Можливо, я не встигну дописати,
Можливо, мить обірве всі рядки,
Залишаться обійми не зігріті,
Спливуть назад майбутнього роки…
Не хочу я, щоб сум тебе окутав,
І чорний траур гіркотою вкрив,
Та ж очі світу білого не бачать,
Умерло все, заради чого жив.
Не треба туги, хай вона спочине,
І сльози геть посипались з очей,
Не думай більше, більше не соромся
Ні ясних днів, ні жадібних ночей.
Не хочу я, щоб ти тримав образу,
Мабуть, життя – як цвіт, що опада,
Крізь пальці, як пісок, біжить щомиті,
Тече крізь них, немов жива вода…
Згадай не сумом, не жалем, не болем,
Усмішкою звабливою згадай!
І крізь стіну любові, й навіть болю
Забудь, і серцем іншу зажадай…