьому осідає в душі як муляка на дно.
 
Минуло багато часу і зараз попробую написати те що ще пам’ятаю Щоб не втрачався зв’язок, від того момеента по сьогоднішній:

«Суркірс ЧасопроВоронін.»
По життю я завжди йду з доброю посмішкою, радіючи дощу і пробігшись по калюжам , а слідуючий день мучаюсь гландами. Дождавшись сонячної погоди – завжди в перший день засну на пляжу. Любуючись грозою – получу розряд. Кидаюся на амбразуру навіть не ради себе і постійно хтось застрелює, посмертно ні одної медалі ні разу, ніхто, не дав.
Я, Бакс і д.Фьодор або просто Ігорюня, сиділи на кухні,  пили пиво і  розмірковували хто куда поїде, коли будем зустрічатись, і  почнемо зараз пакувати клумаки, чи завтра з ранку встигнемо до приїзду Дюхи по обіді.
Моя стратегія: та якось воно буде, пропитляем- обернулась для мене повним фіаско. Настав час коли нас попросили…Ніхто з нас не переймався, не напрягався, ніби це був звичайний вечір. (Він був останнім коли я бачив живим Ігоря з Баксом вже практично не зізванюємося – діла, робота…)Хазяйкі залишили військовий більет, права з категоріями А Б С – за те що залишались винні 100Ukraїnskix Edenыс,  тьелік, надувне крісло, половину всіх наших шмоток, короче кажучи проживши 3 роки щось дбавши, стягувавши ми вийшли з пакетом в лівій руці а правою курили як дьембеля-мажори. А за те що Дюха нас підвіз я віддав йому автомата. На цьому була поставлена крапка життя на привітній троєщині!

 ІГОРЬОК
 

Я, БАКС, ДЮХА,Ю КРАВА – ПОМНИМ ТЕБЕ ДРУЖЕ!!!
«Суркірс Дахозриваленко»
Київ терпів мене довгі 9 років, я завжди вилазив з передряг більш менш мокрим з суші. Я й сам дивуюсь як мені це вдавалось , і за цю самовпевнено – промьежну безпечність мене врешті спіймало життя. Не нада було хизуватись жопой перед лучніками.
Чим дальше я відїжав від столиці, тим ближче відчував свою поразку, це ніби був забігу в 9 кругів але я стартонув проти часової стрілки, і не дивлячись на те що я прибіг першим, фактом залишається те що я знову на ісходній, а другі хоть і пізніше зато на фініші.
Цілу дорогу я дивився в вікно відволікаючи себе від питань до самого- себе « чё так?»
Приїхавши до дому, я йшов по алеї, зорі світили  дорогу, хмарин не було ніби спіціально щоб чумацький шлях не дав мені збитись з дороги, легенький вітерець дув мені в спину ніби допомагав товаришу який трохи не розрахував зі спіртним, стояла  м’яка тиша , лише на деревах листочки не чесно перешоптувались- «ло-х-х, ф-ф-риї-х-ха-ф-ф» .Проїхавший грузовик продерчав «Б-у-у» –всю маліну наламав.

 

Дома не було ні кого,  мама в Масквье била на заробатках, а систра в Адьессе на отддиху – це радувало в том плані що ніхто не буде розпитувати, як в мене справи, доречі  холодільнік також був в отпуску.
Почав ходити до школи на брусся, там познайомився з чуваками, які хоть і спортсмени(неділю назад получили по дині, і вирішили підкачатись щоб відімстить) але ні разу не люблять побухать. Почали в мене виснуть, хата як- неяк свистіла, сусідка почала заходити, старі друзі – і всі по цьому поводу. Я був не проти тому що вони приносили закусон – цим я і виживав. На рахунок сосідки: якось прийшла в ночі така як треба, попросилась переночувати, я не відмовив так –як і сам не проти перепехнутись. Коли роздягнулись, лягли, я подумав що це зараз потрібно буде цюлюватись, вовтузитись з локаційним мінянням поз...
Положив руку на груди, і ще раз подумав: «що зі мною, я таких товк що  в зоопарку б ужахнувся б крокодил з орангутангом, та ще й відімстю тій сучкі яка навьерняка січас товчеться».
- Вібач Зайчик, іди в другу кімнату.
Я думав, що зробив не правильний вибір, але пізніше мені дістався лакоміший кусочок, після того як та розтиліпала подругам, що я її не захотів. Але це вже друга історія...
Запой мій тривав, я не міг оговтатись від зради. Здається в той момент я вже починав бачити пухнастий хвостик помаранчового кольору. Я ввімкнув «корн»( який слухаю виключно коли роблю уборку) і почав ножом відрізати волосся яке відрощував 3 роки, можливо хотів зробити так як жінки виходять з депресивного стану, але шопінг не міг собі дозволити, тай нігті я не полюбляю манікюрить, а можливо хотів відрубати по коліно ногу, бо загнана в пальчик колючку нестерпно – болючу. Потім взяв бритву і почав голити себе під нуль, бритви вистачило на 1/3 голови. З ранку  дивлячись в дзеркало я зрозумів що вчорашній внутрішній біль ніщо в порівняні з сьогоднішнім наружним шоком. Щоб в вуха не обморозить літнім ранком, натянув бейсболку і потулив до кума стригтись.
Діти по началу тоже сміялись, дивлячись як татко заходиця від сміху, але потім трохи навіть перелякались. Серж постриг мене під 0, але машинка не бритва, вийшло аля Льенін. Бачучи, що я здержуюсь перед дітьми не заплакать, запропонував напіток Богов (спірт зі шкурками апельсина).
Захотівши по маліньком, я встав з кроваті, облапавши всі вугли щоб зрозуміти в якій я кімнаті ліг спати,  оприділив що я в літній кухні, це упрощало мою задачу, завжди любив посцяти з порога вдихнувши ковток свіжого повітря, відчинивши двері я рекордною струйою почав увлажняюще поливати подвіря.
Після цього випадка, я кинув курити і пити вотку, і довго не ходив до Сержа і Наталі!
     На слідуючий день мама подзвонила і оповістила що я маю