Тим, хто вже у небі
Роки похилились
мов будяк до дерну;
влітку вишні їлись -
восени з`їм терну.
Як на землю ляже
гарус листопада -
спогади пов`яже
ця терпка розрада.
Терен той збираю
від самотньой скуки,
вишню вдвох ласкали -
сам колю-се руки
В хащі біля ночі,
далеко від хати,
вже й устали очі
терен вибирати.
Розлетілись діти,
ні дочки ні сина...
Та і хата стине -
темна домовина.
Вже нікого поруч,
друзі всі далеко...
Над курганом обруч
пролетів лелека -
Хай тоби мій друже
легким буде небо!
Дозбирати здужу -
Й поготів - до тебе.