З щирою вдячнiстю Вам, Iрино, за друге дихання моїх оповідань.
Юлія ВОРОНЦОВА
"ЗА МИТЬ ДО СТРІТЕННЯ СЯЮЧИХ ОЧЕЙ"
"За миг до столкновенья наших взглядов" - http://www.proza.ru/2009/04/10/1103
«Я не вірю в щирість почуттів жодної жінки. Пiсля того, як вона вчинила зі мною так. Вона просто розчавила мене. Принизила й розчавила! Хай би вже просто у вічі сказала, що не кохає. Але зрада – це підло!» - він шаленів від гніву. Стрімголов крокував, хоча й не відав - куди саме. Думки його поглинали, образи склубочувалася в ненависть, аби відпарирувати удар долі. Він прямував, даючи собі слово, що ніколи жодній жінці в світі не розкриє більше свого серця. НІКОЛИ!
Минатимуть ще довгі місяці терзань, смутку, нудьги, самотності та літоргії…
Проминуть брезкла осінь, заколошкана й сонна зима…
Коли-небудь, з початком весни…
Якось, ясного сонячного дня…
Одного разу, за мить до стрітення наших поглядів, мої довгі вії стрепенуться. Ти побачиш великі зелені очі, до безтями закохані в життя, з темно-смарагдовим пружком…
І весь твій світ розчиниться в сяючому вирі! І не кохати вже буде просто неможливо.
Нізащо не кажи «ніколи». Тому що твої й мої Ангели-охоронці вже підшуковують місце на Землі, де стрінуться наші сяючі погляди…
"ТИ, ГОЛОВНЕ, ЗАВВАЖ!"
"Ты, главное, заметь!" - http://www.proza.ru/2009/10/24/600
Ні, тебе не може не бути! Я не могла знічев'я вигадати тебе. Якщо ти з'явився одного разу в моїх мріях – отже, тебе задовго до цього Всесвіт вже створив для мене. Відчуваєш, як зорі витинанково мережать нове сузір'я? В обумовлений день, у визначений час я постану в твоєму житті – і світ оживе.
Крізь хмару облич випадкових твоїх попутниць, брехні, фальшу, лицемір'я і мароноти марнот я вихоплюся сонячним грайликом. Ти, головне, завваж, озирнись! Торкнися руками… Не вагайся! Обійми! І поцілуй мої очі. І в тебе в душі оселяться тепло і спокій. Ти довідуватимешся про мене щодня більше. Будеш милуватися, вражатися, дивуватися… Не захочеш відпускати ні на день від себе… Ти помітиш, що заради мене прагнеш змінитися на краще. Навіть, якщо я прийму тебе таким, яким ти є.
…Якогось світанку ти спостерігатимеш, як мирно я сплю, притиснувши твою долоню двома руками до себе під щічку… ти будеш обережно гладити моє золоте волосся… трунок мого тіла п'янитиме тебе… посміхнуся ще до того, як розплющу очі після сну, солодко потягнуся… тремтливим голосом ти промовиш тихо, що саме мене чекав усе життя, не зраджуючи надії. Очі упевненого й дужого чоловіка раптом звологнуть. Ти розцілуєш моє лице і пригорнеш міцно, аби я не помітила твоїх сліз. А я… я також буду мовчки зтримувати сльози. Від щастя.
І цієї миті ти зрозумієш, що нікого й ніколи так відчайдушно не любив. І вже не любитимеш…
"ПРИРЕЧЕНА ЩАСТЯМ"
"Обречена на счастье"- http://www.proza.ru/2010/07/27/175
…Щойно розпочався дощ. Цілюща щедра літня злива. Я стала у відчинених балконних дверях. Вдивляюся в темне нічне небо й слухаю дощ… Краплини вибивають ритм по карнизу, ніби азбукою Морзе передають зашифроване послання. Але дарма, як не стараюся – не розумію їхньої мови. Тому вслухаюся серцем. І від цієї води з небес вмивається й очищується душа. Набрала в жмені трохи дощової мікстури – купіль для обличчя. Вода, наче жива сутність, хоч і безсловесна, зняла напругу минаючого дня й наснажила. А мені раптом заманулося віддячити їй за це. Як у дитинстві мамі, яка обіймала свою маленьку дівчинку з кісками, від чого ставало затишно й хороше.
Місячне сяйво пробилося крізь хмари й торкнулося мого обличчя. Вдихаю на повні груди свіжий струмінь повітря, насолоджуюся вітром перемін, якого так давно дожидала. Хоча й переконувала себе, що чекати його вже зась. Але нині я точно знаю, що саме цих хвилюючих почувань мені бракувало в останні роки, що були сповнені не лишень яскравими злетами в творчості, але й важкими випробуваннями, стражданнями, втратами й публічною самотою.
-крап, цяп-крап, крап, крап, крап…
Тепер я приречена на нове й не збагненне досі щастя. Навіть якщо поки й не бажаю змінювати звичний спосіб життя. І нехай з роками ми стаємо мудрішими й розважливішими. Однак миті, коли з юнацьким максималізмом прагнемо довіритися почуттям, так прикрашають життя!
Тепер я знаю, що ти є. Ще не поруч, але ж ти живеш не просто в моїй уяві. І сотні кілометрів поміж нами вже не рахуються. Секундна стрілка на циферблаті неминуче пришвидшує нашу зустріч. І щемке очікування щастя – опинитися в твоїх обіймах – це вже власне щастя i є.