С украинского
Мешает мне сентиментальность вечно
В расчётливый стремительный наш век.
Родной посёлок, милый, узкоплечий,
Привстал на камень у Реки навек.
И я к нему лечу, ведома сердцем,
Где б ни была, сюда стремлю свой бег.
С печалью или с радостью навстречу,
Он в жизни моей точно оберег.
Я снова в нём такая же, как прежде,
Жива тут моей юности вода.
Свои заботы, беды и надежды,
Как деток малых, я везу сюда.
Здесь всё любимое и дорогое,
От нежности сердечко защемит.
Под вечным дубом постою в покое -
Мой век под ним мгновеньем пролетит.
Я промелькну, как августовский вечер…
Молю судьбу: сквозь годы и века
Пускай цветёт посёлок узкоплечий
На камне, и пусть плещется Река.
***
Межгорье
http://proza.ru/2010/09/25/551
Сентиментальність, певно, не до речі
У наш раціональний вік стрімкий,
Але стоїть містечко вузькоплече
На камінці при березі Ріки.
І я до нього завжди серцем лину,
з усіх своїх мандрівок і доріг.
У час печалі, в радості годину
Воно – моєї долі оберіг.
Тут я щоразу наче молодію,
бо скрізь – моєї юності сліди.
Свої турботи і свої надії,
немов дітей, завжди везу сюди.
Тут все знайоме, дороге і любе,
від ніжності аж серце защемить.
Спинюсь на хвильку під правічним дубом –
моє життя для нього тільки мить.
Я промайну, мов цей серпневий вечір...
Благаю долю: крізь роки й віки
Нехай стоїть містечко вузькоплече
На камінці при березі Ріки!
2000
***
На фото: мое Межгорье, 2005