Як Господь мене виселив з раю
де блакить і магнолії цвіт -
я, сірома, потрапив до краю
де квітує любов поміж бід,
височіют Дніпровськії кручи,
марить шовком сріблястим ковиль,
солов’їні гаї ген співучи,
й земле древня колискує біль.
Кують люде кайдани сталеві
і гризуть своїй долі граніт -
тут потрапив я в шлях своїй Єві,
а до неї – спізнався з Ліліт.
Що більш любо мені, що більш мило?
Чим життя розмінять до гроша?
Адже Єва – моє грішне тіло,
а Ліліт – гірка моя душа.
Що створив Він – тому і радіти!
І плекати подяку душі:
а від Єви мені - дом і діти,
від Ліліт – мої сни і вірші!
Треба жити - нащо сумувати -
хто зна скільки вже втрачено літ...
Єва - красна калина у хати,
чорнобривці вздовж стежки - Ліліт.
І не знаю як прийде час смерті
чиє ім`я завмре на вустах -
Чорнобривці посійте на серці
та калину рясну в головах!
Очень мне понравился перевод Шашеньки:
За непослушание и грех
выселил меня Господь из рая
и лишился я родного края
позабыл совсем, что значит смех
а в раю могнолии в цвету
кромка неба ярко-голубая
я судьбу скитальца проклиная
в муках и скорбях избыл мечту
в камень бьёт днепровская волна
шёлковый ковыль ковром под ноги
соловьиным пеньем до тревоги
и до боли вся земля полна
на чужбине злой грызу гранит
в кандалы греховные закован
прелестью Лилит я очарован,
Но к любимой Еве путь лежит
жизнь моя - разменная монета,
и какое мне по сердцу дело?
Ева плоть моя и моё тело
а Лилит – душа, что не согрета
не нажил богатства во грехах
благодарен небу за судьбину
подарила Ева дом и сына
а Лилит царит в стихах и снах.
о былом душа моя болит
в круговерти улетают годы
Ева красной калиной у входа
незабудки вдоль тропки - Лилит
имя милой замрёт на губах
смерть пришла собираюсь в путь
незабудки посейте на грудь
а калину-жену в головах