Вночі, коли тумани спускаються до річок,
Ти, так само як і вони, навпочіпки ідеш до кухні,
Вдягнувши чужу чоловічу футболку,
Щоб попити води.
Довго стоїш біля вікна,
Спостерігаючи, як підморгують з калюж
Зірки утопленики.
Навпомацки дістаєш останню сигарету.
Полум’я запальнички сором’язливо висвітлює кімнату.
Ти повільно видихаєш з легенів дим,
І тобі здається, що це тумани, якимось дивним чином
Проникли до оселі,
Наповнюючи її присмаком Кемела.
Повертаючись у холодну постіль,
Ти думаєш про туман, що ти лишила на кухні,
Відкривши вікно, щоб і він зміг спуститись до річки,
Напитись прохолодної води,
І про власника такої нікчемної футболки,
Що завтра, скоріше за все, назавжди зникне з твого життя.